22. Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.

Розглянувши у роботі "Невдоволення культурою" всі форми людської боротьби за щастя, Фрейд приходить до невтішних висновків: зі стражданнями потрібно змиритися. Ні втеча від світу, ні релігія не дають нам спасіння від страждань. Найкращим засобом він вважав наукове пізнання і працю на благо самому собі та іншим людям. Він рекомендував слідувати мудрому раді Вольтера: "обробляти свій сад", бо праця, як говориться в "Кандида", "жене від нас три нещастя: нудьгу, порок і нужду". Але й цими засобами перетворення природи і суспільства не скасувати старість, хвороби, смерті. До того ж, більша частина людей ніколи не стане розглядати працю інакше, як прокляття, а наукове пізнання залишається справою незначної меншини. Тим не менше для Фрейда, раціоналіста і просвітителя, пізнання необхідності та свідоме їй следование складають людську свободу. Ми вільні, коли долаємо дитячий нарціссізм, відмовляємося від ілюзії. На відміну від релігії, яка для Фрейда служить лише увічнення таких ілюзій, мистецтво допомагає людині хоча б на час отрешиться від страждань і створює світ образів, гра яких на какое то время звільняє нас від тягаря несвідомих пристрастей. Але на вершині усіх форм діяльності людського духу стоїть наука: "Там, де було Воно, повинно стати Я", пізнання робить нас вільними. Слідом за просвітителя Фрейд вірив у те, що свобода є усвідомлена необхідність, а Логос - вища божество.

Філософію Фрейда порівнюють то з навчаннями Шопенгауэра і Ніцше, то з поглядом раціоналістов і просвітителів XVII-XVIII ст. З першими його ріднить і песимізм, і тлумачення культури як породження неосознаваемих влечение; з другими віра в розум і в остаточну перемогу "наукового світогляду". Свої відкриття Фрейд порівнював з відкриттями Коперника і Дарвіна, завдали удару по зарозумілості людей, яке ставило людину в центр світу і на вершину буття.

22. Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.

23. Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.

24. Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.

Глибинний психоаналіз К.Г.Юнга. Карл Густав ЮНГ ( 1875-1961 ) - швейцарський психоаналітик, теоретик глибинного психоаналізу, творець одного з напрямків психоаналізу - аналітичної психології. Він критикує вчення З.Фройда і, переосмислюючи його теорію несвідомого, розробляє власне вчення про колективне та індивідуальне несвідоме.

К.Г.Юнг не приймає фройдівського біологізму у розумінні людини, а намагається аналізувати людину як істоту духовну, релігійну. Він доходить висновку, що З.Фройд не достатньо аргументовано зводить усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту.Інстинкти людини, вважає К.Г.Юнг, мають не біологічну, а символічну природу.Несвідоме виробляє певні форми чи ідеї, які мають схематичний характер і складають основу всіх уявлень людини. Ці форми К.Г.Юнг назвав архетипами.

З.Фройд і К.Г.Юнг розходяться також у питанні розуміння природи лібідо як фактора психічної енергії індивіда. Так, З.Фройд пов’язує лібідо з придушенням сексуальності і переміщенням еротичного інтересу з зовнішніх об’єктів у внутрішній світ, а К.Г.Юнг вважає, що лібідо не обмежується еротичними орієнтаціями на зовнішній світ, а шизофренію, зокрема, не можна зв’язувати лише із сексуальним витісненням. З.Фройд висловлює впевненість у тому, що неврози започатковуються в ранньому дитинстві і пов’язані з кровозмішувальними (інцестуальними) фантазіями та бажаннями, так званим Едіповим комплексом. Натомість К.Г.Юнг критикую дану позицію і переконує, що неврози спричиняються сьогоденною ситуацією, а дитячі фантазії відіграють другорядну роль.

