- •1.1. Публічна адміністрація як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •1.1.1. Поняття «публічна адміністрація»: основні підходи
- •1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
- •1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності
- •1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
- •1.2.3. Предмет адміністративного права в континентальній правовій системі
- •1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
- •2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
- •2.3. Уряди: склад, повноваження та організація діяльності
- •2.4. Центральні адміністративні структури: види та повноваження
- •2.4.1. Класифікація центральних адміністративних
- •2.5. Регіональні та місцеві адміністративні
- •2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях
- •2.5.2. Реґіональні та місцеві органи державної адміністрації
- •3.1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність
- •4.1.1. Загальна характеристика форм діяльності публічної адміністрації
- •4.1.2. Адміністративні акти та їх трактування в праві різних держав
- •4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації
- •4.2.1. Історичний розвиток правового регулювання
- •4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
- •4.2.4. Процедури прийняття, оскарження та виконання індивідуальних адміністративних актів
- •5.1. Загальна характеристика сутності контролю за публічною адміністрацією та його видів
- •5.2. Форми парламентського контролю та контролю глав держав
- •5.3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види
- •5.4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі
- •5.4.1. Загальний огляд систем судового контролю за публічною адміністрацією
- •5.4.2. Судовий контроль в англо-американській правовій системі
- •§ 1. Компетенція Уряду Республіки
- •§ 2. Місцезнаходження Уряду Республіки — Таллінн. § 3. Члени Уряду Республіки
- •§ 4. Поєднання функцій членами Уряду Республіки
- •§ 5. Призначення на посаду члена Уряду Республіки і міністра
- •§ 6. Вступ на посаду члена Уряду Республіки і міністра
- •§ 7. Зміни у складі членів Уряду Республіки
- •§ 8. Підстави для відставки Уряду Республіки
- •§ 9. Підстави для відставки Прем'єр-міністра
- •§ 10. Процедура відставки Уряду Республіки
- •§11. Повноваження Уряду Республіки, який подав у відставку
- •§ 12. Припинення повноважень міністра
- •§ 13. Заміщення Прем'єр-міністра
- •§ 14. Компетенція міністра, який заміщує Прем'єр-міністра
- •§ 15. Заміщення міністра
- •§ 16. Засідання Уряду Республіки
- •§ 17. Час і порядок денний засідання Уряду Республіки
- •§ 18. Порядок роботи засідання Уряду Республіки
- •§ 19. Ухвалення рішень на засіданні Уряду Республіки
- •§ 20. Протокол засідання Уряду
- •§ 21. Види урядових комітетів
- •§ 22. Компетенція комітету Уряду
- •§ 24. Міжміністерський комітет
- •§ 25. Комітет експертів
- •§ 26. Нормативно-правові акти Уряду Республіки
- •§ 27. Постанова Уряду Республіки
- •§ 28. Форми постанов Уряду Республіки
- •§ 29. Оприлюднення і набуття чинності постановою Уряду Республіки
- •§ 31. Заробітна плата і витрати на ділові поїздки члена Уряду Республіки
- •§ 32. Відпустка члена Уряду Республіки
- •§ 33. Забезпечення члена Уряду Республіки житлом
- •§ 35. Право члена Уряду Республіки на компенсацію після припинення повноважень
- •Глава 2
- •§ 36. Компетенція Прем'єр-міністра
- •§ 37. Розпорядження Прем'єр-міністра
- •§ 38. Класифікація органів виконавчої влади
- •§ 39. Визначення і класифікація урядових органів
- •§ 40. Утворення, реорганізація і ліквідація урядових органів
- •§ 41. Статус урядового органу
- •§ 37. Розпорядження Прем'єр-міністра
- •§ 38. Класифікація органів виконавчої влади
- •§ 39. Визначення і класифікація урядових органів
- •§ 40. Утворення, реорганізація і ліквідація урядових органів
- •§ 41. Статус урядового органу
- •§ 42. Положення про урядовий орган
- •§ 43. Державні органи, підпорядковані урядовим органам
- •§ 44. Представництво держави органом, що здійснює виконавчу владу
- •§ 42. Положення про урядовий орган
- •§ 43. Державні органи, підпорядковані урядовим органам
- •§ 44. Представництво держави органом, що здійснює виконавчу владу
- •Глава 4 Міністерства
- •§ 45. Міністерства
- •§ 46. Статус і структура міністерства
- •§ 47. Департамент міністерства
- •§ 48. Відділи і бюро міністерства
- •§ 49. Компетенція міністра як керівника міністерства
- •§ 50. Нормативно-правові акти міністра
- •§ 51. Розпорядження міністра
- •§ 52. Накази міністра
- •§ 53. Компетенція генерального секретаря
- •§ 54. Накази генерального секретаря
- •§ 55. Призначення і звільнення з посади генерального секретаря
- •§ 56 Заступник генерального секретаря
- •§ 57. Визначення сфери компетенції міністерств
- •§ 58. Сфера компетенції Міністерства освіти
- •§ 59. Сфера компетенції Міністерства юстиції
- •§ 60. Сфера компетенції Міністерства оборони
- •§ 61. Сфера компетенції Міністерства навколишнього середовища
- •§ 62. Сфера компетенції Міністерства культури
- •§ 63. Сфера компетенції Міністерства економічних справ
- •§ 64. Сфера компетенції Міністерства сільського господарства
- •§ 65 Сфера компетенції Міністерства фінансів
- •§ 66. Сфера компетенції Міністерства внутрішніх справ
- •§ 67. Сфера компетенції Міністерства Соціальних Справ
- •§ 68. Сфера компетенції Міністерства транспорту і зв'язку
- •§ 69. Сфера компетенції Міністерства закордонних справ
- •§ 70. Органи виконавчої влади
- •§ 71. Інспекції
- •§ 72. Компетенція виконавчих органів та інспекції
- •§ 73. Компетенція генерального директора органу виконавчої влади або інспекції Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції:
- •§ 74. Накази генерального директора
- •§ 78. Структура Державної канцелярії
- •§ 79. Державний секретар
- •§ 80. Звільнення Державного секретаря
- •§ 81. Повноваження Державного секретаря по управлінню роботою Уряду Республіки
- •§ 82. Інші повноваження Державного секретаря
- •Глава 6
- •§ 83. Призначення і звільнення з посади губернатора округу
- •§ 84. Компетенція губернатора округу
- •§ 85. Повноваження губернатора округу щодо адміністративного контролю за місцевими органами влади
- •§ 86. Заміщення губернатора округу
- •§ 87. Розпорядження губернатора округу
- •§ 88. Статус і повноваження уряду округу
- •§ 89. Структура уряду округу
- •§ 90. Державні органи (установи), підпорядковані уряду округу
- •§ 91. Секретар Округу
- •§ 92. Прийняття на службу і заміщення секретаря округу
- •Глава 7
- •§ 93. Мета і організація адміністративного контролю
- •§ 94. Повноваження Уряду Республіки щодо адміністративного контролю
- •§ 107. Спеціальна умова щодо призначення на посаду секретаря округу
- •Глава II
- •Глава III
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI Оплата
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •§3. Орган публічної адміністрації зобов'язаний зазначити в актах справи шляхом зауваження причини відходу від принципу, зазначеного в §1.
- •§2. Спори про компетенцію між органами територіального самоврядування і органами урядової адміністрації розглядає адміністративний суд.
- •§3. З пропозицією про розгляд спору перед адміністративним судом може звертатися:
- •§2. Приводи виключення працівника з участі в провадженні тривають також по припиненні шлюбу (§1, пункт 2), виховання, опіки або піклування (§1, пункт 3).
- •§4. Виключений працівник повинен вживати тільки дій, які не терплять зволікання з огляду на суспільний інтерес або важливий інтерес сторін.
- •§ 2. Припис ст. 24 § 4 застосовується відповідно.
- •§2. У разі виключення органу справу вирішують:
- •§3. Якщо внаслідок виключення працівників органу публічної адміністрації цей орган став нездатним до вирішення справи, застосовується відповідно §2.
- •§2. Якщо внаслідок виключення членів колегіального органу цей орган став нездатний до прийняття рішення через відсутність потрібного кворуму, відповідним чином застосовуються правила ст.26 §2.
- •§2. У випадках, про які йдеться в §1, вважається, що документ було вручено в день відмови його прийняття адресатом.
- •§2. Орган зобов'язаний докласти зусиль, щоб вирішення виклику не було обтяжливим.
- •§2. Обов'язок особистої явки стосується також викликаного, який мешкає або перебуває в сусідній гміні або місті.
- •§3. Накладення штрафу не виключає можливості застосування до свідка, що заперечує, засобів примусу, передбачених у спеціальних приписах.
- •§2. Коли відступають причини, що є підставою зупинення провадження, орган публічної адміністрації відновлює провадження за належністю або за вимогою сторони.
- •§2. Якщо протягом трьох років від дати зупинення провадження жодна зі сторін не звернеться для відновлення провадження, вимога відновлення провадження вважається вичерпаною.
- •§2. Режим невідкладного виконання може бути наданий рішенню також після його видання. У цьому випадку орган видає постанову, на яку може бути подано скаргу.
- •§2. У випадках зазначених у ст. 14 §2 рішення може бути оголошене сторонам усно.
- •§2. У випадках, зазначених в §1, для сторони перебіг строку для внесення апеляції, позову або скарги починається від дня вручення їй відповіді.
- •§2. Орган, який видав рішення, роз'яснює шляхом постанови на вимогу виконавчого органу або сторони сумніви щодо змісту рішення.
- •§3. На постанову в справі виправлення або роз'яснення може подаватися скарга.
- •§2. Постанови стосуються окремих питань, що виникають під час провадження, але не вирішують суть справи, якщо кодексом не встановлено інше.
- •§2. У випадках, зазначених в ст.14 §2, постанови можуть оголошуватися сторонам усно.
- •§3. Постанова, яка може бути оскаржена в адміністративному суді, вручається стороні разом з роз'ясненням про допустимість внесення скарги, а також фактичним і правовим обґрунтуванням.
- •§2. Оскарження вноситься в семиденний строк від дня вручення постанови стороні, а коли постанова була оголошена усно — від дня її оголошення стороні.
- •§2. У випадку, коли внаслідок відновлення провадження не можна відхилити рішення через обставини, зазначені в ст.146, орган публічної адміністрації
- •§2. Орган публічної адміністрації, зазначений у §1, скасовує рішення, якщо воно було винесене із застереженням щодо виконання певних дій, але сторона не виконала цих дій у визначений строк.
- •§3. Орган своїм рішенням встановлює закінчення строку дії рішення або скасовує рішення на підставі положень §1 і 2.
- •§ 2. Довідка видається, якщо:
- •§3. Довідка повинна бути видана без зайвого зволікання, однак не пізніше, ніж в семиденний строк.
- •§2. Орган публічної адміністрації, перш ніж видати довідку, може провести розслідування у необхідному обсязі.
- •§3. Про передачу скарги одночасно повідомляють також скаржника.
- •§2. У випадках, зазначених в §1, вимога буде задоволена, якщо виникають обставини, передбачені кодексом для поновлення провадження, визнання рішення недійсним або його скасування чи зміни.
- •§2. Пропозиції, що стосуються завдань громадських організацій, подаються до органів цих організацій.
- •§2. Про спосіб вирішення пропозиції одночасно повідомляється і особа, що внесла пропозиції.
- •§2. Особа, що внесла пропозиції, має право подати скаргу у випадку не- вирішення пропозиції протягом строку, визначеного у ст.244 або вказаного у повідомленні (ст. 245).
- •§2. Компетентний орган протягом встановленого строку повідомляє про спосіб вирішення скарги чи пропозиції або про їх передачу в інший орган для вирішення редакцію, якщо вона про це просила.
- •§2. В обґрунтованих випадках орган публічної адміністрації може вимагати від сторони внесення авансу у визначеній межі для покриття витрат на провадження.
- •§ 2. Орган публічної адміністрації може внести до витрат на провадження також інші витрати, безпосередньо пов'язані з вирішенням справи.
- •§2. Постанова у справі витрат на провадження може бути оскаржена особою, яка зобов'язана їх понести.
- •§ 1 [Незалежність адміністративних судів]. Адміністративне судочинство здійснюється незалежними, відокремленими від адміністративних органів управління судами.
- •§ 3. [Організація судів]. (1) Законом визначається:
- •§ 5 [Склад і структура ас]. (1) Адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 6 [Передача одноособовому судді, повернення палаті]. (1) Як правило, палата передає судову справу для прийняття рішення одному зі своїх членів як одноособовому судді, якщо:
- •§ 9 [Склад та структура вас]. (1) Вищий адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 10 [Склад і структура фас]. (1) Федеральний адміністративний суд складається з голови суду і головуючих та інших суддів в необхідній кількості.
- •§ 11 [Великий сенат у фас]. (1) у Федеральному адміністративному суді створюється Великий сенат.
- •§ 22 [Підстави перешкоди бути засідателем]. Суддями на громадських засадах не можуть бути призначені:
- •§ 23 [Право відмови]. Від призначення на посаду судді на громадських засадах можуть відмовитись:
- •§ 24 [Звільнення з посади на громадських засадах]. (1) Суддя на громадських засадах може бути звільнений з посади, якщо він або:
- •§ 25 [Строк повноважень]. Судді на громадських засадах обираються на п'ять років.
- •§ 26 [Виборча комісія]. (1) При кожному адміністративному суді створюється виборча комісія.
- •§ 29 [Процедура виборів]. (1) Комісія обирає зі списку кандидатів більшістю не менше двох третин голосів потрібну кількість суддів на громадських засадах.
- •§ 41. (Скасований)
- •§ 42 [Позов про визнання адміністративного акта недійсним і про зобов'язання адміністративного органу до видання адміністративного акту].
- •§ 48 [Інша предметна підсудність вас]. (1) Вищий адміністративний суд землі приймає рішення в першій інстанції у всіх спорах, які стосуються
- •§ 49 [Інстанційна підсудність фас]. Федеральний адміністративний суд приймає рішення стосовно засобів правового оскарження:
- •§ 50 [Предметна підсудність фас]. (1) Федеральний адміністративний суд приймає в першій і останній інстанції рішення:
- •§ 52 [Територіальна підсудність]. Для територіальної підсудності діє таке:
- •§ 53 [Визначення компетентного на розгляд суду]. (1) Компетентний суд в межах адміністративного судочинства визначається вищим за рангом судом:
- •§ 54 [Виключення та відвід судових осіб]. (1) Стосовно виключення та відводу судових осіб відповідно діють §§41 - 49 Цивільного процесуального кодексу.
- •§ 57 [Строки]. (1) Збігання строку починається, якщо не передбачено іншого, з врученням або, якщо воно не передбачено, з відкриттям або проголошенням.
- •§ 60 [Поновлення]. (1) Якщо хтось без власної вини не зміг дотриматись передбаченого законом строку, то йому за заявою забезпечується повернення в попередній стан.
