- •Основні одиниці виміру, що застосовуються в гідроекології
- •Глава 1. Гідросфера та її екологічна зональність
- •Загальна характеристика гідросфери
- •Запаси (розподіл) води в гідросфері
- •Екологічна зональність Світового океану та морів
- •1.3. Екологічна зональність континентальних водойм
- •1.4. Екологічна зональність річкових систем
- •2.1. Екосистема як структурно-функціональна складова біосфери
- •2.2. Угруповання гідробіонтів окремих екологічних зон водних екосистем
- •Глава 3 Бактерії і віруси
- •3.1. Бактерії
- •3.2. Віруси.
- •Глава 4. Водорості (Algae)
- •4.1. Екологічні форми водоростей
- •4.2. Синьозелені водорості (Cyanophyta)
- •4.3. Діатомові водорості (Bacillariophyta)
- •4.4. Зелені водорості (Chlorophyta)
- •4.5. Харові водорості (Charophyta)
- •4.6. Динофітові водорості (Dinophyta)
- •4.7. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
- •4.8. Евгленофітові водорості (Euglenophyta)
- •4.9. Золотисті водорості (Chrysophyta)
- •4.10. Жовтозелені водорості (Xanthophyta)
- •4.11. Червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta)
- •4.12. Бурі водорості (Phaeophyta)
- •4.13. Рафідофітові водорості (Raphydophyta)
- •Глава 5. Вищі водяні рослини
- •5.1. Загальна характеристика
- •5.2. Екологічні угруповання
- •Глава 6. Водяні безхребетні тварини
- •6.1. Найпростіші (Protozoa)
- •6.2. Губки (Porifera)
- •6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)
- •Плоскі черви (Plathelminthes). Турбелярії (Turbellaria )
- •6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
- •6.8. Водяні членистоногі (Arthropoda)
- •6.9. Молюски (Mollusca)
- •6.10. Щупальцеві, або червоподібні, організми (Tentaculata, або Vermoidea)
- •6.11. Щетинкощелепні, або морські стрілки (Chaetognatha)
- •6.12. Голкошкірі (Echinodermata)
- •Глава 7. Рибоподібні та риби (Pisces)
- •7.1. Екологічні особливості формування іхтіофауни
- •7.2. Рибоподібні
- •7.3. Хрящові риби (Chondrichthyes)
- •7.4. Хрящові ганоїди (Chondrostei)
- •7.5. Справжні кісткові риби (Teleostei)
- •Глава 8. Динаміка водних мас та її роль у водних екосистемах
- •8.1. Водні маси як компонент гідрологічної структури водойм і водотоків
- •8.2. Типізація водних об'єктів та їх гідрологічна характеристика
- •8.3. Роль течій у формуванні структури біоценозів та функціонуванні водних екосистем
- •Глава 9. Гідрофізичні фактори у водних екосистемах
- •9.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- •9.2. Термостабільні властивості води
- •9.3. Щільність води
- •9.4. В'язкість води і поверхневий натяг
- •9.5. Забарвлення води
- •9.6. Температурний та термічний режим водних об'єктів
- •9.7. Льодовий режим
- •9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- •9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних ґрунтів
- •9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідро біонтів
- •Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- •10.1. Класифікація природних вод за сольовим складом
- •10.2. Сольовий склад океанічних і морських вод
- •10.3. Сольовий склад континентальних вод
- •Класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями іонного складу [34]
- •10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- •10.5. Осмотичні фактори середовища та осморегуляція у гідробіонтів
- •10.6. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища
- •Глава 11 Іонні компоненти та їх екологічна роль
- •11.1. Неорганічні елементи океанічних, морських і прісних вод
- •11.2. Натрій, калій і цезій у водних екосистемах
- •11.3. Кальцій у водних екосистемах
- •Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організм гідробіонтів
- •11.4. Магній у морських і континентальних водах
- •11.5. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- •Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- •12.1. Гідробіонти як біоконцентратори мікроелементів
- •Вміст заліза у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (г на 1 кг сухої маси) водойм Дністра і
- •Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- •Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]
- •12.4. Марганець
- •12.5. Цинк
- •Вміст цинку у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [31, 73, 74]
- •12.6. Кобальт
- •12.7. Кадмій, хром, алюміній
- •Вміст хрому у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [73, 74]
- •Глава 13 Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- •13.1. Кругообіг. Формування кисневого режиму
- •13.2. Розкладання органічних речовин та формування якості води
- •13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів.
