35

Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж

Циклова комісія соціально-економічних дисциплін

Конспект лекцій

з дисципліни «Основи філософських знань»

Розділ ІІ. Релігієзнавство

Підготувала доцент, кандидат політичних наук Деркач Ж.В.

Черкаси

Свідомість людей завжди була тісно пов’язана із релігійним світосприйняття і філософією.

Релігійна свідомість – це сукупність знань, вихідних положень однієї із

світових релігій, уявлень, які основуються на релігійних постулатах, переконаннях, що визначають поведінку людей у відповідності з релігійними нормами. Кожен народ має релігію, його вірування в бога пов‘язані з соціально-психологічними властивостями і потребами людини, тому релігійна свідомість сприяє формуванню неповторної ментальності.

Філософія релігії

Мені довелося потіснити знання, щоб

звільнити місце вірі

І.Кант

Релігія була центральною формою суспільної свідомості аж до епохи Просвітництва, в якій спочатку філософія, а потім наука і етика почали створювати їй конкуренцію. Так виник атеїзм, який не є самостійною формою суспільної свідомості, а виступає своєрідним протиставленням релігійній свідомості. Без цього протиставлення атеїзм не мав би сенсу.

Релігія - це не випадкова гілка культурної еволюції, а обумовлена форма усвідомлення людьми оточуючої дійсності і самих себе. Релігійна свідомість відповідає об’єктивним потребам людського духу і тому допоки ці потреби повністю не задовольняються іншими формами суспільної свідомості, релігія залишається джерелом етичних цінностей, психологічною відрадою і підтримкою, гарантією справедливості.

Сутністю релігійної свідомості є подвоєння світу, а саме визнання поряд з природним і соціальним буттям другого потустороннього світу, в якому, у відповідності усім світовим релігіям, знаходять чи знайдуть своє вирішення всі протиріччя земного буття, що хвилюють людський дух.

Центральний об’єкт релігійної віри – Бог, саме з нього виводиться зміст усієї релігії. Бог для основної маси віруючих є не стільки філософським чи взагалі раціональним принципом, що пояснює походження світу від божого першо-початку, скільки є основою моральної сфери, сенсу людського буття.

Взаємовідносини між релігією і філософією історично змінювались. Якщо матеріалістична філософія послідовно протиставляє себе релігійному світогляду, то різні напрямки ідеалістичної філософії прагнуть до союзу з теологією.

Найбільш тісними ці зв’язки помічаються в традиціях східної філософії, де не завжди визнаються відмінності між філософією і релігією.

Але в європейській культурі відносини між релігією та філософією неоднозначні. В античності релігійні уявлення входили в склад філософії в якості її компонента (мається на увазі лінія Платона), в середні віки навпаки, уже релігія отримавши первинність у суспільному житті, почала включати в себе філософію (вона розглядалась як засіб досягнення необхідної аргументації в теологічних диспутах).

Розподіл філософії та релігії на самостійні форми суспільної свідомості відбувається лише в Новий час, коли починають розвиватися природничі науки, механіка.

У ХХ столітті тісно пов‘язані з релігією ідеалістичні концепції філософії. Філософія прагне заповнити емоційно-душевну пустоту, відновити властиву релігії психологічну рівновагу. Початок століття був відзначений появою різних філософських напрямків, які поставили на перше місце внутрішнє самовідчуття людини. Такою є філософія життя (А.Бергсон), екзистенціалізм (М.Хайдегер, К.Ясперс та ін.), вчення П.Тейяра де Шардена – французького філософа, вченого і теолога, який прагнув усвідомити людину як мету еволюційного розвитку природи. Аналогічними у своєму прагненні до синтезу з релігією виявились і різні ідеї персоналізму (Л.Шестов, П.Рікер). Саме в ХХ столітті почала розвиватись і аксіологія – вчення про цінності (М.Шелер, М.Вебер), - це філософський напрямок, який присвячений обґрунтуванню у складі філософських знань духовних абсолютів і норм.

Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культур суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності. На початку становлення релігійної свідомості її основу складали анімістичні, тотемістичні, фетишистські, магічні уявлення. Анімізм – це донаукове містичне уявлення первісних людей, згідно з яким кожна річ має свого духа, душу, одухотворяються сили і явища природи. На основі таких уявлень формується релігійне вірування тотемізм (тотем – алгонкінське, буквально – його рід) – це віра в спільне походження й кровну спорідненість між групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин або явищем природи. Люди починають поклонятися фетишам – предметам, наділеним надприродною чудодійною силою, їх обожнюють, починають виготовляти амулети, які символізують відповідні фетиші. Зароджується і розвивається магія, як сукупність прийомів і обрядів, які мають чудодійну силу і можуть задобрити душі природних речей і явищ, здійснити мрії, відвести біду.

