ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра клінічної імунології, генетики та медичної біології

Модуль 1

Змістовий модуль 2

«Імунодефіцитні захворювання та імунозалежна патологія»

Навчальна дисципліна: «Клінічна імунологія та алергологія»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття для студентів за темою:

Імунологія пухлин

ЗАТВЕРДЖЕНО

методичному засіданні кафедри

«_____» ___________ 2010 р.

Протокол № ______

Зав. кафедри, професор __________________ Ю.І. Бажора

Методичну розробку складено ас.кафедри Картавенковою Н.П.

Одеса 2010 р.

Тема практичного заняття: Імунологія пухлин – 2 години.

1. Актуальність теми.

Імунні механізми відіграють в організмі важливу роль задовго до появи клінічно зумовленої пухлини і продовжують відігравати не менше важливу роль після одужання.

Згідно з цим вважають, що:

1. в організмі хворого з пухлиною розвивається тотальна імуносупресія;

2. хворому з пухлиною необхідно проводити імунотропну терапію.

Однак у дійсності все не так просто. Установлено, що: 1) тотальної імуносупресії у хворих із пухлиною немає; 2) імунотерапія часом дає зворотній ефект, сприяючи росту пухлини.

З'ясовано, що пухлина формується і росте під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного росту визначається рівновагою між факторами імунного нагляду, з одного боку, і пробластомними факторами, що сприяють росту пухлини, з іншого.

Уперше на феномен складного механізму взаємодії пухлини й організму-хазяїна звернув увагу американський вчений Прен у 1972 році.

На сьогодні розрізняють чотири групи факторів, що беруть участь у розвитку пухлини:

1) антибластомні;

2) імунорезистентності пухлини;

3) пробластомні, пригнічу вальний імунітет;

4) пробластомні, що посилюють ріст пухлини.

Насамперед варто сказати, що імунна система реагує на появу пухлинної тканини і розвиває нормальну імунну відповідь, формуючи антибластомні фактори. Пухлина формується під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного росту визначається рівновагою між факторами імунного нагляду з одного боку, і пробластомними факторами, які сприяють росту пухлини, з іншого.

Поряд з «позитивною» імунною відповіддю, яка спрямована проти пухлини, в організмі на визначеному етапі пухлинні клітини починають захищатися. Вони продукують речовини, які спричиняють індукцію в організмі «негативної» імунної відповіді, спрямованої на пригнічення роботи імунної системи хазяїна.

2. Учбові цілі заняття.

1. Студент повинен мати уяву про взаємодію організму та пухлини (α=1).

2. Ознайомитися з протипухлинною роботою імунної системи (α=1).

3. Знати основні механізми протипухлинного імунітету (α=2).

4. Освоїти знання про захист пухлин від імунної системи хазяїна (α=2).

5. Оволодіти навичками визначення наявності «позитивної» та «негативної» протипухлинної імунної відповіді (α=3).

6. Вміти аналізувати та досліджувати теоретичні, клінічні та експериментальні протипухлинні аспекти функціонування імунної системи (α=3).

3. Цілі, пов'язані з формуванням професійно значимої підструктури особистості (виховні цілі).

- Розвинути уявлення про вплив соціальних та екологічних факторів на функціонування імунної системи.

- Сформувати уявлення про пріоритет вітчизняної медичної школи в вирішенні проблем захворюваності в аспекті знань ланок імунної системи і, при необхідності, введення корекції за допомогою імунотропних препаратів.

- На підставі вищевикладеного матеріалу розвити почуття відповідальності за своєчасність та правильність виконання професійних дій.

Зміст теми.

Імунні механізми відіграють в організмі важливу роль задовго до появи клінічно зумовленої пухлини і продовжують відігравати не менше важливу роль після одужання.

Згідно з цим вважають, що:

3. В організмі хворого з пухлиною розвивається тотальна імуносупресія;

4. Хворому з пухлиною необхідно проводити імунотропну терапію.

Однак у дійсності все не так просто. Установлено, що: 1) тотальної імуносупресії у хворих із пухлиною немає; 2) імунотерапія часом дає зворотній ефект, сприяючи росту пухлини.

