4. Пед. Умови , що забезпечують ефективний виховний вплив.

Взаємодія психолога і вчителя в умовах навчально-виховного процесу може відбуватися за трирівневою схемою, побудованою нами з використанням структури особистості [9].

Високий рівень взаємодії.

Спілкування – активне, відкрите обговорення проблем, висока комунікація (вербальна, невербальна).

Спрямованість - на спільне вирішення проблем, конструктивну взаємодію, повагу до колег, прагнення досягнути мети.

Характер – висока мотивація, комунікабельність, толерантність, повага до співробітників.

Самосвідомість – потяг до самопізнання і самовдосконалення, адекватна самооцінка, усвідомлення спільної психолого-педагогічної мети, першочергових завдань.

Досвід – поєднання психолого-педагогічних знань, вмінь і навичок, досвід (чужий і набутий) ефективної співпраці.

Інтелект – високий рівень оволодіння професійними знаннями.

Психофізіологія – енергійність, працездатність, врівноваженість.

Середній рівень взаємодії.

Спілкування – малоактивне, стримане обговорення проблем.

Спрямованість – на одностороннє вирішення проблем, обмежену взаємодію, на допомогу з боку без особистої ініціативи.

Характер – невисока мотивація, недооцінка співробітників, невпевненість у собі.

Самосвідомість – ситуаційний потяг до самовдосконалення та самопізнання, занижена самооцінка, слабовизначеність у спільних психолого-педагогічних діях.

Досвід – часткове, несистематизоване використання психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, застосування особистого досвіду.

Інтелект – середній рівень обізнаності у професійній сфері.

Психофізіологія – працездатність, середня врівноваженість.

Низький рівень взаємодії.

Спілкування – низька комунікація, підвищена інтравертованість.

Спрямованість – на самоствердження.

Характер – конфліктний, завищена самооцінка.

Самосвідомість – відокремленість, „я – сам”.

Досвід – брак досвіду ефективної співпраці.

Інтелект – низький рівень обізнаності з психолого-педагогічними проблемами, вузький спектр профільних знань.

Психофізіологія – підвищена або знижена емоційність, низька працездатність.

5. Зміст виховного процесу

Громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними.

Громадянськість - це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

Мета громадянського виховання – сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Завдання громадянського виховання:

-                              визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

-                              усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

-                              формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині;

-                              утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість.

-                              формування соціальної активності і професійної коплементності особистості на основі таких соціальних умінь: готовність до участі в процесах державотворення, здатність до спільного життя і співпраці в громадянському суспільстві, готовність узяти на себе відповідальність, здатність розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідності за свої дії;

-                              формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка дає знання про політичні системи і владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

-                              розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, уміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, уміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дії та вчинків;

-                              уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним зі способом соціального захисту;

-                              виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильництва: активне запобігання виявленню деструктивного націоналізму, месіанських настроїв.

 

Принципи громадянського виховання особистості:

-                              гуманізація та демократизація виховного процесу, що передбачає рівноправність, але різнозобовязаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, переважаючу діалогічність взаємодії, що викликає у виховання позитивну налаштованість до впливів вихователя, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, милосердя;

-                              самоактивності й саморегуляції, який сприяє розвитку у вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості;

-                              системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонічністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості;

-                              системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємозв’язаних новоутворень у структурі особистості;

-                              комплексності й міждисциплінарної інтегрованості, який передбачає встановлення в громадянському вихованні тісної взаємодії та поєднання навчального та виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій – сім'ї, школи;

-                              наступності та безперервності, яки полягає в тому, що ще в дошкільному віці громадянське виховання проходить ряд етапів. Він триває протягом усього свідомого життя людини;

-                              культуровідповідності, що передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

-                              інтеркультурності, якийпередбачає інтегрованість української національної культури.

 

Розумове виховання

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове

виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку

розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий

розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей

людини.

Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук,

розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового

світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей

науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами

наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути

систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити.

Трудове виховання

Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованої звички працювати, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове виховання, яке є одним з головних обов'язків сім'ї та школи.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Завдання і зміст трудового виховання.

Трудове виховання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

— психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);

— практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

— підготовка до свідомого вибору професії.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці на сучасному етапі є формування в нього самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Це сприяє розвитку в характері людини відповідальності, підприємливості, ініціативності, творчого підходу до справи. Коли ці риси, на думку О. Вишневського, «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Система трудового виховання охоплює навчальну працю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільно корисну працю, побутове обслуговування. Усі ці види трудової діяльності взаємопов'язані, але кожен з них відіграє особливу роль у формуванні майбутнього трудівника.

Естетичне виховання — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людин

Які основні завдання естетичного виховання?

Основні завдання естетичного виховання такі:

1) виховання в особистості почуття прекрасного;

2) формування умінь і навичок творити красу в повсякденному житті;

3) формування уміння відрізняти прекрасне від потворного;

4) формування уміння жити за законами духовної краси,