На відміну від З.Фройда, К.Г.Юнг виділяє у несвідомому два рівня, чітко розмежовуючи “індивідуальне несвідоме” та “колективне несвідоме”. “Індивідуальне несвідоме" - особисте, персональне несвідоме, яке віддзеркалює особистісний досвід окремої людини. Воно складається з переживань, які колись були свідомими, але через забуття або пригнічення втратили свідомий характер. Індивідуальне несвідоме відповідає образу тіні, який часто зустрічається у сновидіннях - певної негативної частини особистості, суми прихованих, невигідних властивостей, недостатньо розвинутих змістів особистого несвідомого. “Колективне несвідоме” вміщує в собі приховані сліди пам’яті людського минулого: расової й національної історії і навіть долюдського, доісторичного її тваринного існування. Це те, що залишилося у спадок від предків і є загальнолюдським досвідом.

“Колективне несвідоме” структурованетак званимиархетипами. Архетипами Юнг називає формальні зразки поведінки чи символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи і які відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини.

На думку К.Г.Юнга очевидно існує стільки ж архетипів скільки є життєвих ситуацій. Усі архетипні образи є амбівалентними, такими, що поєднують в собі протилежні визначення. Ознакою колективних образів-архетипів є також їх „космічність”, часова й просторова нескінченність. Добре відомим вираженням архетипів є міфи й казки, а також сновидіння й видіння, таємні (езотеричні) чення. Архетип, в якій би формі він не проявлявся, володіє нездоланною примусовою силою, що йде від несвідомого, а переживання архетипних символів поєднує водночас і захоплення й жах, поклоніння й страх.

Серед найпоширеніших архетипів мають місце архетипи структури особистості: персона, тінь, аніма/анімус, самість. Архетип тіні символізує все те, що пов’язане з негативним, диявольським, агресивним, прихованою стороною людського існування. Це зворотна сторона усвідомленого існування. Персона - є фрагментом колективної психіки, вона лише інсценує індивідуальність. Персона - це своєрідна маска, яку особистість одягає у відповідь на вимоги соціального оточення. Самість- центральний архетип особистості, довкола якого концентруються всі психічні властивості людини, вона охоплює не лише свідому, але і несвідому психіку. Це центр тотальної особистості. Свідоме й несвідоме взаємно доповнюють ціле – самість.Самість є вищою за нас величиною. Частина не може знати цілого, самість не можна повністю пізнати. К.Г.Юнг вважає, що самість можна назвати Богом в нас, Христос є символом самості. Завдання людини – стати власною самістю, вивільнитися від персони й образів колективного несвідомого.

Найчастіше несвідоме символізується архетипом води.К.Г.Юнг зазначає, що той, хто дивиться у дзеркало вод бачить своє власне відображення. Не всі до цього готові. Усе негативне, як правило, проектується людиною на інших, на зовнішній світ, а якщо вона здатна побачити власну тінь і витримати знання про неї, то тоді людина зустрічається із власним несвідомим. Після того як на поверхні вод бачимо власне обличчя, починають з’являтися інші живі істоти – риби, русалки, сирени, феї.

Окремо К.Г.Юнг виокремлює ще два взаємообумовлених архетипи, які розкривають психологічну цілісність індивіда – аніму та анімуса. Якщо, приміром, як зазначає К.Г.Юнг, архетип тіні виявити не складно, то архетипи аніма та анімус дають можливість визнати відносне зло своєї природи, а спроба зазирнути в обличчя абсолютного зла є рідкісним і вражаючим за впливом досвідом.

Аніма - це душа, але це не душа як філософське поняття, це природний архетип, це частина жіночої душі в чоловікові. Чоловіча сутність апріорно налаштована на жінку. У несвідомому чоловіка є успадкований колективний образ жінки, за допомогою якого він пізнає жіночу природу. Аніма - це той фактор, який породжує проекції, З’являючись у снах, візіях чи фантазіях, вона завжди набуває персоніфікованої форми. Чоловік бажає ту жінку, яка відповідала б його особливому типу власної несвідомої жіночності, тобто жінку, яка була б здатна прийняти проекцію його душі. Аніма як жіноче начало, передусім проявляється як хаотичний життєвий потяг. Водночас у ній є щось від таємного знання і потаємної мудрості. Разом з архетипом анімими вступаємо у царство богів. Все те, що стосується її є безумовно значимим, небезпечним, магічним. Бажаючи життя, вона бажає і добра й зла, життя це не тільки благо, але і зло. Анімаконсервативна, вона зберігає в собі давнє людство. Античній людині аніма з’являлася як богиня, чи як відьма. У середньовіччі - це Марія чи Церква.