З'ясовано, що пухлина формується і росте під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного росту визначається рівновагою між факторами імунного нагляду, з одного боку, і пробластомними факторами, що сприяють росту пухлини, з іншого.

Уперше на феномен складного механізму взаємодії пухлини й організму-хазяїна звернув увагу американський вчений Прен у 1972 році.

На сьогодні розрізняють чотири групи факторів, що беруть участь у розвитку пухлини:

1) антибластомні;

2) імунорезистентності пухлини;

3) пробластомні, пригнічу вальний імунітет;

4) пробластомні, що посилюють ріст пухлини.

Насамперед варто сказати, що імунна система реагує на появу пухлинної тканини і розвиває нормальну імунну відповідь, формуючи антибластомні фактори. Пухлина формується під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного росту визначається рівновагою між факторами імунного нагляду з одного боку, і пробластомними факторами, які сприяють росту пухлини, з іншого.

Поряд з «позитивною» імунною відповіддю, яка спрямована проти пухлини, в організмі на визначеному етапі пухлинні клітини починають захищатися. Вони продукують речовини, які спричиняють індукцію в організмі «негативної» імунної відповіді, спрямованої на пригнічення роботи імунної системи хазяїна.

Імунна система реагує на появу пухлинних клітин наступним чином:

• мононуклеарна клітинна інфільтрація пухлини;

• продукція антитіл та поява цитотоксичних Т-лімфоцитів;

• позитивні шкіряні тести ГНТ та ГУТ на введення екстрактів з пухлинних клітину онкохворих;

• тривалий розвиток пухлин (пухлини-свідки);

• спонтанна регресія пухлин;

• активація ПК-клітин, К-клітин та макрофагів.

Антибластомні імунні фактори:

І. Клітинні:

1) Т-лімфоцити-кілери;

2) ПК- та К-клітини;

3) активовані макрофаги ІІ.

ІІ. Гуморальні:

1. специфічні антитіла;

2. ІЛ-1;

3. ІЛ-2;

4. пухлинонекротизуючі фактори;

5. інтерферони.

Однак пухлина, що розвивається, постійно уникає імунного нагляду, чому сприяють фактори імунорезистентності пухлини.

Фактори імунорезистентності пухлини:

1. Слабка імуногенність пухлинних антигенів.

2. Постійна модифікація антигенів.

3. Селекція імунологічно стійких клітин.

4. Втрата експресії антигенів системи HLA І класу.

5. Виділення розчинних пухлинних антигенів.

6. Експресія на поверхні пухлинних клітин рецепторів до різних факторів росту.

7. Набуття резистентності до апоптозу: втрата рецептора до ПНФ, поява на мембрані FasL.

8. Продукція пухлинними клітинами ІЛ-6, ІЛ-10, ПНФ.

Більш того, на визначеному етапі розвитку пухлини імунна система хазяїна починає виділяти пробластомні фактори, що: а) пригнічують імунітет; б) сприяють посиленню росту пухлини.

Пробластомні фактори, що пригнічують імунітет:

1. Супресивні речовини, які продукуються лімфоцитами і макрофагами.

2. Блокуючі антитіла.

3. Циркулюючі імунні комплекси.

4. Простогландини (Е2).

5. ІЛ-10.

6. ТФР-β, який пригнічує продукцію цитокінів (ІЛ-12), дозрівання Т-кілерів, експресію рецепторів до цитокінів.

Пробластомні фактори, що посилюють ріст пухлини

1. Фактор росту пухлини, які продукують макрофаги.

2. ІЛ-2 (за рахунок експресії рецепторів на пухлинних клітинах).

3. ІЛ-6.

4. γ-ІНФ.

5. Фактор росту судинного ендотелію.

6. Імунодефіцитні стани:

а) порушення дозрівання Т-кілерів;

б) порушення функції антигенпрезентуючих клітин.

При наявності онкопатології у хворого визначаються пухлиноасоційовані антигени, а також можуть з'являтися ембріональні антигени, які мають важливе діагностичне значення.