- •§ 61 [Спроможність бути учасником провадження]. Спроможними брати участь в провадженні є:
- •§ 62 [Процесуальна дієздатність]. (1) Здатними до здійснення процесуальних дій є:
- •§ 63 [Учасники]. Учасниками провадження є:
- •§ 64 [Процесуальна співучасть]. Відповідно застосовуються положення §§ 59 - 63 Цивільного процесуального кодексу про процесуальну співучасть.
- •§ 79 [Предмет позову про визнання адміністративного акта недійсним]. (1) Предметом позову про визнання адміністративного акта недійсним є:
- •§ 80А [Адміністративні акти з подвійною дією]. (1) Якщо третя особа вносить засіб правового захисту проти направленого іншій особі, сприяючого їй адміністративного акта, орган може:
- •§ 81 [Внесення позову]. (1) Позов подається до суду в письмовій формі. В адміністративному суді він може подаватись також для протоколювання керівним службовцем судової канцелярії.
- •§ 86А [Електронний документ] (скасований)
- •§ 87А [Рішення у підготовчому провадженні]. (1) При винесенні рішення у підготовчому провадженні голова приймає рішення:
- •§ 100 [Ознайомлення зі справою; копії]. (1) Учасники можуть ознайомитись із судовою справою і переданими до суду документами.
- •§ 118 [Виправлення рішення]. (1) Описки, прорахунки та інші очевидні помилки в рішенні в будь-який час виправляються судом.
- •§ 121 [Законна сила]. Рішення по суті справи, які набули законної сили, є
- •§ 122 [Ухвали]. (1) Для ухвал відповідно діють §§ 88, 108 абз. 1 речення 1, §§118, 119 та 120.
- •§ 125 [Апеляційне провадження, рішення у разі недопустимості]. (1) Для
- •§ 127 [Зустрічна апеляція]. (1) Відповідач по апеляції та інші учасники можуть подати зустрічну апеляцію. Зустрічна апеляція подається до вищого адміністративного суду землі.
- •§ 133 [Скарга у разі недопуску ревізії]. (1) Недопуск ревізії може бути оскаржений шляхом подання скарги.
- •§ 136 (Скасований).
- •§ 137 [Допустимі підстави ревізії]. Ревізійна скарга може спиратись лише на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на порушенні:
- •§ 138 [Абсолютні підстави для ревізії]. Рішення завжди вважається таким, що ґрунтується на порушенні федерального законодавства, якщо
- •§ 145. (Скасований).
- •§ 153 [Відновлення провадження]. (1) Закінчене провадження, яке набуло законної сили, може згідно з положеннями Четвертої книги Цивільного процесуального кодексу бути відновлене.
- •§ 154 [Зобов'язання на несення витрат]. (1) Сторона, яка програла процес, несе судові витрати.
- •§ 195 (1) (Набуття чинності)10.
здійснює інші повноваження, визначені законом, постановами чи розпорядженнями Уряду Республіки або розпорядженнями Прем'єр-міністра.
Якщо питання, віднесене до компетенції міністра, віднесене також до компетенції інших міністерств, або якщо питання вирішується за узгодженням з іншими міністрами, міністр узгоджує такі рішення з іншими міністрами. Якщо згоди не досягнуто, питання передається для вирішення Уряду Республіки.
Структурні підрозділи міністерства і органів у межах своєї компетенції звертаються до Уряду Республіки за посередництвом міністра.
(4) Міністр відповідальний за збереження і розумне використання державних авуарів здійснює управління ними відповідно до Закону про державне майно (КТ 11995, 22, 327).
§ 50. Нормативно-правові акти міністра
Міністр видає розпорядження і накази на підставі і для виконання закону
Міністр без портфеля не видає розпоряджень чи наказів.
Міністр без портфеля, з питань у межах його сфери діяльності, ставить другий підпис під розпорядженнями міністра у порядку, зазначеному Урядом Республіки.
Міністр, який видає розпорядження, і міністр, який ставить другий підпис під таким розпорядженням відповідно до пункту (3) цього Параграфа, несуть відповідальність за законність і доцільність розпорядження!
§ 51. Розпорядження міністра
Розпорядження міністра — нормативно-правовий акт загального застосування.
Постанова міністра повинна посилатися на положення закону, на основі якого таке розпорядження видане. Якщо Уряд Республіки уповноважений, відповідно до закону, передавати вирішення питання міністру, розпорядження міністра повинне також посилатися на відповідні умови постанови Уряду Республіки.
Розпорядження міністра повинне відповідати вимогам щодо оформлення, зазначеним в пунктах 28 (1) і (2) цього Закону.
Розпорядження міністра підписується міністром і генеральним секретарем. Інший міністр, який заміщує міністра, підписує розпорядження, вказуючи свою посаду, і повинен зазначити посаду міністра, якого заміщує, зі словами «виконуючий обов'язки ».
Розпорядження міністра оприлюднюється шляхом публікації в Офіційному виданні. Розпорядження міністра набуває чинності з дня публікації в Офіційному виданні, якщо більш пізня дата не передбачена безпосередньо самим розпорядженням.
Копії розпорядження міністра повинні бути невідкладно надіслані Державному секретарю і у порядку, визначеному законом, Голові Суду після підпису.
§ 52. Накази міністра
Міністр видає накази з питань, пов'язаних зі службовими й іншими окремими питаннями.
Наказ міністра повинен містити тип і найменування нормативно-пра- вового акта, органу, що його видає, дату видачі і номер.
Наказ міністра підписується міністром. Інший міністр, який заміщує міністра, підписує наказ, вказуючи свою посаду, і повинен зазначити посаду міністра, якого заміщує, зі словами «виконуючий обов'язки «.
Наказ міністра набуває чинності з дати підписання, якщо більш пізня дата не передбачена безпосередньо самим наказом. Наказ невідкладно повідомляється особам, яких стосується.
Стаття 3. Генеральний секретар Міністерства
§ 53. Компетенція генерального секретаря
(1) Генеральний секретар міністерства спрямовує роботу структурних підрозділів міністерства, координує діяльність державних органів у межах компетенції міністерства і організовує роботу міністерства.
Генеральний секретар має право контролювати бюджетні кошти міністерства на основі бюджету, затвердженого міністром, враховуючи положення пункту 49 (1) 8) цього Закону.
Генеральний секретар готує проект щорічного бюджету міністерства і, якщо необхідно, пропозиції щодо додаткового бюджету.
Генеральний секретар входить з поданням до міністра щодо призначення і звільнення з посади заступника генерального секретаря і голів департаментів міністерства; у Міністерстві закордонних справ — генеральних директорів.
Генеральний секретар призначає і звільняє з посади посадових осіб і інших службовців, які належать до штату міністерства, крім тих, кого призначає і звільняє з посади міністр.
6) Генеральний секретар підписує розпорядження міністра. Якщо генеральний секретар не може здійснювати свої повноваження за станом здоров'я або з інших причин, розпорядження міністра підписується заступником генерального секретаря або посадовою особою, призначеною для цілей заміщення генерального секретаря.
Генеральний секретар повинен відмовлятися підписувати розпорядження, якщо вони не відповідають Конституції і закону. У цьому випадку генеральний секретар повинен невідкладно представити аргументовану думку міністру у письмовій формі. Якщо міністр залишає в силі первісне рішення, генеральний секретар ставить свій підпис. Особлива думка генерального секретаря має бути додана до розпорядження і весь такий документ має бути невідкладно направлений Голові Суду.
Генеральний секретар зберігає офіційну печатку міністерства.
Генеральний секретар здійснює управління використанням державних коштів у межах повноважень, отриманих від міністра, відповідно до Закону про державне майно,
Визначені функції генерального секретаря і процедури їх виконання повинні бути передбачені положенням про міністерство.
§ 54. Накази генерального секретаря
Генеральний секретар видає накази у межах компетенції, визначеної законом і положенням про міністерство, стосовно призначення на посаду і звільнення службовців зі складу штату міністерства, і спрямовує та координує роботу структурних підрозділів.
(2) Генеральний секретар видає накази для управління роботою міністерства відповідно до процедури роботи урядового органу.
§ 55. Призначення і звільнення з посади генерального секретаря
Генеральний секретар призначається і звільняється з посади Урядом Республіки за поданням міністра, у порядку, визначеному Законом про державну службу, враховуючи думку Державного секретаря.
Припинення повноважень Уряду Республіки або припинення повноважень міністра з інших причин не є підставою для звільнення генерального секретаря з посади.
Генеральний секретар не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, обіймаючи посаду в державних та місцевих органах виконавчої влади, або входити до складу постійного керуючого, контролюючого або ревізійного органу комерційного підприємства.
§ 56 Заступник генерального секретаря
Штат міністерства може передбачати посаду заступника генерального секретаря.
Заступник генерального секретаря призначається і звільняється з посади міністром за поданням генерального секретаря.
Заступник генерального секретаря заміщує генерального секретаря у відсутність останнього.
Заступнику генерального секретаря можуть бути делеговані повноваження у межах компетенції генерального секретаря.
Заступник генерального секретаря не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, обіймаючи посаду в державних та місцевих органах виконавчої влади, або входити до складу постійного керуючого, контролюючого або ревізійного органу комерційного підприємства.
Визначені функції заступника генерального секретаря і процедури їхнього виконання повинні бути передбачені положенням про міністерство.
Стаття 4. Компетенція міністерств
§ 57. Визначення сфери компетенції міністерств
Компетенція міністерств визначається цим Законом.
Якщо певне питання, віднесене згідно з законом до повноважень Уряду Республіки і не віднесене до компетенції будь-якого міністерства згідно з цим Законом або іншими законами, питання має вирішуватися Урядом Республіки...
Якщо питання у межах компетенції кількох міністерств і законом на жодне міністерство не покладено повноважень щодо його вирішення, питання вирішується Урядом Республіки.
Підпорядкування міністерству урядових органів й інших державних установ у межах компетенції міністерства визначається Урядом Республіки, якщо інше не передбачене законом.
§ 58. Сфера компетенції Міністерства освіти
Сфера компетенції Міністерства освіти включає організацію на державному рівні програм у галузі освіти, наукову діяльність і питання молоді, планування і виконання програм з питань мови, і підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
Рада з питань мови віднесена до компетенції Міністерства освіти.
§ 59. Сфера компетенції Міністерства юстиції
Сфера компетенції Міністерства юстиції включає координацію робіт по підготовці проектів нормативно-правових документів, систематизацію проектів нормативно-правових документів, приведення Естонського законодавства у відповідність до законодавства Європейського Економічного Співтовариства, керівництво і фінансування судів першої і другої інстанції, регулювання питань функціонування Прокуратури, примусово-виправних закладів і в'язниць, професійної діяльності нотаріальних контор і питання, що стосуються статистики природного руху народонаселення, і підготовка проектів відповідних нормативно-правових документів відповідно до компетенції міністерства.
Управління в'язниць віднесене до компетенції Міністерства юстиції.
§ 60. Сфера компетенції Міністерства оборони
Сфера компетенції Міністерства оборони включає підготовку пропозицій з питань розробки національної політики у сфері оборони і виконання прог рам, організацію державної оборони і, у цьому відношенні, розвиток загальнодержавної програми оборони, організацію і проведення мобілізації, організацію реєстрації і підготовки резервістів сил оборони, фінансування діяльності і постачання для регулярних збройних сил і Національної Ліги Оборони, розвиток оборонної промисловості, спостереження за діяльністю регулярних збройних сил і Національної Ліги Оборони, і підготовку проектів відповідних нормативно-правових актів.
§ 61. Сфера компетенції Міністерства навколишнього середовища
Сфера компетенції Міністерства навколишнього середовища включає регулювання, на державному рівні питань у сфері навколишнього середовища і захисту природи, вирішення питань, що стосуються використання земель і будівництва, у тому числі розробку і виконання реґіональних програм, регулювання питань використання, захисту і реєстрації природних ресурсів, контроль за використанням речовин, небезпечних для природного навколишнього середовища, регулювання питань у галузі метеорологічного спостереження, геологічних і будівельних робіт, природно-морські дослідження,геодезичні роботи, ведення земельного кадастру, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства навколишнього середовища віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції:
Управління з питань рибної ловлі;
Управління з земельних питань;
Управління з питань лісів і лісництва;
Служба захисту довкілля;
Морська інспекція.
§ 62. Сфера компетенції Міністерства культури
Сфера компетенції Міністерства культури; регулювання питань в галузі національної культури, фізичної підготовки, спорту і захисту спадщини, сприяння мистецтву, участь у плануванні діяльності державних засобів інформації, підготовка проектів відповідних нормативно-правових документів.
Управління з питань охорони спадщини віднесене до сфери компетенції Міністерства культури.
§ 63. Сфера компетенції Міністерства економічних справ
Сфера компетенції Міністерства економічних справ включає розробку проектів і здійснення загальнодержавних економічних програм і, у цьому відношенні, регулювання питань регіонального розвитку промисловості, торгівлі, енергетики, житла, туризму, патентів, стандартизації, ваги і вимірювання, сертифікації, ліцензування, розвитку експорту, інноваційної політики, захисту споживачів і підприємств, керування діяльністю інших галузей економіки, державних закупівель, державних резервів, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства економічних справ віднесені такі органи виконавчої влади і інспекції:
Патентне бюро;
Управління з питань державних закупівель;
Управління стандартів;
Управління захисту споживачів;
Управління туризму;
Технічна інспекція.
§ 64. Сфера компетенції Міністерства сільського господарства
Сфера компетенції Міністерства сільського господарства включає розробку проектів і здійснення загальнодержавних програм розвитку сільського господарства і реалізацію відповідних заходів, гарантію якості продуктів переробки сільськогосподарської продукції, регулювання питань функціонування ринку сільськогосподарської продукції, державні запаси фуражного зерна і зерна для споживання населенням, регулювання питань захисту посівів, ветеринарну медицину, тваринництво і рослинництво, меліорацію, дослідження в галузі сільського господарства, освіту і навчання, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства сільського господарства віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції.
Управління з питань ветеринарії;
Служба перевірки контролю якості та сортів зерна;
Служба захисту рослин;
Карантинна служба;
Інспекція з питань тваринництва.
§ 65 Сфера компетенції Міністерства фінансів
Сфера компетенції Міністерства фінансів включає планування роботи в сфері державних фінансів, державне мито, стандарти і страхування, нагляд за рангом цінних паперів і реалізацію програм, підготовку проектів бюджету на рівні всіх державних доходів і витрат, регулювання питань виконання державного бюджету, інвестиції, що пов'язані з державним запозиченням і державними гарантіями, державну статистику, діяльність, що стосується бухгалтерського обліку державних авуарів (державного майна), і підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства фінансів віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції:
Комітет з питань конкуренції;
Податкове управління;
Статистична служба;
Митний комітет;
Інспекція з питань страхування;
Інспекція по цінних паперах.
