- •1.1. Публічна адміністрація як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •1.1.1. Поняття «публічна адміністрація»: основні підходи
- •1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
- •1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності
- •1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
- •1.2.3. Предмет адміністративного права в континентальній правовій системі
- •1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
- •2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
- •2.3. Уряди: склад, повноваження та організація діяльності
- •2.4. Центральні адміністративні структури: види та повноваження
- •2.4.1. Класифікація центральних адміністративних
- •2.5. Регіональні та місцеві адміністративні
- •2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях
- •2.5.2. Реґіональні та місцеві органи державної адміністрації
- •3.1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність
- •4.1.1. Загальна характеристика форм діяльності публічної адміністрації
- •4.1.2. Адміністративні акти та їх трактування в праві різних держав
- •4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації
- •4.2.1. Історичний розвиток правового регулювання
- •4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
- •4.2.4. Процедури прийняття, оскарження та виконання індивідуальних адміністративних актів
- •5.1. Загальна характеристика сутності контролю за публічною адміністрацією та його видів
- •5.2. Форми парламентського контролю та контролю глав держав
- •5.3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види
- •5.4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі
- •5.4.1. Загальний огляд систем судового контролю за публічною адміністрацією
- •5.4.2. Судовий контроль в англо-американській правовій системі
- •§ 1. Компетенція Уряду Республіки
- •§ 2. Місцезнаходження Уряду Республіки — Таллінн. § 3. Члени Уряду Республіки
- •§ 4. Поєднання функцій членами Уряду Республіки
- •§ 5. Призначення на посаду члена Уряду Республіки і міністра
- •§ 6. Вступ на посаду члена Уряду Республіки і міністра
- •§ 7. Зміни у складі членів Уряду Республіки
- •§ 8. Підстави для відставки Уряду Республіки
- •§ 9. Підстави для відставки Прем'єр-міністра
- •§ 10. Процедура відставки Уряду Республіки
- •§11. Повноваження Уряду Республіки, який подав у відставку
- •§ 12. Припинення повноважень міністра
- •§ 13. Заміщення Прем'єр-міністра
- •§ 14. Компетенція міністра, який заміщує Прем'єр-міністра
- •§ 15. Заміщення міністра
- •§ 16. Засідання Уряду Республіки
- •§ 17. Час і порядок денний засідання Уряду Республіки
- •§ 18. Порядок роботи засідання Уряду Республіки
- •§ 19. Ухвалення рішень на засіданні Уряду Республіки
- •§ 20. Протокол засідання Уряду
- •§ 21. Види урядових комітетів
- •§ 22. Компетенція комітету Уряду
- •§ 24. Міжміністерський комітет
- •§ 25. Комітет експертів
- •§ 26. Нормативно-правові акти Уряду Республіки
- •§ 27. Постанова Уряду Республіки
- •§ 28. Форми постанов Уряду Республіки
- •§ 29. Оприлюднення і набуття чинності постановою Уряду Республіки
- •§ 31. Заробітна плата і витрати на ділові поїздки члена Уряду Республіки
- •§ 32. Відпустка члена Уряду Республіки
- •§ 33. Забезпечення члена Уряду Республіки житлом
- •§ 35. Право члена Уряду Республіки на компенсацію після припинення повноважень
- •Глава 2
- •§ 36. Компетенція Прем'єр-міністра
- •§ 37. Розпорядження Прем'єр-міністра
- •§ 38. Класифікація органів виконавчої влади
- •§ 39. Визначення і класифікація урядових органів
- •§ 40. Утворення, реорганізація і ліквідація урядових органів
- •§ 41. Статус урядового органу
- •§ 37. Розпорядження Прем'єр-міністра
- •§ 38. Класифікація органів виконавчої влади
- •§ 39. Визначення і класифікація урядових органів