Поглиблення розподілу праці, утворення приватної власності, а потім і держав сприяло розвитку релігійних вірувань і появи ідеї богів, як сил, що стоять над людиною і її земним життям. Політеїзм, як віра в багатьох богів, має різну основу і зміст вірувань, які відзначаються традиціями, світоглядними і культурними основами різних племен і нардів: обожествляються душі померлих, природні явища.

В різні періоди історичного розвитку наради поступово приходять до монотеїзму (віра в одного бога). Цей шлях проходить через конкретну духовну культуру народу з її особливостями суспільно-економічного життя, географічного ландшафту і клімату. З’являється велика кількість монотеїстичних релігій. Значна їх частина виходить за межі однієї країни і стає світовою релігією. До світових релігій перш за все відноситься християнство з його трьома напрямками: православ’я, католицизм, протестантизм. В рамках цих напрямків, а також між ними і поза їх існуванням існує велика кількість християнських течій і сект. Досить впливовою релігією є буддизм, який має два напрямки: махаяну і хінояну, а також досить самостійну гілку – ламаїзм та значну кількість сект. До світових релігій відноситься іслам, який складається з сунізму і шиїзму, іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм, даосизм, зороастризм.

Первісні релігійні культи збереглись на значній території планети, вони піддавались впливу християнства, ісламу у ході колонізації. Та місцеві традиційні культи і локальні релігії розповсюджені на 70% населення Африки, у внутрішніх районах В’єтнаму, у гірських районах Південно-Східної Азії, папуасів Океанії, аборигенів Австралії та Америки.

В сучасному світі нараховується біля трьох тисяч різних релігійних культів. Найбільш розповсюджені релігійні течії заслуговують на глибокий аналіз.

Осмислюючи філософію і догмати основних світових релігій можна прийти до висновку, що в основі розвитку лежать три стародавні культурні пласти:

• це стародавні країни Близького Сходу, Північної Африки і півдня Європи, на терені яких сформувалися Зороастризм, Іудаїзм, Християнство, Іслам;

• це стародавня Індія, культура якої проявилась у вченнях індуїзму, буддизму;

• це стародавній Китай, який дав життя філософсько-релігійним теоріям конфуціанства і даосизму.

Основні світові релігії

Релігійні погляди Вавілону, Єгипту, Ірану, Греції поступово сформували єдине бачення Бога як творця Світу, визнання людини, як єдності смертного тіла і вічної душі, що в лоні божої сили може перебувати в благодаті раю чи муках пекла. Протягом тисячоліть формувалися релігійні культи, які сотворили історію створення світу, показали причину його руйнації, як боротьбу між Добром і Злом, визначили кінець цієї боротьби Страшним Судом, який повинен відновити гармонію світу.

Зороастризм

Зороастризм – релігійне вчення іранського пророка Заратустри – можливо найдавніше із світових релігійних откровеній. Точно його вік встановити важко. Протягом багатьох віків тексти Авести – головної священної книги зороастрійців – передавалися в усній формі. Записали їх лише в перших віках нашої ери. Головний пророк релігії – Заратустра родом з мідійського міста Рагі, скоріше всього він жив в VІІІ – VІІ ст. до нашої ери. Він є автором невеликих поем “Гати”, які і дають нам відомості про релігію і його пророка.

В релігії возвеличується бог Ахурамазда (порядку і справедливості).

Його проголосив Заратустра несотворенним Богом, що існує вічно і є творцем всього благого: світла, правди, доброти, знання, святості і доброчинності. Джерелом зла у всесвіті оголосив Ангро-Майньою (злого духа), який також несотворим і є носієм зла. Ці дві протилежності буття Заратустра бачив у вічному зіткненні: “Воістину, - говорив він, - є два первинних духа, близнята, що славляться своєю протилежністю в думці, в слові і в дії – вони обидва, добрий і злий. Коли ці два духа зійшлися вперше, то вони сотворили буття і небуття, і те, що чекає, врешті решт, тих, хто іде шляхом брехні, - це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще. І ось із цих двох духів один, що слідує брехні, вибрав зло, а другий – Дух Найсвятіший, обряджений в найміцніший камінь (в небесну твердь) увібрав праведність”.¹

Отже, царство Ахурамазди уособлює позитивну сторону буття, а царство Ангро-Маньою – негативну. Ахурамазда знаходиться в ніким не створеній стихії світла, Ангро-Маньою – у вічному мороці. Протягом довгого часу ці області, розділені пустотою, ніяк не стикались. І лише створення Всесвіту зіткнуло їх і породило постійну боротьбу, змішавши нашому світі добро і зло.

