Розділ IV. Методика вивчення граматики і лексики

У програмах початкових класів вивчення граматики посідає чільне місце, бо саме в цих класах учні знайом­ляться з будовою рідної мови, оволодівають навичками практичного її вживання.

У початкових класах вивчається матеріал, який є ба­зовим для свідомого оволодіння мовою в середніх кла­сах. Так, за час навчання в 1—4 класах учні повинні одержати відомості про будову слова і роль морфеми, ознайомитися з частинами мови (іменником, прикметни­ком, дієсловом, займенником, прислівником, прикметни­ком) та їх граматичними категоріями (роду, числа, від­мінка, часу, особи та ін.), засвоїти елементи синтаксису (загальне поняття про словосполучення і речення, ре­чення розповідні, питальні, спонукальні, головні та дру­горядні члени речення (без уживання термінів), звертан­ня у спонукальних реченнях, однорідні члени речення).

Елементи морфології і синтаксису вивчаються у кож­ному з початкових класів.

Матеріал розташований у порядку наростаючої складності. Наприклад, у період навчання грамоти шко­лярі ознайомляться із словами, що є назвами предметів, ознак і дій (без уживання термінів «іменник», «прик­метник», «дієслово»).

У наступних класах діти будуть вивчати такі части­ни мови, як іменник, прикметник, займенник, дієслово, та граматичні категорії їх.

Перше знайомство з реченням відбувається ще в пе­ріод навчання грамоти, коли діти виділяють речення з мовного потоку, складають речення з двох-трьох слів за сюжетними та предметними малюнками, продовжують речення за даним початком і вчаться графічно познача­ти речення. У 2 класі дається визначення поняття речен­ня, виділяються типи речень за метою висловлювання,

102

вичленовується основа речення, встановлюється за пи­таннями зв'язок між словами. У 3 класі формується по­няття про окличні речення, підкреслюється емоційний характер їх. Діти знайомляться з головними членами речення (підметом і присудком) і другорядними члена­ми речення (без диференціації та вживання термінів). У 4 класі на основі спостережень учні повинні зробити висновок про інтонаційну специфіку окличних речень і зв'язок між інтонацією й пунктуацією (Ми любимо свою Батьківщину — речення розповідне. Ми любимо свою Батьківщину! — речення окличне).

МЕТОДИ НАВЧАННЯ ГРАМАТИКИ

В Основних напрямках реформи загальноосвітньої і професійної школи вказується на необхідність удоско­налення методів навчання і виховання.

Радянська школа приділяє велику увагу ідеям роз­виваючого навчання, які знайшли своє відображення у прагненні вчителів до активізації пізнавальної діяль­ності школярів, а отже, до використання таких методів, які дають змогу проникнути в саму суть пізнавального процесу. Такими є евристичний, частково-проблемний та проблемний методи. Вони не виключають можливості використання й інших методів, зокрема пояснювально-ілюстративного й репродуктивного. При вивченні гра­матики можливе різне співвідношення методів навчання, а також різні прийоми реалізації їх.

Найпоширеніші прийоми, які використовує вчитель на уроках граматики, такі: а) повідомлення (розповідь) учителя, б) бесіда, в) спостереження за мовним матеріа­лом, г) граматичний розбір, д) робота з підручником.

Нижче розглядаються кожен із методів вивчення гра­матики і найефективніші прийоми використання їх.

Евристичний метод ^СУ^{ТЬ Ц}Ь°^{Г0 МЄТ0Д}У ^{П0ЛЯгаЄ В} °Р" ганізаци на уроках граматики

пошукової діяльності учнів. Перед школярами висуває­ться пізнавальна задача, і вони під керівництвом учите­ля «відкривають» нові для себе знання.

Головним прийомом роботи, що лежить в основі ев­ристичного методу, є евристична бесіда. Нею користуються тоді, коли в учнів є попередні знання, спи­раючись на які на основі спостереження за мовним ма-

103

теріалом діти більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити потрібний висновок.

Перш ніж користуватися евристичною бесідою, учи­тель повинен визначити, які знання з граматики школя­рі засвоїли, які з них будуть опорними під час виведення нового правила чи закономірності, дібрати відповідний матеріал для спостереження і організації пошуку, вра­хувати можливості дітей даного класу для участі в ев­ристичній бесіді, продумати зміст і логіку послідовно­сті запитань.

Пошукова діяльність учнів на уроці здійснюється за кількома етапами. На першому етапі відбувається ак­туалізація опорних знань школярів, тобто повторення того матеріалу, який є опорним для усвідомлення нових знань. Наприклад, вивчаючи іменники-назви опредме-чених дій і ознак, доцільно повторити істотні ознаки іменників (називають предмети, відповідають на питан­ня хто? що?), дієслів (називають дію, відповідають на питання що робить?) та прикметників (назива­ють ознаку, відповідають на питання який?). Крім того, потрібно актуалізувати уміння групувати одноко-рінні слова.

На другому етапі учням пропонується пізнавальна задача, вони усвідомлюють необхідність її вирішення (наприклад, прочитайте слова, знайдіть серед них спо­ріднені і запишіть їх парами: сміх, боротися, сміятися, зелень, боротьба, зелений).