- •§ 40. Утворення, реорганізація і ліквідація урядових органів
- •§ 41. Статус урядового органу
- •§ 42. Положення про урядовий орган
- •§ 43. Державні органи, підпорядковані урядовим органам
- •§ 44. Представництво держави органом, що здійснює виконавчу владу
- •§ 42. Положення про урядовий орган
- •§ 43. Державні органи, підпорядковані урядовим органам
- •§ 44. Представництво держави органом, що здійснює виконавчу владу
- •Глава 4 Міністерства
- •§ 45. Міністерства
- •§ 46. Статус і структура міністерства
- •§ 47. Департамент міністерства
- •§ 48. Відділи і бюро міністерства
- •§ 49. Компетенція міністра як керівника міністерства
- •§ 50. Нормативно-правові акти міністра
- •§ 51. Розпорядження міністра
- •§ 52. Накази міністра
- •§ 53. Компетенція генерального секретаря
- •§ 54. Накази генерального секретаря
- •§ 55. Призначення і звільнення з посади генерального секретаря
- •§ 56 Заступник генерального секретаря
- •§ 57. Визначення сфери компетенції міністерств
- •§ 58. Сфера компетенції Міністерства освіти
- •§ 59. Сфера компетенції Міністерства юстиції
- •§ 60. Сфера компетенції Міністерства оборони
- •§ 61. Сфера компетенції Міністерства навколишнього середовища
- •§ 62. Сфера компетенції Міністерства культури
- •§ 63. Сфера компетенції Міністерства економічних справ
- •§ 64. Сфера компетенції Міністерства сільського господарства
- •§ 65 Сфера компетенції Міністерства фінансів
- •§ 66. Сфера компетенції Міністерства внутрішніх справ
- •§ 67. Сфера компетенції Міністерства Соціальних Справ
- •§ 68. Сфера компетенції Міністерства транспорту і зв'язку
- •§ 69. Сфера компетенції Міністерства закордонних справ
- •§ 70. Органи виконавчої влади
- •§ 71. Інспекції
- •§ 72. Компетенція виконавчих органів та інспекції
- •§ 73. Компетенція генерального директора органу виконавчої влади або інспекції Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції:
- •§ 74. Накази генерального директора
- •§ 78. Структура Державної канцелярії
- •§ 79. Державний секретар
- •§ 80. Звільнення Державного секретаря
- •§ 81. Повноваження Державного секретаря по управлінню роботою Уряду Республіки
- •§ 82. Інші повноваження Державного секретаря
- •Глава 6
- •§ 83. Призначення і звільнення з посади губернатора округу
- •§ 84. Компетенція губернатора округу
- •§ 85. Повноваження губернатора округу щодо адміністративного контролю за місцевими органами влади
- •§ 86. Заміщення губернатора округу
- •§ 87. Розпорядження губернатора округу
- •§ 88. Статус і повноваження уряду округу
- •§ 89. Структура уряду округу
- •§ 90. Державні органи (установи), підпорядковані уряду округу
- •§ 91. Секретар Округу
- •§ 92. Прийняття на службу і заміщення секретаря округу
- •Глава 7
- •§ 93. Мета і організація адміністративного контролю
- •§ 94. Повноваження Уряду Республіки щодо адміністративного контролю
- •§ 107. Спеціальна умова щодо призначення на посаду секретаря округу
- •Глава II
- •Глава III
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI Оплата
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •§3. Орган публічної адміністрації зобов'язаний зазначити в актах справи шляхом зауваження причини відходу від принципу, зазначеного в §1.
- •§2. Спори про компетенцію між органами територіального самоврядування і органами урядової адміністрації розглядає адміністративний суд.
- •§3. З пропозицією про розгляд спору перед адміністративним судом може звертатися:
- •§2. Приводи виключення працівника з участі в провадженні тривають також по припиненні шлюбу (§1, пункт 2), виховання, опіки або піклування (§1, пункт 3).
- •§4. Виключений працівник повинен вживати тільки дій, які не терплять зволікання з огляду на суспільний інтерес або важливий інтерес сторін.
