2.3. Організація усс на початку війни

З початком першої світової війни відкривається новий період історії Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап стрілецького руху був ідеологічною та військовою підготовою до майбутнього збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Росії та одночасно приготовив психологічно наш політичний провід та цілу суспільність до цього важливого и відповідального діла. З моментом вибуху війни починається властива історія збройного чину УСС, тої першої новітньої бойової формації українського народу, що виступила до безпосередньої, активної боротьби проти нашого історичного ворога - Москви із зброєю в руці та започаткувала наші визвольні змагання²³.

У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: "Головна Українська Рада", в якій об'єдналися всі три головні українські політичні партії в Галичині: національних-демократів, радикалів і соціяльних-демократів. В цей спосіб створено єдину політичну репрезентацію українського народу в Австрії під час світової війни.

Головна Українська Рада з ініціативи та при співучасті стрілецької Секції Українського Січового Союзу, львівських організацій Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові - вже на своєму першому засіданні вирішила зорганізувати корпус воєнних добровольців для боротьби проти Росії - під назвою: "Українські Січові Стрільці". Дотеперішні головні управи стрілецьких організацій об'єднались в окремий орган так звану "Українську Бойову Управу" при ГУР, яка стала верховною владою над Українськими Січовими Стрільцями та перебрала в свої руки всю ініціативу та відповідальність за УСС²⁴.

6 серпня 1914 р. спільний мобілізаційний заклик Головної Української Ради і Української Бойової Управи до українського народу - ставати до збройної боротьби в ряди Українських Січових Стрільців та складати пожертви на закупку зброї і санітарного устаткування. Згідно з тим закликом громадянство мало закладати громадські мобілізаційні комітети²⁵.

Могутнім відгомоном пролунав по всій галицькій Україні маніфест Головної Української Ради, що закликав український народ створити власну силу, якою мала бути військова формація Українських Січових Стрільців. Українська військова частина, що під українським політичним проводом, під кличем боротьби за державну незалежність та під українським прапором піде в бій проти історичного ворога України - це мала бути ця власна сила українського народу, єдина підстава нашої незалежної політики; це мала бути в діло введена ідея, що ми самі маємо рішати про нашу долю та власними руками і власними жертвами маємо здобути собі свободу. Переломовий історичний момент зажадав від нас вирішного чину зі зброєю в руках.

Ще перед оголошенням заклику Головної Української Ради Почали стрілецькі організації у Львові мобілізувати своїх членів та добровольців у ряди Українських Січових Стрільців. Коли ініціативу творення українського війська перебрало в свої руки загальнонаціональне представництво українського народу - Головна Українська Рада, то на її заклик відгукнулись багатотисячні лави української молоді²⁶.

Переважаюча більшість добровольців прямувала до Львова, де був осідок верховної влади УСС - Українська Бойова Управа. Інші збиралися по провінціяльних містах. Кошти утримання та організацію УССтрільців взяла на себе Українська Бойова Управа, яка перебрала від українського жіноцтва від півтора року збирані фонди і якій громадянство присилало нові фонди на утримання УСС.

Був також план одягнути УСС своїм коштом, але брак фондів та великий наплив тисяч добровольців не дали змоги здійснити його. Організація багатотисячної військової формації почалась власними силами та власними коштами українського громадянства. Але власні засоби були замалі і не було можливості зібрати їх серед свого громадянства. Відповідну матеріальну допомогу, зброю, військове устаткування могло забезпечити тільки австрійське міністерство війни. Воно також могло відкомандирувати особи, обізнані з військовим ділом - для вишколу добровольців. В тій важливій справі переговорював в австрійськім міністерстві війни голова ГУРади д-р К.Левицький та дістав там згоду на організацію Українських Січових Стрільців. Але утримання добровольців відбувалось і надалі коштом грошових збірок українського суспільства, які не вистачали на заспокоєння великих потреб²⁷.

Основне формування стрілецьких відділів, організація, вишкіл, іх матеріальне забезпечення та загальна адміністрація, - належали до Української Бойової Управи. Із австрійської армії приділено до УСС кільканадцятьох молодих запасних старшин-українців, які разом із передвоєнними стрілецькими старшинами почали організацію та вишкіл добровольців. Начальником УСС призначила Українська Бойова Управа спершу суддю та соймового посла, Теодора Рожанковського, запасного старшину австрійської армії, пізніше – Михайло Галущинський, також запасний старшина²⁸.

Крім цих внутрішніх перешкод - натрапила справа формування УСС на зовнішні перешкоди. Тепер, коли тисячі українських добровольців стягались у ряди УСС для боротьби з Росією, вони почали ставити всякі можливі перешкоди для успішної мобілізації добровольців, забороняючи їм збиратись по повітах, утруднюючи можливість переїзду до Львова чи до Стрия, розганяючи зібраних добровольців та арештовуючи організаторів "Бойової Управи" - висланих на провінцію, а навіть були випадки, що деяких арештованих добровольців відправляли в концентраційні табори²⁹.

