6. В галереї « Картини життєвого шляху»

Про детермінацію такого складного явища самосвідомості, як образ або картина свого власного життя можна сказати метафорично. Тканина полотна, на якому наше Я змальовує найважливішу в своєму житті картину, сплітається з еволюційно-біологічними і соціокультурними тенденціями. Але краще звернутися до даних диференціально-психологічного аналізу, який дає можливість крок за кроком, розгледіти індивідуальні компоненти уявлень людини про своє життя.

Поняття "Картина життєвого шляху" відноситься до найважливіших характеристик самосвідомості, що відображає етапи індивідуального розвитку і пов’язує події життєвого шляху в єдину систему відліку. Основним вмістом суб'єктивної картини життєвого шляху є зв’язки між подіями - реалізовані, актуальні та потенційні. Аналіз за допомогою спеціально розробленого методу каузометрії уявлень про свій життєвий шлях у різних людей виявила ряд цікавих закономірностей. Люди, що знайшли своє покликання, проявляли велику адекватність в усвідомленні значущості подій. Кількість випадкових, не зв'язаних одна з одною подій в картині життя виявляється великою у екстерналів і меншою у суб'єктів з інтернальним локусом контролю.

А.А. Кроник виявив, що в тих, хто описує вміст суб'єктивних картин життєвого шляху каузограмами можуть бути відсутні зв'язки між подіями, приналежні або до минулого (реалізовані), або до сьогодення (актуальні), або до майбутнього (потенційні зв'язки). Цей феномен був названий "мотиваційною недостатністю". Переслідуючи задачу розробки системи психокоректуючих методів, автор концепції виділив експериментально обґрунтовану типологію каузограм,що відображають різні деформації суб'єктивних картин життєвого шляху, яку в узагальненому вигляді можна представити таким чином:

1. відсутність потенційних зв'язків, що характеризує відчуття безперспективності, що виявилося типовим для людей з важкими захворюваннями;

2. вказана вище картина відсутності потенційних зв’язків найчастіше супроводжується і відсутністю актуальних зв'язків, що указує на заглибленість людини у свій хворобливий стан. Такі люди відчувають себе старше своїх років, вони пасивні в сьогоденні і нічого не чекають від майбутнього;

3. відсутність реалізованих зв'язків приводить до знецінення минулого, наприклад, через актуальність захворювання і зусиль, направлених на його подолання;

4. відсутність актуальних зв'язків виникає тоді, коли людина не відчуває зв'язку свого минулого з майбутнім - життя розірване, активність скута обставинами. Сьогодення нудне, порожнє, марне;

5. відсутність реалізованих і потенційних зв'язків і наявність тільки актуальних означають, що людина повністю поглинута поточним періодом життя. Спогади або мрії, які не мають безпосереднього відношення до турбот дня сьогоднішнього, здаються недозволеною розкішшю;

6. (гіпотетичний тип) - картина життя лише з потенціальними зв'язками може бути характерна для людини, що живе лише мріями і планами. Минуле і сьогодення знецінюється, тобто сьогодення незначуще, а минуле - порожнє.

Як показали дослідження, подібні деформації виявляються не лише у дорослих, але і у підлітків, вихованців інтернату, позбавлених батьківського піклування. Мотиваційна недостатність у таких дітей зустрічається в 67% випадках, тоді як у звичайних "школярів - в 17% випадків. Звичайно, типи розглянутих каузограм, деформовані залежно від початкового типу картини життєвого шляху у людини, є і реалізована, і потенційна і актуальна мотивація, "коли вона, звертаючись до минулого, сьогодення і майбутнього, завжди виявляє особистісно-значимі події", бачить сенс всього, що відбувається в житті.

Запитання для перевірки знань

1. Що таке синестезія?

2. Хто ввів метод семантичного диференціалу?

3. В чому заклечається суть методу семантичного диференціалу?

4. Які чинники були виділені в ході дослідження, що визначають семантичний простір ознак аналізованих форм?

5. Що таке психосемантичний простір?

6. В чому полягає специфіка семантичного простору людини?

7. Що таке особистісна установка?

8. Чи є щастя надбанням «щасливої людини»?

9. Що включає в себе відчуття нещастя?

10. Розкрийте суть поняття «Картина життєвого шляху».

Запитання на самостійне опрацювання

1. Назвіть відмінності розуміння щастя чоловіками та жінками.

2. Що таке суб’єктивний семантичний простір?

Література

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

2. Аргайл М. Психология счастья. М.: Прогресс. 1990.

3. Артемьева Е.Ю. Психология субъективной семантики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.

4. Кроник А.А. Субъективная картина жизненного пути как предмет психологического исследования, диагностики и коррекции: Дис. д-ра психол. наук. М.: Институт психологии РАН, 1994.