Тоді як аніма- це материнський Ерос (відповідає за настрої), то анімус – це батьківський Логос (відповідає за думки) – водночас чарівник, гном. Хоча дії аніми та анімуса можна усвідомлювати, вони самі є факторами, які лежать поза свідомістю, є недоступними для сприйняття й волі. Вони завжди залишаються автономними, аніма й анімус можуть усвідомлюватися лише через стосунки з партнером протилежної статі.

Між персоною та анімою існує компенсаторне відношення. Аніма протистоїть персоні. Ідентифікація із соціальною роллю є джерелом неврозів. Водночас, тією мірою, якою світ спонукає індивіда до ідентифікації з маскою, тією ж мірою індивід зазнає впливу із середини. Несвідоме подавляє „Я” із тією ж силою, якою його пригнічує персона. Стосовно персони легше здійсни розрізнення, від аніми відрізнити себе дуже важко.

Ланкою, яка пов’язує особисте й колективне несвідоме, за К.Г.Юнгом є комплекс, який засвідчує силу й владу несвідомого над свідомими процесами. Людина випрацьовує штучний комплекс поведінки, що приховує її несвідомі глибини “я”.

Загалом людина, що володіє свідомістю змушена пристосовуватися до свого внутрішнього світу. К.Г.Юнг розрізняє два типи мислення:першим із них єлогічне, направлене, яке відбувається у судженнях, є словесним, вимагає зусиль волі, воно втомлює;другим - ненаправлене, міфологічне, яке є потоком образів, а не понять. Дикун, первісна людина зберігає гармонію внутрішнього й зовнішнього світу за допомогою міфології, магії, ритуалів. Дикун просто пристосовує весь зовнішній досвід до душевних подій, він несхильний до об’єктивного мислення. Міфологічне мислення дозволяє адаптуватися до внутрішнього світу, встановити рівновагу із силами несвідомого. У сновидіннях контроль логічного мислення послаблюється і ми знову вступаємо у втрачений для нашої свідомості фантастичний світ.

К.Г.Юнг вважає, що релігія вічна, вона необхідна, передусім, як засіб збереження психічного здоров’я. Релігійна символіка - це запобіжник від енергії несвідомого. Цивілізація, яка втрачає своїх богів, свої міфи є приреченою. Міф дає підґрунтя для існування, встановлює життєві координати. Коли міф руйнується людина втрачає смисл свого існування.

Будь яка людина, яка має хоч якусь ego-свідомість, не сумнівається у тому, що знає сама себе, але ego знає тільки свій зміст і не знає несвідомого. „Псіхе” подібне до тіла, про фізіологію й анатомію якого середня людина теж мало знає. Структура й фізіологія мозку не пояснює психічний процес. “Псіхе” має специфічну природу. У широкій зоні несвідомого, яка надійно захищена від критики і контролю свідомості, ми абсолютно беззахисні, відкриті усім видам психічних впливів та психічних інфекцій. Без свідомості не було б, практично, ніякого світу, оскільки світ існує для нас лише у тій мірі, у якій його усвідомлено відображає “псіхе”. Свідомість є попередньою умовою буття.

Той факт, що на нас впливає (діє) Божество ми можемо констатувати лише через психіку. При цьому ми нездатні вирішити, чи ці впливи спричиняє Бог, чи наше несвідоме. Неможливо визначити, чи є Божество і несвідоме двома різними величинами. Точніше кажучи, образ Бога співпадає не з несвідомим взагалі, а з його певним елементом – архетипом самості. Емпірично неможливо відділити цей архетип від образу Бога. Емпірично достатньо впевнено можна констатувати, що в несвідомому є архетип цілісності, він спонтанно виявляє себе у сновидіннях, і що певна, незалежна від свідомої волі, тенденція полягає у тому, щоб стягувати інші архетипи до цього центру. Цей архетип породжує символи, що споконвіку характеризують і виражають Божество.