§ 66. Сфера компетенції Міністерства внутрішніх справ
Сфера компетенції Міністерства внутрішніх справ включає забезпечення внутрішньої безпеки держави і захист громадського порядку, охорону і захист державних кордонів і забезпечення дотримання прикордонного режиму захист цивільного населення, регулювання питань, пов'язаних із боротьбою з пожежами і рятувальними роботами, розвиток, на місцевому і регіональному рівні, громадянство та імміграції, церкви і конгрегації, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства внутрішніх справ віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції.
Адміністрація таємної поліції;
Управління з питань громадянства та імміграції;
Прикордонна адміністрація;
Поліцейська адміністрація;
Управління з питань рятувальних робіт у надзвичайних обставинах.
§ 67. Сфера компетенції Міністерства Соціальних Справ
Сфера компетенції Міністерства соціальних справ включає підготовку проектів і виконання загальнодержавних програм у сфері соціальних питань, регулювання питань у сфері охорони здоров'я і медичного обслуговування, зайнятості і ринку праці, соціального забезпечення, соціального страхування і соціального добробуту, і підготовку проектів відповідних нормативно-право- вих документів.
До сфери компетенції Міністерства соціальних справ віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції.
Фармацевтичне управління;
Управління соціального страхування;
Управління з питань ринку праці;
Служба з питань охорони здоров'я;
Інспекція з питань продовольчих продуктів;
Служба праці.
§ 68. Сфера компетенції Міністерства транспорту і зв'язку
Сфера компетенції Міністерства транспорту і зв'язку включає регулювання питань, що стосуються залізниць, шляхів і вулиць, водних шляхів і повітряного руху, відвантаження, телекомунікації і поштових послуг, сприяння громадському транспорту, удосконалення безпеки руху, зменшення шкідливих викидів у навколишнє середовище, спричинених транспортними засобами, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
До сфери компетенції Міністерства транспорту і зв'язку віднесені такі органи виконавчої влади та інспекції:
Адміністрація цивільної авіації;
Дорожня адміністрація;
Морська адміністрація;
Служба телекомунікацій.
§ 69. Сфера компетенції Міністерства закордонних справ
Сфера компетенції Міністерства закордонних справ включає підготовку пропозицій для розробки програм у сфері зовнішньої політики держави, рішення питань, які стосуються міжнародних угод і зовнішньої торгівлі, регулювання стосунків Республіки Естонії з іноземними державами і міжнародними організаціями, захист державних Інтересів Естонії і естонських громадян за кордоном, підготовку проектів відповідних нормативно-правових документів.
Представництва Республіки Естонії підпорядковані Міністерству закордонних справ.
Стаття 5. Органи (установи) виконавчої влади та інспекції
§ 70. Органи виконавчої влади
Орган (установа) виконавчої влади — це урядове агентство, передбачене законом, яке працює в межах компетенції міністерства, має повноваження щодо спрямування діяльності, здійснює державний нагляд і застосовує права держави у порядку і мірою, визначених законом.
Виконавче агентство очолює генеральний директор, який призначається і звільняється з посади міністром за поданням генерального секретаря, якщо інше не передбачене законом.
§ 71. Інспекції
Інспекція — це урядове агентство, передбачене законом, яке працює в межах компетенції міністерства, і основна функція якого — здійснення державного нагляду і застосування прав держави у порядку і мірою, визначених законом.
Інспекцію очолює генеральний директор, який призначається і звільняється з посади міністром за поданням генерального секретаря, якщо інше не передбачене законом.
§ 72. Компетенція виконавчих органів та інспекції
Компетенція виконавчих органів і інспекції при здійсненні державного адміністративного контролю і застосування прав держави щодо примусового дотримання законів визначаються відповідно до закону.
Органи виконавчої влади та інспекції можуть мати регіональні відділення.
§ 73. Компетенція генерального директора органу виконавчої влади або інспекції Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції:
спрямовує роботу органу виконавчої влади або інспекції;
несе відповідальність за точне і неухильне дотримання законодавства, керуючи діяльністю органу виконавчої влади або інспекції, і звітуючи перед відповідним міністром;
здійснює функції адміністративного контролю відповідно до § 96 цього Закону;
призначає і звільняє з посади посадових осіб та інших службовців, що належать до штату органу виконавчої влади або інспекції і за узгодженням з міністром і губернатором округу, — голів регіональних відділень;
входить з поданням до міністра щодо бюджету, надходжень і витрат органу виконавчої влади або інспекції і регіональних офісів, і контролює точне і неухильне виконання бюджету;
входить з поданням до міністра з питань регулювання діяльності органу виконавчої влади або інспекції;
здійснює інші повноваження, визначені законом, постановами і розпорядженням Уряду Республіки, і розпорядженнями чи наказами міністра.
§ 74. Накази генерального директора
Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції має право видавати накази щодо службових питань відповідно до закону, постанов або розпоряджень Уряду Республіки, або розпоряджень чи наказів міністра.
Наказ генерального директора органу виконавчої влади або інспекції повинен відповідати вимогам пункту 52 (2) цього Закону і набуває чинності з дати, визначеної у порядку, викладеному у пункті 52 (4) цього Закону.
Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції повинен невідкладно пересилати наказ міністру.
§ 75. Розпорядження і рішення в сфері державного нагляду
Генеральний директор органу виконавчої влади або інспекції, і посадові особи органу виконавчої влади або інспекції, їх місцеві адміністративні органи видають розпорядження і рішення щодо визначених випадків здійснення державного нагляду.
Компетенція посадових осіб щодо державного нагляду і процедура видачі розпоряджень і рішень визначається окремим законом.
Глава 5
Державна канцелярія
§ 76. Статус Державної канцелярії
Державна канцелярія підпорядкована Уряду Республіки. Державна канцелярія — урядове агентство, що здійснює повноваження, визначені законом, і повноваження, делеговані Урядом Республіки відповідно до закону.
§ 77. Повноваження Державної канцелярії
Державна канцелярія:
управляє справами і надає послуги підтримки Уряду Республіки і Прем'єр-міністру;
забезпечує роботи, пов'язані з підтримкою зносин Уряду Республіки і Прем'єр-міністра, Парламенту та інших конституційних установ;
видає державне Офіційне видання
перевіряє проекти нормативно-правових актів Уряду Республіки на відповідність Конституції і законам;
веде облік повноважень міністрів, делегованих Парламентом, Урядом Республіки і Прем'єр-міністром;
вирішує питання, які стосуються знаків відмінності державних органів і органів місцевої влади відповідно до законів і законодавства Уряду Республіки;
керує роботами по підготовці проектів нормативно-правових актів, що стосуються діяльності урядових та інших державних органів;
веде архів;
координує роботу державних інформаційних систем;
координує підготовку посадових осіб місцевих органів влади і державних офіційних осіб;
веде реєстр резерву посадових осіб.
Для здійснення своїх повноважень Державна канцелярія має право одержувати відповідні документи і пояснення від міністерств, інших урядових органів і органів місцевої влади.
§ 78. Структура Державної канцелярії
Державна канцелярія складається з відділів та інших структурних підрозділів відповідно до положення про Державну канцелярію.
Установи, підпорядковані Державній канцелярії, необхідні для надання послуг Уряду Республіки, формуються і положення про такі установи затверджується Державним секретарем.
§ 79. Державний секретар
Керує Державною канцелярією Державний секретар, який призначається і звільняється з посади за наказом Прем'єр-міністра.
Державним секретарем може бути лише особа, що має вищу освіту у галузі права.
Державний секретар бере участь з правом виступу у засіданнях Уряду.
Державний секретар не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, обіймаючи посаду в державних та місцевих органах виконавчої влади, або входити до складу керівного органу чи наглядової ради комерційного підприємства, здійснювати торговельну діяльність або обіймати Іншу прибуткову посаду, крім наукової та викладацької роботи.
Державний секретар, як директор Державної канцелярії, має ті ж права, що й згідно з законом міністр, який керує міністерством.
Державний секретар призначає і звільняє з посади генерального директора Державної канцелярії і голів структурних підрозділів.
Державний секретар видає накази, спрямовуючи і керуючи діяльністю Державної канцелярії і підпорядкованих їх установ, які необхідні для надання послуг Уряду Республіки.
Якщо Державний секретар тимчасово не може здійснювати свої повноваження за станом здоров'я або з інших причин, Прем'єр-міністр своїм наказом делегує повноваження Державного секретаря генеральному директору Державної канцелярії або, за відсутності останнього, директору структурного підрозділу Державної канцелярії.
Державний секретар підзвітний і підконтрольний Уряду Республіки і Прем'єр-міністру.
§ 80. Звільнення Державного секретаря
Державний секретар звільняється за наказом Прем'єр-міністра у порядку, передбаченому Законом про державну службу.
Відставка Уряду Республіки не є підставою для звільнення Державного секретаря з посади.
§ 81. Повноваження Державного секретаря по управлінню роботою Уряду Республіки
Державний секретар регулює питання підготовки і реєстрації протоколів засідань Уряду Республіки, повідомляє про постанови і розпорядження Уряду Республіки і оприлюднює їх та інші нормативно-правові акти шляхом публікації в Офіційному виданні.
Державний секретар готує порядок денний засідання Уряду Республіки і представляє його разом із документами, необхідними для обговорення пунктів порядку денного, Прем'єр-міністру для затвердження. Державний секретар контролює проекти нормативно-правових актів Уряду Республіки на відповідність Конституції і законам.
Державний секретар підписує постанови і розпорядження Уряду Республіки, і протоколи засідань Уряду Республіки.
Державний секретар повинний відмовитися від підпису, якщо постанова або розпорядження Уряду Республіки суперечить Конституції або законам. Державний секретар представляє аргументовану відмову у письмовій формі Уряду Республіки, яка повинна бути додана до протоколу засідання Уряду Республіки. Якщо Уряд Республіки залишає в силі первісне рішення, Державний секретар ставить свій підпис. Особлива думка Державного секретаря у письмовій формі повинна бути додана до постанови або розпорядження Уряду Республіки, і ці документи мусять бути невідкладно надіслані Голові Суду.
Державний секретар входить з поданням до Прем'єр-міністра щодо питань адміністрації Уряду Республіки.
Державний секретар входить з поданням до Прем'єр-міністра для затвердження включення пропозиції про призупинення дії або скасування нор- мативно-правових актів міністра або губернатора округу до порядку денного засідання Уряду Республіки, відповідно до § § 94,99 і 100 цього Закону.
§ 82. Інші повноваження Державного секретаря
(1) Державний секретар є хранителем державної печатки і реєструє її використання відповідно до закону і у формі, затверджених Урядом Республіки.
Державний секретар входить з поданням щодо призначення і звільнення з посади генерального секретаря міністерства.
Державний секретар здійснює інші повноваження, визначені законом або нормативно- правовими актами Уряду Республіки.
Глава 6
Губернатор округу і Уряд округу
§ 83. Призначення і звільнення з посади губернатора округу
Губернатор округу призначається Урядом Республіки за поданням Прем'єр-міністра і за узгодженням з представниками місцевої влади округу на термін тривалістю п'ять років.
Для узгодження кандидатури губернатора округу, запропонованої Прем'єр-міністром, Міністр внутрішніх справ скликає представників місцевої влади округу, серед яких має бути принаймні один член ради і сільського муніципалітету або міського мера для кожного підрозділу місцевої влади округу. Повідомлення про збори надсилається принаймні за два тижні до дати проведення зборів.
Кандидатура губернатора округу вважається схваленою, якщо більше половини представників, вказаних у пункті (2) цього параграфа, підтримують таку кандидатуру.
Якщо кандидатура не узгоджена зборами представників через відсутність кворуму, підтримка кандидатури більше, ніж половиною присутніх на других зборах, є достатньою для того, щоб вважалося, що кандидатура схвалена. Другі збори можуть бути скликані не раніше, ніж через два тижні після перших зборів. Повідомлення про збори повинно бути надіслане принаймні за один тиждень до дати проведення других зборів.
Уряд Республіки призначає губернатора округу на посаду протягом двох тижнів після одержання подання і схвалення кандидатури, на яке посилається пункт (1) цього параграфа.
Якщо кандидатура не підтримана зборами, нова кандидатура повинна бути подана новим зборам, скликаним у порядку, передбаченому пунктом (2) цього параграфа. Якщо нова кандидатура — не підтримується, Уряд Республіки може призначати губернатором округу особу, яка попередньо не пропонувалася, без узгодження зборами представників.
Рішення про дострокове звільнення з посади губернатора округу приймається Урядом Республіки:
за обґрунтованим поданням Прем'єр-міністра;
на підставі особистої заяви губернатора округу;
у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо губернатора округу;
через тривалу нездатність здійснювати повноваження у порядку, визначеному у § 119 Закону про державну службу.
Губернатор округу не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, обіймаючи посаду в державних та місцевих органах виконавчої влади, або входити до складу керівного органу чи наглядової ради комерційного підприємства, здійснювати торговельну діяльність або обіймати іншу прибуткову посаду, крім наукової та викладацької роботи. Губернатором округу не повинентакож бути член ради сільського муніципалітету або міста.
§ 84. Компетенція губернатора округу
Губернатор округу:
представляє інтереси держави в окрузі й забезпечує всебічний і збалансований розвиток округу;
спрямовує роботу уряду округу;
звітує перед Урядом Республіки про свою діяльність;
координує співробітництво реґіональних відділень міністерств й інших органів виконавчої влади і місцевих органів влади в окрузі;
подає пропозиції щодо призначення і звільнення з посади голів реґіональних відділень міністерств й інших органів виконавчої влади, розташованих в окрузі;
інформує Уряд Республіки і місцеву владу про реґіональну політику та вирішує інші питання стосунків між виконавчою владою і місцевими органами влади;
входить з поданням до Уряду Республіки і міністерств з питань спрямування роботи місцевих адміністративних органів, урядових та інших державних органів, розташованих в окрузі;
володіє, використовує і розпоряджається державними авуарами у межах його повноважень відповідно до закону;
укладає, з дозволу Уряду Республіки, контракти з питань адміністрації з місцевими органами влади для цілей виконання ними державних зобов'язань;
контролювати діяльність місцевих органів влади на основі і у порядку, передбаченому § 85 цього Закону, і здійснює повноваження щодо адміністративного контролю відповідно до § 98 цього Закону;
спрямовує і координує діяльність державних органів, підпорядкованих уряду округу;
затверджує штат уряду округу відповідно до положення про уряд ок-
ругу;
призначає і звільняє з посади державних службовців, що належать до штату адміністрації округів, і керівників державних органів, підпорядкованих уряду округу, якщо інше не передбачене законом або, відповідно до закону, постановами Уряду Республіки;
входить з поданням до Уряду Республіки за посередництвом Міністерства фінансів щодо проекту бюджету витрат і находжень уряду округу і, якщо необхідно, з проектом додаткового бюджету, і контролює цілеспрямоване виконання бюджету;
затверджує і коригує бюджети державних органів, підпорядкованих уряду округу, і контролює їх виконання;
здійснює інші повноваження, визначені законом або постановою Уряду Республіки.
