3. Пневмотахометрія.

Пневмотахометрія (ПТМ) ─ визначення об'ємної швидкості повітря в літрах за 1 с. при максимально швидкому видиху і вдиху, тобто визначення потужності видиху і вдиху. Пневмотахометрія характеризує бронхіальну прохідність.

Швидкість руху повітря по трахеї і бронхам у здорових людей одного віку, статі, з нормальною прохідністю бронхів коливається в широких межах. Середня величина потужності видиху для чоловіків становить 4- 7 л\с, для жінок 3- 5 л\с.

Потрібна величина потужності видиху здорової людини з нормальною прохідністю легень обчислюється за формулою :

ДМВн = 1.2 ЖЕЛ

Пневмотахографія дозволяє будувати криві потік - об'єм, що дають суттєву інформацію про зовнішнє дихання. При цьому фіксується петля, яка відображає зміни швидкості руху видихуваного і вдихуваного повітря в залежності від об'єму легень. Вивчаючи потік форсованого ви­диху при легеневому об'ємі рівному 75,50,25 % ФЖЕЛ, удається оцінити, на якому саме рівні частини бронхіального дерева (головні, часткові, сегментарні чи часточкові бронхи) порушена його прохідність. При малому об'ємі легені потік повітря визначається прохідністю часточкових бронхів, зі збільшенням об'єму підвищується калібр бронха, обмежуючого потік (А.Г.Чучалін).

Велика інформація може бути отримана при оцінці форми петлі. Розрізняють декілька типів петель, властивих для деяких функціональних розладів легень. Якщо внутрігрудні дихальні шляхи спа­дають­ся відразу після початку видиху, спостерігається швидке падіння кривої після піка швидкості. Якщо змінювання просвіту дихальних шляхів здійснюється поступово з видихом, крива зниження швидкості потоку повітря більш полога. Якщо еластичність легень патологічно знижена, закриття дихальних шляхів затримується. Сплощування обох частин петлі відображає регидну обструкцію дихальних шляхів .

Порушення бронхіальної прохідності грають величезну роль у клініці легеневих захворювань. Достатно згадати бронхіальну астму, де звуження бронхіальних просвітів обумовлює весь тягар хвороби. Ускладнене відхаркування звичайно пояснюють густим, в'язким характером мокроти, і тому лікарі широко використовують відхаркувальні засоби, які розм'якшують мокроту. Якщо просвіт бронха різко звужений, у ньому не може виникнути достатно потужний повітряний струмінь, який був би спроможним виштовхнути потік назовні.

Все це доводить, що під час обстеження легеневого хворого необхідно установити, чи помічається у нього порушення бронхіальної прохідності, оскільки від цього буде залежати і терапевтична тактика.

Існує цілий ряд цілком клінічних симптомів порушення бронхіальної прохідності. Дихання у таких хворих ускладнене, надсадне, видих помітно триваліше вдиху, під час видиху здуваються шийні вени і набухають міжреберні тканини, а під час вдиху спа­дають вени і межребер'я. При перпусії відзначається піднесена легкість легень, нижні границі їх опущені. Виявлення під час аускультації хрипів, що дзижчать, і особливо свистячих, безперечно, указує на бронхіальну обструкцію. У таких хворих кашель специфічний ― затяжний, коклюшноподібний, мало продуктивний.

Пневмотахографія ― метод дослідження механіки дихання, заснований на запису швидкості руху і об'єму вдихуваного і видихуваного повітря. Запис отриманий при цьому називається пневмотахограмой.

Значення дослідження механіки дихання складається з того, що при багатьох захворюваннях спостерігається посилення опору дихальних шляхів і змінювання еластичних властивостей легень. Витрати на роботу дихання у таких хворих навіть у спокою значно вище, ніж у здорових людей. При збільшенні хвилинного об'єму дихання витрачання на роботу дихання у хворих збільшується значно швидше, що стримує можливості подальшого росту хвилинного об'єму дихання.

Плетизмографія всього тіла ― різновид плетизмографії, що характеризується використанням спеціальної герметичної камери, в яку поміщають обстежуваного. Сучасні плетизмографи для ПВТ ― системи з постійним об'ємом і з перемінним тиском у камері під час зміни у ньому об'єму газу чи об'єму тіла обстежуваного.

Дослідження функцій зовнішнього дихання ― основне призначення ПВТ, за допомогою якої реєструють коливання об'єму грудної клітки, що пов'язані з диханням. Дихальні шляхи обстежуваного з'єднують через повітропровід з датчиками для реєстрації швидкості потоку повітря (пнев­мота­хо­гра­ми і тиску у порожнині рота. Крім таких параметрів дихання, як дихальний об'єм, резерви вдиху і видиху, максимальна швидкість форсованого видиху та інші, які визначають також методом спірографії і пне­вмотахометрії, за допомогою ПВТ можна отримати параметри, що дозволяють оцінити механіку дихання : розтяжність легень і опір дихальних шляхів повітряному потоку (останнє під час спокійного дихання мо­же бути адекватно визначено тільки за допомогою ПВТ ). Визначаються аль­вео­лярний тиск, загальний усередині грудний об'єм газу, функціональна залишкова ємність (ФЗЄ), бронхіальний опір та інші показники.

Теоретичною основою використання ПВТ для вивчення механіки дихання є фізичний взаємозв'язок між тиском і об'ємом газу, що дозволяє з урахуванням співвідношення об'ємів газу в легенях і в камері пле­тиз­мог­ра­фа обчислити внутриальвеолярний тиск і його зміни по коливанням тиску у камері. Відповідність змін тиску і об'єму в камері установлюється за допомогою каліброваного об'єму.

Опір дихальних шляхів (R) обчислюється за формулою :

де Р_атм ― атмосферний тиск, см вод.ст.;

Р_а ― внутриальвеолярний тиск, см вод.ст.;

F ― швидкість повітряного потоку, л/сек.

Одночасна реєстрація пневмотахограми (змінювань F) і тиску в камері плетизмографа, що відбиває Р_а , дозволяє, якщо відомо Р_атм , встановити R при спокійному диханні у будь-якій фазі дихального циклу ― під час вдиху або під час видиху.

Дослідження здійснюють за допомогою пневмотахометричних вимірювачів витрати повітря. Використовувані для цього перетворювачі для реєстрації об'ємів і швидкостей газових потоків можуть бути тахометричними, термоанемометричними і дроселіруючими, які основані на вимірюванні статичних перепадів тиску.