- •13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- •Глава 14. Діоксид вуглецю у водних екосистемах
- •14.1. Хімічні та біологічні перетворення
- •Відносна об'ємна розчинність газів у воді (долі одиниць) при парційному тиску 1 атм
- •Молярна частина, %, окремих форм вугільної кислоти у воді залежно від її рН
- •14.2. Фіксація автотрофними і гетеротрофними організмами. Фотосинтез.
- •14.3. Адаптація риб до змін вмісту діоксиду вуглецю у воді
- •15.1. Кругообіг азоту в біосфері
- •15.2. Азотфіксація у водних екосистемах
- •15.3. Засвоєння азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- •15.4. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- •15.5. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль у кругообігу азоту у водних екосистемах
- •16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- •16.2. Вміст фосфору в організмах гідробіонтів і його метаболічна роль
- •17.1. Загальне уявлення про популяцію
- •17.2. Статево-вікова структура популяцій
- •17.3. Внутрішньопопуляційна різноякісність
- •17.4. Внутрішньопопуляційні взаємини гідробіонтів
- •17.5. Чисельність та біомаса популяцій гідробіонтів. Методи їх встановлення
- •17.6. Регуляція чисельності популяції
- •17.7. Функціональні та інформаційні зв'язки в популяціях гідробіонтів
- •17.8. Щільність популяції гідробіонтів
- •Глава 18. Гідробіоценози як біологічні системи гідросфери
- •18.1. Загальна характеристика гідробіоценозів
- •18.2. Видова різноманітність гідробіоценозів
- •18.3. Гідробіоценози перехідних екологічних зон (екотопів)
- •18.4. Структура гідробіоценозів
- •18.6. Роль вищих хребетних тварин у біологічних процесах водних екосистем
- •19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
- •19.2. Деякі положення продукційної гідроекології
- •19.3. Методи визначення первинної продукції
- •19.4. Методи визначення вторинної продукції
- •19.5. Розрахунки потенційної і промислової рибопродуктивності
- •Глава 20 Органічне забруднення
- •20.1. Органічні речовини та їх кругообіг у водних екосистемах
- •20.2. Сапробність водних об'єктів
- •20.3. Самозабруднення та самоочищення водойм
- •Глава 21. Евтрофікація, її причини і наслідки для водних екосистем
- •21.1. Природна і антропогенна евтрофікація
- •21.2. «Цвітіння» води як гідробіологічний процес, зумовлений евтрофікацією
- •Глава 22. Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем
- •22.1. Джерела токсичного забруднення
- •22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
- •22.3. Гідротоксикометрія
- •22.4. Фактори, що впливають на токсичність хімічних речовин для гідробіонтів
- •22.5. Методи оцінки і контролю токсичності водного середовища для гідробіонтів
- •22.6. Фізіолого-біохімічні механізми дії токсикантів на водяні організми
- •Реакція гідробіоти на токсичну дію хімічних речовин у природних умовах
- •22.8. Біологічна індикація та моніторинг токсичних забруднень водних екосистем
- •22.9. Біологічна детоксикація та буферність водних екосистем
- •22.10. Нормування рівня токсичного забруднення
- •Глава 23. Радіонуклідне забруднення водних екосистем та його вплив на гідробіонтів.
- •23.1. Природна радіоактивність водних об'єктів
- •23.2. Радіаційне опромінення гідробіонтів природними джерелами іонізуючої радіації
- •23.3. Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами
- •23.4. Забруднення водних об'єктів у Чорнобильській радіонуклідній аномалії
- •23.5. Форми радіонуклідів у природних водах
- •23.6. Розподіл та міграція радіонуклідів у водних екосистемах
- •23.7. Накопичення радіонуклідів у організмах гідробіонтів
- •23.8. Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів
- •Глава 24. Якість води
- •24.1. Екологічні та водогосподарські підходи до визначення якості води
- •24.2. Фактори, що впливають на сольовий склад вод як життєвого середовища гідробіонтів
- •24.3. Вплив внутрішньоводоймних процесів на якість води
- •24.4. Методи оцінки якості природних вод
- •Класи та категорії якості поверхневих вод суші та естуаріїв України за екологічною класифікацією [21]
- •24.5. Картографування екологічного стану поверхневих вод
- •25.1. Загальна гідрографічна характеристика
- •Структура річкової мережі України [20]
- •25.2. Геоморфологічні та ландшафтні особливості території України, що визначають формування річкової мережі
- •Глава 26. Екологія дніпровських водосховищ
- •26.1. Морфометпрична та гідрологічна характеристика зарегульованої частини Дніпра
- •Характеристика водосховищ Дніпровського каскаду [90]
- •26.2. Особливості формування екосистем
- •26.3. Основні угруповання водоростей та їх роль в екосистемах
- •26.4. Бактеріальне населення
- •26.5. Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах
- •26.6. Основні угруповання тваринного населення
- •26.7. Забруднення, водосховищ і його вплив на формування якості води та рибопродуктивність Дніпра.