§ 85. Повноваження губернатора округу щодо адміністративного контролю за місцевими органами влади
(1) Губернатор округу має право здійснити адміністративний контроль за законністю нормативно-правових актів визначеного застосування рад І керівних органів місцевих органів влади даного округу і, у випадках і тією мірою, як це визначено законом, також законність і доцільність використання державних авуарів, що надані у користування чи в управління місцевим органам влади.
Губернатор округу має право вимагати копії нормативно-правових актів рад і місцевих органів влади округу, що набули чинності.
Місцеві ради і місцеві органи влади повинні представляти копії не пізніше, ніж на сьомий день після одержання вимоги губернатора округу.
Якщо губернатор округу вважає, що нормативно-правові акти визначеного застосування місцевих рад і органів влади повністю чи частково суперечать Конституції, закону або іншим нормативно-правовим актам, виданим відповідно до закону, він може зажадати, направивши письмову вимогу, щоб нормативно-правові акти визначеного застосування або їх положення були приведені у відповідність із Конституцією, законом або іншими нормативно- правовими актами протягом п'ятнадцяти днів. Якщо рада або уряд не здійснюють або відмовляються привести нормативно-правові акти визначеного застосування чи їх положення у відповідність із Конституцією, законом або іншими нормативно-правовими актами протягом п'ятнадцяти днів після одержання письмової вимоги губернатора округу, губернатор округу може оскаржити зазначене в суді у справах з адміністративного права, у порядку, передбаченому процедурою, визначеною Кодексом суду у справах з адміністративного права.
Якщо губернатор округу подає заяву Голові Суду відповідно до § § 14 і 160 Конституції і § 12 Закону про організацію діяльності Голови Суду щодо контролю за відповідністю нормативно-правових актів загального застосування або. їх положень, виданих місцевими органами влади, положенням Конституції чи іншого закону, губернатор округу повинен того ж дня також надіслати копію своєї заяви місцевому органу влади, через який проходив цей нормативно-правовий документ.
Якщо губернатор округу виявляє, що місцевий орган влади володів, використовував або розпоряджався державними авуарами незаконно або недоцільно, він подає заяву у Службу державної інспекції або звертається до органів по розслідуванню або інших компетентних установ, і направляє, разом із заявою, документи й інші матеріали, які знаходяться в його розпорядженні й підтверджують ним заявлене.
Губернатор округу або посадова особа, уповноважена згідно з наказом губернатора округу, має право контролювати виконання державних повноважень, наданих місцевим органам влади відповідно до закону або прийнятих місцевими органами влади відповідно до контракту з питань адміністрації.
§ 86. Заміщення губернатора округу
На період своєї тимчасовій відсутності губернатор округу призначає голову департаменту уряду округу для заміщення його на цій посаді.
Процедура і умови тимчасового заміщення губернатора округу визначаються регламентом адміністрації округів.
Якщо посада губернатора округу вільна або якщо губернатор округу нездатний виконувати свої повноваження внаслідок постійно існуючої перешкоди, Прем'єр-міністр своїм наказом призначає виконуючого обов'язки губернатора округу на строк до трьох місяців або поки перешкода не припиняє своє існування.
Заступник губернатора округу або виконуючий обов'язки губернатора округу має ті ж права і обов'язки, що і губернатор округу, якщо інше не передбачене законом.
При підписанні документів особа, що заміщує губернатора округу, повинна додати слова «виконуючий обов'язки губернатора округу», зазначаючи свою власну посаду, і особа, яка діє як губернатор округу відповідно до пункту (3) цього параграфа, повинна підписуватися як така, що виконує обов'язки губернатора округу.
§ 87. Розпорядження губернатора округу
Губернатор округу видає накази на підставі і для виконання закону або постанов Уряду Республіки.
Розпорядження губернатора округу повинні відповідати вимогам щодо оформлення, зазначеним в пункті ЗО (2) цього Закону.
Розпорядження губернатора округу підписує губернатор округу.
Розпорядження губернатора округу набувають чинності з дати підписання, якщо більш пізня дата не встановлена безпосередньо в розпорядженні. Розпорядження губернатора округу оприлюднюються у порядку, визначеному законом або положеннями про уряд округу.
§ 88. Статус і повноваження уряду округу
Уряд округу — урядовий орган, який надає послуги губернатору округу І підпорядкований губернатору округу.
Уряд округу:
управляє діяльністю і забезпечує надання послуг підтримки губернатору округу;
готує проекти розпоряджень губернатора округу або проекти інших документів, необхідних губернатору округу;
керує і контролює виконання розпоряджень губернатора округу;
регулює питання, що стосуються знаків відмінності округу;
керує підготовкою проекту бюджету — надходжень і витрат — державних органів, підпорядкованих уряду округу, і контролює дотримання бюджетів;
забезпечує зносини губернатора округу з урядовими органами, місцевими органами влади та іншими юридичними і фізичними особами;
8) здійснює інші повноваження, делеговані законом, постановами Уряду Республіки або розпорядженням губернатора округу.
Посадові особи уряду округу, уповноважені губернатором округу, мають право одержувати необхідні документи й іншу інформацію щодо питань у межах компетенції губернатора округу від урядових органів, інших державних органів і місцевих органів влади, розташованих в окрузі.
Уряд округу, структурні підрозділи і посадові особи мають повноваження щодо осіб, які не підпорядковані їм як службовці, тільки у випадках, передбачених законом.
Офіс, департаменти і посадові особи уряду округу здійснюють зносини з Урядом Республіки, міністерствами та іншими урядовими органами за посередництва губернатора округу.
§ 89. Структура уряду округу
Уряд округу включає офіс уряду округу і департаменти. Департаменти можуть мати відділи.
Положення про офіс і департаменти уряду округу затверджується губернатором округу.
Офіс уряду округу підпорядкований секретарю округу. Департаментом керує голова департаменту, якого призначає і звільняє з посади губернатор округу.
Уряд округу може включати, у порядку, визначеному законом і постановами Уряду Республіки, посадових осіб, компетенція яких визначається законом і постановами Уряду Республіки.
Уряд округу може включати комітети і ради. Комітети і ради з повноваженнями виконавчої влади повинні бути сформовані законом або відповідно до закону на основі і у порядку, передбаченому відповідними постановами Уряду Республіки. Консультативні комітети і ради повинні бути сформовані, і їхніми повноваженнями, і процедури визначені губернатором округу, якщо інше не передбачене законом.
§ 90. Державні органи (установи), підпорядковані уряду округу
Уряд Республіки може підпорядковувати органи з питань освіти, культури, соціального забезпечення й інші органи, зазначені в § 43 цього Закону, уряду округу.
Губернатор округу є посадовою особою найвищого рангу по відношенню до органів, зазначених у пункті (1) цього параграфа, і має права, надані законом або постановами Уряду Республіки відповідно до закону.
§ 91. Секретар Округу
Секретар округу:
спрямовує роботу офісу уряду округу у порядку, визначеному положенням про адміністрації округів;
входить з поданням до губернатора округу щодо структури і процедур офісу уряду округу;
керує роботою, що пов'язана з видачею і оприлюдненням розпоряджень губернатора округу, і стежить за відповідністю їх проектів Конституції та іншим нормативно-правовим актам;
забезпечує публікації про діяльність губернатора округу;
є хранителем печатки уряду округу, на якій викарбуваний державний герб;
здійснює інші повноваження, визначені законом або іншими нормативно-правовими актами.
§ 92. Прийняття на службу і заміщення секретаря округу
Секретар округу призначається і звільняється з посади губернатором округу, з врахуванням думки Державного секретаря.
Тільки особа, яка має вищу освіту у галузі права, може бути секретарем округу.
Процедура і умови тимчасового заміщення секретаря округу визначаються регламентом адміністрації округів.
Глава 7
Адміністративний контроль
§ 93. Мета і організація адміністративного контролю
Адміністративний контроль здійснюється в цілях гарантії дотримання законності і відповідності при здійсненні діяльності урядовими і підпорядкованими їм державними органами. Організація такого адміністративного контролю — обов'язок Уряду Республіки і урядових органів.
Особа, що здійснює адміністративний контроль має право:
видавати розпорядження про усунення невідповідностей у нормативно-правовому документі або акті;
призупинити виконання акта або дії нормативно-правового документа;
3) позбавити законної сили нормативно-правовий документ.
Уряд Республіки, урядові органи і посадові особи, здійснюючи повноваження адміністративного контролю, видають нормативно-правові акти визначеного застосування. Уряд Республіки видає постанови для скасування постанов міністра. Уряд Республіки видає накази для скасування розпоряджень губернатора округу.
Адміністративний контроль здійснюється на основі підпорядкування відповідно до цього Закону і постанов, виданих на основі цього Закону, який регулює повноваження щодо адміністративного контролю, визначені Урядом Республіки, іншими нормативно-правовими актами.
Особа, яка здійснює адміністративний контроль, може вимагати представлення нормативно-правових актів та інших документів органами виконавчої влади, і одержувати пояснення і думки від посадових осіб. Органи виконавчої влади зобов'язані представляти такі документи і пояснення не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів, якщо контролююча особа не встановить більш тривалий термін.
Процедура адміністративного нагляду, передбачена цим Законом, не поширюється на:
дії державного нагляду і прийняті рішення при застосуванні повноважень держави щодо примусового дотримання законності;
врегульовані до вирішення судом скарги або протести, подані щодо нормативно-правового документа або акта органу виконавчої влади або посадової особи, у випадках, визначених законом.
Адміністративний контроль щодо нормативно-правових документів і дій, зазначених у пункті (6) цього параграфа, і процедури подання скарг і протестів визначаються окремим законом.
§ 94. Повноваження Уряду Республіки щодо адміністративного контролю
Уряд Республіки повинен стежити за дотриманням законності й відповідності дій міністерств, Державної канцелярії і урядів округів.
Уряд Республіки скасовує постанови і накази міністра, накази Державного секретаря і розпорядження губернатора округу, які не відповідають Конституції, іншим законам або постановам і розпорядженням Уряду Республіки.
Уряд Республіки скасовує постанови і розпорядження міністра, накази Державного секретаря і розпорядження губернатора округу у випадку невідповідності згідно з § 100 цього Закону.
Повноваження Уряду Республіки щодо адміністративного контролю також поширюються на дії посадових осіб, зазначених у цьому параграфі.
Глава 8
Набуття чинності цим Законом
§ 102. Використання печаток і бланків документів
Адміністративне агентство, назва якого не відповідає назвам, визначеним цим Законом, може, протягом одного року після дати набуття чинності цим Законом, використовувати печатки і бланки документів, на яких зазначена назва, яку такий орган мав до набуття чинності цим Законом.
§ 103. Компенсація дорожніх витрат
До набуття чинності Законом, зазначеним в пункті 31 (2) цього Закону, витрати на ділові поїздки членів Уряду Республіки відшкодовуються у порядку, чинному на даному етапі.
§ 104. Приведення у відповідність положень про міністерства і уряди округів з цим Законом
Положення про міністерства і уряди округів мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом одного року після набуття чинності цим Законом.
Положення про інші урядові органи мають бути приведені у відповідність із цим Законом і з положеннями, зазначеними у пункті (1), протягом одного року після набуття чинності цим Законом.
§ 105. Реструктуризація виконавчих органів та інспекції
Реструктуризація виконавчих органів та інспекції, яка випливає з цього Закону, повинна бути здійснена протягом одного року у порядку, встановленому Урядом Республіки.
Доки реструктуризація не відбулася, виконавчі органи та інспекції повинні здійснювати свої поточні повноваження, якщо інше не передбачене іншими законами.
§ 106. Недійсність і внесення поправок до правових документів місцевих рад і їхніх виконавчих органів
Нормативно-правові документи місцевих Рад і їхніх виконавчих органів можуть бути позбавлені законної сили або змінені за наказом губернатора округу На нормативно- правові документи рад і органів влади міст і сільських муніципалітетів, прийняті до надання статусу самоврядування відповідному міському або сільському муніципалітету, і нормативно-правові документи рад округів і органів влади, прийняті до набуття чинності Законом про адміністрації округу, також поширюються ці положення про недійсність, котра має бути виправлена відповідно до цієї процедури.
Нормативно-правові акти загального застосування органів, наведених у пункті (1) цього параграфа, можуть бути скасовані губернатором округу через невідповідність законам чи іншим чинним нормативно-правовим актам, або таке скасування може бути здійснене через надлишковість такого нормативно-правового документа.
Нормативно-правові акти загального застосування, зазначені в пункті (1) цього параграфа, можуть бути скасовані губернатором округу, якщо на основі рішення суду вони не відповідають законом або іншим нормативно-правовими актам, чинним на момент видачі такого правового акта.
§ 107. Спеціальна умова щодо призначення на посаду секретаря округу
Особа, яка призначається на посаду секретаря округу після набуття чинності цим Законом, має право залишатися на посаді, якщо візьме зобов'язання продовжити навчання для підвищення кваліфікації в сфері права. Зазначене право припиняється, якщо особа не продовжує навчання, не маючи вищої освіти в галузі права.
До розділу 3:
Закон Республіки Литва «Про публічну службу»1
в редакції Закону № ІХ-855 від 23 квітня 2002 Глава І
Загальні положення
Стаття 1. Мета Закону
Цей Закон закладає основні принципи публічної служби, визначає статус публічного службовця, його відповідальність, зарплатню, соціальні та інші гарантії, а також правову основу управління публічною службою.
Стаття 2. Основні дефініції
Як використано в цьому Законі
Публічна служба — це сукупність правових відносин, що виникають з набуттям статусу публічного службовця, зміною або втратою цього статусу, а також внаслідок публічної адміністративної діяльності публічного службовця у державній або муніципальній інституції або агенції щодо здійснення політики у спеціальній сфері державного урядування або забезпечення координації її впровадження, координація діяльності інституцій у окремій сфері державного урядування, управління або розподіл фінансових ресурсів та контроль за їх використанням, здійснення контролю, прийняття та впровадження правових актів, рішень державних та муніципальних інституцій або агенцій у сфері публічної адміністрації, підготовка та координація підготовки проектів правових актів, договорів або програм та надання їм оцінки, управління персоналом або володіння публічною адміністративною владою щодо непідпо- рядкованих осіб.
Публічний службовець — це фізична особа, яка виконує обов'язки у публічній службі та здійснює публічну адміністративну діяльність зазначену у параграфі 1 цієї Статті.
Статус публічного службовця — це правовий статус публічного службовця.