5. Кроник А.А., Ахмеров Р.А. Мотивационная недостаточность как критерий деформированности субъективной картины жизненного пути // Мотивационная регуляция деятельности и поведения человека. М.: Институт психологии РАН, 1988. С.136-140.

6. Леонгард К. Акцентуированные личности. Киев, 1981.

7. Либина В., Либин В.В. Психологические особенности предпочтения геометрических форм: психографический тест предпочтений (ТиГР). М.: Институт психологии РАН, 1994.

8. Трофимова И.Н. Взаимосвязь темпераментальпых характеристик с параметрами семантического пространства человека: Автореф. дис. канд. психол. наук. М.: ИНСТИТУТ психологии РАН 1995.

Словник термінів

Агресивний стиль (лат. aggreddiri — нападати) — деструктивний стиль поведінки, викликаний прагненням подолати перешкоду або усунути джерело роздратування шляхом прямого або непрямого спричинення шкоди.

Активність — група якостей, що обумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного засвоєння зовнішньої дійсності. Реалізується або в розумовому, або в руховому плані, а також в спілкуванні.

Аналітична — схильність орієнтуватися на відмінності в процесі категоризації об'єктів.

Атрибутивна теорія — система пояснення індивідуальних або соціальних причин суб'єктивної поведінки.

Аферентна система — сенсорна система, що забезпечує надходження інформації в мозок.

Базові системи орієнтації — зафіксовані в структурі життєвого досвіду і зв'язані з системою переваг тенденцій поведінки, що виявляються в орієнтації-на-себе (суб'єктна репрезентація), орієнтація-на-інших (комунікативна взаємодія) і орієнтації-на-предмет (наочно-маніпулятивна активність). Системи орієнтації суб'єкта є передумовою до формування специфіки спрямованості особистості формуються під впливом як формально-генетичних (спадкових), так і соціокультурних (виховних) чинників.

Базовий рівень — первинний симптомокомплекс властивостей, що лежить в основі ієрархічної організації системи (підсистеми) індивідуальності і такй, що потенційно визначає основні тенденції її можливого розвитку.

Біологічний підхід, в дослідженні індивідуальності — пошук джерел особливостей поведінки в різних структурах організму (гени, ендокринна система, мозок, нервова система в цілому).

Велика П'ятірка (у теорії особистості) — п'ять основних вимірювань, що вважаються найбільш базовими для людської особистості в будь-якій культурі (екстраверсія, доброзичливість, сумлінність, емоційна стабільність).

Варіативність — базова межа поведінки, що визначає різноманіття його форм.

Позасвідоме — сфера психіки, що знаходиться поза фокусом свідомості, функціонування якої визначається, в першу чергу, процесами мимовільної регуляції.

Метод вікових зрізів — порівняння між собою характеристик різних груп, що включають суб'єктів різного віку, досліджених на даний момент часу.

Генотип — набір спадкових ознак, отриманих індивідом від батьків.

Тест геометричних форм переваг, (ТІГР) — проективна методика, заснована на виявленні стратегій переваг основних геометричних форм в процесі створення конструктивних малюнків фігури людини, інтерпретація результатів заснована на стандартизованій процедурі оцінки стратегій переваг і психографічних зображень.

Гештальт — набір взаємопов'язаних ознак, що сприймаються як цілісна організована структура.

Детермінізм — концепція, згідно якої фізичні, поведінкові і ментальні події не є випадковими, а швидше, обумовлені дією специфічних причинних (каузальних) чинників.

Диференціальна психологія — спеціальна галузь пізнання людини, предметом якої є аналіз структури індивідуальності на основі вивчення індивідуальних, типологічних і групових відмінностей між людьми методом порівняльного аналізу.

Диференціація індивідуальності — поступове збільшення дистантності (що відбивається в зменшенні міцності зв'язків) між психологічними структурами в онтогенезі.

Диференціація психіки — наростання спеціалізації окремих функцій пізнавальних, емоційних і регулятивних процесів відповідно до етапів розвитку суб'єкта.

Диференціація поведінки — структуризація і впорядковування у міру розвитку суб'єкта системи його реакцій, способів поведінки і форм взаємодії зі світом.

Залежна змінна — будь-яка змінна, значення якої змінюється при зміні однієї або декількох більш незалежних змінних.

Захисні механізми — несвідомо обумовлені процеси, направлені на зниження тривоги; яка заміняє форму вирішення внутрішньо-особистісних конфліктів.

Ідеографічний підхід — центрований на особистісному методі вивчення індивідуальності, що акцентує увагу на аналізі її внутрішньої структури з метою підкреслити неповторність і унікальність суб'єктної організації.

Ієрархія — організована у висхідному порядку система розташованих на різних рівнях узагальненості ознак, зв'язаних логікою формування на основі причинно-наслідкової закономірності.