- •§ 2. Припис ст. 24 § 4 застосовується відповідно.
- •§2. У разі виключення органу справу вирішують:
- •§3. Якщо внаслідок виключення працівників органу публічної адміністрації цей орган став нездатним до вирішення справи, застосовується відповідно §2.
- •§2. Якщо внаслідок виключення членів колегіального органу цей орган став нездатний до прийняття рішення через відсутність потрібного кворуму, відповідним чином застосовуються правила ст.26 §2.
- •§2. У випадках, про які йдеться в §1, вважається, що документ було вручено в день відмови його прийняття адресатом.
- •§2. Орган зобов'язаний докласти зусиль, щоб вирішення виклику не було обтяжливим.
- •§2. Обов'язок особистої явки стосується також викликаного, який мешкає або перебуває в сусідній гміні або місті.
- •§3. Накладення штрафу не виключає можливості застосування до свідка, що заперечує, засобів примусу, передбачених у спеціальних приписах.
- •§2. Коли відступають причини, що є підставою зупинення провадження, орган публічної адміністрації відновлює провадження за належністю або за вимогою сторони.
- •§2. Якщо протягом трьох років від дати зупинення провадження жодна зі сторін не звернеться для відновлення провадження, вимога відновлення провадження вважається вичерпаною.
- •§2. Режим невідкладного виконання може бути наданий рішенню також після його видання. У цьому випадку орган видає постанову, на яку може бути подано скаргу.
- •§2. У випадках зазначених у ст. 14 §2 рішення може бути оголошене сторонам усно.
- •§2. У випадках, зазначених в §1, для сторони перебіг строку для внесення апеляції, позову або скарги починається від дня вручення їй відповіді.
- •§2. Орган, який видав рішення, роз'яснює шляхом постанови на вимогу виконавчого органу або сторони сумніви щодо змісту рішення.
- •§3. На постанову в справі виправлення або роз'яснення може подаватися скарга.
- •§2. Постанови стосуються окремих питань, що виникають під час провадження, але не вирішують суть справи, якщо кодексом не встановлено інше.
- •§2. У випадках, зазначених в ст.14 §2, постанови можуть оголошуватися сторонам усно.
- •§3. Постанова, яка може бути оскаржена в адміністративному суді, вручається стороні разом з роз'ясненням про допустимість внесення скарги, а також фактичним і правовим обґрунтуванням.
- •§2. Оскарження вноситься в семиденний строк від дня вручення постанови стороні, а коли постанова була оголошена усно — від дня її оголошення стороні.
- •§2. У випадку, коли внаслідок відновлення провадження не можна відхилити рішення через обставини, зазначені в ст.146, орган публічної адміністрації
- •§2. Орган публічної адміністрації, зазначений у §1, скасовує рішення, якщо воно було винесене із застереженням щодо виконання певних дій, але сторона не виконала цих дій у визначений строк.
- •§3. Орган своїм рішенням встановлює закінчення строку дії рішення або скасовує рішення на підставі положень §1 і 2.
- •§ 2. Довідка видається, якщо:
- •§3. Довідка повинна бути видана без зайвого зволікання, однак не пізніше, ніж в семиденний строк.
- •§2. Орган публічної адміністрації, перш ніж видати довідку, може провести розслідування у необхідному обсязі.
- •§3. Про передачу скарги одночасно повідомляють також скаржника.
- •§2. У випадках, зазначених в §1, вимога буде задоволена, якщо виникають обставини, передбачені кодексом для поновлення провадження, визнання рішення недійсним або його скасування чи зміни.
- •§2. Пропозиції, що стосуються завдань громадських організацій, подаються до органів цих організацій.
- •§2. Про спосіб вирішення пропозиції одночасно повідомляється і особа, що внесла пропозиції.
- •§2. Особа, що внесла пропозиції, має право подати скаргу у випадку не- вирішення пропозиції протягом строку, визначеного у ст.244 або вказаного у повідомленні (ст. 245).
