13Dilleniide

Тема: Підклас Діленіїди (Dilleniidae)

• загальна характеристика і класифікація підкласу;

• роль у флорі світу і України окремих таксонів підкласу;

• родини Гарбузові (Cucurbitaceae), Вербові (Salicaceae): морфологічні ознаки, значення в екосистемах і в житті людини;

• родина Капустові (Brassicaceae): обсяг, поширення, роль у природі і в житті людини;

• особливості будови і роль у рослинному покриві представників родин Мальвові (Malvaceae), Вересові (Ericaceae) та ін.;

• рідкісні і зникаючі таксони підкласу і охорона їх;

Рекомендована література: 1, 2, 3, 4, 5, 9, 10, 13, 14, 15, 19, 20.

Підклас Діленіїди (Dilleniidae) – один з найбільших за обсягом таксонів магноліофітів (Magnoliophyta). Загалом до підкласу А.Л.Тахтаджян включає 31 порядок, 97 родин, понад 2000 родів і понад 36 000 видів. У межах підкласу є дерева, кущі і трави з простими цілісними або розчленованими листками. Ксилема представлена судинами з драбинчастою або простою перфорацією. Квітки спіроциклічні або циклічні, здебільшого 5-тичленні; двостатеві, рідше одностатеві, зазвичай з подвійною оцвітиною, члени якої бувають вільні або зростаються між собою. Тичинок буває 5, 6 і багато. Гінецей здебільшого ценокарпний, рідко апокарпний; маточка з 3-5 або багатьох плодолистків, зав’язь верхня або нижня. Плоди різних типів.

Підклас Діленіїди (Dilleniidae) з’єднує підклас Магноліїди (Magnoliidae) з підкласом Розіди (Rosidae). Найпримітивнішою в межах підкласу є родина Діленієві (Dilleniaceae), представники якої мають багато спільних ознак з представниками магноліїд, зокрема у них буває апокарпний гінецей і плоди багатолистянки та багатогорішки. Є в межах підкласу і високо спеціалізовані таксони, наприклад родини Кропивові (Urticaceae), Молочаєві (Euphorbiaceae) тощо.

До цього підкласу належить родина Актінідієві (Actinidiaceae) з однойменного монотипного порядку Актінідієцвіті (Actinidiales), представники якої поширені в тропіках і субтропіках, проте окремі види роду Актінідія (Actinidia), які досягають помірних широт Східної Азії, інтродуковані і в Україну. Найчастіше у нас вирощують актінідію гостру (A. arguta) та а. коломікту (A. kolomiktа). Плоди у актінідій – ягоди, які є смачними і корисними. Плоди актінідії китайської (A. chinensis) – найбільші за розміром, їх називають ківі.

До порядку Чаєцвіті (Theales) належить 13 родин, поширених у субтропіках і тропіках, лише окремі таксони зустрічаються у помірних широтах. До однойменної родини Theaceae належить і вид Thea chinensis. Листки цієї рослини використовують для приготування чорного чаю – всесвітньо відомого тонізуючого напою. У природній флорі України з цього порядку є лише один рід звіробій (Hypericum), що належить до родини Звіробоєві (Hypericacae), до якої включають близько 50 родів і 950 видів. Найвідомішим є звіробій продірявлений (H. perforatum) – надзвичайно популярна лікарська рослина. Від інших видів роду у флорі України він відрізняється наявністю в листках ефірних залозок, які, якщо розглядати листок на світло, просвічуються, і листок дійсно виглядає наче продірявлений.

Цікавою є тропічна родина Сараценієві (Sarraceniaceae) з монотипного порядку Сараценієцвіті (Sarraceniales). До неї належать 3 роди комахоїдних рослин – сараценія (Sarracenia), дарлінгтонія (Darlingtonia) і геліамфора (Heliamphora).

До порядку Вересоцвіті (Ericales) включають 6 родин. Найбільшою за обсягом серед них є родина Вересові (Ericaceae), до якої у світовій флорі відносять 140 родів і 3500 видів, поширених переважно у тропіках і субтропіках, проте є вони в помірних і навіть холодних областях.