Ієрархія сигналів, в психології — сукупність рівнів сигналів різного ступеня складності і міри спільності: від універсальних нервових процесів через представлені у вигляді перших сигналів елементарні нервово-психічні утворення, до вищої форми нервово-психічних процесів, вираженої в других сигналах — мовно-мисленнєвих актах.

Індивідуальний стиль діяльності — індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина, в цілях кращого урівноваження своєї індивідуальності з наочними зовнішніми умовами діяльності.

Інтернальність — загальна поведінкова тенденція покладатися на себе і свої сили в різних життєвих ситуаціях.

Картина життєвого шляху — найважливіша характеристика самосвідомості людини, що відображає етапи індивідуального розвитку і що дає цілісне уявлення про зв'язаність подій життєвого шляху в єдину систему відліку.

Когнітивна карта — ментальна репрезентація фізичного простору.

Когнітивний стиль — стійкі способи прийому і переробки інформації, організації пізнавальних процесів, що виявляються в індивідуальній специфіці, ментальній ієрархії, що впливає на всі рівні, включаючи особливості особистості.

Особистісний конструкт — основна одиниця аналізу теорії конструктів особистості, що виступає у вигляді підстави для класифікації певних класів об'єктів навколишньої дійсності.

Конструктивна активність людини — опосередкована свідомими зусиллями поведінка, направлена на перетворення ситуації відповідно до суб'єктивних потреб.

Конструктивні малюнки фігури людини — використовуваний у формалізованому проективному тесті (див. тест геометричних форм переваги) спосіб зображення заданого об'єкту — фігури людини — за допомогою набору конкретних елементів, які використовуються основні геометричні форми - (трикутник, круг і квадрат).

Конформність — тенденція адаптуватися до поведінки, установок і цінностей членів референтної групи.

Коефіцієнт кореляції — статистичне вимірювання ступеня відповідності між двома змінними; позначається як r.

Культурний контекст — стійкий набір цінностей, стереотипних уявлень, правил поведінки, членів даного соціального оточення, що розділяються більшістю.

Локус контролю — (від латів. locus — місце) параметр, що описує тенденцію суб'єкта поміщати точку відліку поза межами своєї індивідуальності (экстернальний локус) або всередині її сфери (інтернальний локус).

Мрія — форма стану свідомості, при якій увага відвернута від безпосередньо актуальної ситуації.

Спадковість — характеристика ступеня вираженості генетичної детермінації відносно певних властивостей.

Незалежна змінна — характеристика стимулу, систематично змінна експериментатором з метою передбачити потрібний ефект в поведінці суб'єкта.

Номотетичний підхід — виявлення в індивідуальності універсальних рис і патернів, властивих всім людям.

Образ тіла — уявлення людини про власну фізичну зовнішність.

Образ - Я — система представлень людини про саму себе як окремий унікальний суб'єкт. Центральна складова в структурі особистості.

Загальний чинник інтелекту (g-фактор) — найбільш загальна характеристика розумових здібностей суб'єкта, що пов'язаний з успішністю виконання набору тестових завдань і визначають академічну успішність.

Змінна — процес, умова або подія, яка змінюється або варіює.

Плацебо ефект — зміна суб'єктивного стану під впливом непрямого навіювання (зазвичай з використанням замінного стимулу).

Поведінка — спостережувані дії, що характеризують суб'єктивну взаємодію з різними фрагментами реальності.

Психогенетика — галузь пізнання людини, що об'єднує генетичні і психологічні методи визначення впливу генотипу на формування поведінкових рис і функціонування індивідуальних утворень таких як темперамент, інтелект.

Переваги — найбільш часте повторення одного параметра в порівнянні з іншими в загальному патерні ознак. Система переваг є одним з основних механізмів, що сполучають індивідуальні властивості суб'єкта із способами взаємодії, що реалізуються ним зі світом.

Прихильність — тривалі емоційно-соціальні відносини між дитиною і батьком (або особою, що заміщає його).

Простота— когнітивна складність, тенденція конструювати соціальну поведінку багатовимірно, так що складнішому індивідові доступна різноманітніша система для сприйняття поведінки інших, ніж простому .

Психографіка (греч. psyche — душа і grapho — зображення) — система діагностики і аналізу психічних проявів, що реєструються за допомогою графічної техніки.

Психологічна культура (греч. psyche — душа, лат, cultus — обробіток) — сукупність зафіксованих в людському досвіді способів індивідуального і суспільного самопізнання, а також оптимальної взаємодії людей, що лежачать в основі прогресивного розвитку соціуму.

Редукціонізм — зведення складного до простішого, наприклад, зведення закономірностей складних явищ верхніх рівнів до закономірностей, що лежать нижче.

Малюнок — образ, що передає контури чого-небудь, в психології використовується як засіб діагностики індивідуальності.

Самоактуалізація — своєчасний усвідомлений вибір людини на користь своєї духовної суті і поетапне втілення своїх актуальних потреб в життя.