Особливу увагу К. Юнг приділяє важливості боротьби з тінню. Він доходить висновку, що події 30-40 рр. ХХ ст. наводять на думку про специфічні психічні розлади. Ще у 1918 р., зазначає К.Г.Юнг, він помітив специфічні порушення у несвідомій сфері своїх пацієнтів, які неможливо було пояснити їх індивідуальною психологією. Порушення у сфері колективного несвідомого К.Г.Юнг виявляв у кожного свого німецького пацієнта. Але виявилося, що це властиво не лише німцям, хоча німці є більш чутливими. Поразка і соціальні катастрофи посилили стадний інстинкт у Німеччині, вочевидь Німеччина стала першою жертвою серед західних на-цій - жертвою масового руху, який спричинився підйомом сил, які до того спали глибоко в несвідомому. Ці сили повинні були відіграти роль компенсації.

Хвиля, яка піднялася із глибин несвідомого після Першої Світової війни, знайшла відбиток у індивідуальних сновидіннях, у формі колективних, міфологічних символів, що виражали первісні інстинкти, насилля й жорстокість, тобто сили тьми. Коли подібні символи проявляються у великої кількості індивідів і є для них незрозумілими, вони притягують таких індивідів один до одного ніби магнітом, і так формується натовп. Лідер для натовпу незабаром знайдеться – особистість, яка має найменшу опірність, найменше почуття відповідальності, і з причини своїх низьких схильностей, найбільшу волю до влади.

Натиск масових інстинктів був симптомом компенсаторного руху несвідомого. Такий рух став можливим, тому, що у свідомості людей утворилося відчуження від природних законів людського існування. Завдяки індустріалізації величезні групи населення були відірвані від свого коріння і зібрані разом у крупних центрах. Ця нова форма існування – із своєю масовою психологією і соціальною залежністю від коливань ринку та оплати праці – породила на світ індивіда, який був нестабільним, незахищеним і піддавався впливам. Відчуття індивідуальної слабкості, пов’язане, звичайно, із небуттям, було компенсовано досі невиданим прагненням влади.

Німці бажали порядку, але вони припустилися фатальної помилки, обравши своїм лідером головну жертву безпорядку і неконтрольованих бажань. Як і решта світу, вони не розуміли, у чому полягає значення Гітлера, не розуміли, що він символізував те, що є в кожному індивіді. Він був персоніфікацією всіх низьких людських виявів. Він був абсолютно нездатною, не адаптивною, безвідповідальною і психопатичною особистістю, сповненою порожніми, дитячими фантазіями, але обдарованою гострою інтуїцією щура чи безпритульника. Він представляв тінь, нижчий бік особистості кожного, у грандіозних масштабах,і це була друга причина, за якою за ним пішли.

Людські войовничі інстинкти неможливо викорінити і тому стан абсолютного миру неможливий, конфлікт завжди залишається. Але тут справа за кожним, потрібно свою агресивність повернути в себе. Психолог вірить у індивідуальне, як єдиний носій думки і життя в цілому. Усе, що перевищує розміри конкретної людини водночас пробуджує відповідні нелюдські сили в її несвідомому. У будь-якій країні Заходу існують невеликі групи підривних елементів, і зупинити розповсюдження їх ідей може лише критичний розум окремого у вищій мірі розвиненого і розумово стабільного шару населення. Не потрібно переоцінювати „товщину” цього шару. У кожній країні вона різна й залежить від національних особливостей народу.

Маса подавляє проникливість та вдумливість і якщо поріг подолано, то наступає своєрідне колективне безумство, яке швидко перетворюється у психічну епідемію. За таких умов на самий верх піднімаються ті елементи, які в епоху правління розуму вважаються асоціальними і існування яких суспільство лише терпить. Противагою масовій свідомості К.Г.Юнг вважає релігію. Спротив організованій масі може здійснити лише людина, яка так само добре організована у своїй індивідуальності як маса. Індивіду у його роз’єднаному стані потрібен спрямовуючий та впорядковуючий принцип. Его-свідомість хоче, щоб цю роль відігравала його воля, але при цьому залишає поза увагою потужні фактори несвідомого, які стоять на шляху. Вона повинна пережити їх, чи володіти нумінозним символом, який їх виражає й веде до їх синтезу.