А.Л.Тахтаджян поділяє родину Вересові (Ericaceae) на 5 підродин, які систематиками України зазвичай розглядаються як самостійні родини. У флорі України є таксони з усіх підродин. Вони представлені деревами, кущами, кущиками і трав’янистими багаторічниками, яким властива мікориза. Листки прості, цілісні, розташовуються спірально, супротивно або мутовчасто. Квітки зазвичай зібрані у китицеві суцвіття. Квітка актиноморфна, зазвичай 5-тичленна (іноді чашолистків і пелюсток може бути 3 або 7). Чашолистки бувають вільні або зрослі біля основи, а пелюстки завжди зрослі. Тичинок стільки ж, як і пелюсток або у 2 рази більше. Гінецей ценокарпний, з 2-10 плодолистків; маточка з нижньою або верхньою зав’яззю. Плоди – коробочки, ягоди або піренарії (ценокарпні кістянки). До родини Вересові належать добре знані у нас і поширені переважно в лісах та на болотах в Поліссі і в Карпатах верес звичайний (Calluna vulgaris), багно звичайне (Ledum palustre), мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi), брусниця (Rhodococcum vitis-idaea), чорниці (Vaccinium myrtillus), журавлина (Oxycoccus palustre). Ці види широко використовуються людиною, оскільки є важливими лікарськими і плодово-ягідними рослинами. На Південному березі Криму зростає суничник дрібноплідний (Arbutus andrachne) – дерево, у якого зовнішній шар кори має яскраве червонувате забарвлення, що злущується щорічно, через що рослину називають безсоромницею.

У родині Первоцвітові (Primulaceae) з однойменного порядку Первоцвіті (Primulales) у світовій флорі нараховують 23 роди і близько 1000 видів, поширених майже по всій земній кулі. В Україні зустрічається 33 види з 14 родів. У природній флорі нашої країни зустрічаються тільки трав’янисті багаторічні і однорічні рослини. Листки у них прості, нерідко зібрані у прикореневу розетку. Квітки поодинокі як у одинарника (Trientalis) та вербозілля лучного (Lysimachia nummularia) або зібрані у суцвіття різних типів – китиця, зонтик, колос, плейохазій. Квітки двостатеві, актиноморфні, зазвичай 5-тичленні, з подвійною оцвітиною. Чашолистки і пелюстки зростаються. Тичинок 5, вони приростають до трубки віночка. Гінецей ценокарпний, зазвичай з 5 плодолистків; маточка з головчастою приймочкою і верхньою (рідко напівнижньою) зав’яззю. Плід – коробочка.

Найвідомішими в Україні є первоцвіт весняний (Primula veris) – ранньовесняна рослина наших листяних та мішаних лісів з жовтими дрібними квітками, зібраними у зонтичне суцвіття, і розеткою цілісних прикореневих листків, в яких містяться вітаміни і мікроелементи, через що їх рекомендують для приготування вітамінізованих салатів, та примула напівконічна (P. obconica) з ліловими квітками і красивими листками, яку вирощують як декоративну рослину у захищеному ґрунті, але з цією рослиною треба поводитися обережно, оскільки в її листках є речовини, що можуть викликати опіки шкіри. На території України з роду примула зростає 9 видів.

До родини Primulaceae належить і рід вербозілля, один з видів якого в. звичайне (Lysimachia vulgaris) є класичним прикладом у нашій флорі рослин з мутовчастим листкорозташуванням. Цей вид росте на берегах водойм, на болотах, у заплавних лісах і заростях кущів. До цієї ж родини належить і рід цикламен (Cyclamen), види якого мають квітку оригінальної будови: пелюстки на межі переходу трубки у відгин загинаються догори і притискуються до трубки. У лісостепових районах Криму зростає цикламен Кузнєцова (C. kuznetzovii), який цвіте рано навесні, а у захищеному ґрунті розводять ц. перський (C. persicum).

