45. Політика десталінізації на Україні

Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.

Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, головаМіністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков,прем'єр-міністр Радянського Союзу.

Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.

У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.

Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації:

1)31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане;

2)11 листопада1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград.

У рамках десталінізації, багато інших міст, які носили ім'я Сталіна були або перейменовані або їм були повернуті їх колишні назви. Це торкнулося навіть столиць союзних республік та територій: Сталінабад, столиця Таджицької РСР була перейменована в Душанбе, Сталінірі, столиця Південно-Осетинської автономної області була перейменована в Цхінвалі.

46. Антське державне утворення

Починаючи з VI ст., кількість писемних відомостей про антів збільшується. Вони жили на землях лісів та боліт (це за описом схоже на Полісся), займали землі між Дніпром та Дністром. Деякі вчені їх відносять до східних слов’ян.

Найвищої могутності анти досягли у першій половині VІ ст., коли вели загалом переможні війни з Візантією в Придунав'ї та на Балканах. У цей час у них відбувався інтенсивний розпад родоплемінних відносин. Суспільно-політичний лад антів був демократичним: все, що для них було корисне чи шкідливе, вони міркували спільно".

У 60-х роках VI ст. анти зазнали поразки від кочівників-авар. Остання згадка про них у письмових джерелах стосується подій 602 р. За припущенням істориків, анти іноземних джерел — це поляни давньоруських літописів, яких потім називатимуть русами.

Головними заняттями антів були землеробство, скотарство, мисливство, рибальство, ремесла і торгівля. Вони були язичниками, поклонялися багатьом богам (Дажбог — бог сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітрів, Велес — бог худоби, Мокоша — богиня родючості).