- •Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю
- •27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти
- •Вміст деяких важких металів у воді Кілійської дельти Дунаю, мкг/дм3 [74]
- •27.2. Біота Кілійської дельти
- •27.3. Басейни приток Дунаю, що стікають з Українських Карпат
- •Глава 28. Екологія Дністра
- •Гідрографічна характеристика, водність якість води
- •28.2. Угруповання гідробіонтів різних екологічних зон Дністра
- •28.3. Вплив зарегулювання на екологічний стан Дністра
- •29.1. Гідрологічний та гідрохімічний режим річки
- •29.2. Біота Південного Бугу
- •29.3. Вплив енергокомплексів на водні екосистеми
- •Глава 30. Екологія Сіверського Дінця
- •30.1. Гідрографічна мережа та водний стік ріки
- •30.2. Гідрохімічний режим та формування якості води
- •30.3. Біота Сіверського Дінця
- •Глава 31. Екологія Західного Бугу
- •Глава 32. Екологічні особливості малихрічок
- •32.1. Формування водного стоку та якості води малих річок
- •32.2. Вплив сільськогосподарського освоєння земель на екосистеми малих річок.
- •32.3. Вплив промислових підприємств та міських конгломератів на стан малих річок
- •33.1. Загальна характеристика озер України
- •33.2. Екосистема Шацьких озер
- •Глава 34. Екологічні особливості боліт
- •34.1. Загальна характеристика
- •34.2. Гідробіонти болотних екосистем
- •Глава 35. Стави рибогосподарського призначення
- •35.1. Загальна характеристика
- •35.2. Гідрохімічний режим ставів
- •35.3. Гідробіологічний режим ставів рибогосподарського призначення
- •35.4. Ставкове рибництво
- •Глава 36. Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів
- •36.1. Загальна характеристика
- •Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій України [23]
- •36.2. Гідрохімічний режим водойм-охолоджувачів
- •36.3. Гідробіологічний режим водойм-охолоджувачів
- •36.4. «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища
- •36.5. Рибогосподарське використання водойм-охолоджувачів
- •Глава 37. Екосистеми каналів
- •37.1. Загальна характеристика каналів України
- •Основні магістральні канали України та їх призначення
- •37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів
- •37.3. Гідробіоценози каналів
- •37.4. Формування якості води в каналах
- •Глава 38. Екосистеми причорноморських лиманів
- •38.1. Екосистеми відкритих лиманів
- •Характеристика відкритих причорноморських лиманів
- •38.2. Екосистеми закритих лиманів
- •Характеристика закритих лиманів Дунай-Дністровського межиріччя
- •Показники зовнішнього водообміну закритих лиманів [88]
- •38.3. Біологічні ресурси лиманів та їх народногосподарське значення
- •Глава 39. Екосистема Чорного моря
- •39.1. Водний баланс і якість води
- •39.2. Газовий режим
- •39.3. Рослинний і тваринний світ
- •39.4. Іхтіофауна і рибний промисел
- •39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря
- •Глава 40. Екосистема Азовського моря
- •40.1. Формування водного балансу
- •Середній багаторічний водний баланс Азовського моря (1923—1976 pp.)
- •Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]
- •40.2. Гідрохімічний режим
- •Щорічний баланс азоту і фосфору в Азовському морі, тис. Т [38]
- •40.3. Флора і фауна
- •40.4. Іхтіофауна Азовського моря
- •40.5. Вплив антропогенного навантаження на екосистему Азовського моря
- •Глава 41. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності
22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
На токсикантів гідробіонти реагують по-різному, в залежності від систематичного положення, філогенетичного рівня, віку, статі, функціонального стану, біомаси, чисельності популяції, спадкової схильності, вмісту кисню у воді та багатьох інших факторів. Реакція (відгук) гідробіонтів на вплив токсичних агентів - інтоксикація, або токсичний ефект, виявляється по-різному на генному, хромосомному, клітинному, тканинному, організменому та надорганізменому рівнях [54].