З великого порядку Фіалкоцвіті (Violales), що охоплює 14 родин, в Україні є лише види роду фіалка (Viola) з однойменної родини Фіалкові (Violaceae). Улюбленими у нас є багаторічні види, що цвітуть рано навесні – ф. запашна (V. odorata) і ф. приємна (V. suavis). У них запашні зигоморфні квітки фіолетового кольору; одна пелюстка витягнута у шпорку, квітки відходять від кореневища. Листки зібрані у прикореневу розетку. Не менш відомими є фіалки, що їх у нас називають братками. Це передусім дикорослі ф. польова (V. arvensis), ф. ранкова (V. matutina), ф. триколірна (V. tricolor) та ф. гібридна (V. wittrockiana), яку широко культивують як декоративну рослину у незахищеному ґрунті і в народі називають “Анютиними глазками”. Всі ці види мають добре розвинуте надземне стебло і квітки з різнобарвними пелюстками, верхні з яких здебільшого фіолетові, а нижні – жовті. Ф. запашна і ф. польова є важливими лікарськими рослинами.

Родина Вербові (Salicaceae) належить до однойменного монотипного порядку Вербоцвіті (Salicales), походження якого пов’язують з порядком Violales. Цей таксон характеризується дуже спеціалізованими репродуктивними органами. До родини відносять 3 роди, 2 з яких є у природній флорі України – це верба (Salix) і тополя (Populus). Найпримітивнішим вважається рід Populus, видам якого властиве моноподіальне наростання пагона. Для видів роду Salix характерне симподіальне наростання пагона. До роду Salix відносять близько 350 видів, до роду Populus – до 30 видів. Pід чозенія (Chosenia) представлений лише 1 видом, тобто є монотипним. Чозенія поширена в Азії (Японія, Сахалін, Далекий Схід, Чукотка, Сибір, Китай); в Європі, у тому числі і в Україні, введена в культуру.

Верби і тополі поширені переважно в помірній зоні, хоча чимало видів роду верба є в Арктиці і у високогір’ях. У помірній зоні південної півкулі відомо лише 2 види цієї родини. Найбільше видів є в Азії, менше в Північній Америці, ще менше у Європі. В Україні зростає близько 40 видів.

Вербові – це дерева, кущі, напівкущі і кущики; трав серед них немає. Всі вони люблять вологу і світло, утворюючи на берегах водойм зарості. Представники родини Salicaceae – дводомні рослини, зазвичай з простими цілісними листками, що розташовуються на пагоні спірально. Цвітуть здебільшого до появи листків або разом з розпусканням їх. Квітки з редукованою оцвітиною, безпелюсткові, одностатеві, зібрані в густі прямостоячі або повислі сережчасті суцвіття типу колос (у верби) або китиця (у тополі). Квітки на осі суцвіття сидять у пазухах лускоподібних приквітків. У квітках верб є медові залозки (нектарники), а у тополі їх немає. Верби є ентомогамними, а тополі – анемогамними рослинами. У верб тичинок буває 1, 2, 3 або 5 (рідко до 12), а у тополь – 6-40 (рідко до 60-70). Гінецей ценокарпний, з 2 плодолистків у верб і з 2-4 у тополь. Приймочка маточки лопатева (кількість лопатей відповідає числу плодолистків, з яких утворена маточка), зав’язь верхня, з багатьма насінними зачатками. Насінина дрібна, з чубком, швидко втрачає схожість (протягом 3-4 тижнів, на холоді життєздатність може затримуватися на довший час). Потрапивши на вологий ґрунт, насінина проростає протягом доби. Проростки також розвиваються швидко: за перший рік життя рослини виростають на 30-60 см і навіть на 1 м, а у арктичних верб – лише на кілька мм. Плід – коробочка, що розкривається по швах.

Рід Populus в Україні представлений 14 аборигенними і інтродукованими видами. Найпоширенішими видами природної флори є тополя чорна або осокір (P. nigra) та тополя тремтяча або осика (P. tremula).

Осика – дерево заввишки 20-30 м, що утворює кореневу порость, внаслідок чого формуються чисті або мішані зарості в лісах. Живе недовго (до 100 років). Листки у осики округлі, довгочерешкові; черешки у верхній частині біля листкової пластинки сплющені з боків, через що від найменшого коливання повітря вони приходять у рух (тремтять), з чим пов’язана і наукова назва виду рослини – тополя тремтяча.

Осокір – дерево до 30 м заввишки, що зазвичай росте у заплавах річок і бере участь у формуванні заплавних лісів. Листки широкоовальні, з залозками при основі; молоді листки виділяють запашну смолу.