Семантика ментального образу — система узагальнених універсалій суб'єктивних значень — від неусвідомлюваних відчуттів до компонентів Образу-я.

Синестезія — психофізіологічний феномен виникнення відчуття в модальності, що не піддається в даний момент роздратуванню. Кросс-модальний механізм синестезії має морфологічне обґрунтування.

Здібності — індивідуальні властивості, що визначають продуктивність функціонування всієї системи індивідуальності в конкретних ситуаціях.

Стиль людини (греч. stylos — стрижень для листа) — стійка суб’єктно-специфічна система способів, або прийомів, здійснення людиною різних типів активності; інтегральна характеристика формально-динамічної сфери індивідуальності, що виявляється в перевазі суб'єктом певної форми взаємодії з фізичним (наочним) і соціальним (комунікативно-символічним) середовищем.

Стиль життя — стійка характеристика ієрархії життєвих цілей і способів їх досягнення, що піддаються перевазі індивіда.

Стиль особистості — характеристика системи операцій, до якої особистість схильна через свої індивідуальні властивості.

Стиль батьківського виховання — стійкий патерн поведінки, що базується на комбінації індивідуальних змінних (особистісні властивості, очікування і уявлення, способи дії) і виявляється в певній формі взаємодії батьків з дітьми.

Стиль керівництва — стійка система способів поведінки керівника, що визначає форму його взаємодії з підлеглими.

Суб'єктність ментального — неформульованість характеристик психічних процесів на фізіологічній мові внутрішніх змін в їх субстраті.

Темперамент — узагальнена індивідуально-стійка система інваріантних психобіологічних (формальних) властивостей індивідуальної поведінки людини.

Тренінг розвитку навиків самоконтролю у складних ситуаціях — розроблена на основі теорії само актуалізації і концепції того, що справляється зі стресами і життєвими кризами, система групових і індивідуальних занять, яка направлена на вдосконалення навиків адекватної оцінки і вибору оптимальних стратегій поведінки в різних життєвих обставинах.

Тривожність — інтенсивна негативна емоційна реакція у відповідь на реальну або уявну загрозливу ситуацію.

Рівень домагань — суб'єктивна віддача переваг над рівнем труднощів вибраних цілей.

Формальний підхід, у вивченні індивідуальності (від латів. forma — структура чего-л., а також formans — створюючий) — сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей людини.

Функціональна асиметрія мозку — віднесення пов'язаних з діяльністю мозку поведінкових функцій до двох симетрично розташованих половин церебрального кортексу (великим півкулям головного мозку).

Фундаментальна помилка атрибуції — тенденції спостерігачів приписувати причини соціальної поведінки особистим якостям суб'єкта, а не ситуативним чинникам, вплив яких він випробовує.

Характер — стійка структура індивідуальних властивостей, що об'єднує генералізовані мотиваційні тенденції, Я-концепцію, тип самооцінки, що визначається балансом позитивного або негативного життєвого досвіду.

Хромосоми — біологічні структури, які утворюють гени.

Хронічний стрес — стан збудження, при якому неприємні наслідки від зіткнення з складною ситуацією суб'єктивно відчуваються більше, що продовжується протягом тривалого часу, ніж ті що є для того, що справитися з ними індивідуальними ресурсами.

Центральна нервова система — підсистема загальної нервової системи, яка включає всі нейронні ансамблі головного і спинного мозку

Циркадні ритми — фізіологічні патерни, що повторюються в організмі кожні двадцять чотири години.

Его — центральна структура особистості, що представлена у вигляді Я. Згідно психоаналітичної концепції, Его випробовує подвійний вплив — "знизу", з боку несвідомого, або Ід ("воно"), і "зверху", з боку Суперего, або моральних установок, що задаються суспільством.

Емоційна компетентність (від латів. emover — хвилювати і competentis — відповідний) — здатність особистості здійснювати оптимальну координацію між своїми емоціями і цілеспрямованою поведінкою.

Емпатія — заснована на високій чутливості здатності проникатися переживаннями іншого.

Ефект турботи — явище в міжособистісних відносинах, при якому психологічне самопочуття одного учасника цих відносин поліпшується при одній тільки демонстрації іншим учасником добрих намірів.

Екстернальність — загальна поведінкова тенденція покладатися на зовнішні обставини або інших людей в різних життєвих ситуаціях.

Література

1. Анастазі А. Диференційна психологія. – М.: Преса, 2001. – 745.

2. Анастазі А. Психологічне тестування. Кн. 1 і 2. – М.: Педагогіка, 1982.

3. Асмолов А. Т. Особа як предмет психологічного дослідження. – М., 1984.

4. Барташнікова І. А., Барташніков О. О. Розвиток уваги та навиків навчальної діяльності. – Тернопіль, 1998.

5. Гуревич К. М. Проблема соціального і біологічного в диференційній психофізіології // Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти. – М., 1982. – С . 53-58.