Під токсичним ефектом розуміють патологічні зміни у функціонуванні організму під впливом токсикантів. Він залежить від хімічної природи отруйної речовини, її вмісту в навколишньому середовищі, особливостей метаболізму гідробіонтів конкретного виду, абіотичних факторів водного середовища (температури, вмісту у воді кисню, рН, жорсткості води тощо), а також від тривалості дії отрути.
Екотоксикологія концентрує увагу на ефектах надорганізменого (популяційного та біоценотичного) рівнів. Ефекти на субклітинному рівні є предметом спеціальних цитофізіологічних досліджень, а вивченням впливу токсикантів на глибинні процеси в хромосомах та генах займаються токсикогенетика та молекулярна біологія.
Токсичні ефекти на нижчих рівнях звичайно нівелюються на більш високих рівнях організації живих систем і тому не завжди виявляються у видимих реакціях гідробіонтів, хоча вони можуть відігравати дуже суттєву роль у спадкових і відтворювальних процесах у більш віддалений період дії токсичних речовин.
У водяних рослин (мікро-, макроводоростей і макрофітів) найбільш показовою реакцією на токсичні впливи є зниження інтенсивності або повне припинення фотосинтезу. Речовини, які впливають таким чином, називаються інгібіторами фотосинтезу. До них, зокрема, належать важкі метали (особливо мідь і цинк), пестициди та інші хлорорганічні сполуки. Під впливом інгібіторів фотосинтезу у водяних рослин можливі два типи реакцій: а) пригнічення фотосинтезу і зростання інтенсивності дихання як прояв деструкційних процесів; б) повне пригнічення як дихання, так і фотосинтезу, внаслідок чого рослина гине. При цьому у водоймах виникають кисневі дефіцити і гинуть тварини.
Вищі водяні рослини проходять певні стадії відмирання: спочатку змінюється забарвлення листя, із зеленого на жовте, буре або коричневе, потім листя в'яне, втрачається тургор, а його маса поступово розкладається. Одноклітинні водорості зазнають лізису, а продукти їх розкладу розчиняються у воді.
Розрізнити живі клітини водоростей від мертвих і таких, що розкладаються, можна за допомогою спеціальних барвників або люмінесцентної мікроскопії: живі клітини світяться яскраво-червоним кольором, пошкоджені — малиновим, мертві – зеленим.
У тварин (безхребетних, риб, вищих водяних хребетних) гостре отруєння найчастіше закінчується смертю організмів, тоді як при хронічному отруєнні виникають різного роду порушення життєдіяльності. Токсикози (або «хімічна хвороба») вивчені досить повно лише у теплокровних тварин, меншою мірою — у риб і майже зовсім не досліджені у безхребетних, тому у них вірогідними показниками отруєння можуть бути або аномалії поведінки, або навіть смерть. Важливим показником хронічного отруєння безхребетних є зниження плодючості ряду поколінь, що визначається при проведенні спеціальних довготривалих (хронічних) експериментів із застосуванням досить складних методів.
Важливе вирішальне значення в процесі інтоксикації гідробіонтів має концентрація токсикантів. Великі концентрації викликають гостру токсичність, яка призводить до загибелі гідробіонтів у короткий проміжок часу: години, хвилини і навіть секунди. Загибелі тварин, як правило, передують судороги (корчі), гальмування або короткочасне прискорення пересування у воді, зміна положення тіла (у риб — пересування «на боці», положення черевом догори), асфіксія, «хапання» повітря, вискакування з води. Іноді у тварин змінюється забарвлення тіла. У гіллястовусих ракоподібних, для яких характерним є партеногенетичне розмноження, можуть спостерігатись абортування (викид) яєць та ембріонів, обертові рухи тіла навколо своєї осі.
Малі концентрації токсикантів на перших етапах дії можуть виявляти стимулюючий вплив на гідробіонтів: у водоростей і вищих водяних рослин посилюється фотосинтез, у безхребетних прискорюється рухливість, може навіть зростати плодючість, риби виявляють ознаки збудження. Але такі явища тимчасові і вони швидко змінюються патологічними ознаками. Інтоксикація, як правило, проходить через три стадії: стимуляція, депресія і загибель.