Державні та муніципальні інституції та агенції — це інституції виборної, виконавчої та судової влади, а також глава держави, правозастосовчі інституції та агенції, інституції та агенції, що здійснюють контроль, а також інші державні та муніципальні інституції та агенції, що фінансуються з державного або муніципального бюджетів та інших державних грошових фондів та мають публічні адміністративні повноваження відповідно до законів.
Кар'єрний публічний службовець — це публічний службовець, який прийнятий на посаду на невизначений термін та має можливості реалізувати своє право на кар'єрне зростання згідно з процедурою визначеною цим Законом.
Статутний публічний службовець — це публічний службовець, чия служба регулюється статутом, затвердженим законом або Законом про дипломатичну службу, що встановлює спеціальний термін та умови прийняття до публічної служби, послуг її проходження, відповідальність та інші умови, що стосуються спеціальних особливостей служби, та/або хто має публічну адміністративну владу щодо осіб, які не підпорядковані йому.
Публічний службовець політичної (особистої) вірності — це публічний службовець, прийнятий на посаду на термін повноважень державного політика або колегіальної державної інституції, що найняла його.
Публічний керівник — це публічний службовець, якого найнято на конкурсній основі або на основі політичної (особистої) вірності главі держави або муніципальній інституції або агенції.
Кваліфікаційний клас — це кваліфікаційний рівень публічного службовця окремої категорії.
Тимчасово виконуючий обов'язки публічний службовець — це публічний службовець, що заміняє кар'єрного публічного службовця, що тимчасово не може виконувати свої обов'язки.
Публічні політики — це особи, що згідно з процедурою, визначеною законами, вибираються або призначаються на посади Президента Республіки, Голови Сейму, члена Сейму, Прем'єр-міністра, міністра, члена муніципальної ради, мера муніципалітету або заступника мера муніципалітету.
Порушення службових обов'язків — це невиконання своїх посадових обов'язків або зловживання обов'язками публічного службовця з вини публічного службовця.
Стаття 3. Основні принципи етики публічної служби та публічних службовців
Публічна служба Республіки Литва базується на принципах верховенства права, рівності, лояльності, політичної нейтральності, прозорості, відповідальності за прийняті рішення та кар'єрного розвитку.
Основні принципи етики публічних службовців такі:
повага до людини та держави. Публічний службовець повинен поважати людину та основні права і свободи людини, Конституцію, державу, її інституції та агенції, закони, інші правові акти та рішення суду;
справедливість. Публічний службовець повинен однаково служити усім жителям, незалежно від їх національності, раси, статі, мови, походження, соціального стану, релігійних вірувань, політичних поглядів, бути чесним при розгляді звернень, не зловживати владою та повноваженнями наданими йому;
неупередженість. Публічний службовець повинен дотримуватися публічних інтересів, використовувати державну та муніципальну власність, доручену йому та офіційну інформацію тільки для добробуту народу, а також не вимагати вигоди для себе, своєї сім'ї та друзів, здійснюючи обов'язки державного політика або виконуючи службові обов'язки;
порядність. Публічний службовець повинен поводитися бездоганно, бути непідкупним, відмовлятися від подарунків та послуг, особливих привілеїв та поступок від осіб або організацій, які можуть чинити вплив на нього, доки він здійснює обов'язки державного політика або виконує свої службові обов'язки;
об'єктивність. Публічний службовець повинен бути об'єктивним та уникати особистісного в прийнятті рішень;
відповідальність. Публічний службовець повинен нести персональну відповідальність за свої рішення та відповідати за них перед народом;
публічність. Публічний службовець повинен гарантувати публічність у прийнятті рішень та дій, надавати пояснення своїх рішень, та може обмежувати інформацію тільки у випадках, коли це необхідно в важливіших публічних інтересах;
зразковість. Публічний службовець повинен щодня виконувати свої обов'язки, постійно вдосконалюючи її, бути чесним, толерантним, шанованим та законослухняним.
3. Виконання Кодексу поведінки публічних службовців та відповідальність за їх порушення регулюється цим Законом та іншими законами Республіки Литва.
Стаття 4. Сфера Закону
Цей Закон, без винятку, стосується усіх публічних службовців, окрім статутних публічних службовців.
Положення цього Закону стосуються статутних публічних службовців в частині не врегульованій статутами або Законом про дипломатичну службу, за винятком процедури винагороди як встановлено поза цим Законом.
Цей Закон не стосується:
державних політиків;
суддів Конституційного Суду Республіки Литва, Верховного Суду Литви, Верховного Адміністративного Суду Литви та інших судів, а також прокурорів;
Голови Ради директорів Банку Литви, його заступників, членів Ради та інших службовців Банку Литви;
керівників публічних інституцій та агенцій, призначених Сеймом або Президентом Республіки, інших державних чиновників, призначених Сеймом або Президентом, за винятком параграфа 3 статті 33 цього Закону;
голів державних (постійних) комісій та рад, їх заступників та членів, призначених Сеймом або Президентом Республіки, а також голів та членів комісій, рад, правлінь фондів, визначених згідно спеціальних законів, за винятком параграфу 3 статті 33 цього Закону;
військовослужбовців на професійній військовій службі;
найманих працівників державних та муніципальних підприємств;
найманих працівників публічних установ;
працівників, що працюють за контрактом та отримують винагороду з державного або муніципального бюджету, а також державних грошових фондів.
Стаття 5. Застосування Законів, що регулюють трудові відносини публічних службовців
Закони та інші правові акти, що регулюють трудові відносини та соціальні гарантії поширюються на публічних службовців в частині, не врегульованій цим Законом.
Глава II
Посади публічних службовців
Стаття 6. Посади публічних службовців
Посади публічних службовців поділяються на посади:
1) кар'єрних публічних службовців;
публічних службовців політичної (особистої) відданості;
публічних керівників;
діючих публічних службовців.
Стаття 7. Категорії та ранги посад публічних службовців, а також коефіцієнти основної зарплатні
Посади публічних службовців розподіляються на три категорії:
Категорія «А» включає в себе посади, де необхідна вища університетська або еквівалентна освіта;
Категорія «В» включає в себе посади, де необхідна освіта не нижча, ніж вища неуніверситетська або еквівалентна;
Категорія «С» включає в себе посади, де необхідні освіта не нижча, ніж середня та відповідна професійна кваліфікація;
Посади публічних службовців поділяються на 20 рангів. Ранг 20 - найвищий, ранг 1 - нижчий.
Коефіцієнт основної зарплатні публічних службовців визначається цим Законом (Додатком) згідно з рангом посади публічного службовця.
Стаття 8. Посадова інструкція та перелік посад публічних службовців
Сейм своєю резолюцією затверджує перелік посад публічних службовців політичної (особистої) відданості в Сеймі, а також єдині посади публічних службовців Офісу Сейму та інституцій, підпорядкованих Сейму, Офісу Президента Республіки та інституцій, підпорядкованих Президенту Республіки, Національної адміністрації судів, судів, прокуратур та муніципальних інституцій, представлених Урядом. Він встановлює категорії та ранги посад публічних службовців.
Уряд затверджує перелік (реєстр) посад публічних службовців політичної (особистої) відданості Прем'єр-міністра, а також єдині посади публічних службовців Урядової Канцелярії, міністерств, урядових департаментів та агентств під контролем міністрів. Він встановлює категорії та ранги посад публічних службовців.
Посадові інструкції та перелік посад публічних службовців в державних та муніципальних інституціях та агенціях затверджується:
керівниками державних та муніципальних інституцій та агенцій;
для Конституційного Суду Республіки Литва, Верховного Суду Литви, Верховного Адміністративного Суду Литви та інших судів — головами цих судів;
для офісів судових приставів — Міністром юстиції;
для системи прокуратур — Генеральним прокурором;
для губернаторів округу, їх заступників та представників Уряду — Урядом або уповноваженим міністром.
Посади публічних службовців описуються згідно з Методологією для посадової інструкції та Оцінки публічних службовців, що затверджені Урядом. Посадова інструкція посади встановлює категорію та ранг відповідної посади, спеціальні вимоги до публічного службовця на його посаді, функції, визначені для цієї посади.
Максимальна дозволена кількість посад публічних службовців та найманих працівників, що працюють за контрактом та отримують зарплатню з державного бюджету та з державних грошових фондів, затверджується: Урядом — в Урядовій Канцелярії, міністерствах, Урядових департаментах та аген діях, підпорядкованих міністерствам; Президією Сейму — в Офісі Сейму та інституціях підзвітних Сейму; Президентом Республіки або уповноваженою ним особою — в Офісі Президента Республіки та інституціях підзвітних Президенту Республіки. Максимальна дозволена кількість посад публічних службовців та найманих працівників, які працюють за контрактом найму та отримують зарплатню з муніципального бюджету, в муніципальних інституціях та агенціях затверджується муніципальною радою.
Глава III
Набір на посади публічних службовців
Стаття 9. Загальні вимоги до набору на посади публічних службовців
Кожна особа, призначена на посаду публічного службовця, повинна відповідати таким загальним вимогам:
бути громадянином Республіки Литва;
володіти литовською мовою;
бути у віці не молодше 18 та не старше 62 років та 6 місяців;
мати освіту, необхідну, щоб обіймати посаду публічного службовця цієї категорії.
Вимога бути у віці не старше 62 з половиною років не стосується публічних службовців політичної (особистої) відданості та тимчасово виконуючих обов'язки публічних службовців.
Наступні особи не мають права перебувати на посаді публічного службовця:
визнана винною у тяжкому злочині або злочині проти публічної служби згідно з процедурою визначеною законами, якщо судимість не знято та не погашено;
той, чиє право бути на посаді публічного службовця обмежено судом;
той, чиє подружжя, близький родич або особа, яка має до нього відношення тісним союзом обіймає посаду публічного службовця в державній або муніципальній інституції або агенції, якщо вони будуть в прямому підпорядкуванні згідно з обійнятими посадами;
той, кого визнано, з юридичної точки зору, недієздатним відповідно до процедури, визначеної законами;
той, хто є членом організації, що заборонена відповідно до процедури, визначеної законами;
у випадках, передбачених іншими законами.
До осіб, призначених на посаду публічного службовця також встановлюються спеціальні вимоги, викладені в окремій посадовій інструкції.
Набір на посаду публічного службовця регулюється цим Законом, іншими законами та процедурою затвердженою Урядом.
Стаття 10. Набір на посаду публічних службовців
1. Набір на посаду професійних публічних службовців здійснюється:
в Офісі Сейму — Канцлером Сейму;
в Офісі Президента Республіки — Президентом Республіки або уповноваженою ним особою;
для посади представника Уряду в Європейському Суді з прав людини — Урядом;
в державних та муніципальних інституціях та агенціях — керівниками цих інституцій та агенцій;
в Конституційному Суді Республіки Литва, Верховному Суді Литви, Верховному Адміністративному Суді Литви — канцлером суду; та для посади канцлера — Головою суду;
в інших судах — Головою суду.
Набір на посаду публічних керівників проводиться:
в інституціях та агенціях підпорядкованих Сейму — інституціями та особами уповноваженими законами;
в Офісі Президента Республіки — Президентом Республіки або уповноваженою ним особою;
для посади представника Уряду — Урядом;
в державних інституціях та агенціях — керівниками державних інституцій та агенцій, що є вищими за субординацією;
для посади адміністратора муніципалітету та інспектора муніципалітету — муніципальною радою.
Набір на посади публічних службовців політичної (особистої) відданості проводиться:
публічних службовців політичної (особистої) відданості Голови Сейму, заступників Голови Сейму — Головою Сейму, заступниками Голови Сейму або уповноваженими ними особами;
в Офіс Президента — Президентом Республіки або уповноваженою ним особою;
публічних службовців політичної (особистої) відданості Прем'єр- міністра — Прем'єр-Міністром або уповноваженою ним особою;
в міністерстві — міністром;
губернатора округу та його заступника — Урядом;
в муніципальних інституціях — мером муніципалітету.
Якщо інші закони (окрім статутів та Закону про дипломатичну службу) передбачають інші умови та процедури набору на посаду публічного службовця, то застосовуються положення цього Закону.
Контракти найму з публічними службовцями не укладаються.
Стаття 11. Набір на посади кар'єрних публічних службовців
Набір на посаду кар'єрних службовців проводиться:
на конкурсній основі;
без конкурсу.
Особа, що претендує на посаду публічного службовця на конкурсній основі, екзаменується письмово (тест) та усно (інтерв'ю). В процесі інтерв'ю оцінюється кваліфікація особи виконувати функції, визначені в посадовій інструкції посади публічного службовця. Вимога мати стаж у публічній службі не стосується особи, що претендує на посаду кар'єрного публічного службовця, окрім випадків, обумовлених іншими законами.
Особи, згадані у параграфі 2 статті 43 цього Закону можуть бути прийняті на посаду кар'єрного публічного службовця без конкурсу. У випадку, якщо є дві або більше таких осіб, вони екзаменуються усно (інтерв'ю).
Особа або колегіальні державні або муніципальні інституції, що наймають публічного службовця на посаду (надалі — особа, що наймає публічного службовця на посаду) можуть оголосити конкурс стосовно набору на посаду кар'єрного публічного службовця, якщо він представив на розгляд інформа
цію про вакантну посаду кар'єрного публічного службовця Агенції управління публічною службою та не отримав ніякої інформації з цієї агенції про осіб, згаданих в параграфі 2 статті 43 цього Закону протягом 7 робочих днів після подання (представлення). Ці особи повинні бути найняті за умови, що вони задовольнять вимоги, визначені в посадовій інструкції посади.
Стаття 12. Набір на посаду публічних службовців політичної (особистої) відданості
Набір на посаду публічних службовців політичної (особистої) відданості здійснюється без конкурсу на вибір державного політика або колегіальної державної інституції. Набір на цю посаду здійснюється на термін, що не перевищує термін повноважень державного політика або колегіальної державної інституції, що найняла його на посаду.
Стаття 13. Набір на посаду публічних керівників
Публічні керівники наймаються за результатами конкурсу або на основі політичної (особистої) відданості у випадках, визначених законами.
Особа, що наймається на посаду публічного керівника за результатами конкурсу екзаменується письмово (тест) або усно (інтерв'ю). В процесі інтерв'ю оцінюється кваліфікація особи, що виконує функції, визначені в посадовій інструкції публічного службовця.
Стаття 14. Набір тимчасово виконуючих обов'язки публічних службовців
Виконуючі обов'язки публічних службовців наймаються на посаду без конкурсу.
Виконуючі обов'язки публічних службовців наймаються на посаду кар'єрного публічного службовця, який тимчасово не може виконувати свої обов'язки та обіймати посаду до повернення тимчасово відсутнього кар'єрного публічного службовця, але на термін, що не перевищує три роки.