6. Гозман Л. Я, Кроз М. В., Латинська М. В. Тест на само актуалізацію. – М., 1995.

7. Єгорова М. С. Психологія індивідуальних відмінностей. – М.: Планета дітей, 1997. - 325 с.

8. Кондратенко В. Т. Девіантна поведінка у підлітків. – Мінськ, 1988.

9. Кочубей Б. Й. Дослідження по психогенетиці людини. // Вопроси психологии. - 1982. - № 1. - З. 134-140.

10. Лазурский А. Ф. Класифікація осіб // Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти. - М., 1982. - С. 179-198.

11. Леонтьєв А. Н. Індивід і особа // Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти. - М., 1982. - З. 15 - 20.

12. Либін А. В. Диференційна психологія: на перетині європейських, російських і американських традицій. - М.: Сенс, 1999. - 534 с.

13. Максименко С. Д. Загальна психологія. Підручник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Вінниця: Нова Книга, 2004. - С. 228-230.

14. Мерлин В. С. Нарис інтегрального дослідження індівідуальності. - М., 1968.

15. Мирнінко І. Г. Особливості темпераменту // Психологічна газета. - 2007. - № 4.-С. 22-26.

16. Мухіна В. С. Вікова психологія. - М.: Академія, 2000. – 453 з.

17. М'ясоїд П. А. Загальна психологія. Навч. посіб. - К.: Вища пік., 1998. – 470 с.

18. Hapтoвa-Бочавер С. К. «Coping behavior» в системі понять психології особи // Психологічний журнал. - 1997. - № 5. - С. 20-31.

19. Небиліцин В.Д. Основні властивості нервової системи людини. – М., 1966.

20. Обухова Л. Ф. Вікова психологія. - М., 1999. - 445 з.

21. Павлов І. П. Загальні типи вищої нервової діяльності тварин і людини // Психологія індивідуальних відмінностей.Тексти. - М., 1982. - З. 21-23.

22. Равич-Щербо І. В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика. ‑ М.: Аспект Пресс, 1999. ‑ 445 с.

23. Столяренко Л. Д. Основи психології. Навч. посібник/ 2006.

24. Франкл В. Людина у пошуках сенсу. - М., 1982.

25. Хелл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. - Спб.: Пітер, 2001. - 602 с.

26. Шапар В. Б. Психологічний тлумачний словник. - X.: Прапор, 2004. - 640 с.

27. Абдульханова К.А., Буянова И.Б., Васина Н.В. Психология и педагогика. – М., 1998.

28. Айзенк Г.Ю. Количество измерений личности: 16, 5 или 3? – критерии таксономической парадигмы // Иностранная психология, 1993. Т. 1. № 2. С. 9-24.

29. Акимова М.К. Интеллектуальные тесты // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 122-128.

30. Алексеев В.П. География человеческих рас. Москва, 1974.

31. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

32. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и группо­вые различия в поведении. - М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001.

33. Аргайл М. Психология счастья. М.: Прогресс. 1990.

34. Артемьева Е.Ю. Психология субъективной семантики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.

35. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1990.

36. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности.- М.: Изд-во МГУ, 1986.

37. Белоус Б.Б. Темперамент и деятельность. – Пятигорск, 1990.

38. Берн Э. Игры, в которые играют люди, М: Прогресс, 1994,

39. Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Произведения. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1979. – С. 202–277.

40. Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

41. Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

42. Вишневский В.А. Здоровье сбережение в школе (педагогические стратегии и технологии). – М.: Изд. „Теория и практика физической культуры и спорта”, 2002. – 270 с.

43. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 294 с.

44. Вяткин Б.В., Ложкин Р.В. Интегральная индивидуальность человека в спортивной деятельности // Наука в олимпийском спорте. – 2002. – №1. – С. 88–98.

45. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология / Учебное пособие для студентов всех специальностей педагогических вузов. – М., 2003.

46. Губа В.П. Морфобиомеханические исследования в спорте (Наука-спорту). – М.: СпортАкадемПресс, 2000. – 120 с.

47. Дарская С.С. Ощущение вкуса ФТК и темпы онтогенеза / Тезисы 4-го Всесоюзн. симп. „Генетические маркеры в антропогенетике и медицине”. – Хмельницкий, 1988. – С. 45–46.

48. Дарская С.С. Техника определения типов конституции у детей и подростков / Оценка типов конституции у детей и подростков. – М., 1975. – С. 45–54.

49. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Питер Ком, 1999 — 368 с.

50. Жамкочьян М.С., Палей ИМ. О связях интеллекта с индивидуаль­ными особенностями тревожности и экстраверсии // Экспе­риментальная и прикладная психология. Вып, 8. Л,, 1977.

51. Зимбардо Ф. Застенчивость. М.: Прогресс, 1994.

52. Зинченко В. Л., Мамардашвили M.К. Об объективном методе в психологии // Вопросы философии. – 1977. – № 7. – С. 109-125.

