Непрямі податки

Непрямі податки – це податки, які додаються до ціни товарів, що реалізуються (робіт, що виконуються, послуг, що надаються). Ці податки оплачуються покупцями товарів (замовниками робіт і послуг), а сплачуються в бюджет продавцями товарів (виконавцями робіт, послуг). Непрямі податки впливають на загальний рівень цін та фінансовий стан суб’єктів господарювання. На етапі оплати придбаних товарів, виконаних робіт і отриманих послуг на підприємстві має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів. При надходженні на рахунки підприємства виручки від реалізації продукції сума непрямих податків до їхнього перерахування в бюджет навпаки поповнює оборотні кошти підприємства.

Мито – це непрямий податок на товари, транспортні засоби та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Стягнення мита здійснюється відповідно до Закону України “Про єдиний митний тариф” № 2098–ХІІ від 05.02.92 р. (із наступними змінами та доповненнями). За ознакою методу нарахування розрізняють адвалерне мито, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; специфічне мито, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю таких товарів або предметів; комбіноване мито, що поєднує обидва види митного обкладення. На окремі товари на строк не більше чотирьох місяців може встановлюватися сезонне мито. З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, можуть застосовуватися особливі види мита, а саме: спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне (у разі субсидованого імпорту, який заподіює шкоду національному товаровиробнику). Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, – підприємствам зв'язку.

Акцизний збір – це непрямий податок, що додається до ціни підакцизних товарів. Порядок справляння акцизного збору регламентується Декретом Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26.12.92 р. № 18–92 (із наступними змінами та доповненнями). Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницької діяльності, які виготовляють і реалізують або імпортують підакцизні товари. До об’єктів оподаткування належать:

• обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів у тому числі для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів із реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх робітників;

• митна вартість імпортованих товарів, які придбані за іноземну валюту, в межах бартерних операцій або отриманих безкоштовно.

Ставки акцизного збору обчислюються у твердих сумах з одиниці реалізованого товару, як правило, у ЄВРО, або у відсотках до обороту з реалізації. Суми акцизного збору перераховуються в національну валюту України за курсом НБУ, що діяв на перший день кварталу, в якому реалізовано товар. Строки сплати акцизного збору в бюджет диференційовані, в першу чергу, за ознакою виду підакцизних товарів. Чинним законодавством стосовно акцизного збору встановлені деякі пільги. Так, акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту, не оподатковується оборот із реалізації високорентабельних і монопольних товарів певного призначення, окремі пільги існують на території спеціальних економічних зон.

За визначенням податок на додану вартість (ПДВ) являє собою частину знов створеної вартості, що стягується з покупців у складі ціни реалізованих товарів (робіт, послуг) на кожному етапі їхнього виробництва та продажу і сплачується в бюджет продавцями. В Україні порядок справляння ПДВ регламентується Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97–ВР (із наступними змінами й доповненнями). Підприємство обов’язково має бути платником цього податку, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій із поставки товарів (послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 300 тис. грн (без урахування податку на додану вартість). Об’єктом оподаткування є такі операції:

• поставки товарів та послуг на митній території України, у тому числі операції з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування орендарю та операції з передачі права власності на об’єкти застави кредитору для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

• ввезення товарів (сукупних послуг) за договорами оренди (лізингу), застави та іншими договорами, які передбачають передання права власності на них, або передбачають обмін товарів на корпоративні права чи цінні папери;

• вивезення товарів (сукупних послуг) за межі митної території України.

Законом “Про податок на додану вартість” визначені операції, які не є об’єктом оподаткування. Серед них випуск, розміщення та продаж за кошти цінних паперів; передача майна в заставу кредитору згідно з договором позики та його повернення заставодавцю; сплата процентів у складі орендного платежу за договором фінансового лізингу, в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ; виплата дивідендів, роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів тощо. Окремо законом передбачені операції, які звільняються від оподаткування.

База оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів за винятком ПДВ, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового мобільного зв’язку, який включено у ціну товарів (послуг). Для товарів, які ввозяться на митну територію України, базою оподаткування є їх контрактна вартість, але не менша від митної вартості, з урахуванням витрат на транспортування та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, ввізного мита, акцизного збору, інших податків й зборів, за винятком ПДВ. У Законі “Про податок на додану вартість” обумовлені також інші особливості встановлення бази оподаткування.

Застосовуються дві ставки податку на додану вартість: 20 відсотків і нульова. Податок за нульовою ставкою обчислюється для операцій з експорту товарів та послуг сукупних такому експорту.

До інших об’єктів оподаткування застосовується повна ставка – 20 відсотків.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну встановленої форми у двох примірниках із зазначенням суми ПДВ і загальної суми коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Загальна сума ПДВ, нарахована платником податку і включена в ціну товару (послуг), що продаються у звітному (податковому) періоді являє собою податкове зобов’язання платника податку. Датою виникнення податкових зобов’язань із продажу товарів (послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (послуг), що підлягають продажу;

- дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Датою виникнення податкових зобов’язань при імпортуванні товарів є дата оформлення ввізної митної декларації, де зазначена сума ПДВ, що підлягає сплаті. У разі імпортування робіт (послуг) – це дата списання коштів із розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт імпорту залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), та послуг з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а також у зв’язку з придбанням (будівництвом основних фондів) із метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів, являють собою податковий кредит. Дата виникнення права платника податку на податковий кредит визначається часом здійснення першої з подій, тобто це:

- дата списання коштів із банківського рахунка платника податку в оплату товарів (послуг);

- дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (послуг).

Для операцій з імпорту товарів (сукупних послуг), а також поставки послуг нерезидентом на митній території України виникнення права платника податку на податковий кредит визначається датою сплати податку відповідно до податкових зобов’язань.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду. Розрахунок суми податку здійснюється платниками у відповідній податковій декларації, яка є однією з форм суворої звітності.

Якщо сума податку на додану вартість має від’ємне значення, вона зараховується у погашення заборгованості платника податку зі сплати ПДВ, що виникла у попередніх звітних періодах, а за відсутністю заборгованості – у зменшення податкових зобов’язань наступного податкового періоду. У разі коли сума від’ємного значення податку не погашається податковими зобов’язаннями і у цьому періоді у платника податку з’являється право на відшкодування з Державного бюджету України частини від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченого у попередньому періоді постачальником товарів (послуг).