- •§2. Компетентний орган протягом встановленого строку повідомляє про спосіб вирішення скарги чи пропозиції або про їх передачу в інший орган для вирішення редакцію, якщо вона про це просила.
- •§2. В обґрунтованих випадках орган публічної адміністрації може вимагати від сторони внесення авансу у визначеній межі для покриття витрат на провадження.
- •§ 2. Орган публічної адміністрації може внести до витрат на провадження також інші витрати, безпосередньо пов'язані з вирішенням справи.
- •§2. Постанова у справі витрат на провадження може бути оскаржена особою, яка зобов'язана їх понести.
- •§ 1 [Незалежність адміністративних судів]. Адміністративне судочинство здійснюється незалежними, відокремленими від адміністративних органів управління судами.
- •§ 3. [Організація судів]. (1) Законом визначається:
- •§ 5 [Склад і структура ас]. (1) Адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 6 [Передача одноособовому судді, повернення палаті]. (1) Як правило, палата передає судову справу для прийняття рішення одному зі своїх членів як одноособовому судді, якщо:
- •§ 9 [Склад та структура вас]. (1) Вищий адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 10 [Склад і структура фас]. (1) Федеральний адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 11 [Великий сенат у фас]. (1) у Федеральному адміністративному суді створюється Великий сенат.
- •§ 22 [Підстави перешкоди бути засідателем]. Суддями на громадських засадах не можуть бути призначені:
- •§ 23 [Право відмови]. Від призначення на посаду судді на громадських засадах можуть відмовитись:
- •§ 24 [Звільнення з посади на громадських засадах]. (1) Суддя на громадських засадах може бути звільнений з посади, якщо він або:
- •§ 25 [Строк повноважень]. Судді на громадських засадах обираються на п'ять років.
- •§ 26 [Виборча комісія]. (1) При кожному адміністративному суді створюється виборча комісія.
- •§ 29 [Процедура виборів]. (1) Комісія обирає зі списку кандидатів більшістю не менше двох третин голосів потрібну кількість суддів на громадських засадах.
- •§ 41. (Скасований)
- •§ 42 [Позов про визнання адміністративного акта недійсним і про зобов'язання адміністративного органу до видання адміністративного акту].
- •§ 48 [Інша предметна підсудність вас]. (1) Вищий адміністративний суд землі приймає рішення в першій інстанції у всіх спорах, які стосуються
- •§ 49 [Інстанційна підсудність фас]. Федеральний адміністративний суд приймає рішення стосовно засобів правового оскарження:
- •§ 50 [Предметна підсудність фас]. (1) Федеральний адміністративний суд приймає в першій і останній інстанції рішення:
- •§ 52 [Територіальна підсудність]. Для територіальної підсудності діє таке:
- •§ 53 [Визначення компетентного на розгляд суду]. (1) Компетентний суд в межах адміністративного судочинства визначається вищим за рангом судом:
- •§ 54 [Виключення та відвід судових осіб]. (1) Стосовно виключення та відводу судових осіб відповідно діють §§41 - 49 Цивільного процесуального кодексу.
- •§ 57 [Строки]. (1) Збігання строку починається, якщо не передбачено іншого, з врученням або, якщо воно не передбачено, з відкриттям або проголошенням.
- •§ 60 [Поновлення]. (1) Якщо хтось без власної вини не зміг дотриматись передбаченого законом строку, то йому за заявою забезпечується повернення в попередній стан.
- •§ 61 [Спроможність бути учасником провадження]. Спроможними брати участь в провадженні є:
- •§ 62 [Процесуальна дієздатність]. (1) Здатними до здійснення процесуальних дій є:
- •§ 63 [Учасники]. Учасниками провадження є:
- •§ 64 [Процесуальна співучасть]. Відповідно застосовуються положення §§ 59 - 63 Цивільного процесуального кодексу про процесуальну співучасть.