53. Золотов А. Б. Личность как система // Известия Молдавской Академии Наук. Кишинев, 1982.

54. Караулов С.Л. Языковая личность. М.: Наука, 1981.

55. Клаус Г. Введение в дифференциальную психологию учения. - М. Педа­гогика, 1987

56. Клаус Г. Дифференциальная психология обучения. М.: Прогресс, 1984.

57. Ковалев А. Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер //Пси­хология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 167—171.

58. Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

59. Коуч М., Скрибнер С. Культура и мышление. М.: Прогресс, 1977.

60. Крайг Г. Психология развития. — СПб.: Питер, 2000. — 980 с.

61. Кроник А. А. Субъективная картина жизненного пути как предмет психологического исследования, диагностики и коррекции: Дис. д-ра психол. наук. М.: Институт психологии РАН, 1994.

62. Кроник А. А., Ахмеров Р. А. Мотивационная недостаточность как критерий деформированности субъективной картины жизненного пути // Мотивационная регуляция деятельности и поведения человека. М.: Институт психологии РАН, 1988. С.136-140.

63. Крысько В. Г. «Социальная психология». - М., 2001. - С. 100-101.

64. Левантин Р. Человеческая индивидуалность: наследственность и середа. Москва, 1993.

65. Леонгард К. Акцентуированные личности. - Ростов/н/Д.: Фенікс, 2000. - 536 з.

66. Либин А. В. Дифференциальная психология. – М.: Смысл, 1999. – 524 с.

67. Либин А. В. Стилевые и темпераментальные свойства в структуре индивидуальности человека: М.: Институт психологии РАН, 1993.

68. Либин А. В. Стилевые особенности познавательных процессов и учебная деятельность// Способности и обучение. М.: Наука, 1991.С.102-П5.

69. Либин А. В. Стиль человека: от изучения индивидуальных различий к анализу общепсихологических закономерностей // Мир индивидуальности. Смоленск: СПГУ, 1995. С. 74 – 82.

70. Либин А.В. Применение графической психодиагностической ме­тодики в проф консультационной работе //Диагностика спо­собностей и личностных черт учащихся / Под ред. В.Н. Дружинина. Саратов: СГУ, 1989, С.69—82.

71. Либина В., Либин В.В. Психологические особенности предпочтения геометрических форм: психографический тест предпочтений (ТиГР). М.: Институт психологии РАН, 1994.

72. Магун В. С. О многоуровневости факторной структуры индивидуально –типических особенностей человека // Экспериментальная и прикладная психология, выпуск 5. Л.: ЛГУ, 1973.

73. Матюшкин А. М. Загадки одаренности: Пробл. практ. диагностики. — М.: Школа-Пресс, 1993.

74. Машков В. Н. Основы дифференциальной психологии. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 132 с.

75. Мейли Р. Факторный анализ личности // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 84-100.

76. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М., 1985.

77. Нартова-Бочавер С.К. Диференцыальная психология: учебное пособие. —129с.

78. Немов Р.С. Психология. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М., 1995.

79. Николаева О. Исследование этнопсихологических различий морально-правовых суждений // Психологический журнал. 1995. Т. 16.№4.С.79-88.

80. Обозов Н.Н. Психология межличностньых отношений. — К.: Льыбидь", 2000. - 192 с.

81. Павлов К. И. Лекции о работе больших полушарий головного мозга. – М., 1952.

82. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М.: Прогресс, 1969.

83. Пономарев Я. А. Психология творчества // Тенденции развития психологической науки. – М.: Наука, 1991.

84. Равич-Щербо И.В. Исследование природы индивидуальных различий методом близнецов // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 101-121.

85. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. – Т.1. – М., 1989.

86. Русалов В. М. Пол и темперамент // Психологический ужрнал. — Т. 14. — 1993. — № 6. — С. 55—644.

87. Русалов В. М. Психология и психофизиология индивидуальных различий: некоторые итоги и ближайшие задачи систем­ных исследований // Психологический журнал. — 1991. — № 5. — Т. 12. — С. 3—16.

88. Русалов В. М. Новый вариант адаптации личностного теста EPI // Психологический журнал. 1987. Т. 8, № I, С Л13—126.

89. Русалов В. М. Теоретические проблемы построения специаль­ной теории индивидуальности человека // Психологический журнал. — 1986. — Т. 7. — № 4. — С. 23—35.

90. Спилбергер Ч. Д. Концептуальные и методологические проблемы исследования тревоги // Стресс и тревога в спорте. – М.: Физкультура и спорт, 1983. С. 12-24.

91. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М.: Прог­ресс, 1986.

92. Теплов Б. М. Современное состояние вопроса о типах высшей нервной деятельности человека и методика их определения // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 24-31.

