Розділ VI

Виклики глобалізованого світу

Освіта в контексті глобалізації

Університетська освіта: тенденції змін

Традиції та інновації в освіті: проблема балансу

Наступ прагматизму або спроба університетів набути автономності

Європейська педагогічна освіта: зміна орієнтирів

Впродовж віків видимої нам історії світ перманентно формував щодо людини все нові й нові виклики; людині ж завжди залишалась лише одна доля – відшуковувати й реалізовувати щодо них адекватні відповіді. Життєздатність цивілізації зайвий раз підкреслює, що відповіді на епохальні виклики часу людство знаходило правильні...

Глобалізацію дехто намагається витлумачити як «кінець світу». Ідея, звичайно, не нова, але актуальна. Свою історію свого часу переживає кожен індивідуально. І якщо на цей час випадає актуалізація обґрунтованого ще Біблією «кінця світу», кожен сприймає його по-своєму і відповідно до цього вибудовує свою поведінку. Один впадає в депресію; інший підвищує свою активність; третій прагне спасіння й звертається до Бога... Проте, життя триває. Десятки, а можливо, й сотні історичних дат, прогнозованих як час настання «кінця світу», минули. Глобалізація в цьому ряду постає черговим процесом сходження (падіння) людства у своєму історичному розвиткові. Як і все, що належить до сфери інтересів людини і людства, вона підлягає раціональному осмисленню як у тій сутності, з якою вона виникла, так і в тих наслідках, які виникають на шляхах її реалізації.

Глобалізація (від англ. global – світовий, всесвітній) – загальносвітовий процес, який характеризується «розширенням світових соціальних зв’язків» (Г. Гідденс), консолідацією провідних країн світу й всесвітньо значущими наслідками їх економічної, політичної і соціальної діяльності (Д. Гедл), утвердженням «одновимірності народів планети» (Р. Робертсон), перетворенням Планети на єдине ціле, «світове село» («global village»).

У науку цей термін увійшов завдяки працям теоретиків Римського клубу, насамперед, Е. Ласло, Д. Медоуза, М. Месаровича, А. Печчеї та ін. І хоча поняття «глобалізація» все ще не має усталеної інтерпретації, увійшло в наш повсякденний лексикон порівняно недавно, оминути його нині не може ніхто з серйозних теоретиків і практиків сучасних світових процесів. Кожен намагається визначитись у ставленні до нього, адже тенденція, яка охоплюється поняттям глобалізації, вносить суттєві зміни у світову динаміку, розклад силових ліній взаємодії між державами і регіонами, багато в чому визначає вигляд того майбутнього, яке невідворотно наближається. Глобалізація формує нову еру взаємодії між націями, економічними і політичними системами та між людьми. Вона змінює поняття «національні кордони», значно розширює культурно-інформаційні контакти між народами і державами, впливає на управління, виробництво, торгівлю, ринок праці, політичні утворення, інші суспільні інституції і процеси.

Власне, феномен «глобалізації» в літературі проаналізовано все ще недостатньо. Однак загальновизнано, що його витоки – в надрах епохи науково-технічного прогресу, індустріально-інформаційному ресурсі цивілізації, суспільних змінах, спричинених ними наприкінці ХХ ст. Найбільш помітними (і загрозливими) наслідками епохи індустріального розвитку стали глобальні проблеми (від лат. globus – земна куля), розв’язання яких поступово усвідомлювалось людством як основна умова збереження того способу життя, який здійснюється у формі цивілізації. Загроза руйнації, знищення цивілізації стала надто реальною. Вона змушує людство об’єднуватись, змінювати пріоритети, ритм і темп розвитку, звертатись до нових стратегічних ресурсів, утверджувати новий стиль соціальної організації. Зміна завдань зумовила зміну стилю життєдіяльності людства, розуміння факторів, які визначають його соціокультурну динаміку, зміну взаємовідносин між державами і народами. На перший план вийшли фундаментальні інновації у способах комунікації, новий характер інвестування і використання фінансів, нове аналітичне сприйняття світу, його взаємозв’язку та тенденцій розвитку. Посилилася взаємозалежність країн, народів і культур. Все це й вилилось у таке явище, як глобалізація, осмислення якого (суті, структури, наслідки) є одним з найактуальніших завдань сучасної соціальної теорії і практики.

Відвернення загрози світової ядерної війни й забезпечення мирних умов для розвитку всіх народів, подолання розриву в рівнях прибутку на одну особу в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, запобігання екологічній катастрофі, регулювання зростання народонаселення, забезпечення людей продуктами харчування, енергією, подолання бідності та неосвіченості у планетарному масштабі стали тими реальними завданнями на яких зосередилася діяльність держав і народів упродовж двох–трьох останніх десятиліть.