- •§ 79 [Предмет позову про визнання адміністративного акта недійсним]. (1) Предметом позову про визнання адміністративного акта недійсним є:
- •§ 80А [Адміністративні акти з подвійною дією]. (1) Якщо третя особа вносить засіб правового захисту проти направленого іншій особі, сприяючого їй адміністративного акта, орган може:
- •§ 81 [Внесення позову]. (1) Позов подається до суду в письмовій формі. В адміністративному суді він може подаватись також для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії.
- •§ 86А [Електронний документ] (скасований)
- •§ 87А [Рішення у підготовчому провадженні]. (1) При винесенні рішення у підготовчому провадженні голова приймає рішення:
- •§ 100 [Ознайомлення зі справою; копії]. (1) Учасники можуть ознайомитись із судовою справою і переданими до суду документами.
- •§ 118 [Виправлення рішення]. (1) Описки, прорахунки та інші очевидні помилки в рішенні в будь-який час виправляються судом.
- •§ 121 [Законна сила]. Рішення по суті справи, які набули законної сили, є
- •§ 122 [Ухвали]. (1) Для ухвал відповідно діють §§ 88, 108 абз. 1 речення 1, §§118, 119 та 120.
- •§ 125 [Апеляційне провадження, рішення у разі недопустимості]. (1) Для
- •§ 127 [Зустрічна апеляція]. (1) Відповідач по апеляції та інші учасники можуть подати зустрічну апеляцію. Зустрічна апеляція подається до вищого адміністративного суду землі.
- •§ 133 [Скарга у разі недопуску ревізії]. (1) Недопуск ревізії може бути оскаржений шляхом подання скарги.
- •§ 136 (Скасований).
- •§ 137 [Допустимі підстави ревізії]. Ревізійна скарга може спиратись лише на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на порушенні:
- •§ 138 [Абсолютні підстави для ревізії]. Рішення завжди вважається таким, що ґрунтується на порушенні федерального законодавства, якщо
- •§ 145. (Скасований).
- •§ 153 [Відновлення провадження]. (1) Закінчене провадження, яке набуло законної сили, може згідно з положеннями Четвертої книги Цивільного процесуального кодексу бути відновлене.
- •§ 154 [Зобов'язання на несення витрат]. (1) Сторона, яка програла процес, несе судові витрати.
- •§ 195 (1) (Набуття чинності)10.
1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності
1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
Історичний розвиток адміністративного права підтверджує вищевикладені позиції щодо первинності науки публічної адміністрації, яка з тою чи іншою назвою та обсягом досліджень передувала формуванню аналізованої нами юридичної дисципліни. Проте на певному історичному етапі саме правові аспекти публічної адміністрації почали визнаватись як найважливіші для її нормального функціонування.
З іншого боку формування адміністративного права було тісно пов'язане з еволюцією держави, і, зокрема, форми державного правління та державного (політичного) режиму. Адже лише з обмеженням влади монархів та її повної або часткової передачі демократично обраним представникам народу було визнано необхідним детальне правове регулювання діяльності не лише приватних осіб, а й адміністрації.
Становлення адміністративного права як сукупності правових норм можна умовно поділити на три етапи:
Зародження адміністративно-правового регулювання, обґрунтованого міждисциплінарною наукою «камералістикою» (16-19 століття).
Формування окремої групи правових норм, що отримало назву «поліцейське право» (18 — початок 20 століття).
Перетворення «поліцейського права» в «адміністративне право» (кінець 19—20 століття).
Що стосується першого етапу, то науку камералістику можна сміливо називати предтечею сучасної науки публічної адміністрації. Латинський термін camera означає королівську, тобто державна скарбниця, а відповідна наука мала на меті пропонувати способи найкращого наповнення цієї скарбниці. Іншими словами, дослідження камералістів були спрямовані на першочергове задоволення інтересів держави, з якою асоціювалась у період абсолютизму королівська влада (тут варто пригадати знамените висловлювання французького короля Людовіка XIV «держава — це я»).