На третьому етапі учитель у ході евристичної бесіди спрямовує дітей на аналіз мовних фактів і формування власних висновків. Це, наприклад, може відбуватися так:

Учитель. Які групи слів ви виписали?

Учні Сміх — сміятися, зелень — зелений, боротьба — боротися.

Учитель. Що означають слова кожної групи?

Учні. Назву дії чи ознаки.

Учитель. На яке питання відповідає слово сміх? Що означає? А слова зелень, боротьба? До яких частин мови ви віднесете слова кожної групи і чому?

Учні. До іменників, дієслів і прикметників, тому що відповіда­ють на питання щ о? що робить? який?

Учитель. Назвіть виписані вами іменники і поясніть, чому ви їх віднесли до цієї частини мови.

Учні. Слова сміх, зелень, боротьба відповідають на питання що? На питання хто? що? відповідають іменники.

Учитель. Що ж нового про іменники ви дізналися?

Учні. Іменники можуть мати значення дії чи ознаки, але при цьому відповідають на питання щ о?

104

Отже, користуючись евристичною бесідою, учитель спрямовує пошукову діяльність дітей у потрібне русло, підводячи їх поступово до потрібного висновку, і тим активізує навчальну діяльність їх.

Проблемний метод

Цей метод також спрямований

на активізацію пошукової діяль­ності школярів. Як довели радянські психологи, педаго­ги і методисти, під час організації навчання з викори­станням проблемного методу учні вчаться мислити ло­гічно, науково, творчо, а навчальний матеріал стає для них змістовнішим і цікавішим. Учні самі «відкривають» І самі знаходять невідомі їм раніше знання і докази.

Головними прийомами, що лежать в основі проблем­ного методу, є спостереження за мовним матеріалом, яке викликає проблемну ситуацію, та евристична бесіда, яка допомагає вийти з ситуації інтелектуального утруд­нення.

Створення проблемної ситуації — одне з найважли­віших питань у теорії і практиці проблемного навчання. У початкових класах вона створюється (однак не нав'я­зується) вчителем і усвідомлюється учнями як власна. Вона означає, що в процесі діяльності учні наштовхну­лись на щось нове, незрозуміле з першого погляду, що дивує і тривожить їх.

Поштовхом до пошуків шляхів виходу з проблемної ситуації є суперечливість між відомим і невідомим.

Наприклад, учні, вивчаючи корінь слова, засвоїли, що спільна частина споріднених слів називається коре­нем. Вони дійшли цього висновку, працюючи із словами, які мають однакову частину за значенням і звуковим (буквеним) оформленням (ліс — лісок, дуб — дубок). Однак слова з однаковим звуковим оформленням кореня не завжди є спорідненими (однокореневими). Щоб по­казати це дітям, учитель пропонує виписати однокоре-неві слова з такого ряду слів: будильник, будувати, бу­дівельник, будити. Отже, учні зустрічаються тут саме із суперечливістю між наявними у них знаннями і необхід­ністю докласти їх до аналізу нового матеріалу. Діти усвідомлюють, що їхніх знань не вистачає для виконан­ня завдання і потрібно шукати нові. Виникає проблемна ситуація. Пошук шляхів розв'язання проблемної ситуа­ції спонукає учнів до самостійних роздумів, тобто до самостійного осмислення мовного явища.

Шляхи створення проблемної ситуації на уроках граматики в початкових класах різноманітні:

105

• створення ситуації вибору (виписати однокорінні слова з такого ряду слів: сільський, село, сіль, посо­ лити) ;

• класифікація слів за певною граматичною озна­ кою (Слова читати і читання називають дією. За якими ознаками слово читання віднесене до іменників?);

• виконання певного практичного завдання (Склас­ ти речення з таких слів: стоїть, пам'ятник, парку, бій­ цям; Батьківщину, вони, боролися; приходять, школярі, пам'ятника, часто. Що викликає труднощі? Яких слів не вистачає? Для чого вони потрібні?);

• спеціально організоване порівняння явищ і фак­ тів (Порівняти речення Лісова галявина була вкрита рожевими, білими, жовтими квітами і Галявина була вкрита квітами).

Отже, проблемна ситуація виникає внаслідок поста­новки перед учнями проблемного завдання чи запитан­ня. Проблемними завданнями з граматики вважаються такі, що містять суперечливість, яка властива самому мовному явищу. В одних випадках діти можуть розв'я­зати її самостійно, в інших — з допомогою вчителя. У проблемному завданні поєднується певна новизна пи­тання із зрозумілістю і доступністю її розкриття.

Знайти вихід із проблемної ситуації школярам до­помагає вчитель, використовуючи евристичну бесіду. Наприклад, вивчаючи тему «Корінь слова», учитель під­водить дітей до розуміння того, що слова, які відрізня­ються тільки закінченням, не є однокореневими. З цією метою він використовує проблемне завдання: «Випишіть однокореневі слова: рука, рукою, руки, ручка, рукав».

