Тема 6: Основні закони екології.

Тема: Структура сучасної екології. Найголовніші екологічні закони, правила і принципи.

Мета: Розглянути місце екології серед природничих наук, основні екологічні закони, які характеризують стан біосфери і можливі сценарії її розвитку у сучасних умовах; розвивати уміння прогнозувати можливі наслідки діяльності людини; виховувати бережливе ставлення до навколишнього середовища.

Зміст роботи:

1. Прочитати текст параграфа.

2.Скласти план прочитаного тексту, законспектувати принципи Д.Чіраса та закони Б. Коммонера.

3. Дати відповіді на запитання для самоконтролю.

Після опрацювання теми студент повинен:

Знати:

• Зв’язок екології з іншими науками;

• Принципи Д.Чіраса;

• Закони Б.Коммонера.

Вміти:

• Складати план прочитаного тексту;

• Характеризувати основні екологічні закони.

Форми контролю: усне опитування, вибіркова перевірка конспектів.

Запитання для самоконтролю:

1. Знання з яких наук використовує екологія?

2. Пояснити закон мінімуму та закон толерантності.

3. Дати характеристику законів конкурентного виключення та обмеженості природних ресурсів.

4. Сформулювати закони Б.Коммонера.

Література

1. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю.Костіков Основи екології. – К.: Либідь, 2004.-408с. § 2.6 стор.99 - 101.

2. В.О. Аніщенко Основи екології. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009.- 148с. § 3.1 Стор. 35 – 36.

Екологія – це принципово нова інтегративна дисципліна, яка зв’язує фізичні та біологічні явища і утворює міст між природничими та суспільними науками.

Нині сформувалося близько ста напрямів екологічних досліджень, які можна об’єднати за принципами галузевої належності, взаємозв’язків, пріоритетності, теоретичного та практичного значення. Сучасну науку про довкілля можна розділити на два напрямки: теоретичну та практичну екологію. Теоретична екологія включає в себе різні біологічні науки: екологію людини, екологію тварин, рослин, мікросвіту та ін. Практична екологія включає геологічні науки, технологічні науки, військову діяльність, правові науки, економічні науки та ін.

На думку відомого еколога Д.Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами:

1. рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

2. постійного відновлення ресурсів;

3. консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у тій кількості, яка їм необхідна;

4. популяційного контролю – природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.

Більшість цих та інших законів узагальнив американський еколог

Б. Коммонер у 1974 році, звівши їх до чотирьох законів.

Закон перший: усе пов’язано з усім. Біосфера – це складна система з багатьма взаємопов’язаними елементами. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери приводить до руйнування зв’язків і робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою.

Закон другий: усе має кудись діватись. Рештки й продукти життєдіяльності одних організмів у природі є джерелом існування для інших. Людина у своїй господарській діяльності поки ще не створила такого кругообігу речовин. Будь-яке виробництво постійно „випускає” дві речі – необхідну продукцію та відходи. Відходи не зникають, а нагромаджуються і призводять до непередбачуваних наслідків.

Закон третій: природа знає краще. Штучне створення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною, але беруть участь у живій системі, швидше приносять шкоду як користь. Природні речовини розкладаються ферментами, а вони не діють на синтетичні речовини, які накопичуються. Наслідки такого накопичення непередбачувані.

Закон четвертий: ніщо не дається задарма. Природні ресурси не нескінченні. Людина бере їх у природи у „борг”, залишаючи під заставу відходи і забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростає. За нього треба платити. Існування людства під загрозою. Люди мають усвідомити необхідність усунення наслідків своєї діяльності. Це потребує величезних затрат, які й стануть сплатою „боргу” природі.

Розділ 2. Геоекологія