В перші тижні формування УСС ніхто із австрійської військової влади не згадував навіть про можливість обмеження чисельного стану УСС. Щойно після того, коли шефом штабу львівського корпусу, в районі якого знаходились УСС, - став полковник ген. штабу граф Лямезан, дались чути із кол австрійського командування голоси, що чисельний стан формації УСС має виносити тільки три тисячі³⁰. Так над Українським Січовим Стрілецтвом уже з самого початку зависла поважна небезпека зменшення їхньої сили до незначної кількості та зведення його до невеликої військової групи, яка мала протягом короткого часу зникнути із воєнної сцени. Ця небезпека, на жаль, стала за кілька днів дійсністю в Стрию.

Ставлення австрійської команди до польських добровольчих військових формацій (легіонів), було тоді дуже прихильне. Австрійська Начальна Команда дозволила полякам на організування двох окремих легіонів по вісім куренів піхоти, та окремі частини кавалерії і артилерії. Так на ділі виглядало протегування Австрією і Німеччиною українського національного руху, про яке пишуть деякі польські історики.

Незважаючи на тяжкі обставини та близькість фронту, бойовий вишкіл УСС впродовж серпня поступив значно вперед. Сотні усталили свій склад і своїх старшин. Становища молодших старшин, командантів чет та підстаршин зайняли переважно учасники передвоєнних стрілецьких і пластових організацій.

1. Крип’якевич I., Гнаткевич Б., Стефанiв З. та iн. Iсторiя українського вiйська (вiд княжих часiв до 20-х рокiв ХХ ст.) / Упоряд. Б.Якимович. – 4-те вид., змiн. i доп. – Львiв: Свiт, 1992

2. Великочій В., Гаврилів Б. Дмитро Вітовський (1887-1919): Док. нарис. – Коломия: Вік, 1997

3. Там само.

4. Галущинський М. З Українськими Сiчовими Стрiльцями. Спомини з рокiв 1914–1915. – Львiв: Дiло, 1934

5. Крип’якевич I.Вказ. праця. – с. 134.

6. Лазарович М. Зародження українського стрілецького руху в Галичині: причини і наслідки // Розбудова держави. – 1996. – №3. – С. 53-58

7. Липа Ю. Призначення України. – Львiв: Просвiта, 1992. – С. 215

8. Там само.

9. Стрiлецькi пiснi. Пiсенник. – К.: Музична Україна, 1992

10. Крип’якевич I. Вказ. праця. – с. 134.

11. Макарчук С. Сiчовi Стрiльцi: Що стоїть за легендою? // Наука i суспiльство. – 1990. – № 3. – С. 20-24

12. Там само.

13. Матисякевич З. Хто вони, Українські Січові Стрільці? // Радянська Верховина. – 1990. – №№ 88-100

14. Там само.

15. Якимович Б. З iсторiї УСС // Пам’ятки України. – 1990. – № 1. – С. 58-63 та iн.

16. Крип’якевич I.Вказ. праця. – с. 134.

17. Лазарович М. Українські Січові Стрільці: національно-політична та культурно-просвітницька діяльність. – Тернопіль: Економічна думка, 2000

18. Там само.

19. Крип’якевич I.. Вказ. праця. – с. 134.

20. Олена Степанів – Роман Дашкевич: Спогади і нариси / Упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк; Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009.

21. Там само.

22. Крип’якевич I.Вказ. праця. – с. 134.

23. Грушевський М. Новий перiод iсторiї України за роки вiд 1914 до 1919. – К.: Либiдь, 1992. – с. 34.

24. Рiпецький С. Вказ. праця. – с. 134.

25. Лазарович М. Літературно-видавнича діяльність Українських Січових Стрільців // Дзвін. – 2001. – №2. – С. 125-133.

26. Там само.

27. Литвин М., Науменко К. Українськi Сiчовi Стрiльцi. – К.: Знання, 1992. – с. 112.

28. Якимович Б. З iсторiї УСС // Пам’ятки України. – 1990. – № 1. – С. 58-63.

29. Українськi Сiчовi Стрiльцi, 1914–1920 / За ред. Б. Гнаткевича та iн. – Репринтне вiдтворення з вид. 1935 р. – Львiв: Слово, 1991. – с. 203.

30. Олена Степанів – Роман Дашкевич. Вказ. праця. – с. 134.

Розділ ІІІ

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ У БОЙОВИХ ДІЯХ

Розділ ІІІ

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ У БОЙОВИХ ДІЯХ