Специфічні пухлиноасоційовані антигени:

• простатичний специфічний антиген (PSA) – визначаються при раку простати для діагностики, прогнозу, контролю перебігу, ефективності лікування; ефективність методу ≈ 90%;

• специфічний антиген плоскоклітинного раку (SCC) – визначається для діагностики плоскоклітинного раку легень, стравоходу, прямої кишки; ефективність методу ≈ 80%;

• СА 19-9 – визначається для ранньої діагностики раку підшлункової залози та панкреатиту, разом з РЕА – для діагностики карциноми шлункового-кишкового тракту; ефективність методу ≈ 90%;

• СА-125 – визначається для діагностики та контролю за ефективністю лікування раку яєчників; ефективність методу ≈ 90%;

• СА 15-3 – визначається для контролю за ефективністю лікування раку молочної залози; ефективність методу ≈ 60%;

Ембріональні антигени:

• - α-фетопротеін – визначається для діагностики та контролю за ефективністю лікування первинного раку печінки, несеміномної карциноми яєчка; ефективність методу ≈ 95%;

• раковоембріональний антиген – для діагностики та контролю за ефективністю лікування пухлин кишки, підшлункової залози, шлунку, молочної залози, легень, матки, яєчників, щитовидної залози; ефективність методу ≈ 60%;

• β-хоріоничний гонадотропін – для діагностики та контролю за ефективністю лікування трофобластичних пухлин матки, яєчників, яєчок; ефективність методу ≈ 87%;

• β-мікроглобулін – для діагностики пухлинного ураження лімфатичних вузлів.

Відомо, що перехід від нормальних клітин до пухлинної (туморогенезіс) асоціюється з безліччю фізіологічних змін: 1) втрата контактної інгібіції; 2) збільшення швидкості проліферації клітин; 3) зміна антигенного профілю клітин. В останньому випадку всередині клітини (у ядрі, цитоплазмі) і на її поверхні з'являються нові антигени. Частина з них експресується, потім злущується з поверхні клітини і потрапляє в кров'яне русло. Такі антигени, як правило, дуже специфічні для даної пухлини. Їх виявляють у всіх хворих із пухлинами цього типу. Прикладом таких антигенів може бути простатичний специфічний антиген, що з'являються в клітинах передміхурової залози при розвитку раку і може бути виявлений у сироватці крові на ранніх етапах розвитку процесу. Сьогодні вченими ведеться інтенсивний пошук таких пухлиноспецифічних антигенів з метою їх використання для ранньої імунодіагностики пухлин.

Особливості імунотерапії хворих з онкопатологією.

В імунотерапії хворих з онкопатологією можна виділити два принципово різних підходи: 1) вплив на імунну систему хворого з метою імунореабілітації; 2) вплив на пухлину.

Розвиток пухлини, як правило, асоціюється з появою тих чи інших порушень в імунній системі. Варто пам'ятати про дію на конкретного онкологічного хворого додаткових факторів, що несприятливо впливають на імунітет. До них відносяться: 1) стрес; 2) операційну травму; 3) наркоз; 4) вік; 5) ступінь радикального видалення пухлини; 6) хіміотерапію; 7) променеву терапію; 8) ступінь порушення харчування.

Ці фактори можуть чинити вплив на конкретного хворого як усі разом, так і в різних комбінаціях. Усе це потрібно враховувати під час розроблення плану імунореабілітації.

Рекомендації щодо реалізації плану імунореабілітації:

1. До операції: імуномоніторинг – визначення імунного статусу і наявності специфічного пухлинного антигену, за необхідністю – призначення імуномодуляторів широкого спектра дії.

2. Після операції та хіміорадіотерапії: імуномоніторінг (ідеально: визначення ІЛ-10, ІЛ-6), детоксикація (ентеросорбція, плазмофорез), призначення імуномодуляторів тривалими курсами з урахуванням результатів імунологічного обстеження.

Серед нових підходів до імунотерапії пухлин, які інтенсивно розробляються в усьому світі, можна виділити наступні:

1. Уведення імунодомінантного пухлинного пептиду в АПК.

2. Перетворення пухлинної клітини на антигенпрезентувальну за допомогою транфекації генів, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-7, γ-ІНФ і В 7.1.

У лікуванні хворого з пухлиною обов'язково повинен брати участь клінічний імунолог.