Тема № 9. Прийняття управлінських рішень План

1. Умови ухвалення рішення. Класифікація управлінських рішень.

2. Раціональний підхід до процедури прийняття рішень.

3. Основні недоліки процесу розробки і прийняття рішення.

1. Умови ухвалення рішення. Класифікація управлінських рішень

Прийняття рішень, як і обмін інформацією – складова частина будь-якої управлінської функції. Кожний з нас протягом дня приймає сотні, а протягом життя – тисячі й тисячі рішень.

Рішення – це вибір альтернативи. Насправді, це відповідь на ряд питань.

В управлінні прийняття рішень більш систематизований процес, ніж у приватному житті. Приватний вибір індивіда позначається, насамперед, на його власному житті та деяких зв'язаних з ним людей. Менеджер же вибирає напрямок дій не тільки для себе, але і для організації й інших працівників.

Тепер докладніше ознайомимося з типами рішень, що приймаються керівниками.

Організаційне рішення – це вибір, який повинний зробити керівник, щоб виконати обов'язки, обумовлені посадою, котра ним займається. Ціль організаційного рішення – забезпечення руху до поставлених перед організацією завдань. Тому найбільш ефективним організаційним рішенням є вибір, що буде насправді реалізований і внесе найбільший вклад у досягнення кінцевої мети.

Організаційні рішення можна кваліфікувати як запрограмовані й незапрограмовані.

Запрограмованє рішення є результат реалізації визначеної послідовності кроків чи дій, подібних тим, що приймаються при розв`язанні математичного рівняння. Як правило, число можливих альтернатив обмежено, тому вибір повинний бути зроблений у межах напрямків, заданих організацією. Наприклад, інспектор лікарні при складанні графіка роботи медсестер виходить із формули, що вимагає визначеного співвідношення між числом пацієнтів і обслуговуючого персоналу. Якщо правилами передбачена 1 медсестра на п'ять пацієнтів, то рішення приймається автоматично – на 50 пацієнтів потрібно мати 10 сестер.

Керівництво часто програмує рішення під ситуації, що повторюються з визначеною регулярністю. Цим керівництво знижує імовірність помилки й заощаджує час, тому що підлеглим не приходиться розробляти нову правильну процедуру кожного разу, коли виникає відповідна ситуація.

Незапрограмовані рішення потрібні в ситуаціях, які в певній мірі нові, внутрішньо не структуровані чи пов`язані з невідомими факторами. Оскільки заздалегідь неможливо скласти конкретну послідовність необхідних кроків, керівник повинний розробити процедуру ухвалення рішення. До числа незапрограмованих можна віднести рішення наступного типу: якими повинні бути цілі організації, як поліпшити продукцію, як удосконалити структуру управлінського підрозділу, як посилити мотивацію підлеглих.

На практиці небагато управлінських рішень виявляються запрограмованими чи незапрограмованими в чистому вигляді. Як правило, майже всі рішення виявляються де-небудь між крайніми варіантами.

Розглядаючи процеси прийняття рішень, вчені прийшли до висновку, що процес прийняття рішень має інтуїтивний, заснований на судженнях чи раціональний характер.

Чисто інтуїтивне рішення – це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Особа, яка приймає рішення (ОПР), не займається при цьому свідомим зважуванням «за» і «проти» по кожній альтернативі й не має навіть потребу в розумінні ситуації. Просто людина робить вибір. Те, що ми називаємо осяянням чи шостим почуттям, і є інтуїтивне рішення.

Рішення, засноване на судженні – це вибір, обумовлений знаннями або накопиченим досвідом.

Людина використовує знання про те, що траплялося в подібних ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в існуючий ситуації. Спираючи на здоровий глузд, він вибирає альтернативу, що принесла успіх у минулому.

Основою будь-якого процесу управління є інформація, що існує в особи, яка приймає рішення (ОПР). Володіючи інформацією про стан досліджуваного (або аналогічних) явища в минулому й обґрунтовуючи свої припущення про можливі стани його в майбутньому, ОПР вибирає найкращий спосіб досягнення поставленої мети. Так виникає проблема вибору одного з декількох результатів при недостатності інформації, або, як прийнято характеризувати подібну ситуацію, в умовах невизначеності. Ця невизначеність найчастіше є наслідком імовірного характеру досліджуваних явищ, неможливості точного передбачення остаточних результатів багатьох процесів.

Вплив невизначеності може бути дуже значним в одних ситуаціях і несуттєвим – в інших. Так, якщо існує безліч можливих рішень і кожне з них приводить до деякого відомого результату, то вибір здійснюється в умовах визначеності. У таких ситуаціях передбачається, що всі елементи, що впливають на майбутні результати, мають цілком визначене значення (яке відомо чи може бути встановлене), і завдання полягає в перерахуванні можливих рішень і виборі одного (чи декількох) з тих, котрі дають max чи min деякого показника.

Однак, існують випадки, коли відсутня можливість одержання всієї необхідної інформації про елементи. Незважаючи на те, що існують цілком визначені характеристики цих елементів, у момент ухвалення рішення вони по тим чи іншим причинам залишаються невідомими. В таких випадках уживають імовірні оцінки, котрі випливають із можливостей збору й особливостей наявної інформації.

У ситуації ж невизначеності завжди існують фактори чи явища, імовірні за своєю природою чи неконтрольовані з боку ОПР. В даний час прийнято розрізняти ситуації імовірної визначеності (ризику) й невизначеності. В умовах ризику кожне рішення приводить до одного з безлічі можливих випадкових результатів, імовірності яких відомі чи можуть бути визначені на підставі попереднього періоду. У ситуації невизначеності кожна дія (рішення) спричиняє безліч випадкових результатів, імовірності яких невідомі чи є суб'єктивною оцінкою можливих наслідків, рис. 1.

Рішення, що програмуються

(такі, що повторюються, рутинні, процедурні)

Рішення, що не програмуються

(важливі, рідкі, такі, що повторюються, безпрецедентні)