3. Функція “Планування”.

Планування – це розробка змісту і послідовності дій для досягнення поставленої мети.

Усю різноманітність планів, розроблюваних на підприємствах та в організаціях, можна класифікувати за такими ознаками:

1. За предметом планування: планування цілей; планування засобів; планування процесів.

2. Залежно від строків планових горизонтів: довгострокове планування (більше ніж на 5 років); середньострокове (від 1 до 5 років); короткострокове (до 1 року); оперативне (на день, декаду, місяць, квартал).

3. За масштабами планування: загальне планування підприємства (організації); планування по галузях діяльності, планування проектів (завдань).

4. За сферами планування: фінансове планування; планування виробничої діяльності; планування робочої сили та ін.

Планування в менеджменті має три цілі:

• внесення моменту свідомої організації господарської діяльності;

• спонукання працівників «зазирати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства;

• критерій контролю фактичних параметрів.

Для того щоб функція планування досягла зазначених цілей, вона повинна ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, гнучкість, масовість.

Принцип повноти. Планування повинне охоплювати всі галузі діяльності підприємства, а також усі етапи, дії та операції як господарських процесів, так і процесів управління. Якщо при плануванні щось випаде з сфери уваги менеджера, то неминуче виникнення зривів, неузгодженості.

Принцип точності. При плануванні потрібно максимально досягти високої точності економічних параметрів, кількісних та якісних характерних дій.

Принцип економічності. Витратоємкість планування повинна бути меншою за ефект, що очікується від запланованих показників, дій, процесів.

Принцип безперервності. Планування досягає поставлених цілей тоді, коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі, так і в просторі.

Принцип масовості. Обґрунтовані плани можуть бути розроблені тільки при залученні до процесу планування співробітників, які виконуватимуть ці плани.

В управлінні розрізняють такі методи (плани):

1. Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним ступенем. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

2. Метод сітьового планування і управління. Процес сітьового планування полягає у побудові таблиці робіт, у якій вказують параметри, що характеризують тривалість їх, та сітьового графіка, де зазначено послідовність робіт.

3. Метод робочого календаря.

Робочий календар – це план роботи керівника чи фахівця за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декаду, тиждень, день).

4. Функція “Рішення”.

Рішення - це вибір альтернативи і результат дій керівника і колективу.

Принципи прийняття рішень:

1. Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах діяльності об’єкта управління.

2. Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинне мати мету, чітко пов’язану із стратегічними планами розвитку об’єкта управління.

3. Кількісна і якісна визначеність. Управлінське рішення покликане впливати на об'єкт управління і обов'язково передбачає досягнення певних результатів, виражених у кількісних та якісних показниках.

4. Правомірність. Діяльність усіх служб системи управління пов'язана з додержанням різних правових норм. Тому будь-яке управлінське рішення повинне витікати з цих норм, не порушувати норми та виходити з компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

5. Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків при мінімумі витрат.

6. Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень ,у перебігу господарських процесів.

7. Комплексність. Діяльність організацій та підприємства споживчої кооперації передбачає наявність взаємопов'язаної сукупності елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і праці, матеріальні, грошові та інші ресурси, а також результати господарювання.

8. Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма викладу їх. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння поставлених перед працівниками, які мають реалізувати рішення, давати можливість контролювати хід їх виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно.

Зміст управлінського рішення можна розкрити в його функціях:

1. Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляють, виходячи з певної стратегії управління соціально-економічною системою, організацією чи підприємством, тобто з врахуванням довгострокової перспективи. Виходячи з стратегічної лінії розвитку, у рішенні ставиться конкретне завдання, яке потрібно виконати в певний строк. При цьому найкращих результатів досягають у тих випадках, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу: те, що вигідно підприємству чи організації, має бути вигідним і окремому працівнику.

2. Координуюча функція (узгодження). Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємно пов'язує їхні дії та необхідні ресурси у часі і просторі. Таким чином, функція координації та узгодження у поєднанні з іншими заходами покликана забезпечувати чітку погодженість дій всього трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.

3. Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.