У заплавах річок можна зустріти тополю білу (Populus alba) – дерево до 30 м заввишки з пальчасто-лопатевими листками, які з нижнього боку мають сніжно-біле опушення, за цими ознаками вид добре відрізняється від усіх інших видів, що є в Україні. Два останні види вирощують у культурі. В Україні вирощують як декоративну рослину ще тополю дельтовидну (P. deltoides), що походить з Північної Америки і є більш посухостійкою за осокір. Від останнього тополя дельтовидна відрізняється наявністю залозок при основі листка і широко-клиновидною його основою.

До роду верба (Salix) належать дерева, кущі і кущики поширені по всій земній кулі. В Україні рід представлений 29 видами. З дерев у нас поширені в. біла (S. alba), в. ламка (S. fragilis) і в. козяча (S. caprea).

В. біла – дерево заввишки до 25 м з пониклими гілками, які погано ламаються, і з блакитнувато-сріблястими опушеними лінійними листками; є плакучі форми.

В. ламка – дерево заввишки до 15 м з гілками, що майже не поникають і дуже легко ламаються, і з голими зеленими лінійно-ланцетними листками. Обидва види ростуть на берегах річок і сирих місцях, їх часто висаджують уздовж доріг, поблизу житла, у парках, скверах тощо.

В. козяча – дерево заввишки до 15 м з овальними листками і гілками зеленуватого кольору. Росте в лісах на вологих місцях.

Всі інші види роду Salix у флорі України є кущами. Найчастіше зустрічається в. тритичинкова (S. triandra). Цей кущ досягає 5-7 м заввишки і має зазвичай один стовбур; росте на берегах водойм і сирих місцях. Від інших видів відрізняється наявністю у тичинковій квітці 3 тичинок. Досить часто на берегах водойм, на болотах та заболочених місцях ростуть в. вушката (S. aurita) та в. сіра (S. cinerea). Ці кущі можуть досягати 3-4 м заввишки. Верба вушката має досить великі прилистки, що дійсно чимось нагадують маленькі вушка, листки у неї обернено яйцеподібні, зморшкуваті і з помітним опушенням; у верби сірої прилистки дрібніші і листки зморшкуваті лише з верхнього боку, а опушення, якщо воно є, то тільки з нижнього боку. На відкритих пісках і на піщаних берегах річок звичайною є в. гостролиста, яку ще називають червоною вербою або шелюгою (S. acutifolia). Цей кущ часто розводять для закріплення пісків, він може досягати 8 м заввишки, хоча зазвичай не перевищує 3-4 м. Гілки червонуватого кольору і з сизим восковим нальотом, як і листки, голі. Репродуктивні бруньки, тобто такі, в яких формуються суцвіття, значно більші за вегетативні і розкриваються набагато раніше за них. Саме репродуктивні бруньки цього виду називають “котиками”.

Значення і використання представників родини Вербові дуже різноманітні. Вербові беруть участь у формуванні рослинних угруповань, зокрема чагарників на вологих і перезволожених місцезростаннях та на бідних ґрунтах. Людина використовує їх для виготовлення різноманітних виробів домашнього вжитку – меблів, сірників, ложок, тощо. Види вербових – є прекрасними фітомеліоративними і декоративними рослинами. Молоді пагони верб – гарний корм для тварин. Представники вербових є медоносними і перганосними рослинами. У корі верб міститься саліцин (назва походить від латинської назви роду), що є надзвичайно важливою лікувальною речовиною, тощо.

Порядок Гарбузоцвіті (Cucurbitales) є монотипним. Однойменна родина порядку Гарбузові (Cucurbitaceae) налічує близько 90 родів і 700 видів, що поширені переважно у тропіках і субтропіках обох півкуль від вологотропічних лісів до пустель; особливо багато в Африці, у південно-східній Азії та в Америці. В Україні представлено 11 родів і близько півтора десятка видів, з яких у природній флорі є тільки 3 види з 2 родів, це зокрема 2 види роду переступень (Bryonia) – п. білий (B. alba) і п. дводомний (B. dioica), поширені спорадично майже по всій території нашої держави, та огірок-пирскач пружний або скажений огірок (Ecbalium elaterium), що поширений у Криму (назва рослини пов’язана з особливостями поширення насіння). Всі інші таксони в Україні є інтродукованими та адвентивними.

