5. Буття людини між життям і смертю

Гайдеггер уважає, що автентичність людини розкривається в процесі прийняття смерті. Смерть – це той онтологічний вимір, у якому людина відкриває сама себе. Смерть відкриває час. Загалом за Гайдеггером, людське буття – це буття-до смерті.

Сартр зазначає, що людина не може уникнути:бути, робити, бути серед інших, бути смертною. Смерть не з’являється на основі нашої свободи, вона може тільки відібрати у життя всяке значення. Саме існування смерті цілковито відчужує нас у нашому власному житті на користь іншого. Бути мертвим – це бути здобиччю для живих. Самогубство абсурдність, що занурює наше життя в минуле. Завдяки смерті для-себе перетворюється на у-собі. Сартр не приймає гайдеггерівської позиції, що людське буття – це буття-до-смерті. Смерть не є онтологічною структурою людського буття, такою структурою є скінченність. Людська реальність залишалася б скінченною, навіть як би була безсмертною, оскільки вона завжди робить вибір, вона робиться скінченною, вибравши себе людиною. У людини завжди залишаються нереалізовані можливості, життя не можна повторити.

Альбер Камю (1913-1960) уважає, що у філософії існує лише одна справді важлива проблема – це проблема суїциду. Чи варте життя того, щоб прожити, чи воно взагалі того не вартує, відповівши на це питання, ми розв’яжемо глобальну проблему філософії. Камю намагається розглянути зв’язок між суїцидом і абсурдом. Чи призводить абсурд до смерті? Абсурд виникає при зустрічі людини зі світом. Я розумію, зазначає Камю, дві реальності: моє прагнення до абсолюту й єдності; неможливість звести світ до принципів раціональності та розумності. Ці дві протилежності неможливо об’єднати. Абсурд не веде до суїциду. Цінність життя визначається бунтом. З абсурду випливає три наслідки: мій бунт, моя свобода, моя пристрасть. Призначення людини – весь світ, і вона єдиний його господар

22. Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)

23. Праця Ф.Ніцше “По той бік добра й зла” (фрагмент 1-2 глави).

24. Праця З.Фройда “Основні категорії психоаналізу”.

25. Праця К.Г.Юнга “Про архетипи колективного несвідомого”.

26. Праця Е.Фромма “Некрофіли та Адольф Гітлер”.

27. Праця Л.Шестова “Добро в учении гр.Толстого и Ф.Ницше”

28. Праця Ж.П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”.

Головне питання філософії, єкзестенціалісти вбачали в тому ,як ти жити людині ,що втратила прогресивістські ілюзії, перед загрозою історичніх катастроф . Людина ,розмірковують екзистенціалісти ,зовсім самотня в цьому суперечливову світі. Вона поставлена в ситуацію один на один з проблемами ,що мають випадковий характер .Ніхто не може ій допомогти . Навіть Бог , бо він вмер. Ідея смерті Бога ,а вона була вихідною при побудові філософських міркувань у творчості Ф.Ніцше, Ф. Достоевського та деяких інших мислителів , є визначальною і в екзистенціалістів.Якщо «Бога немає, то все дозволено!».Так вважав Достоевський. Оскільки Бог помер , то відповідальність за життя має взяти на себе надлюдина. Це – філософське кредо Ф.Ніцще .Екзистенціалісти пропонують інший варіант виходу. Смерть Бога ,вважають вони, перекладає відповідальність за життя на людину:кожен повинен взяти на себе відповідповідальність за влвсну долю ,за свій автономний вибір .Критерієм же такого вибору може бути власна совість ,а не релігійні настанови , не традиційні моральні норми.Наприклад вислів Сартра: «Я , молив випрошував знамення ,посилав до неба заклики,- але не отримав відповіді !».Людина сама повинна вирішувати ,як їй бути ,як себе вести в тій чи іншій ситуації.Вона сама для себе є джерелом своїх цінностей і моральних принципів.Головний висновок екзистенціалізму : Якщо існує людина , то не може існувати Бог, але якщо існує Бог , то людина – Це ніщо!

22. Праця А.Камю “Міф про Сізіфа”.

Філософія Екзистенціалістів – це опис надзвичайно суперечливого людського існування, його модусів .Оскільки ж модусами є стани людини- піклування , страх, рішучість,совість, та ін. – їх аналіз в контексті природи людської особистості і її реалізації в суперечливих реаліях життя становить головну лінію філософських роздумівекзестенціалістів.

Яскравим прикладом яе для мене стали роздуми А. Камю над ситуаціею абсурдності людського існування в роботі «Міф про Сізіфа». Відомо, що боги прирекли Сізіфа на тяжку працю: піднімати важкий камінь на високу гору за те ,що виявив свавілля щодо волі богів. Ця робота вимагала надлюдського напруження фізичних сил ,але сенс покарання був у іншому : піднятий камінь зривався вниз , і змучений Сізіф мав знову і знову і знову розпочинати важку роботу . «Нам невідомі подробиці перебування Сізіфа у пеклі ,- пише А.Камю,-Ми можемо уявити лише напружене тіло ,що прагне підняти величезний камінь покотити його ,зібратися з ним схилом ; бачимо спотворене судорогою обличчя, притиснуті до каменю щоку , плече ,що стримує покрите глиною вагу... руки, з забрудненими землею долонями ,що піднімають камінь. У результаті довгих і розмірених зусиль без неба ,у часі без початку і кінця ціль досягнуто .Сізіф дивиться ,як за мить камінь скочуеться до підніжжя гори , звідки його потрібно знову піднімати до вершини . Він спускаеться донизу. Я бачу цю людину , що спускаеться важким але впевненим кроком ,до страждань які не мають кінця .У цей час разом з диханням до нього повертаеться свідомість ,невідворотна як і його біди .І в кожну мить , спускаючись з вершини до лігвища богів , він вище своєї долі.Він твердіше свого каменя.»В описі даної ситуації він досяг усього того чого не мав в жодній іншій соціально- філософській системі .

22. Праця Ж.П.Сартра “Буття і ніщо” (фрагмент).