Камералістика була міждисциплінарною наукою, що охоплювала комплексні знання політичного, економічного, фінансового та юридичного характеру. Один з провідних польських адміністративістів Я. Шренявскі таким чином виділяє три головні напрями досліджень камералістів 18-19 століття: перший, під впливом меркантилізму, концентрувався здебільшого на господарській проблематиці, другий, пов'язаний з концепцією природничого права, аналізував проблеми державного ін- тервенціонізму та охорони інтересів багатого міщанства, третій був пов'язаний з догматичною концепцією права про систему адміністративних установ9. Отже, уже в межах камералістики з'являється певна кількість знань, що за сьогоднішньою класифікацією можна назвати адміністративно-правовими, адже вони стосувались як організації публічної адміністрації, так і регулювання її взаємин з різними верствами населення.
Проте з огляду на чималий та постійно зростаючий обсяг, правові аспекти камеральної науки на певному етапі виділились в окрему дисципліну під назвою «поліцейське право». Його назва походить від грецького терміну police — місто і буквально тлумачиться як сукупність норм, що забезпечують публічну адміністрацію в містах. На початках ця галузь мала дуже широкий предмет правового регулювання, який охоплював відносини у всіх сферах діяльності публічної адміністрації: господарської та фінансової діяльності, освіти, охорони здоров'я, публічного порядку. Але з часом предмет поліцейського права почав звужуватись і в 19 столітті з різними варіаціями передбачав, зокрема, такі групи суспільних відносин:
охорона безпеки держави;
забезпечення порядку в громадських місцях;
діяльність із впорядкування суспільної моралі.
Для поліцейського права було характерним пріоритетне застосування заборон як методів правового регулювання та різних форм державного примусу. Іншими словами, норми цієї галузі наділяли органи публічної адміністрації широкими повноваженнями щодо приватних осіб, а на останніх покладались здебільшого обов'язки по дотриманню приписів адміністрації. Тобто, інтереси держави були первинними в нормах поліцейського права, інтереси ж особи — похідними.
Зародження на базі поліцейського адміністративного права треба віднести до кінця 18 століття чи, точніше, періоду Великої французької революції. Саме тоді із обмеженням влади абсолютний монархів народними представництвами розвинулись ідеї законодавчого обмеження публічної адміністрації. Цей процес був також безпосередньо пов'язаний з утвердженням концепції правової держави, одним з постулатів якої є дотримання юридичних норм не лише громадянами, але й органами державної влади, в тому числі адміністративними структурами.
Отже, про перетворення поліцейського права в адміністративне можна говорити тільки тоді, коли воно встановлює у своїх нормах поряд із правами органів публічної адміністрації та кореспондуючими їм обов'язками приватних осіб, також і права громадян по відношенню до адміністрації та відповідні зобов'язання адміністрації щодо громадян. При тому варто відзначити, що в країнах з de facto тоталітарним режимом, під назвою адміністративне право часто містилась сукупність юридичних норм, що за своїм змістом і спрямуванням відповідали здебільшого характеристикам права поліцейського.
Перехід до адміністративного права дуже влучно визначив класик українського адміністративного права професор Юрій Панейко: «Адміністративне право не є можливе в тих відносинах, в яких державні органи керуються виключно доцільністю і інтересами держави, а не є обмежені правними нормами, в таких/відносинах можна говорити лишень про адміністративну техніку. Доперва тоді, як діяльність адміністративних органів буде нормована правом, коли наступить правне обмеження адміністрації та охорона прав одиниць — тільки тоді може бути мова про адміністративне право»10.
У зв'язку з визнанням потреби у встановленні юридичних меж діяльності публічної адміністрації також виникли питання доцільності різних форм контролю за нею. У Франції, яка вважається батьківщиною адміністративного права, це проявилось в особливий спосіб. Контроль за органами публічної адміністрації було покладено не на звичайні суди, яким нова буржуазія не довіряла у зв'язку з їх необ'єктивністю у передреволюційний період, а на спеціальну систему судових органів, які були уповноважені розглядати позови приватних осіб проти адміністрації. Тобто, адміністративне право формується як галузь, що забезпечує юридичну рівність громадян та публічної адміністрації перед органами незалежного судового контролю.