Концентрація токсиканту і час його впливу на організм пов'язані між собою простою залежністю (рівняння Хабера):
Т = Сt,
де Т – токсичність, С - концентрація, t - час впливу токсиканта. Як випливає з цього рівняння, малі концентрації за тривалий час зрештою впливають так само, як і великі за короткий час.
Риби і безхребетні тварини можуть тривалий час накопичувати отруту в своїх органах і тканинах. У риб токсичні речовини найбільше акумулюються в печінці, селезінці, жировій тканині, взагалі в ліпідах, в яких добре розчинні, зокрема, хлорорганічні пестициди (ДДТ, гексахлоран). У молюсків токсиканти накопичуються мантійною порожниною, в нозі (у двостулкових молюсків) та гепатопанкреасі. Деякі токсиканти акумулюються в м'язах.
Внаслідок накопичення токсикантів у риб виникає кумулятивний токсикоз. При різких перепадах температури води, дефіциті кисню, в переднерестовий період та під час нересту акумульована отрута може переходити в кров і викликати гостре отруєння. Наприклад, осетрові риби, які здійснюють далекі нерестові міграції і проходять через забруднені токсичними речовинами акваторії, гинуть майже відразу після початку виметування ікри. Хижі риби (судак, щука, жерех, окунь) можуть тривалий час накопичувати хлорорганічні пестициди, але гинуть вони у статевозрілому віці під час нересту, коли накопичена отрута потрапляє у кров і в головний мозок [37].
Риби та великі безхребетні, ослаблені внаслідок кумулятивного токсикозу, частіше стають жертвами хижаків, вражаються патогенними мікроорганізмами, а також меншою мірою здатні протидіяти екто- і ендопаразитам. У риб виникають токсикопаразитози, тобто мішані захворювання, в яких токсиканти і паразити ослаблюють хазяїна і призводять до його загибелі. При масових токсикопаразитозах рибному господарству завдаються значні збитки.
Кумулятивний токсикоз може виникати не тільки внаслідок прямого поглинання токсикантів з води. Однією з специфічних особливостей водних екосистем є те, що токсиканти передаються по трофічних ланцюгах: від водоростей і найпростіших, які засвоюють хімічні речовини з навколишнього середовища осмотичним шляхом, до гідробіонтів-альгофагів, від них — до мирних риб, які живляться планктоном, і далі до хижаків, що поїдають мирних риб. Саме хижаки (щука, окунь, судак, жерех), які завершують трофічні ланцюги водних екосистем, найбільш вразливі, оскільки вони виступають як кінцеві концентратори токсикантів у трофічних ланцюгах.
У проміжних трофічних ланках також відбувається накопичення токсикантів. Наприклад, дафнії та інші гіллястовусі рачки-фільтратори акумулюють хлорорганічні пестициди до концентрацій, що перевищують їх вміст у воді у тисячі і навіть мільйони разів. Як носії отрут вони небезпечні для організмів, які їх поїдають. В той же час, вилучаючи токсиканти з води, фільтратори виступають як агенти самоочищення водних мас. Отже, екологічна роль цього процесу подвійна: з одного боку, очищаються води, а з другого, -гинуть або вироджуються цінні промислові види риб.
Найнебезпечнішим в екологічному відношенні наслідком накопичення токсикантів у трофічних ланцюгах є підрив плодючості як безхребетних, так і риб, оскільки це веде до поступової деградації гідрофауни, падіння видового різноманіття та зменшення біологічної продуктивності водойм. Такі 3Шни характерні не тільки для планктонних безхребетних, а й для мешканців донних відкладень, де токсиканти накопичуються разом з осідаючими завислими частинками та відмерлими зоопланктонтами. З мулу токсиканти потрапляють в організми донних безхребетних, а через них — до бентосоїдних риб. Кумуляція токсичних речовин в бентосних організмах може бути значно вищою, ніж у планктонних, внаслідок чого такі бентосоїдні риби, як лящ, сазан, сом, лин, хворіють самі і стають небезпечними для споживання людиною.
Після вселення в водойми України рослиноїдних риб далекосхідного фауністичного комплексу (білий амур, білий і строкатий товстолоби) виникли нові трофічні ланцюги, через які токсиканти надходять в організм цих риб. Так, планктофаг білий товстолоб отримує їх через фітопланктон, а строкатий товстолоб - через зоопланктон. Через вищі водяні рослини токсиканти надходять в організм білого амура. В організм чорного амура токсиканти можуть надходити в значних кількостях через молюсків-фільтраторів, які є їх основним кормом.