27 Суди і процес в Українській козацько-гетьманській державі Богдана Хмельницького

Судова система грунтувалася на становому принципі побу­дови суспільства й залежала від адміністративної влади.

Вищими судовими інстанціями були сеймовий та королівсь­кий суди, де судилися магнати й родовита знать. У судовій ланці переважали створені в повітах земські, гродські та підкоморські суди.

У земських судах, які збиралися на сесії тричі на рік, розгля­далися кримінальні та цивільні справи шляхти. Апеляційними інстанціями для них були Коронний і Литовський трибунали. Посадові особи земського суду (суддя, підсудок і писар) обира­лися повітовими шляхетськими сеймиками.

Найтяжчі кримінальні справи шляхти та інших людей розг­лядали гродські (міські, замкові) суди, де головними суддями виступали воєводи й старости. Тут також судили злочинців, зат­риманих на місці злочину, й розглядали справи про повернення челяді та невільних селян. Гродські суди поділялися на вищі й нижчі. Вищий — суд другої інстанції, до його складу входили головні судді. Нижчий діяв у складі намісника головного судді, шляхтича й писаря. Засідання гродських судів відбувалися щомі­сячно й тривали перші два тижня. На гродські суди покладалося також виконання вироків, у тому числі й інших судів повіту.

Функції встановлення межових знаків, розгляду конфліктів щодо меж земельних володінь феодалів покладалися на підко-морський суд, який діяв на Правобережній Україні на підставі Статуту 1566 р. Справи тут розглядав одноособово суддя — підко­морій.

Важлива роль у судовій системі повіту належала замковим канцеляріям, які оформлювали переважно майнові угоди, ре­єстрували заяви про скоєння злочинів тощо. Згідно з Волинсь­ким привілеєм 1569 p., судочинство в судових установах повітів здійснювалося переважно "руською", тобто українською мовою.

Магнати й шляхта мали вотчинні (доменіальні) суди, де вони особисто, чи за їхнім дорученням — управляючі маєтків чинили суд над залежними селянами. Справи розглядалися з урахуван­ням волі феодала й місцевих звичаїв. Різновидом, по суті, доме-ніального суду були суди власників у приватновласницьких містах.

У самоврядних містах основними видами судів були поточ­ний і виложений. Поточний розглядав переважно цивільні й гос­подарські спори і збирався не пізніше, як на третій день після подання заяви позивачем. Він працював у складі заступника війта, кількох бургомістрів, радців і лавників. До юрисдикції виложе­ного суду належали кримінальні й цивільні справи, а також спра­ви, що передавались на його розгляд поточним судом. Сесії ви­ложеного суду скликалися тричі на рік і тривали до двох тижнів кожна. Головував на них війт. Судові функції здійснювали також магістрати й ратуші. Магістратські суди цивільні справи роз­глядали у складі ради на чолі з бурмістром, а кримінальні — лавою на чолі з війтом. До розгляду найтяжчих кримінальних справ (убивство, розбій, посягання на життя шляхтича тощо) залучав­ся міський староста. У ратушних містах судочинство здійснювалося за участю війта або бургомістра під головуванням міського старости чи іншого урядовця. Судом другої інстанції, де можна було оскаржити рішення міських судів, виступав підвоєвода.

Церковні суди, роль яких на українських землях була знач­ною, поділялися на духовні, доменіальні й монастирські. Ду­ховні розглядали справи про порушення християнських канонів, церковних обрядів, норм моралі, про розлучення, подружню зраду, майнові спори між подружжям, про спадщину тощо. Юрисдикції доменіального суду підлягали дрібні цивільні й кри­мінальні справи підвладних церкві людей, селян, що жили на церковних землях. Аналогічними правами користувалися суди монастирські. Судові функції виконували церковні ієрархи (єпис­копи, протопопи). Вищим церковним судом був консисторський суд митрополита.