3. Процесуальні форми та підстави участі прокурора у цивільному процесі

Роль прокурора в цивільному процесі у зв'язку з проведен­ням «малої судової реформи» суттєво змінилася. На відміну під здійснення прокурорського нагляду за законністю розгляду справ судами, відбулося втілення у законодавстві принци­пу розподілу влад, створення незалежної судової влади. З 2001 р. прокурор позбавлений права внесення протесту на будь-яке судове рішення або ухвалу, які набрали законної си­ли, тобто ініціювати перегляд судового рішення або ухвали су­ду першої інстанції.

Лише з волевиявленням заінтересованої особи, а не проку­рора, пов'язується реалізація права на оскарження судового рішення або ухвали в касаційному порядку, що повністю відображує дієвість у цивільному процесі принципу диспозитивності. Це означає, що прокурор не вправі здійснювати перевірку судових рішень, що набрали законної сили, та втруча­тися в процесуальну діяльність суду в разі, якщо дійде виснов­ку про незаконність судового рішення або ухвали.

Замість внесення прокурором подання про перегляд судо­вого рішення або ухвали, за ЦПК 2004 р. прокурор подає апе­ляційну або касаційну скаргу, як і інші особи, які беруть участь у справі.

Вирішення питання щодо процесуального становища проку­рора у цивільному процесі має принципове значення з огляду на правильне розуміння місця прокурора у сучасному процесі, його завдань та функцій. Це дозволить визначити специфічний характер прав та обов'язків прокурора на відміну від прав та обов'язків інших суб'єктів цивільних процесуальних пра­вовідносин, а також сутність процесуальних форм, за допомо­гою яких прокурор здійснює свої функції у цивільній справі.

Згідно зі ст.121 Конституції України на прокуратуру пок­ладена функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Термінологічне тлумачення функції представництва інте­ресів держави було надано Конституційним Судом України у 1999 р. під час розгляду справи про представництво прокура­турою України інтересів держави в арбітражному суді. Визна­чаючи через призму цивільного процесу поняття «представ­ництва інтересів держави в суді» під ним треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи повноваження щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці дії включають звернення прокурора до суду з позовною заявою, участь у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено законом або визнано за необхідне судом, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інте­ресів держави.

За частиною 3 ст. 26 ЦПК прокурор віднесений до осіб, які беруть участь у справі.

Участь прокурора в цивільному процесі врегульована у ЦПК України у статтях 45 та 46, причому зазначеними стат­тями регулюється процесуальне становище й інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Чи означає відповідний порядок регулю­вання, що становище прокурора у цивільному процесі нічим не відрізняється від статусу органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, що можуть звернутися до суду на захист прав інших осіб?

Відповідь на це запитання міститься в Законі України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП, а також у наказі Генеральної прокуратури України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» від 29 листопада 2006 р. № 6-гн, якими також регулюється участь прокурора в цивільному процесі.

Прокурор у цивільній справі є представником держави, чим і зумовлюється його самостійне процесуальне становище. Так, у ст.34 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додер­жуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, пов­ний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі.

Підставами участі прокурора в цивільному процесі є:

• власна ініціатива;

• вимога закону.

Як випливає з ч.4 ст.36¹ Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Наказ Генеральної прокуратури України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» від 29 листопада 2006 р. № 6-гн пропонує прокурорам за власною ініціативою брати участь при розгляді судами справ про:

• усиновлення дітей іноземцями,

• позбавлення батьківських прав,

• стягнення коштів за рахунок державного бюджету,

• звільнен­ня від арешту майна, яке стягується в доход держави (п.8.2 наказу).

За своєю ініціативою прокурор вправі вступити у будь-яку цивільну справу, якщо цього вимагає захист прав, свобод та інтересів громадян або держави.

Прокурор згідно з імперативною вимогою закону зобов'яза­ний брати участь у справах певної категорії:

• у справах за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги згідно з ч.2 ст.281 ЦПК;

• у справах, відкритих провадженням за позовами прокурора.