Серед гарбузових переважають трав’янисті рослини (однорічні та багаторічні), дерев’янисті життєві форми є лише у тропіках та субтропіках, де зустрічаються кущі, напівкущі і навіть невисокі дерева, які проте мають м’який і соковитий стовбур.

У флорі України є лише однорічні і багаторічні трав’янисті рослини, що мають переважно чіпкі, сланкі або виткі стебла. Вусики, за допомогою яких рослини чіпляються до опори, є видозміненими пагонами. Листкорозташування чергове; листки прості, цілісні або пальчасто-розчленовані (від лопатевих до роздільних). Квітки зібрані у пазушні суцвіття – пучки, китиці, зонтики, волоті (у деяких таксонів кількість квіток у суцвітті редукується до однієї). Квітки, як правило, одностатеві, однодомні або дводомні, актиноморфні, 5-членні. Оцвітина подвійна, чашолистки і пелюстки зростаються між собою. Віночок жовтого, білого, червоного або зеленуватого кольору буває колесоподібним або дзвоникоподібним, лопатевим або роздільним. Тичинкові квітки зазвичай мають 5, рідше 3 і навіть 2 тичинки, які основами тичинкових ниток зростаються з оцвітиною і утворюють трубку, що приростає до зав’язі; всі тичинки вільні або 4 зростаються, а одна залишається вільною. Маточкові квітки з однією маточкою, що утворена з 3, рідше 4-5 плодолистків; зав’язь нижня, рідко напівнижня. Гінецей ценокарпний. Плоди – гарбузина, рідше ягода або коробочка.

Найвідомішими в Україні таксонами є гарбуз (Cucurbita), огірок (Cucumis), кавун (Citrulls), диня (Melo).

Рід Гарбуз (Cucurbita) налічує близько 20 видів, які поширені на американському континенті. Кілька видів введено в культуру дуже давно. В Україні вирощують 3 види і декілька їхніх різновидів. Найвідоміший – г. звичайний (C. pepo), який має багато сортів, що вирощуються як харчові, кормові і декоративні рослини. Рідше вирощують г. великоплідний або волоський (C. maxima) та г. мускусний (C. moschata).

Види роду гарбуз шорстко опушені; мають сланкі або лазячі стебла з розгалуженими вусиками; великі серцеподібні, пальчасто-лопатеві листки. Квітки поодинокі, великі, жовтого кольору. Тичинки зростаються не лише при основі оцвітини, але й пиляками. Маточка утворена з 3-х плодолистків, зав’язь нижня. Плід – гарбузина. У плодах гарбузів є крохмаль, глюкоза, фруктоза, рафіноза, сахароза, пектинові речовини, каротин, тощо. Гарбузи використовують як харчові, кормові, технічні культури. Виведені сорти, в яких каротину міститься у кілька разів більше, ніж у моркві. Саме з гарбузів у промисловості одержують каротин, який потім використовують у медичній, фармацевтичній та харчовій галузях. Добре знані в Україні кабачки та патісони є різновидами г. звичайного (C. pepo).

До роду огірок (Cucumis) відносять близько 25 видів, поширених переважно в Африці, проте є вони і у природній флорі Азії. Саме від азійських видів і походить о. посівний (C. sativa), що вирощується в Україні. Його батьківщиною є Індія. Як і гарбуз, огірок є жорстко опушеною рослиною зі сланким або лазячим стеблом. Проте на відміну від гарбуза вусики у нього прості. Листки 3-5-лопатеві, серцеподібні, з нерівномірно зубчастими лопатями. Огірок – однодомна рослина. Квітки невеликі, жовтого кольору; тичинкові – зібрані в пучки, а маточковові частіше поодинокі, з короткими квітконіжками; гінецей ценокарпний, зазвичай з 3 плодолистків; зав’язь нижня і вкрита густими сосочками. Плід – гарбузина, відрізняється від зав’язі практично лише розмірами. У плодах огірків багато води і мінеральних елементів; вживання їх у їжу позитивно впливає на травлення. Є сорти виведені спеціально для захищеного ґрунту. Це дозволяє мати цей цінний продукт харчування протягом всього року. Найпоширенішими сортами незахищеного ґрунту є Ніжинський, Конкурент, Бригадний, Паркер, Маша, тощо.

