№8. Система освіти в Україні – це сукупність навчально-виховних закладів, які дають освіту. До цього поняття також включаються типи до навчальних закладів, їх цілі і завдання, зміст і методи і форми організації навчання. П-пи освіти – це основні положення, вимоги, які ставляться до побудови системи освіти. Принципи освіти в Україні: 1) доступу для кожного громадянина у всіх форм і типах усіх освітянських послуг, що надаються державою 2) Рівність умов кожної людини для реалізації їх здібностей, таланту, всебічного розвитку. 3) гуманізм, демократизм 4) пріоритет загальнолюдських цінностей над політичними та класовими інтересами. 5) органічний зв’язок між національною історією, культурою, традиціями. 6) незалежність державної системи освіти від політичної партійності громадян, релігійних організацій 7) науково-світський характер освіти в державних навчальних закладах 8) інтеграція освіти з наукою і виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн 9) гнучкість і прогностичність системи освіти 10) єдність, наступність системи освіти 11) безперервність і різноманітність 12) відповідність освіти у світовому рівні 13) поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти. Структура освіти в Україні: 1) дошкільне виховання (здійснюється в дитсадках, в сім’ї) 2) загальна і середня освіта (дається такими навчальними закладами як школа, ліцей, гімназія, школи 1-3 ступенів 1-початкова, 2-основна, 3-старша) 3) професійна освіта (професійні училища і профтехучилища 4) вища освіта (училища, коледжі, інститути, технікуми, університети, академії) 5) післядипломна підготовка як включення стажування (курси і факультативи підвищення кваліфікації) 6) аспірантура 7) докторантура 8) підвищення кваліфікації перепідготовка кадрів 9) позашкільне навчання і виховання 10) самоосвіта. Вища освіта ділиться на рівні: коледж, училище, технікум – забезпечені 1-2 рівнем, інститути – 3-4 рівня, університети, академії – 4 1-молодий спеціаліст, 2-бакалавр 3-спеціаліст 4-магіст Існує недільні і приватні навчальні заклади, новітні: гімназії і ліцеї. Закон про освіту – 1992р., Закон про мову.

41/. Ідея виховуючого і розвиваючого навчання в світовій педагогіці (Песталоцці, Дістервег, Ушинський).

Основна мета виховання за Й.Песталоцці - розвиток приро­дних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення Він проповідує "гармонійний розвиток сил і здібностей людини", всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинуті. Центром виховання є формування людини, її морального обличчя, дійової любові до людей. Працював над проблемою взаємозв'язку сім'ї і школи. Суспільне виховання повинно йти за сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою виховання. На думку Песталоцці, потрібно створювати умови для задо-волення природного прагнення дитини до руху. Виконання най­простіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях - ось той комплекс, що готує грунт для нормального фізичного розвитку дитячого_організму.Обгрунтував проблему поєднання; продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. Й.Песталоцці пропонував вчити дітей систематично і послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам варто знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потре­бують керівництва на основі знань психології. Він створив теорію елементарної освіти, яка широко використовувалась в XIX ст,, в на­родних школах, зосередив увагу на проблемах початкового на­вчання і виховання.

САМОРОЗВИТОК:

1) сили серця (моральні якості): виростають із природної схиль­ності до любові, віри, почуття со­рому, володіння собою;

2) сили розуму (знання): виростають із природної схильності до зовнішнього та внутрішнього спогля­дання;

3) сила рук (уміння): виростають із природних здібностей до розвитку тіла та його органів.

ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК УСІХ ПРИРОДНІХ СИЛ ЛЮДИНИ: така організація навчання і виховання, за якої виділяються найпростіші елементи моральної сфери дитини, пізнання, практи­чної діяльності, що дозволяє безперервно просуватися від просто­го до більш складного, доводити доброчинні, знання та практичні навички дітей до можливого рівня досконалості.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого, народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вва­жав: природовіповідшсть, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко-ві та психологічні особливості. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони_ могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб упроцесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця, та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи. Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру". Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти.

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяль­ність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання(мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності(творчості).

К.Ушинський відводить велику роль праці, як засобу виховання особистості. У своїй роботі «Праця в її психічному і виховному значенні» він підкреслює, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Вільна праця потрібна людині сама по собі, для розвитку в ній почуття людської гідності. Виховання повинно прищепити любов і жадобу до серйозної праці, дати звичку до праці, бо справжня серйозна праця завжди важка.

К.Ушинський приділяв великого значення фізичній праці, вва­жаючи дуже корисним, щоб людина у своїй діяльності поєднувала фізичну і розумову працю, підкреслюючи виховне значення сіль­ськогосподарської праці (особливо в сільських школах).

Він називає такі вимоги до дитячої праці: посильність як фізи­чної, так і розумової праці, відповідність віку дітей: самостійний характер праці (все, що дитина може робити сама, повинна робити сама), чергування видів праці: праця фізична - не тільки приємний, а й корисний відпочинок після розумової.

В основі педагогічної системи К.Ушинського лежить ідея на­родності. Під народністю розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та географічними умовами.

Характерною рисою для народності, в розумінні К.Ушинського, є громадськість.

Керуючись ідеєю народності, К.Ушинський прийшов до ви­сновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності. Навчання дітей рідною мовою.

К.Ушинський вважав, що навчально-виховний процес повинен виконувати такі основні функції: освітню, виховну, розвивальну, які мають реалізуватися через зміст та методи навчання.

Він зробив спробу встановити критерії відбору змісту навчаль­ного матеріалу для школи:

• відповідність змісту рівню розвитку науки;

• важливість і значення для життя людини кожного знання, що да­ється в школі;

• врахування вікових особливостей і можливостей дітей при побудові навчального курсу;

• народність, тобто вивчення здобутків народної культури в усіх навчальних дисциплінах.