- •31)Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина
- •33)Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
- •34) Поняття та принципи громадянства.
- •35)Підстави і порядок набуття громадянства України.
- •36)Припинення громадянства України
- •38)Правовий режим іноземців та осіб без громадянства в Україні.
- •39)Правовий статус біженців в Україні.
- •41)Поняття, правові засади та основні принципи виборів
- •42)Види виборів.
- •43)Поняття та види виборчих систем
- •44)Порядок підготовки та проведення виборів народних депутатів України.
- •45)Порядок підготовки та проведення виборів Президента України.
- •46)Порядок підготовки та проведення виборів депутатів Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.
- •47)Поняття та види референдумів.
- •48)Принципи та порядок проведення референдумів в Україні.
- •51)Склад і структура парламенту України
- •52)Комітети Верховної Ради: поняття, завдання, функції.
- •53)Організація роботи Верховної Ради України. Апарат Верховної Ради України.
- •54)Функції та повноваження Верховної Ради України.
- •55)Законодавчий процес та його стадії
- •57)Правовий статус народного депутата України, основні форми його роботи
- •58) Гарантії діяльності народного депутата України. Депутатський імунітет та індемнітет
- •59)Становлення інституту Президента в Україні, його місце і роль в системі державної влади.
- •62)Правовий статус Ради національної безпеки і оборони України
- •64) Поняття виконавчої влади та система її органів в Україні.
- •65)Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі виконавчої влади, його структура та склад.
- •66)Порядок формування та діяльності Кабінету Міністрів України.
- •67)Функції та повноваження Кабінету Міністрів України.
- •68)Правовий статус Прем’єр-міністра України.
- •70)Місцеві державні адміністрації
- •72)Система судів України, їхні функції та повноваження
- •74)Принципи та форми діяльності адвокатури в Україні.
- •75)Конституційно-правовий статус прокуратури в Україні.
57)Правовий статус народного депутата України, основні форми його роботи
Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України. Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями Конституції України (статті 78-81), Законом України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону, від 22 березня 2001р., Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. та іншими актами. У них закріплюються принципи статусу народного депутата України, строк його повноважень, права та обов'язки, гарантії депутатської діяльності. Принципами статусу народного депутата України є: вільний депутатський мандат; здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі; несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності; рівноправність депутатів; депутатська недоторканність і депутатський індемнітет. Принцип вільного депутатського мандата прямо не закріплюється в Конституції України, але він випливає із загального принципу парламентаризму, який отримав визнання в ст. 75 Конституції України. Крім того, Конституція України не передбачає таких складових ознаки імперативного мандата, як накази виборців та відкликання народного депутата України виборцями. Цей принцип має визначальне значення та обумовлює характер мандата народного депутата України. Конституції «радянського» періоду закріплювали імперативний характер депутатського мандата, що обґрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо у XVIII ст. Доктрина Ж.-Ж. Руссо базується на ідеї неподільності і непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу. За Ж.-Ж. Руссо депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноваженими1. Звідси випливали такі необхідні елементи імперативного депутатського мандата, як пов'язаність депутата волею своїх виборців (накази виборців) і відкликання депутата виборцями. У практичному плані імперативний мандат не має ніякого сенсу, оскільки звернення депутата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламентом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезорганізувати його роботу. Конституції демократичних держав здебільшого закріплюють принцип вільного депутатського мандата, сформульований англійським ученим і законодавцем Едмундом Бруком 1774 р.: «парламент не є зібранням послів, котрі мають різні та ворожі інтереси, що їх кожен член парламенту повинен захищати, діючи як агент і адвокат та борючися з іншими агентами і адвокатами; парламент є спеціальною асамблеєю однієї нації з одним інтересом, інтересом цілого,- в якому керівними принципами повинні бути не місцеві цілі, а користь для всіх, яка є результатом захисту інтересів усіх як одного цілого»1. Сутність цього принципу полягає в тому, що парламентарій є представником усього народу (нації), ніхто не може відкликати його або давати обов'язкові накази. Беручи участь у здійсненні функцій парламенту, він пов'язаний нормами Конституції, відповідальністю перед Богом і своєю совістю, яка повинна підказувати йому, яке рішення приймати щодо тих чи інших проблем, які обговорюються в парламенті. До основних положень вільного депутатського мандата, зокрема, належать: 1) мандат є загальним (тобто хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усю націю); 2) мандат- не імперативний, а факультативний (його здійснення вільне - від примусу, депутат не зобов'язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, не зобов'язаний враховувати думку своїх виборців); 3) мандат не підлягає відкликанню; 4) мандат за його здійснення не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню) .