Спочатку Ахурамазда створив шість вищих божеств:

• Воху Мана (“Благий помисел”);

• Аша Вахішта (“Краща праведність”) – божество, що втілює закон істини;

• Спента Армайті (“Святе благочестя”), втілює те, що добре і праведне;

• Хшатра Вайр”я (“Бажана влада”) – це сила, яку кожна людина повинна проявляти, прагнучи до праведного життя;

• Хаурватат (“Цілісність”);

• Амертат (“Безсмертя”).

Усі разом вони були відомі як Амеша Спента (Безсмертні Святі). Кожне божество було пов’язане і володарювало якимось явищем: небесами із каміння, землею, вогнем, водою, рослинами. Воху Мана покровительству вав корові, а людина з її розумом і правом вибору належала самому Ахурамазді.

Ангро-Маньою – це тьма, брехня, зло і незнання. Він також має шість могутніх богів: Злий Розум, Хвороба, Руйнування, Смерть і т.п. Під його покровительством також знаходяться злі боги – деви, а також багато злих духів. Щоб захиститись від зла, людина повинна щоденно молотися, очищатися, приносити жертву.

Війна між Ахурамаздою і Ангро-Манью розгорілася в момент світо творення. Спочатку Ахурамазда створив всіх вільними від тілесної оболонки, потім надав разом з помічниками матеріальну форму. Та в той же час, коли творіння стало матеріальним, воно стало доступним злу.

Напад Ангро-Манью ознаменував початок нової космічної ери – “Зміщення”; протягом якої цей світ – це суміш добра і зла, а людина знаходиться під постійною небезпекою зійти зі шляху доброчинності.

Основна ідея Заратустри в тому, що добро може перемогти лише за допомогою чистих, світлих сил і дякуючи участі людини. Людина створена союзником Бога і працює разом з ним для досягнення перемоги над злом. Фізична смерть не припиняє людське існування. Кожна душа, розставшись із тілом, буде судима за те, що сотворила в житті. На вагах правосуддя будуть зважуватися думки, слова і справи кожної душі: добрі – на одній чаші, злі – на іншій. Якщо переважать добрі – то душа потрапить в рай; злі – в пекло.

В кінці світу і на початку ери “Розподілу” відбудеться загальне воскресіння мертвих. Тоді праведники отримають “майбутнє тіло”, а земля віддасть кістки померлих. Після воскресіння буде Останній Суд. Люди повинні будуть пройти через річку розплавленого металу, яка для праведних буде парним молоком, а для злих – пекельним металом, який знищить їх назавжди. Для праведних людей настане час вічного життя в царстві Бога на землі.

Це вчення, що знайшло своє місце в Ірані, мало вплив і на Індію, і на народи південної Європи. Поєднуючись з іудаїзмом і християнством, зороастризм сприяв появі різних вчень та єресей в середні віки.

Іудаїзм

Ця релігія почала утворюватись ще в ІІ тисячолітті до нашої ери і розповсюджена в основному серед євреїв. Історія її розвитку пов’язана із завоюванням давніми євреями Палестини, а далі підкорення іудейської держави римлянами, що привело до розсіювання іудеїв по світу, утворення релігійних общин – синагог, які очолювали равини. Вони давали знання, регулювали відносини між віруючими. Давньоіудейська Біблія це книги Старого заповіту, які складались протягом ХІІІ - ІІ ст. до нашої ери. Складання Талмуда – другого за значенням після Біблії джерела іудейського віровчення – завершено равинами у V ст. нашої ери.

Вчення іудаїзму проголошує культ єдиного бога Яхве; ідею “богообраності” єврейського народу, віру в пришестя месії – небесного спасителя; очікування кінця світу, воскресіння мертвих. Ця релігія має специфічні обряди: обряд обрізання, поважається піст, їжа розпділяєтьсая на дозволену (кошарну) і недозовену (трефну).

Іудаїзм має кілька течій. Так, у Вавілоні у VІІІ столітті виникло караїмство (від давньоєврейського – “караїм” - чтець), яке не визнає Талмуд, а усю увагу концентрує на Старому заповіті.

Досить популярною у стародавні часи була каббала (переказ) – містичне вчення, яке складається з елементів піфагоризму і християнства, суть якого викладена у книзі ХІІІ століття – Зогар – містичному коментарі Тори. У ХVІ - ХVІІ століттях каббала в основному займалась магією і чаклунством та символічним тлумаченням Старого заповіту. Каббалістична містика сприяла появі хасидизму – другої секти іудаїзму.

Хасидизм виник в ХVІІІ столітті серед віруючих Польщі та України як вираження протесту бідних верств єврейського населення. Засновник секти Ізраїль Бешт і його послідовники, використовуючи каббалу і містицизм, виступили проти равинів, відстоюючи вивчення Біблії і Талмуду як істинне служіння богу, і доводили, що головне в житті віруючого – це благочестива поведінка, фанатична молитва, виконання заповітів, які тільки і дозволяють людині знайти спільну мову з богом.