Ступінь задоволення соціальним статусом респондентів та їх відносинами з суспільством (у%)

	1994	2001
Задоволеність своїм місцем у суспільстві .	12,6	8,1
Задоволеність тим, що одержую від суспільства	6,0	4,8
Задоволеність тим, що віддаю суспільству	15,7	16,1

Своїм місцем у суспільстві, як бачимо, протягом семи років зменшилась ї становить незначну величину. Те саме стосується задоволеності респондентів тим, що вони одержують від суспільства на тлі зростаючого переконання в тому, що суспільству особа віддає більше, ніж отримує від нього. Але загальна маса населення перебуває у стані перманентного незадоволення відносинами між суспільством та окремою людиною. Це дуже тривожний індикатор соціального самопочуття людей у сучасній Україні, який, по-перше, вказує на існування помітного розриву між найменшою суспільною одиницею та соціумом у цілому, а по-друге, на постійний ґрунт масового невдоволення, на якому зростають протестні настрої.

І останнє, що також живить певний песимізм дослідників, це брак віри людей у те, що нині в Україні є норми й цінності, здатні об'єднати людей у державі та в суспільному житті; ствердно відповідає майже кожний десятий опитаний. \

Однак не слід вбачати в сучасних соціокультурних процесах лише негативні явища і тенденції. Кризовий стан культури може бути ознакою майбутнього одужання й зростання; нове народжується у важкій боротьбі зі старим і віджилим. Український дослідник О.Кіхно, міркуючи над долею української культури в європейському і світовому контексті, наголошує, що нарешті для неї настав час нормального культуро творення, подолання однобічності й неповноти, можливості вперше відбудувати повноцінний ансамбль національної культури з наявністю всіх ієрархічних щаблів: від масової до елітарної культури, від релігійної до світської, від церковної до політичної, від розробки теренів і тематики зарубіжних культур до плекання невмирущих зерен культури рідної.

Київський учений О.Семашко акцентує, що в Україні склалася нова ситуація, котра породжує нову соціокультурну реальність посттоталітарного суспільства. Вона дедалі активніше проникає у стосунки між людьми, позначається на сфері культури і знаходить прояв:

• у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, у новому соціальному виборі;

• у переоцінці вартостей і формуванні їх нової ієрархії;

• в акцентуванні цінностей особистості на всьому полі соціуму й культури,

• у зростанні ступенів свободи, різноманітності та строкатості напрямів духовного життя як однієї з умов поновлення самодостатнього розвитку культури;

• у знятті «жорсткого» ієрархічного управління сферою культури і зростанні самостійності її розвитку в регіонах країни;

• у формуванні нової інфраструктури культури і нових принципів управління нею;

• у формуванні нових соціально-духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури та мистецтва, нових смаків і уподобань, у появі нових елементів способу життя;

• у складанні нових взаємин між учасниками культурного життя (в художньому житті між митцем, публікою, критикою та громад­ськістю);

• у зміні статусу, а відповідно й ролі та функцій національної культури, яка стає одним з визначальних чинників прогресу суспільства, розвитку його державності;

• у зміні соціального статусу релігії, релігієзації багатьох верств населення і клерикалізації деяких з них, зростанні й впливу на мораль суспільства.

Це дає підстави сподіватися, що культура України дістане потужні імпульси свого вільного безперешкодного розвитку у власній незалежній державі і зможе невдовзі посісти гідне місце в сім'ї світових культур.

РОЗДІЛ III

Сфери життєдіяльності соціальних суб'єктів