Глава IV
Обов'язки та права публічних службовців
Стаття 15. Обов'язки публічних службовців
1. Публічні службовці повинні:
дотримуватися Конституції та законів Республіки Литва;
бути відданим Державі Литва та її конституційному порядку;
поважати права та свободи людини, служити публічним інтересам;
належним чином виконувати функції, визначені в посадовій інструкції та своєчасно виконувати встановлені завдання;
дотримуватися принципів та правил етики публічних службовців, встановлених цим Законом та іншими правовими актами;
дотримуватися внутрішніх регуляцій державних та муніципальних інституцій та агенцій;
надавати інформацію про свою роботу згідно з процедурою, передбаченою правовими актами;
вчитися згідно з процедурою, передбаченою цим Законом;
утримуватися від використання та відмовлятися від можливості використовувати службову або пов'язану з роботою інформацію в інших відносинах, ніж як встановлено законами або іншими правовими актами;
утримуватися від використання державного або муніципального майна для діяльності, що не стосується роботи;
утримуватися від участі у діяльності, визначеної в статті 17 цього Закону, не сумісної з посадою публічного службовця, та від використання службового (робочого) часу для інших цілей, окрім наукової та викладацької діяльності у вищих навчальних закладах або в інституціях підвищення кваліфікації публічних службовців та неформального навчання дорослих.
2. Закони також можуть передбачати інші обов'язки публічних службовців.
Стаття 16. Права публічних службовців
Публічні службовці мають право:
на кар'єру в публічній службі відповідно до своєї кваліфікації. Це право гарантується тільки кар'єрним публічним службовцям;
отримувати зарплатню, встановлену законами та іншими правовими актами;
на навчання згідно з процедурою, передбаченою цим Законом з фінансуванням з державного та муніципального бюджетів;
на відпустку, як передбачено цим Законом та іншими правовими актами;
на державну соціальну страхову пенсію, соціальні та інші гарантії, передбачені цим Законом та іншим правовими актами;
на страйк, окрім публічних службовців, що обіймають пост голови департаменту в державній або муніципальній інституції або агенції чи вищі посади;
на членство в профспілці, організаціях та об'єднаннях, а також на членство в політичних партіях та організаціях та на участь в політичній діяльності поза службовим (робочим) часом.
Коли термін призначення особи на посаду державного політика, термін Сейму або муніципальної ради закінчується, або особа подає в відставку чи звільнена з посади державного політика, особа, яка перед призначенням на посаду державного політика або перед обранням на посаду члена Сейму чи муніципальної ради була публічним службовцем (окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості) має право, згідно з процедурою передбаченою Урядом, поновити статус публічного службовця (окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості) протягом 3-ох місяців після виникнення умов про які йшлося вище, тобто бути поновленим на своїй попередній посаді, або, якщо це неможливо, бути призначеним на іншу посаду тієї ж категорії та рангу. Публічному службовцеві, що закінчив обов'язкову основну військову службу або альтернативну національну оборонну службу гарантується право бути поновленим на попередній посаді тієї ж державної або муніципальної інституції або агенції.
Публічні службовці, що є членами профспілки мають право брати участь в обговоренні спірних питань стосовно оцінки публічних службовців, просування по службі, накладання дисциплінарних санкцій, а також в організації діяльності профспілок. 10 годин службового (робочого) часу на місяць повинно бути виділено з цією метою та з виплатою зарплатні за цей час.
Закони також можуть передбачати інші права публічних службовців. Стаття 17. Діяльність, несумісна з посадою публічного службовця
Публічний службовець не повинен:
1) бути виборним (призначеним) членом підприємницької організації за винятком випадків, коли його обрано або призначено цим членом затвердженням державної або муніципальної інституції чи агенції, або отримувати зарплатню чи іншу платню за цю діяльність, за винятком випадків, передбачених законами. Зарплатня призначена публічному службовцю, який є обраним (призначеним) членом підприємницької організації або інші виплати передаються до державного бюджету, якщо публічний службовець отримує зарплатню з державного бюджету, або до муніципального бюджету, якщо публічний службовець отримує зарплатню з муніципального бюджету;
заключати договір від імені державної або муніципальної інституції чи агенції, де він обіймає посаду з індивідуальними (персональними) підпри- ємництвами, товариствами (компаніями), де власником, генеральним або партнером з обмеженою майновою відповідальністю є чоловік (дружина), близький родич або особа, що має відношення до цього публічного службовця через шлюб, а також з публічними компаніями, де він або його дружина (чоловік), близький родич або особа, що має відношення до нього через шлюб, обіймають або за дорученням іншої особи управляють (контролюють) більше 10 процентами статутного капіталу або акцій;
представляти литовські та іноземні підприємства, інституції чи агенції або їздити закордон за рахунок підприємств або іншим чином використовувати фонди цих підприємств;
працювати найманим працівником, радником, експертом або консультантом в приватних юридичних особах, державних або муніципальних підприємствах, публічних закладах, або отримувати зарплатню додатково, ніж встановлено цим Законом, за винятком зарплатні за роботу в виборчих комісіях усіх рівнів та референдумів та за роботу за контрактом в виборчих комісіях та комісіях з референдуму, а також за наукову та викладацьку діяльність в вищих навчальних закладах або в інституціях підвищення кваліфікації публічних службовців, за неформальну освіту дорослих, за проекти правових актів (за умови, що ця діяльність не визначена в посадовій інструкції публічного службовця), коли його уповноважено резолюцією Сейму або рішенням Президії Сейму, розпорядженням Голови Сейму, постановою Президента Республіки, резолюцією Уряду або рішенням Прем'єр-Міністра готувати проекти правових актів, також за винятком авторського гонорару за працю, що вважається предметом права на інтелектуальну власність;
обіймати більше, ніж одну посаду публічного службовця.
Глава V
Кар'єрний розвиток публічних службовців
Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службовців
1. Кар'єрний публічний службовець може бути переведений на вищу посаду публічного службовця без конкурсу рішенням особи, що прийняла його на посаду, тільки у випадку, коли цього кар'єрного публічного службовця оцінено Оціночною Комісією публічних службовців (надалі — Оціночна Комісія).
Коли цього вимагає робота, особа, що найняла на посаду кар'єрного публічного службовця, має право на тимчасове переведення публічного службовця на іншу посаду кар'єрного публічного службовця в тій же державній або муніципальній інституції чи агенції, що розташована в тому ж або іншому місці.
Коли цього вимагає робота, та зі згоди на це керівників інституцій чи агенцій, особа, що найняла кар'єрного службовця на посаду, має право на тимчасове переведення кар'єрного публічного службовця на іншу посаду кар'єрного публічного службовця в іншу державну або муніципальну інституцію чи агенцію, розташовану в тому ж або іншому місці.
Тимчасове переведення кар'єрного публічного службовця на іншу посаду можливе тільки з його письмової згоди, окрім випадків стану війни, крайньої необхідності або незвичайних ситуацій.
Кар'єрний публічний службовець не може бути переведеним на іншу посаду на тимчасовій основі на період, що перевищує один рік за п'ять років його роботи в службі.
Кар'єрний публічний службовець, переведений на іншу посаду на тимчасовій основі, отримує зарплатню не менше своєї зарплатні до переведення.
Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
Кар'єрний публічний службовець за його письмової згоди може бути переведеним на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонні або міжнародні інституції, коли його направили представляти Республіку Литва та на тимчасову роботу в закордонних чи міжнародних інституціях. За загальним правилом, кар'єрний публічний службовець, переведений таким чином може займати інший пост терміном, що не перевищує три роки, якщо не передбачено міжнародним договором.
Кар'єрний публічний службовець може бути переведеним на іншу посаду згідно з параграфом 1 цієї статті, з передбаченими спеціальними вимогами, що викладені в посадовій інструкції посади, на яку його переведено.
Процедура переведення публічних службовців на посади та відкликання, зазначена в параграфі 1 цієї статті, особливості зарплатні та соціальних гарантій протягом служби закордоном встановлюється законами та іншими правовими актами.
Стаття 20. Мобільність кар'єрних публічних службовців
У випадку вакантної посади кар'єрного публічного службовця, кар'єрний публічний службовець може на вимогу бути переведеним на іншу посаду того ж або нижчого рангу в тій або іншій державній чи муніципальній інституції або агенції.
Посади двох кар'єрних публічних службовців того ж рангу можуть бути обмінено за їх проханням.
Кар'єрний публічний службовець може бути переведеним на іншу посаду у випадках, зазначених в параграфах 1 та 2 цієї статті з вимогами зазначеними в посадовій інструкції.
Стаття 21. Кваліфікаційні класи публічних службовців
Існує три кваліфікаційні класи публічних службовців, перший — вищий клас, третій — нижчий.
При прийомі публічних службовців на посаду, їм може бути надано у вигляді оцінювання третій кваліфікаційний клас. В цьому випадку термін 20 робочих днів на повідомлення, як викладено в параграфі 5 статті 22 не застосовується.
Стаття 22. Оцінювання публічних службовців та їх діяльності
Мета оцінювання публічного службовця та його діяльності — оцінити діяльність та кваліфікацію публічного керівника або кар'єрного публічного службовця.
Діяльність кар'єрного публічного службовця протягом календарного року оцінюється його прямим начальником, діяльність публічного керівника оцінюється особою, що прийняла публічного службовця на посаду або уповноваженою ним особою. Наприкінці кожного календарного року прямий начальник публічного службовця або особа, що прийняла публічного службовця на пост чи уповноважена ним особа оцінюють діяльність (виконання) публічного службовця як бездоганне, добре або незадовільне. У випадку, коли виконання публічного службовця оцінено як бездоганне або незадовільне, публічного службовця оцінює оціночна комісія.
Кар'єрний публічний службовець оцінюється оціночною комісією, встановленою керівником державної або муніципальної інституції чи агенції. Публічні керівники, члени оціночної комісії та публічні службовці 18-20 рангів оцінюються оціночною комісією, встановленою керівником Агенції управління публічною службою. Керівник Агенції управління публічною службою формує оціночну комісію з публічних службовців різних державних або муніципальних інституцій чи агенцій. Муніципальний адміністратор, муніципальний інспектор та члени оціночної комісії публічних службовців муніципальних інституцій або агенцій оцінюються оціночною комісією, встановленою муніципальною радою.
Оціночна комісія затверджується на 2 роки. Оціночна комісія складається з 5 або 7 службовців. В державних або муніципальних інституціях чи агенціях, де є профспілка, одним членом оціночної комісії повинен бути представник профспілки цієї державної або муніципальної інституції чи агенції.
Особа, що прийняла публічного службовця на посаду інформує публічного службовця та Агенцію управління публічною службою про майбутнє оцінювання цього публічного службовця в державній або муніципальній інституції чи агенції не пізніше ніж за 20 робочих днів до початку оцінювання. Керівник Агенції управління публічною службою або уповноважений ним публічний службовець може брати участь в роботі оціночної комісії державної або муніципальної інституції чи агенції як член цієї комісії.
Оціночна комісія може оцінити публічного службовця як бездоганно, добре чи незадовільно. Оціночна комісія має право запросити прямого начальника публічного службовця, що оцінюється брати участь в засіданні.
За бездоганну оцінку публічного службовця оціночна комісія пропонує особі, що найняла публічного службовця на посадою або:
надати вищий кваліфікаційний клас публічного службовця;
перевести кар'єрного публічного службовця на вищу посаду;
зберігати той же (вищий) кваліфікаційний клас та премії (надбавки), отримані за цей кваліфікаційний клас, якщо немає можливості запропонувати вищу посаду в державній або муніципальній інституції чи агенції.
За незадовільну оцінку публічного службовця оціночна комісія пропонує особі, що найняла публічного службовця на посаду, одне з наступного:
вдосконалити кваліфікацію публічного службовця;
надати нижчий кваліфікаційний клас публічному службовцю;
перевести кар'єрного публічного службовця на нижчу посаду;
звільнити публічного службовця зі служби, якщо оцінка незадовільна два рази поспіль.
Рішення, пропоновані оціночною комісією, як зазначено в пункті 1 параграфа 7 та в пунктах 1, 2 та 4 параграфа 8 цієї статті цього Закону, є обов'язковими для особи, що найняла публічного службовця на посаду.
Публічний службовець, чиє виконання було оцінено як добре його прямим начальником, зберігає той же кваліфікаційний клас. Якщо оцінка виконання публічного службовця його прямим керівником добра два роки поспіль, публічний службовець оцінюється тільки на його прохання (вимогу).
Публічний службовець, чиє виконання було оцінено як бездоганне його прямим керівником, але оціночна комісія оцінює інакше, зберігає той же кваліфікаційний клас.
Оціночна комісія за бездоганну оцінку публічного керівника пропонує рішення, передбачене пунктом 1 параграфа 7 цієї статті, та за незадовільну оцінку публічного керівника пропонує рішення, згадане в пунктах 1, 2 або 4 параграфа 8 цієї статті.
Якщо немає сумнівів щодо діяльності публічного керівника або кар'єрного публічного службовця, за письмовою заявою публічного службовця перевести його на вищу посаду, особливе (позачергове) оцінювання публічного службовця може бути проведено за письмовим мотивуванням прямого начальника публічного службовця та за рішенням (наказом) особи, що найняла публічного службовця на посаду. Особливе оцінювання може бути проведено не раніше, ніж через шість місяців після чергового оцінювання публічного службовця.
Вагітні та годуючі матері — публічні службовці оцінюються оціночною комісією тільки за їх проханням.
Рішення особи, що найняла публічного службовця на посаду, прийняте згідно з пропозиціями оціночної комісії може бути оскаржено згідно з процедурою, викладеною Законом про адміністративне провадження.
Процедура присвоєння (надання) кваліфікаційних класів публічних службовців, а також критерії оцінювання діяльності публічних службовців та процедура оцінювання публічних службовців встановлюється Урядом.
Глава VI Оплата
Стаття 23. Оплата
Оплата публічного службовця складається з:
основної зарплатні;
надбавок;
додаткових виплат.
Розмір надбавок та додаткових виплат не може перевищувати 70 % від основної зарплатні.
Стаття 24.Основна зарплатня
Основна зарплатня встановлюється згідно з рангом посади і однакова для всіх посад одного рангу.
Розмір основної зарплатні встановлюється з застосуванням коефіцієнту основної зарплатні. Застосування коефіцієнту до посад кожного рангу встановлюється цим Законом (Додаток). Одиниця коефіцієнту основної зарплатні відповідає розміру мінімальної місячної зарплатні (надалі — ММЗ), затвердженої Урядом. Розмір основної зарплатні вираховується збільшенням відповідного коефіцієнта основної зарплатні розміром ММЗ. Основна зарплатня заокруглюється таким чином, що останньою повинна бути цифра 0 чи 5.
Публічним службовцям, що працюють не всі робочі дні місяця або не повний день (на півставки), плата нараховується таким чином: розмір основної зарплатні ділиться на кількість робочих годин або днів місяця згідно з робочим графіком публічного службовця або державної чи муніципальної інституції чи агенції; нарахування плати за робочу годину або робочий день множиться на кількість годин або днів роботи публічного службовця.