Резюмуючи, спробуємо окреслити співвідношення адміністративного та поліцейського права:
Поліцейське право регулює лише частину суспільних відносин, що забезпечується адміністративним правом, тобто, можна стверджувати, що поліцейське є під галуззю адміністративного.
Поліцейське право спрямоване здебільшого на захист інтересів держави, загального добробуту, адміністративне ж, поза тим, є дієвим способом захисту прав людини і громадянина від неправомірних діянь адміністративних органів.
Адміністративне право встановлює жорсткі законні рамки організації та діяльності публічної адміністрації, у поліцейському праві ці аспекти не є визначальними.
Адміністративне право розвивалось дуже нерівномірно як в часовому, так і в територіальному вимірі. Істотні відмінності були і залишаються між країнами, що належать до двох найпоширеніших правових систем: континентальної (романо-гер- манської) та англо-американської (common law). Тому детальніший розгляд адміністративного права продовжимо відповідно до цього поділу.
1.2.2. Предмет адміністративного права в англо-американській правовій системі.
Історія розвитку адміністративного права в англо-амери- канській правовій системі істотно відрізняється від континентальної. Тому предмет адміністративно-правового регулювання у країнах, що належать до цієї системи сформувався з певними відмінностями.
Якщо звернутись до найавторитетнішого в Сполучених Штатах Америки юридичного словника «Black's law dictionary», то дефініція адміністративного права в ньому є доволі незвичною для нас: «Адміністративне право — це частина права, створена адміністративними агенціями у формі правил, інструкцій, постанов та рішень цих агенцій»11. Це визначення, очевидно, не є повноцінним, оскільки не враховує законодавчої складової адміністративно-правового масиву, а лише підзаконну, проте акцентує на ключовому для американського адміністративного права понятті «адміністративна агенція». Саме з цим поняттям пов'язане формування аналізованої галузі в США.
Як відомо, американська конституція 1787 року передбачала чіткий розподіл державної влади на законодавчу (Конгрес), виконавчу (Президент) та судову і певний період конституційні норми дотримувались дуже чітко. Проте потреба в економічному розвитку зумовила необхідність державного втручання в економічні процеси та доцільність створення окремих адміністративних органів, які б не лише виконували рішення Конгресу та Президента, але й самостійно регулювали діяльність підприємницьких структур. Формально це суперечило принципу розподілу влади, адже адміністративні органи почали виконувати законодавчу функцію, але практика довела ефективність цієї моделі. Першу адміністративну агенцію — Міжштатну комісію торгівлі було створено через сто років після схвалення Конституції у 1887 році, і саме цей рік вважають часом зародження американського адміністративного права.
Оскільки створення адміністративних агенцій не відповідало конституційно-правовому принципу розподілу влад, а свого часу їх навіть називали четвертою владою, яка безпосередньо втручається в права і свободи громадян та корпорацій, адміністративну право Сполучених Штатів виникло як засіб охорони прав приватних осіб від нових органів публічної влади. Найважливішими, з погляду американських юристів вважаються процесуальні норми, які детально регулюють відносини адміністративних агенцій та приватних осіб. При тому, адміністративне право регулює як форми впливу адміністративних агенцій на громадян та корпорації, так і зворотні зв'язки — встановлені законодавством способи впливу останніх на рішення, що приймають агенції. Окреслюючи предмет адміністративного права США, виділяють три основні групи юридичних норм:
1) норми, що визначають порядок прийняття адміністративними агенціями нормативно-правових актів (rulemaking);
норми, що встановлюють процедуру розгляду агенціями індивідуальних адміністративних справ (adjudication);
норми, що забезпечують судовий перегляд рішень адміністративних агенцій (judicial review).