93. Теплов Б. М. Способности и одаренность // Психология индивидуальных различий. Тексты. — М., 1982. — 129-139 с.

94. Трофимова И. Н. Взаимосвязь темпераментальпых характеристик с параметрами семантического пространства человека: Автореф. дис. канд. психол. наук. М.: ИНСТИТУТ психологии РАН 1995.

95. Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 240 с.

96. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. – Минск: Пропилен, 2000.

97. Шнейдер Л. Б. Основы психодиагностики. Ч. 1. – М., 1995.

98. Штерн В. Дифференциальная психология и ее методические основы. – М.: Наука, 1998. – 335 с.

99. Щекин Г. Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведению: Учеб. – метод. пособие. – 3-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2007. – 616с.

100. Achertbach, T,M. (1982). Developmental psychopathology (2nd ed,)-New York: Wiley

101. Adler, A. (1927), Understanding Human Nature. New York.

102. Ainsworth, M.D,S+ (1989). Attachments beyond infancy //American Psychologist, 44, 709—716.

103. Allport, G.W, (1937). Personality: A Psychological Interpretation. New York: Holt.

104. Allport G.W. (1961). Pattern and growth in personality. New York: Holt, Rinehart and Winston

105. American Psychiatric Association (АРА). (1994)- Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 4th ed. Washington: АРА.

106. Anastasi, A, (1958), Differential Psychology. 3rd ed. New York: Macmillan

107. Anastasi, A. Urbina, R, (1997), Psychological Testing. New York.

108. Abstract International, August, voL34 (2-B)>pp, 887-888.

109. Assagioli, P. (1974). The act of will. London: Wildwood House.

110. Austin, A.W, (1961). The functional autonomy of psychotherapy // American Psychologist, 16, 75—78.

111. Austin, A.W, (1961). The functional autonomy of psychotherapy // American Psychologist, 16, 75—78.

112. Austin, A.W, (1961). The functional autonomy of psychotherapy // American Psychologist, 16, 75—78.

113. Bandura, A-(1989). Human agency in social cognitive theory // American Psychologist, 44, 1175—1184.

114. Barratt, E.S. (1985). Impulsiveness subtraits: Arousal and information . processing // J.T. Spence, & C.E.Izard (Eds.), Motivation, emotion and personality. Amsterdam: North Holland, pp. 137—146.

115. Barocas R., Seizer R., Sameroff A. J., Andrews, T.A-, Croft, R.T., Ostrow, E, (in press). Social and Interpersonal Determinants of Developmental Risk // Developmental Psychology

116. Bern, DJ., & Allen, A. {1974), On predicting some of the people some of the time: The search for cross-situational consistencies in behavior // Psychological Review, 81, 506—520.

117. Belsky, J,, Fish, M., Isabella, R, (1991). Continuity and discontinuity in infant negative and positive emotionality: Family antecedents and attachment consequences // Developmental Psychology, 27, 421—431.

118. Betancourt H., Lopez, S,R, (1993), The study of culture, ethnicity, and race in American psychology // American Psychologist, 48, 629-637.

119. Birren, J.E., Schaie K.W. (Eds.) (1996). Handbook of the psychology of aging (4th ed.). San Diego, CA: Academic Press.

120. Block, N, (Ed.) (1981). Readings in Philosophy of Psychology, voLl? 2. Cambridge, MA: Harvard University Press.

121. Botdizar, J.P,, Perry, DC, & Perry, L.C. (1989). Outcome values and agression // Child Development, 60, 571—579.

122. Miller, A. (1988). Toward a theory of personality types // Canadian Psychology, 29, 263—283.

123. Miller, A, (1991). Personality types: A modern synthesis. Calgary, AL, Canada: University of Calgary Press.

124. Minton, HI., Schneider, F.W. (1985). Differential Psychology. Prospect Heights : Waveland Press.

125. Minuchin, S. (1974). Families and family therapy, Cambridge, MA: Harvard University Press

126. Mischel, W. (1979). On the interface of cognition and personality: Beyound the person-situation debate // American Psychologist, 34, 740-754.

127. Mischel, W. (1973). Toward a cognitive social learning reconceptualization of personality // Psychological Review, 80, 252—283.

128. Mischel, W. (1986). Introduction to Personality. New York : Holt, Rinehart & Winston

129. Mtshel, W., Shoda, Y. (1995). A cognitive-affective system theory of personality: Reconceptualizing situations, dispositions, dynamics, and invariance in personality structure // Psychological Review, 102, 246-268

130. Moore, E.G.J. (1986). Family socialization and the IQ test perfomance of traditionally and transracially adopted black children // Developmental Psychology, 22, 317—326

131. Moruzzi, GM Magoun, FLW. (3949). Brain stem reticular formation and activation of the EEG // Electroencephalography and Clinical Neuropsychology, К 455—473.

132. Mullener, N., Laird, J.D. (1971). Some developmental changes in the organisation of self evaluations // Developmental Psychology, 5, 237-243.