До роду кавун (Citrullus) відносять 3 види – к. звичайний (C. lanatus), к. колоцинт (C. colocinthus) та к. безвусиковий (C. arrhisus), що у природному стані поширені лише в Африці, зокрема у пустелі Калахарі, де вони вкривають нерідко величезні площі. Вирощують в усьому світі, у тому числі і в Україні, як важливу баштанну культуру, перші 2 види. Культура почалася дуже давно в Африці, звідти кавун потрапив до Малої Азії, на Кавказ, у Центральну Азію. Ще у ХІІІ ст. кавун потрапив на південь царської Росії до Астрахані, а звідти в Україну. Кавуни – волохато-шорсткі рослини, з лазячими стеблами і 2-роздільними вусиками. Листки двічі перисто-розсічені. Квітки невеликі, жовті. Плід – велика соковита гарбузина. У плодах кавуна є цукри, вітаміни, мінеральні речовини, тощо, через що він є не тільки улюбленою харчовою рослиною, але й використовується у медицині.

Диня посівна (Melo sativa) введена у культуру близько 4000 років до н/е в Азії. Нині відомо до 1000 сортів цієї важливої баштанної культури. Найсмачніші сорти вирощують в Азії, у Закавказзі. В Україні вирощують на півдні, проте цій культурі у нас не вистачає тепла.

Останнім часом значного поширення в Україні набув ехіноцистіс лопатевий (Echinocystis lobata), який, втікши з культури в садах і парках, швидко поширюється по заплавах річок. Ця однорічна рослина, що походить з Північної Америки, має тонкі, розгалужені, коротко опушені лазячі стебла, що прикріплюються до опори 2-3-роздільними вусиками. Листки цілісні, з гострими трикутними лопатями. Квітки дрібні; тичинкові зібрані у китицеві чи волотисті суцвіття, а маточкові зазвичай поодинокі або у пучках. Плід – коробочка, що зовні подібна до плоду огірка і вкрита численними шипиками-щетинками.

До порядку Каперцецвіті (Capparales) відносять 4 родини, з яких у флорі України представлено 3 – Каперцеві (Capparaceae), Капустові (Brassicaceae) та Резедові (Resedaceae).

Значна за обсягом у світовій флорі родина Каперцеві (Capparaceae), до якої відносять близько 850 видів, у нас представлена лише 2 родами – каперці (Capparis) та клеома (Cleome). Каперці трав’янисті (C. herbacea) – звичайний для Криму вид, що зростає на кам’янистих схилах та галечниках; він звертає на себе увагу великими квітками білого чи блідо-рожевого кольору з більш темними смужками на пелюстках та з великою кількістю тичинок з ниткоподібними закрученими тичинковими нитками темнорожевого кольору. Замариновані бутони цієї рослини з глибокої давнини використовують як приправу до їжі. Один з видів роду клеома – к. донецька (C. donetzica) – ендемік Донбасу. Це рідкісна рослина, занесена до Червоної книги України (1996).

Родина Резедові (Resedaceae) невелика за обсягом; до неї відносять 6 родів і близько 75 видів; у флорі України зустрічаються лише види роду резеда (Reseda), з яких 3 є дикорослими, а один – резеда запашна (R. graveolens) вирощується на квітниках по всій країні.

Найбільшою за обсягом у порядку Capparales є родина Капустові (Brassicaceae) або Хрестоцвіті (Cruciferae), обробкою якої для «Флори України», «Визначника рослин України» та «Определителя высших растений Украины» здійснив відомий український ботанік Михайло Іванович Котов, а нині продовжує цю роботу його учениця А.П.Ільїнська. До її складу включають близько 380 родів і 3200 видів, поширених практично у всіх рослинних угрупованнях по всій Земній кулі, але переважно у помірній зоні Північної півкулі, особливо у Середземномор’ї, Західній і Центральній Азії. У флорі України родина представлена 70 родами і 230 видами.

Різноманітність життєвих форм в межах родини незначна, переважають багаторічні і однорічні трав’янисті рослини, кущі поодинокі, є рослини-подушки у високогір’ях.