Перелічені групи юридичних норм є безсумнівно адміністративно-процесуальними і характеризуються зовнішнім спрямуванням. Це дозволило окремим американським авторам стверджувати, що організація адміністративної системи та структура окремих установ не є об'єктом регулювання цієї галузі пр^ва12. Така позиція не повністю відображає реальний стан речей. Як зауважує американський професор Петер Шук, курс адміністративного права звичайно починається з розгляду питань:
як і чому було створено адміністративні агенції;
яким чином вони відрізняються від органів законодавчої та судової влади;
як, у світлі цих відмінностей та відсутності конституційного визначення юридичного статусу агенцій, може бути обґрунтоване делегування законодавчої, судової та виконавчої влади агенціям;
формальні та неформальні механізми, завдяки яким законодавча та виконавча влада контролюють агенції13.
Тобто, попри те, що внутрішню організацію адміністративних агенцій не вважають об'єктом впливу адміністративного права, окремі аспекти організації публічної адміністрації не можна виключати зі сфери регулювання адміністративно- правових норм, і, тим більше, досліджень американської науки адміністративного права. Це підтверджує, зокрема, зміст підручників з адміністративного права, в яких окремі моменти організації адміністративних агенцій (створення та ліквідація, призначення та звільнення керівників) висвітлюються в розділах про контроль законодавчої та виконавчої влади за адміністративним розсудом14.
Незважаючи на наведене, превалюючими в адміністративному праві США без сумніву є адміністративно-процесуальні норми, які забезпечують механізми реалізації та захисту прав приватних осіб у їх взаєминах з органами публічної адміністрації. Адже адміністративні агенції протягом 20 століття набули значних повноважень, при реалізації яких часто порушуються права особи. І саме Адміністративне право як сукупність юридичних норм виступає засобом обмеження зловживань адміністрації та захисту прав громадян і корпорацій.
У Великій Британії доцільність існування адміністративного права не визнавалось найдовше — до середини 20 століття, коли кількість адміністративних органів почала невпинно зростати і, відповідно, почали з'являтись перші комплексні дослідження у цій сфері. З огляду на особливості історичного розвитку цієї держави, організація британських адміністративних структур, їх форми діяльності і порядок здійснення судового та інших видів контролю мають істотні відмінності. Адміністративне ж право, що регулює ці питання, лише набуває ознак системності.
Як відзначає сучасний британський професор Деніс Галлі- ган, адміністративне право, будучи сукупністю правил про способи здійснення урядової влади, відповідає на такі запитання:
які органи та інституції утворюють адміністрацію та якими повноваженнями вони наділені;
яке походження (обґрунтування наявності) правил, що застосовують ці органи та інституції;
якою мірою ці правила реалізуються у щоденній практиці;
до якої межі адміністративно-правові правила і процедури забезпечують справедливе ставлення адміністрації до приватних осіб15.
Розглядаючи адміністративно-правову доктрину цієї країни, варто погодитись із тезою, що британські адміністративісти вважають основним завданням адміністративного права підтримання рівноваги між необхідністю мати ефективну адміністративну владу і захистом окремих осіб та суспільства загалом від зловживання цієї влади. Згідно з цими юридичними нормами повинні бути встановлені межі адміністративної влади, її суб'єкти та процедури їх діяльності16.
Підсумовуючи короткий огляд предмета адміністративного права в англо-американській правовій системі, відзначимо такі його особливості, що є спільними як для Сполучених Штатів Америки та Великої Британії, так і для інших держав, які використовують їх доктрину (в першу чергу, Британської Співдружності):
практична спрямованість адміністративно-правового регулювання;
забезпечення адміністративно-правовими нормами у переважній більшості зовнішніх відносин між публічною адміністрацією та приватними особами;
особливі акценти на адміністративно-процесуальних нормах, які й асоціюються з адміністративним правом;
захист інтересів громадян та корпорацій від зловживання владою з боку органів публічної адміністрації та їх службовців розглядається як основне призначення адміністративного права.