Стаття 25. Надбавки
Публічному службовцю виплачуються такі надбавки:
за тривалість служби для Держави Литва (надалі — тривалість служби);
за кваліфікаційний клас або кваліфікаційну категорію;
за службовий ранг;
за дипломатичний ранг.
Додаткові надбавки, що виплачуються публічним службовцям становлять 3 проценти від основної зарплатні за три роки служби для Держави Литва. Розмір цієї надбавки не може перевищувати ЗО процентів від основної зарплатні.
Надбавка за третій кваліфікаційний клас становить 15 процентів, за другий кваліфікаційний клас — ЗО процентів, за перший кваліфікаційний клас — 50 процентів від основної зарплатні.
Надбавка, зазначена в пункті 2 параграфа 1 цієї статті, гарантується до наступного оцінювання публічного службовця. Публічному службовцеві, якого оцінено згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 13 статті 22 цього Закону, гарантується надбавка до наступного оцінювання.
Надбавка, зазначена в пункті 2 параграфа 1 цієї статті не виплачується публічним службовцям політичної (особистої) відданості.
Надбавки за службовий ранг або кваліфікаційну категорію можуть виплачуватися тільки статутним публічним службовцям, згідно з процедурою визначеною статутами. Статутним публічним службовцям не виплачується надбавка за кваліфікаційний клас, окрім публічних службовців, чия служба регулюється Законом про дипломатичну службу.
Надбавки, зазначені в пунктах 2, 3 та 4 параграфа 1 цієї статті не повинні перевищувати 55 відсотків від основної зарплатні.
Стаття 26. Додаткові виплати
1. Публічні службовці мають право на такі додаткові виплати:
за роботу в вихідні дні, свята та вночі;
за роботу в шкідливих, дуже шкідливих та небезпечних умовах;
за діяльність, що перевищує звичайне робоче навантаження, або за виконання додаткових завдань поза встановлені робочі часи. Додаткові завдання повинні бути сформульовані письмово.
Додаткові виплати, вказані в пункті 3 параграфа 1 цієї статті не виплачуються за період, що перевищує один рік після її надання, окрім публічних службовців політичної (особистої) відданості. Якщо публічний службовець змушений працювати в умовах, зазначених в пункті 3 параграфа 1 цієї статті більше одного року, вони вважаються to have become of a permanent nature. В цьому випадку повинно бути вирішено питання щодо внесення відповідної поправки до посадової інструкції публічного службовця.
Додаткові виплати, зазначені в пунктах 1, 2 та 3 параграфа 1 цієї статті не повинні перевищувати 60 процентів від основної зарплатні.
Глава VII
Засоби заохочення та відповідальність публічних службовців
Стаття 27. Засоби заохочення та нагороди
Згідно з процедурою, визначеною цим Законом та іншими правовими актами, публічним службовцям можуть надаватися стимули, засоби заохочення за бездоганне виконання особою, що найняла їх на посаду.
Публічним службовцям надаються такі засоби заохочення:
подяка;
особистий подарунок;
одноразова виплата згідно з процедурою, встановленою Урядом.
За видатну публічну службу публічний службовець висувається на державну нагороду.
Засоби заохочення та нагороди надані публічному службовцю заносяться до його особистої справи.
Стаття 28. Відповідальність публічних службовців
Публічні службовці несуть дисциплінарну відповідальність за порушення службових обов'язків. Публічні службовці несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну державній або муніципальній інституції чи агенції.
Стаття 29. Дисциплінарні санкції
Дисциплінарні санкції накладаються за порушення службових обов'язків згідно з цим Законом.
Дисциплінарні санкції застосовуються з урахуванням вини, причин, обставин та наслідків порушення службових обов'язків.
За порушення службових обов'язків може бути застосовано одну з таких дисциплінарних санкцій:
попередження;
догана;
сувора догана;
звільнення зі служби.
Звільнення зі служби як дисциплінарна санкція може бути накладена за:
діяльність, несумісну з публічною службою;
порушення вимог Закону про конфлікт (координацію) публічних та приватних інтересів в публічній службі з метою отримання незаконного доходу або привілеїв для себе або інших;
відсутність на роботі один або декілька робочих днів без поважної причини;
появу в алкогольному, наркотичному або токсичному сп'янінні в робочі години, що ображає людську гідність публічного службовця чи дискредитує авторитет державної або муніципальної інституції чи агенції;
інші випадки, передбачені законами.
4. Звільнення зі служби за неправомірні дії, за підставами, не визначеними в пунктах 1-4 параграфа 4 цієї статті, якщо перед цим публічному службовцю було винесено сувору догану як дисциплінарну санкцію хоча б один раз впродовж останніх 12 місяців.
Стаття ЗО. Накладення дисциплінарних санкцій
Дисциплінарні санкції накладаються не пізніше одного місяця після дня виявлення неправомірних дій. Процедура накладення дисциплінарних санкцій починається з ініціативи публічного керівника чи прямого начальника публічного службовця, у разі отримання офіційної інформації про порушення службових обов'язків публічним службовцем. Дисциплінарна санкція не може бути накладена, якщо шестимісячний термін закінчився з дня вчинення проступку або з дня його виявлення.
Термін, про який йшлося в параграфі 1 цієї статті, не включає час, коли публічний службовець був відсутній на роботі з причини хвороби чи свят.
Один випадок порушення службових обов'язків карається тільки однією дисциплінарною санкцією.
Якщо очевидно, що порушення службових обов'язків має ознаки кримінального злочину або адміністративного порушення, процедура накладення дисциплінарних санкцій повинна бути призупинена, а матеріали офіційного розслідування передаються до інституції, що має право розслідувати відповідні випадки. Якщо кримінальна або адміністративна справа припинена, або особу звільнено від кримінальної або адміністративної відповідальності, процедура накладання дисциплінарної санкції повинна бути продовжена та дисциплінарна санкція повинна бути накладена не пізніше ніж через один місяць після інциденту, за умови, що минуло не більше року з прийняття рішення інституцією, що має право розслідувати відповідний випадок. Якщо термін, що перевищує один рік, закінчився, процедура накладення дисциплінарної санкції припиняється.
Дисциплінарна санкція накладається особою, що прийняла публічного службовця на посаду.
Рішення про накладення дисциплінарної санкції може бути оскаржено згідно з процедурою, визначеною Законом про адміністративне провадження.
Процедура накладення дисциплінарних санкцій на публічних службовців встановлюється Урядом.
Стаття 31. Закінчення дисциплінарної санкції
Публічний службовець вважається таким, що не несе дисциплінарну санкцію після закінчення одного року з часу накладення дисциплінарної санкції.
Дисциплінарна санкція може бути скасована мотивованим рішенням особи, що наклала її, раніше терміну, визначеного в параграфі 1 цієї статті або, якщо публічному службовцю дають державну нагороду.
Стаття 32. Умови матеріальної відповідальності та процедура компенсації за шкоду
1. Публічний службовець компенсує пряму матеріальну шкоду, спричинену протиправною дією державній або муніципальній інституції чи агенції.
Публічний службовець компенсує в повному обсязі шкоду, визначену в параграфі 1 цієї статті, яку він завдав, виконуючи внутрішні адміністративні обов'язки, але сума, яку треба компенсувати за шкоду не може перевищувати 6 середніх зарплат публічного службовця.
Публічний службовець може добровільно компенсувати шкоду, завдану державній або муніципальній інституції чи агенції.
Якщо публічний службовець не компенсував шкоду таким же чином або грошима добросовісно за взаємною згодою, компенсація за причинену шкоду може бути утримана з зарплатні публічного службовця, не перевищуючи середню заробітну плату, рішенням особи, що прийняла цього публічного службовця на посаду. Рішення про компенсацію шкоди повинно бути прийнято не пізніше одного місяця після виявлення шкоди. Частина некомпенсованої шкоди стягується в судовому порядку.
При стягненні компенсації в судовому порядку, сума не може перевищувати 20 відсотків зарплатні, що виплачується публічному службовцю щомісяця.
Якщо публічний службовець не згоден з рішенням особи, що прийняла його на службу стосовно компенсації шкоди, спричиненої державній або муніципальній інституції чи агенції, він має право звернутися до суду. Заява до суду тимчасово зупиняє відшкодування компенсації шкоди.
Стаття 33. Право регресу державної та муніципальної інституції та агенції, що стосується публічного службовця, який завдав шкоду
Будь-яка шкода, заподіяна порушенням службових обов'язків державної або муніципальної інституції чи агенції повинна бути компенсована згідно з процедурою, встановленою Цивільним кодексом.
Державна або муніципальна інституція чи агенція, що компенсувала шкоду, заподіяну публічним службовцем, має право регресу до публічного службовця, що спричинив шкоду, на компенсацію в розмірі, що вона виплатила, але не перевищує 9 середніх зарплат публічного службовця. Компенсація шкоди відшкодовується з зарплатні публічного службовця та не може перевищувати 20 процентів від зарплатні, що виплачується публічному службовцю щомісяця.
Керівник та члени колегіальної державної або муніципальної інституції повинні солідарно компенсувати державній або муніципальній інституції чи агенції шкоду, заподіяну рішеннями цієї колегіальної інституції, що були прийняті в порушення законів та інших правових актів Республіки Литва. Ті особи, що голосували проти такого рішення або були відсутні на засіданні, коли було прийняте таке рішення та подали письмову заяву керівнику інституції впродовж семи днів після того, як вони дізналися про таке рішення, звільняються від обов'язку компенсації шкоди. Заява про звільнення або відкликання керівника чи члена колегіальної державної або муніципальної інституції з посади не звільняє їх від компенсації шкоди, заподіяної через їх провину. Спори стосовно компенсації шкоди вирішуються у судовому порядку.
Стаття 34. Відсторонення з посади
1. Прямий начальник публічного службовця, що з'явився на роботу в алкогольному, наркотичному сп'янінні або під дією токсичних речовин, може відсторонити його від роботи цього дня та тимчасово припинити виплату його зарплатні. В інших випадках публічний службовець може бути відстороненим з посади його безпосереднім начальником тільки на основі, встановленій законами.
Прямий начальник публічного службовця повинен відсторонити публічного службовця з посади та тимчасово припинити виплату його зарплатні на основі письмової вимоги керівників або державних чи муніципальних інституцій або агентств, що за законом мають право відсторонювати.
Публічний службовець, якого відсторонили з посади, може з його згоди бути переведеним на нижчу посаду, за умови, що це не суперечить меті відсторонення.
Після закінчення терміну відсторонення публічний службовець поновлюється на його попередній посаді, за умови, що його відсторонення не давало підстав на його звільнення з посади.
Публічний службовець, якого було відсторонено за письмовою вимогою його прямого начальника або уповноваженими державними чи муніципальними інституціями, агенціями або керівниками безпідставно, має право вимагати компенсацію шкоди згідно з процедурою, визначеною законами.
Глава VIII
Соціальні та інші гарантії публічним службовцям
Стаття 35. Відпустки публічних службовців
Типи відпусток публічних службовців, їх мінімальна тривалість, процедура та умови надання відпусток та їх оплата регулюються цим Законом та іншими законами.
Стаття 36. Щорічна відпустка
Щороку публічному службовцю надається 28 календарних днів щорічної відпустки.
Публічному службовцю, що має п'ять років стажу служби за кожний послідовний трирічний період надаються додаткові 3 календарні дні щорічної відпустки; проте загальна тривалість щорічної відпустки не може бути більше 42 календарних днів.
Щорічна відпустка за перший рік в службі зазвичай надається публічному службовцю після 6 місяців служби в цій державній або муніципальній інституції чи агенції.
Стаття 37. Неоплачувана відпустка
Неоплачувана відпустка на період, що не перевищує три місяці за сімейними обставинами або з інших причин може бути надана за взаємною згодою між особою, що прийняла публічного службовця на посаду, та публічним службовцем.
Неоплачувана відпустка для участі в виборах в члени Сейму, в Президенти Республіки або муніципальні ради надається згідно з процедурою, визначеною законами.
Стаття 38. Відпустка для підвищення кваліфікації
1. Професійному публічному службовцю зі стажем більше 3 місяців служби в цій державній або муніципальній інституції чи агенції за взаємною згодою між ним та особою, що прийняла його на посаду, може надаватися відпустка до одного року для підвищення кваліфікації. В цьому разі кар'єрний публічний службовець зберігає свою посаду в публічній службі, але не отримує встановлену зарплатню.
2. Кар'єрний публічний службовець може використати відпустку, визначену в цій статті не більше одного разу на п'ять років.
Стаття 39. Відпустка в зв'язку з переведенням публічного службовця на іншу посаду
Кар'єрному публічному службовцю в зв'язку з переведенням на іншу посаду в іншому місцезнаходженні як визначено в статті 18 цього Закону, або переведенням на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонні або міжнародні інституції як визначено в статті 19, дається до 5 вихідних днів для переїзду. На цей період кар'єрному публічному службовцю виплачується його середня заробітна плата, розрахована згідно з процедурою, встановленою Урядом.
Витрати на переміщення покриваються державною або муніципальною інституцією чи агенцією, до якої переведено публічного службовця, згідно з процедурою встановленою Урядом, за винятком витрат на тих, кого переведено в закордонні або міжнародні інституції.
Стаття 40. Державне соціальне страхування, страхування здоров'я та пенсії
Публічний службовець є суб'єктом обов'язкового соціального страхування та обов'язкового страхування здоров'я згідно з процедурою та умовами, затвердженими Законом про державне соціальне страхування та іншими законами, що регулюють різні типи державного соціального страхування, а також Законом про страхування здоров'я.
Публічним службовцям гарантується та виплачується державна соціальна страхова пенсія згідно з Законом про державні соціальні страхові пенсії.
Обов'язкові внески державних соціальних страхових пенсій (допомоги) для подружжя публічного службовця, що працює в дипломатичних місіях та консульських агенціях Республіки Литва закордоном за період, проведений закордоном разом з публічним службовцем, що працює в дипломатичній місії або консульській агенції Республіки Литва, повинні виплачуватися згідно з процедурою та умовами, затвердженими в Законі про державне соціальне страхування та інших законах та правових актах. Це положення не застосовується, якщо подружжя публічного службовця має роботу.
Термін, проведений подружжям закордоном разом з публічним службовцем, що працює в дипломатичній місії або консульській агенції Республіки Литва, зараховується в період державного соціального страхування подружжя публічного службовця, за умови, що встановлені внески державного соціального страхування Республіки Литва були сплачені в цей період.
Стаття 41. Вихідна допомога та компенсації
Публічному службовцю, звільненому з посади з підстав, зазначених в пунктах 12 та 13 параграфа 1 статті 44 цього Закону, в день звільнення з посади виплачується вихідна допомога в розмірі двох його місячних середніх зарплат. Публічному службовцю політичної (особистої) відданості, звільненому з посади з підстав, зазначених в пункті 6 параграфа 1 статті 44 цього Закону, в день його звільнення з посади виплачується вихідна допомога в розмірі однієї його місячної середньої зарплатні.