Характерними ознаками родини є опушення, зокрема двороздільні, розгалужені та зірчасті волоски; тип продихового апарату, що складається з 3 побічних клітин, з яких одна значно менша за інші; наявність мірозинових клітин, в яких накопичується мірозин.

В межах родини є таксони з видозміненими головними коренями – коренеплодами (редька, хрін, тощо). Листкорозташування спіральне. Листки прості, цілісні або розчленовані, нижні нерідко утворюють прикореневу розетку.

Квітки зібрані у суцвіття – щиткоподібні китиці, прості або складні китиці; двостатеві, актиноморфні; оцвітина подвійна, 4-членна; пелюстки розташовуються хрест-навхрест (з цим пов’язана одна з назв родини), іноді вони відсутні; тичинок 6 – 2 короткі і 4 довгі, іноді їх 4 або 2; гінецей ценокарпний, з 2 плодолистків, зав’язь верхня. Плід – стручок або стручечок, що розкривається двома стулками і має всередині несправжню перегородку; іноді плід нерозкривний однонасінний або членистий, розламується на окремі членики. Форма і опушеність плодів є важливою таксономічною ознакою в межах родини.

Серед представників родини є багато рослин харчових, кормових, лікарських, декоративних, бур’янових, тощо.

Використання капустових людиною зумовлюється їхнім хімічним складом. В рослинах (хрін, редька, капуста, тощо) є тіоглікозиди, найвідомішими з яких є синапін та синигрін; назви глікозидів пов’язані з латинською назвою гірчиці (Sinapis), з якої їх вперше одержали. Мірозин, що виробляється в особливих мірозинових клітинах, про які вже йшлося, розщеплює ці глікозиди на глюкозу, бісульфат калію і ефірну гірчичну олію. Остання гостра і пекуча на смак, викликає подразнення шкіри, слизової оболонки кишковика, збуджуючи його діяльність; саме цією властивістю і зумовлюється використання гірчиці та хріну як приправи до страв та при виготовленні гірчичників.

Найвідомішим в родині, безумовно, є рід капуста (Brassica), до якого належать однорічні та дворічні рослини з жовтими квітками і лінійним, рідше майже циліндричним стручком. В Україні відомо понад 10 видів роду, більшість з яких вирощують як сільськогосподарські культури. Передусім, це капуста головкова (B. capitata) – дворічна рослина, що в перший рік утворює лише вегетативні органи; при цьому вісь пагона не видовжується, внаслідок чого і формується головка; тобто головка – це видозмінений пагін. Культура капусти відома з часів неоліту. Нині – це одна з основних харчових рослин помірних широт; в останні десятиріччя виведені сорти з забарвленими фіолетовими головками, в яких накопичується більше антоціанів ніж у білоголовковій капусті. Крім того, вирощують інші види, зокрема кольрабі, цвітну, брокколі, пекінську, тощо. Капуста дійсно – незамінна овочева культура; в листках капусти є цукри, вітаміни С (стільки ж як в лимонах і апельсинах), Р, В₁, В₂, В₆, K, D, каротин, 16 амінокислот, тартронова кислота (запобігає ожирінню), лізоцим (речовина, що має бактерицидну дію), мінеральні речовини (Co, Cu, Zn, Mg, Ca, K, P), тощо. Досліди показали, що морські свинки краще переносять рентгенізацію, якщо до їхнього раціону вводиться капуста.

Крім харчових, в роді є види, які вирощують як жироолійні та кормові рослини. До них належать ріпа або турнепс – B. rapa, ріпак або кольза – B. napus, чорна гірчиця – B. nigra, сарептська гірчиця – B. juncea та ін. Найурожайнішими є ріпак і чорна гірчиця, з насіння яких одержують до 50% жирної напіввисихаючої олії, що використовується у миловарінні і при виготовленні оліфи, крім того рапсова олія – сировина для одержання біопалива, яке є екологічно чистим замінником бензину. Олія, що її одержують з сарептської гірчиці, використовується у хлібопекарській та кондитерській промисловостях, при виготовленні маргарину та консервів, а з порошку роблять столову гірчицю і гірчичники.