Прокурор може брати участь у конкретній цивільній справі у зв'язку з усними та письмовими заявами громадян, повідомленнями державних органів, громадських організацій, публікаціями у засобах масової інформації.

Залежно від підстав вступу до процесу виділяють дві процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі:

1) звернення до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб;

2) вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення представництва інтересів громадянина або держави.

Перша процесуальна форма участі прокурора в цивільному процесі включає:

1) звернення до суду з позовною заявою на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (ч.1 ст.45 ЦПК);

2) подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції (статті 292, 295 ЦПК);

3) подання касаційної скарги на рішення та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій (ст.324 ЦПК);

4) подання скарги про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами після перегляду у касаційному порядку (ст.353 ЦПК);

5) подання заяви про перегляд рішень, ухвал суду у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст.361 ЦПК).

Обов'язковими умовами звернення прокурора до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб стаття 36¹ Закону України «Про прокуратуру» називає:

1) в разі звернення прокурора до суду в інтересах громадянина - неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

При цьому прокурор може звернутися до суду на захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, недієздатних осіб, пенсіонерів, інвалідів, осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо;

2) в разі звернення до суду в інтересах держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У статті 45 ЦПК передбачено, що прокурор може звернути­ся до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Так, Сімейний кодекс України передбачає право прокурора звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст.42), позбавлення батьківських прав (ст.165), про відібран­им дитини без позбавлення батьківських прав (ст.170), про скасування усиновлення та визнання усиновлення недійсним (ст.240).

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264- XII надає прокуро­ру право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про при­пинення екологічно небезпечної діяльності.

Стаття 13 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР передбачає, що у разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповнова­женою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в дохід держави у судово­му порядку за заявою прокурора.

Дискусійним є питання про те, чи є імперативною для про­курора вимога ст.45 ЦПК щодо звернення до суду на захист прав інших осіб лише у випадках, передбачених конкретною нормою матеріального чи процесуального права. Як показує судова практика, прокурор звертається до суду й тоді, коли цього вимагає захист прав, свобод та інтересів певних осіб, але в законі відсутнє положення про право прокурора звернутися до суду з даним позовом. Звернення прокурора в суд в таких випадках має зумовлюватися інтересами держави.

Відповідно до тлумачення Конституційним Судом України (рішення від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99) в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, прог­рам, спрямованих на захист суверенітету, територіальної ці­лісності, державного кордону України, гарантування її дер­жавної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підпри­ємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте дер­жава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але і в діяльності приватних підприємств, товариств.

Порядок вступу прокурора у процес, обсяг його процесу­альних повноважень залежить від процесуальної форми його участі у справі та від тієї стадії процесу, в яку прокурор вступає.

Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб,

яким законом надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб

1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

1. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб мають певні особливості, які залежать від форм участі у справі.

Особи, які звернутися до суду в інтересах інших осіб, мають загальні права, передбачені ст. 27 ЦПК України, а також спеціальні права, що їх має особа, в інтересах якої вони діють, окрім права укладати мирову угоду. Це обмеження викликано тим, що мирова угода є способом розпорядження предметом спору, а ця дія може бути вчинена виключно самою стороною.

Розгляд справи всупереч бажанню позивача є неможливий. Тому якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. В свою чергу думка недієздатної особи, якщо вона присутня в судовому засіданні, враховується судом, але не може бути підставою для залишення заяви без розгляду.

Зазначені особи можуть відмовитися від поданої ними заяви або змінити вимоги. Це питання може вирішувати навіть без узгодження із особою, в інтересах якої подано позов.

Відмова від позову це не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Це право може бути реалізовано позивачем у цьому ж провадженні шляхом подання суду заяви від свого імені про розгляд первісних вимог або шляхом пред‘явлення нового позову в загальному порядку, після закриття провадження у попередній справі.

2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають лише загальні процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 ЦПК, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Прокурор, який не брав участі у справі, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.