Публічному службовцю, звільненому з посади відповідно пункту 9 параграфа 1 статті 44 цього Закону виплачується вихідна допомога в розмірі середньої зарплатні, що він отримував до анулювання посади, зважаючи на тер мін служби публічного службовця в державній або муніципальній інституції чи агенції (термін служби в державній або муніципальній інституції чи агенції також включає період, протягом якого публічний службовець був переведеним на іншу посаду в випадках, визначених в статтях 18, 19 та 20 цього Закону, а також в випадках, зазначених в параграфі 1 статті 43, коли публічного службовця було переведено на іншу посаду перед ліквідацією посади):
до п'яти років — двох місяців;
від п'яти до десяти років — трьох місяців;
від десяти до двадцяти років — чотирьох місяців;
більше двадцяти років — шести місяців.
Вихідна допомога, зазначена в параграфі 2 цієї статті виплачується державною або муніципальною інституцією чи агенцією, керівник якої прийняв рішення стосовно ліквідації посади. Якщо посаду ліквідовано рішенням Сейму або Уряду, вихідна допомога виплачується інституцією або агенцією, уповноваженою законом або рішенням Уряду.
Виплата вихідної допомоги, зазначеної в параграфі 2 цієї статті починається через місяць з дня звільнення публічного службовця та виплачується однаковими частинами щомісяця. Ця виплата припиняється, коли особа отримує посаду публічного службовця. Якщо особа отримує посаду не в перший день місяця, то вихідна допомога виплачується тільки за дні місяця до допуску на посаду публічного службовця.
Публічні службовці, призначені на посади в дипломатичних місіях та консульських інституціях Республіки Литва або переведені на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях, згідно з процедурною, встановленою Урядом, отримують відшкодування витрат, пов'язаних з їх роботою закордоном, та підтримкою їх подружжя та дітей (вихованців), супроводжуючих призначеного публічного службовця закордоном.
Стаття 42. Стаж служби
Відповідно до цього Закону, стаж служби складається з кількості років служби для Держави Литва з 11 березня 1990 на посаді публічного службовця, беручи до уваги посади, зазначені в пунктах 1-6 параграфа 3 статті 4 цього Закону (за винятком членів муніципальних рад, що не були мером або заступником мера). Стаж служби вираховується від початку служби (роботи) публічного службовця в державній та муніципальній інституціях та агенціях або з дня призначення (обрання) на посаду в публічній службі згідно з процедурою, передбаченою цим Законом та іншими законами. Стаж в різні періоди в державній та муніципальній інституціях та агенціях додається. Стаж служби також включає час відпустки, вагітності та материнства, відпустку на догляд за дитиною, та відпустки, гарантованої статтями 37 та 38 цього Закону, а також період отримання допомоги у зв'язку з хворобою або нещасним випадком. Беручи до уваги стаж служби, визначається сума премій (надбавок), зазначених в пункті 1 параграфа 1 статті 25, та тривалість щорічної відпустки, зазначеної в статті 39 цього Закону.
Процедура обрахування стажу служби встановлюється Урядом.
Стаття 43. Інші гарантії
1. Кар'єрний публічний службовець, чия посада ліквідовується, має бути призначеним на іншу посаду професійного публічного службовця тієї ж категорії та рангу, або на посаду нижчого рангу, якщо немає такої посади та службовець дає свою згоду. Якщо до ліквідації посади кар'єрний публічний службовець не призначений на іншу посаду, його звільняють з посади. Кар'єрному публічному службовцю повинно бути повідомлено в письмовій формі про ліквідацію посади не пізніше, ніж за два місяці. Інвалід, вагітна жінка (в випадку ліквідації державної або муніципальної інституції чи агенції), жінка та (чи) чоловік, що мають дітей (дитину) до 14 років, а також особа, що досягає пенсійного віку не більше, ніж через п'ять років, повинна бути повідомлена письмово про ліквідацію посади за чотири місяці наперед.
Колишньому кар'єрному публічному службовцю (за винятком кар'єрних публічних службовців, які досягли 62 з половиною роки), звільненому з посади в результаті ліквідації посади, пропонується вакантна посада кар'єрного публічного службовця того ж або нижчого рангу впродовж 6 місяців з дня звільнення з посади згідно з процедурою, встановленою Урядом, за умови, що особа відповідає вимогам, які встановлені в статті 9 цього Закону.
Публічний службовець, що загинув, виконуючи свої обов'язки, помер закордоном, виконуючи свої обов'язки має бути похованим за державні кошти. Витрати, пов'язані з транспортуванням тіла публічного службовця, що помер закордоном, виконуючи свої обов'язки для Литви, оплачуються державою згідно з процедурою, визначеною правовими актами. Опис фінансованих державою витрат на поховання визначається Урядом або уповноваженою інституцією. Родині публічного службовця, що загинув виплачується загальна сума допомоги в розмірі 12 середніх місячних зарплат, що він отримував. Ця допомога виплачується незалежно від гранту на поховання, що надає Державний соціальний страховий фонд.
Публічним службовцям гарантується збереження посади та встановленої зарплатні:
коли публічних службовців рішенням керівника державної або муніципальної інституції чи агенції направлено на навчання, передбачене цим Законом;
коли публічних службовців відправлено в ділове відрядження — за робочі дні в діловому відрядженні та за час подорожі впродовж ділової поїздки;
коли публічних службовців викликано повісткою до суду або правоохоронних органів чи контрольних органів;
коли публічні службовці за повісткою відбули для призивної комісії;
коли публічні службовці, призвані на підготовку, навчання або чергування згідно з Законом про військову службу. Публічному службовцеві на обов'язковій початковій військовій службі або альтернативній національній оборонній службі гарантується тільки збереження посади;
у випадку смерті їх ближчих родичів — до трьох робочих днів;
медичним донорам — протягом робочих днів, коли їм повинно бути надано вихідний згідно з процедурою, передбаченою правовими актами;
коли публічні службовці зі згоди їх безпосередніх начальників відбули до інституції охорони здоров'я або державної чи муніципальної інституції або агенції — один робочий день.
Збереження посади гарантується, коли кар'єрний публічний службовець не може виконувати свої обов'язки з причини обов'язкової початкової військової служби або альтернативної національної служби захисту, відпустки для вдосконалення кваліфікації, материнства або догляду за дитиною, з
причини тимчасового переведення на іншу посаду, переведення на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонних або міжнародних інституціях. Подружжям кар'єрних публічних службовців, що супроводжують кар'єрних публічних службовців, переведених на іншу посаду в Литовських дипломатичних місіях, консульських інституціях та місіях в міжнародних організаціях, а також в закордонних або міжнародних інституціях гарантується збереження їх посади, за умови, що вони були кар'єрними публічними службовцями до їх відпустки.
Публічні службовці мають право на покриття витрат, пов'язаних з діловими поїздками згідно з процедурою, встановленою Урядом.
Публічна служба публічного керівника або кар'єрного публічного службовця, які досягли 62 з половиною роки, може бути продовжена. Публічна служба публічного службовця, який досяг цього віку, може бути продовжена особою, що найняла його на посаду. Він повідомляє Агенцію управління публічної служби про майбутнє подовження служби не менше, ніж за 10 календарних днів до дня продовження служби. Термін служби публічного керівника або професійного публічного службовця продовжується до одного року та загальний продовжений термін служби не може перевищувати п'ять років.
Публічним службовцям, що знаходяться у складному фінансовому становищі з причини їх захворювання, хвороби або смерті членів родини, стихійного лиха або втрати власності може бути надано допомогу в розмірі до п'яти ММЗ. Допомога надається особою, що призначила публічного службовця на посаду, з фондів, що призначені для державної або муніципальної інституції чи агенції на оплату. Допомога публічному керівнику надається з фондів, призначених для виплат в його інституції.
Публічні службовці, яких відправлено державною або муніципальною інституцією чи агенцією в закордонне відрядження, повинні бути суб'єктом страхування від нещасних випадків та страхування здоров'я. Страхові витрати покриваються державною або муніципальною інституцією чи агенцією, що відправила публічного службовця в закордонну ділову поїздку з своїх бюджетних фондів.
Інші закони можуть передбачати також інші гарантії.
Глава IX
Відставка публічного службовця з посади
Стаття 44. Відставка публічного службовця з посади
1. Публічний службовець має бути звільненим з посади у таких випадках:
він подає в відставку;
муніципальний інспектор або публічний службовець адміністрації муніципалітету вступає на посаду члена ради того ж муніципалітету, або представник Уряду вступає на посаду члена ради муніципалітету, адміністративний контроль за яким він здійснює;
він втрачає громадянство Республіки Литва;
термі служби публічного керівника призначеного на посаду раніше закінчується зі вступом в силу цього Закону;
він не набув освіти, необхідної для займаної посади впродовж періоду, викладеного в прикінцевих та перехідних положеннях Закону про публічну службу;
термін призначення тимчасово виконуючого обов'язки публічного службовця на пост кар'єрного публічного службовця тимчасово нездатного виконувати свої обов'язки закінчився, або публічний службовець досягає 62 з половиною років, або термін подовження його служби закінчується, або мандат державного політика або колегіальної державної влади, що призначили публічного службовця політичної (особистої) відданості на посаду, закінчується;
публічний службовець політичної (особистої) відданості втрачає довіру державного політика або колегіальної державної влади, що призначили його на посаду;
коли стає очевидно, що вступаючи на публічну службу, він надав неправдиві документи, або вступаючи на публічну службу, він приховував або надав неправдиві дані, що роблять його непридатним для посади публічного службовця;
посада публічного службовця ліквідована;
оціночна комісія оцінила діяльність публічного службовця як незадовільну 2 рази поспіль та рекомендувала звільнити його зі служби;
публічний службовець, звільнений з обов'язкової військової служби або альтернативної національної служб захисту не повернувся на обійману посаду в публічну службу через два місяці;
публічного службовця, який обіймав цю посаду раніше, повернено на посаду рішенням суду, або коли стає очевидно, що приймаючи публічного службовця на посаду, вимоги, викладені в цьому Законі були порушені та ці порушення не можуть бути усунені;
він відсутній на роботі з причині тимчасової непрацездатності більше, ніж 120 календарних днів поспіль або більше, ніж 140 днів впродовж останніх дванадцяти місяців, за винятком законів, що передбачають збереження посади довший період у випадках деяких хвороб, або коли публічний службовець не може обіймати посаду згідно з висновком медичної комісії або комісії по непрацездатності ;
публічний службовець, згідно з процедурою, передбаченою законами, позбавлений особливих прав, пов'язаних з виконанням його прямих обов'язків;
накладено дисциплінарну санкцію, а саме звільнення з посади;
вироком суду накладено покарання на нього за серйозний злочин або злочин проти публічної служби, або вступає в силу покарання, що не дозволяє йому виконувати його обов'язки;
він відмовляється заключати контракт особистого найму, коли його посада не відноситься до посад публічних службовців.
Публічний службовець політичної (особистої) відданості повинен бути звільнений з посади в останній день мандату державного політика, який призначив його на посаду, або на перших зборах новосформованої колегіальної державної влади.
Публічний службовець, що має намір подати в відставку повинен повідомити особу, що найняла його на посаду, не пізніше, ніж за 14 календарних днів.
Публічний службовець не може бути звільненим з посади впродовж періоду тимчасової непрацездатності та вихідних, за винятком випадків, викладених в пунктах 1,6,8, 13, 14 та 16 параграфу 1 цієї статті.
Вагітний публічний службовець, а також публічний службовець, що перебуває в відпустці по догляду за дитиною до трьох років, не може бути звільненим зі служби з підстав, викладених в пунктах 4, 9 (окрім випадків, коли державна або муніципальна інституція чи агенція ліквідується), 10, 12, 13 та 15 параграфа 1 цієї статті.
Спори з приводу звільнення публічного службовця з посади розслідуються згідно з процедурою, передбаченою Законом про адміністративне провадження.
Глава X
Навчання публічних службовців
Стаття 45. Типи навчання публічних службовців
Публічні службовці забезпечуються такими типами навчання:
початковим навчанням, тобто опанування знань та розвиток навичок публічних службовців, призначених на посаду кар'єрного публічного службовця. Початкове навчання складається з навчання згідно з загальними програмами для публічних службовців одного рангу. Кар'єрні публічні службовці після вступу на посаду повинні закінчити загальні початкові навчальні програми протягом року після прийому на посаду, якщо не закінчили їх раніше;
вдосконалення кваліфікації (навчання за місцем служби), тобто постійне вивчення, вдосконалення спеціальних професійних знань та укріплення адміністративних навичок та можливостей з ініціативи публічного службовця або державної чи муніципальної інституції або агенції впродовж цілого терміну посаду або з метою просування в публічній службі. Публічні службовці при вступі на посади 18-20 рангів повинні закінчувати затверджені навчальні програми для публічних службовців 18-20 рангів протягом двох років після призначення на цю посаду.
Навчальні програми для публічних службовців розробляються згідно з вимогами до змісту навчальних програм, встановлених Міністром внутрішніх справ. Загальні за місцем праці навчальні програми в зонах Європейської інтеграції та управління персоналом, навчальні програми для публічних службовців 18-20 рангів розробляються, та навчання публічних службовців згідно з цими програмами здійснюється Литовським інститутом публічної адміністрації. Інші навчальні програми розробляються, та навчання публічних службовців згідно з цими програмами здійснюється інституціями вдосконалення кваліфікації публічних службовців, затверджених згідно з процедурою, встановленою Міністром внутрішніх справ.
Стаття 46. Фінансування навчання публічних службовців
Навчання публічних службовців фінансується державою та муніципалітетами. Державні та муніципальні бюджети відводять фонди для навчання публічних службовців державних та муніципальних інституцій та агентств. Ці фонди повинні становити не менше 1 відсотка і не більше 5 відсотків асигнувань на виплату публічним службовцям.
Якщо тривалість навчального курсу 3 місяці та навчання фінансується з державного або муніципального бюджетів, повинно бути укладено контракт з публічним службовцем відносно повернення грошей, асигнованих на навчання. Цей контракт передбачає, що гроші повинні бути повернені публічним службовцем за умови, що він:
подає в відставку з посади публічного службовця менше ніж через рік після закінчення навчання;
звільнений з посади в результаті дисциплінарної санкції.
Звільнена з посади публічного службовця особа, з якою було укладено контракт про повернення грошей, асигнованих на навчання, повинна протягом шести місяців після звільнення повернути кошти, витрачені державною або муніципальною інституцією на навчання. Якщо особа не повертає витрати, пов'язані з її навчанням, державна або муніципальна інституція чи агенція повинна подати в суд на покриття цих коштів.