Виконання цього завдання викликає у дітей трудно­щі: як погрупувати слова — рука, рукою, руки, рукав і рукавиця чи рука, руки, рукою і рука, рукав, рукавиця? Учитель вдається до бесіди:

• Хто які слова виписав? Поясніть, чому.

• Скільки різних слів записано в ряду рука, рукавиця, рукав?

• Що спільного в цих словах? Чим вони відрізняються?

• Скільки предметів називають? Доведіть це.

• А слова рука, руки, рукою що мають спільне? Чим відрізня­ ються?

• Скільки предметів називають? Доведіть це.

• Отже, слова якої групи можна вважати однокорінними, а якої— ні? Чому?

У початкових класах проблемне навчання вимагає підготовки учнів до нього і може бути виправданим при

106

молодшим школярам. Інший матеріал вивчається або частково-проблемним, або пояснювально-ілюстративним, або репродуктивним методом. Інший матеріал вивчаєть­ся або частково-проблемним, або пояснювально-ілюстра­тивним, або репродуктивним методом.

Суть цього методу полягає в то-Частково-проблемний _{му> що уІЩІ} оволодівають лише

окремими елементами пошукової

діяльності. Наприклад, учитель пояснює матеріал, а ді­ти самостійно чи в ході евристичної бесіди роблять ви­сновки або класовод пропонує завдання, яке не містить суперечливості, проте його виконання викликає у шко­лярів труднощі.

В основі цього методу лежать такі прийоми, як ев­ристична бесіда, робота з підручником, граматичний розбір.

Наприклад, учні усвідомили, що підметом у реченні є слово, яке відповідає на питання хто? що? і разом з присудком складає основу речення. Для того щоб за­кріпити у дітей навички свідомого, а не формального визначення підмета, учитель вдається до частково-проб­лемного методу. Він пропонує завдання, яке не відбиває суперечливості мовного явища, проте виконати його звичним для учнів шляхом (поставити питання щ о?) не можна. Визначте члени такого речення: Довгі коси миють роси. Визначаючи підмет у цьому реченні, учні побачать, що звичним прийомом («Шукай слово, яке відповідає на питання щ о? і показує, про що повідом­ляється в реченні») скористатися не можна, бо у реченні є два слова, які відповідають на питання щ о? Виникає утруднення: як бути? Вихід учні знайдуть тільки тоді, коли вдадуться до логічного міркування: коси мити роси не можуть. Миють роси. Значить, слово роси вказує на виконавця дії. Отже, воно є підметом. Слово коси, хоч і відповідає на питання щ о?, але не підмет, бо не вказує на діючу особу.

У зміст передбаченого шкільною Пояснювально- програмою граматичного матері-

і %^Юп^С_р^То^Рв7г^в:_в^инип ^алУ ^ВХ°Д^ИТЬ і такий, що підля- методи ^гає засвоєнню внаслідок запам я-

товування (назви відмінків імен­ника, поділ іменника на відміни, дієслів на дієвідміни тощо). Під час вивчення такого матеріалу учитель ко­ристується пояснювально-ілюстративним методом. Суть

107

його полягає в тому, що вчитель різними прийомами (повідомлення, демонстрація схем, таблиць, кодокарт) організовує сприймання учнями потрібної їм інформа­ції, яку вони фіксують у пам'яті. Наприклад, учитель повідомляє, що в українській мові є шість відмінків іменника, які носять назви: називний, родовий, даваль­ний та ін. Діти мають запам'ятати послідовно назви всіх відмінків та запитання до них.

Для того щоб одержані учнями на уроках граматики знання перетворилися на уміння і навички, вони повин­ні бути багато разів повторені, репродуковані. Форму­вання умінь і навичок вимагає застосування репродук­тивного методу. Суть його полягає в тому, що вчитель добирає чи конструює завдання, під час виконання яких діти відпрацьовують способи застосування знань.

У таких завданнях, як правило, точно вказується по­рядок дій, які повинні здійснити учні, при цьому перед­бачається їх дія за поданим у завданні зразком (Змі­ніть іменники за зразком. В іменниках у множині по­значте закінчення: числ{о]- числщ , крило —..., озе­ро—... і под.). Виконання таких завдань передбачає ав­томатизацію навичок визначення закінчень.

Репродуктивним методом учитель користується тоді, коли досягнути навчальної мети іншими методами не­можливо. Тому його використовують під час закріплен­ня знань, засвоєння способів оперування ними.

У початкових класах під час вивчення граматики ко­жен із розглянутих методів (евристичний, проблемний, частково-проблемний, пояснювально-ілюстративний, ре­продуктивний) використовується не ізольовано один від одного, а у взаємозв'язку. Під час евристичної бесіди учитель може використовувати запитання репродуктив­ного характеру, спрямовані на актуалізацію опорних знань, або проблемні, які містять у собі пізнавальну трудність.

Одержані учнями під час розв'язування проблемних задач знання учитель закріплює виконанням учнями тре­нувальних вправ (репродуктивний метод).

Використання різних методів забезпечує не тільки засвоєння учнями граматичного матеріалу, а й форму­вання умінь і навичок його застосування.

108