133. Munsingcr, H , Douglass, A. (1976). II. The syntactic abilities of identical twins, fraternal twins, and their siblings // Child Development, 47, 40—50.

134. Murray, H.A. (1938). Explorations in Personality. New York: Oxford University Press.

135. Nebylitzyn V.D., Gray JA.(Eds.) (1972). Biological Bases of Individual Behavior. New York; London: Academic Press

136. Nelson, K. (1981). Individual differences in language development: Implications for development and language // Developmental Psychology, 17, 170—187

137. Noelen-Hoeksema, S. (1990). Sex differences in depression. Stanford, С A: Stanford University Press.

138. Noelen-Hoeksema, Sv Girgus, J,S. (1994)- The emergence of gender differences in depression during adolescence // Psychological Bulletin, H5S 424-443.

139. Oatley, 1С, Jenkins, J.M+ (1996). Understanding Emotions. Cambridge, MA: Blackwell Publishers, Inc.

140. Olweus, D. (1979), Stability of aggressive reaction patterns in male: A review //. Psychological Bulletin, 86, 852—875.

141. Paivio, A. (1971). Imagery and language // S J.Segal (Ed,). Imagery: Current cognitive approaches. New York: Academic Press, pp-7—32.

142. Palmore, E., Stone, V. (1973). Predictors of longevity // Gerontologist» 13, 88-90.

143. Penney, R. (1965). Reactive curiosity and manifest anxiety in children // Child Development, 36, 697—702.

144. Weinberg, R.A. (1989)- Intelligence and IQ: Landmark issues and great debates // American Psychologist, 44, 98—104.

145. Werner, H. (1946b). The concept of rigidity: a critical evaluation // Psychological review. 1.43—52.

146. Wiggins, JLS. (Ed.) (1996). The five-Factor Model of Personality: Theoretical Perspectives. New York, London; The Guilford Press.

147. Wilson, W. (1967). Correlates of avowed happiness // Psychological Bulletin, 67, 294-306.

148. Witkin, HA (1964), Origins of cognitive style // CScheerer (Ed,). Cognition: Theory, research, promise. New York: Harper & Row.

149. Witkin, H.A., Goodenough, D.R., Oilman, PR. (1979). Psychological differentiation: Current status // Personality and social psychology, 37, 7.

150. Witkin HA., Moore CA., Goodenough, DR., Cox, P.W, (1977). Field dependent and field independent cognitive styles and their educational implications // Review of Educational Research. 47, 1-64.

151. Wormack L. (1980). Sex differences in factorial dimension of verbal, logic, mathematical and visuospatial ability // Perceptual and Motor Skills, N 2, p.455.

152. Wrenn, C.G, (1949). Potential research talent in the sciences based on intelligence quotients of Ph.D.'s // Educational Records, 30, 5-22.

153. Yeates, K., MacPhee, D.Cambell, F., Ramey, С (1983). Maternal IQ and Home Environment as Determinants of Eraly Childhood Intellectual Competence: A Developmental Analysis // Developmental Psychology, 19, 731—739.

154. Zajonc, R.B. (3 976), Family configuration and intelligence// Science, 192, 227-236.

155. Zajonc, R.B. (1983). Validating the confluence model // Psychological Bulletin, 93, 3, 457-480.

156. Zelazo, RR., Zelazo, N,, Kolb, S, (1972). "Walking" in the newborn// Science, 176, 314-315.

157. Zigler, E., Child, I.L. (1969). Socialization // GXindzey, EAronson (Eds,). Handbook of social psychology, vol.3. 2nd ed. Reading, MA: Addison-Wesley, pp.450—589.

158. Zimbardo, P,G. (1969), The Human Choice: Individuation, Reason, and Order versus Deindividuationj Impulse, and Chaos// Arnold, W.J., Lcvine, D, (Eds.), Nebraska symposium on Motivation. Lincoln: University of Nebraska Press.

159. Zimbardo, P.G. (1973). On the ethics of investigation in human psychological research: With special references to the Stanford Prison Experiment // Cognition, 2, 243—256.

160. Zimbardo, P,G. (1975). On transforming experimental research into advocacy for social change // M.Dcutsch, H.Hornstein (Eds.). Applying social psychology: Implications for research, practice, and training. Hillsdale, NJ: Erlbaum, pp.33—66.

161. Zimbardo, P,G. (1990). Shyness : What it is, what to do about it, Reading, MA : Addison-Wesley.

162. Zimbardo, P.G., Weber, AX. (1997). Psychology. 2nd ed. New York: Longman.

163. Zuckerman, M, (1994), Behavioral expressions and biosocial bases of sensation seeking. Cambridge, England: Cambridge University Press.

164. Zuckerman, M., Como, P. (1983), Sensation-seeking and arousal system // Personality and Individual Differences, 4, 381—386.