1.Виникнення і становлення юридичної деонтології як науки і навчальної дисципліни

2. Функції юридичної практики

3. Дисциплінарна відповідальність адвокатів

4. ЮД поняття та ознаки

5. Методи здійснення юридичної діяльності

6. Кваліфікаційні вимоги до суддів

7. Предмет та завдання ЮД

8. Типи ВНЗ

9. Професійно-особ якості юриста

10. ЮД як навчальна дисципліна

11. Суб*єкти юридичної діяльності

12. Психологічна культура юриста

13. Юридична наука та її місце в системі сусп наук

14. Функції юридичної практики

15. Інтелектуальна культура юриста

16. Історичні аспекти виникнення проф юрист

17. Методи здійснення юридичної діяльності

18. Кваліфікаційні вимоги адвокатів

19. Предмет та об*єкт юридичної деонтології

20. Структура та види юридичної практики

21. Кваліфікаційні вимоги до юрисконсультів

22. Система юридичної діяльності

23. Сутність правотворчої функції юпридичної практики

24. Кваліфікаційні вимоги до працівників прокуратури

25. Місце і соціальне значення юриста

26. Типи ВНЗ які готують юристів

27. Кваліфікаційні вимоги до держ виконавців

28. Юридична діяльність як вид соціальної діяльності

29. Форми організаціїнавчального процесу у ВНЗ

30. Кваліфікаційні вимоги до працівників відділів реєстрації

31. Завдання ЮД як навч дисципліни

32, Правове регулювання статусу КНУ

33. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури

34. Сутність правоконкретизуючої функції юридичної практики

35. Права та обов*язки осіб які здобувають професію юриста

36. Дисциплінарна відповідальність суддів

37. Сутність правостабілізуючої функції юридичної практики

38. Рівні акредитації ВНЗ

39. Кваліфікаційні вимоги до працівників органів дізнання

40. Юридична наука та її місце в системі суспільних наук

41. Форми організації навчального процесу у ВНЗ

42. Компетентність як показник професійної майстерності юриста

43. Класифікація юрридичних наук та місце ній юридичної деонтології

44. Основні ознаки юридичної практичної діяльності

45. Психологічна культура юриста

46. Професія, кваліфікація та спеціальність юриста

47. Система та структура вищої освіти в Україні

48. Естетична культура юриста

49. Функція оптимізуючої функції юридичної практики

50. Види юридичної діяльності

51. Причини професійної деформації працівників юридичної сфери

52. ЮД як наука її предмет, завдання та методи

53. Система вищої юридичної освіти в Україні

54. Престиє юридичної професії в Україні та світі

55. Сутність систематизаційно-спрямовуючої функції юридичної практики

56. Види юридичної діяльності

57. Професійні стандарти для юристів у докумнтах міжнар орг

58. Становлення та розвиток ЮД

59. Принципи та функції юридичної практичної діяльності

60. Кваліфікаційні вимоги до адвокатів

61. Соціальне значення юридичних деонтологічних знань

62. Форми юридичної діяльності

63. Професіограмма судді

64. Поняття ЮД та її принципи

65. Засоби юридичної діяльності

66. Професіограма адвоката

67. Система юридичної діяльності

68. Фактори формування професійної свідомості юриста

69. Професіограма юрисконсульта

70. Предмет юридичної деонтології

71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності

72. Професіограма прокурора

73. Принципи та функції юридичної практичної діяльності

74. Структура вищого навчаьлного закладу юридичної освіти

75. Професіограма нотаріуса

1.Виникнення і становлення юридичної деонтології як науки і навчальної дисципліни

Деонтологія, зокрема юридична деонтологія, як наука виникла порівняно недавно. Існують різні її види. Нині в Україні найбільш розроблена медична деонтологія. Наявною є педагогічна деонтологія. Найціннішим для людини є життя, здоров’я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, педагогів від виконання ними професійного обов’язку. Юристи мають справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках — доля людини. Юридична деонтологія перебуває в стадії свого становлення.

Термін “деонтологія” вперше ввів у науковий обіг англійський філософ права Ієремія Бентам у праці “Деонтологія, або наука про мораль” (1834 р.). Деонтологія, основи якої досліджував І.Бентам, є вченням про професійні обов’язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазначав учений, у кожній дії важливий результат, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І.Бентаном, становить основу деонтології.

Відомий науковець, професор, В.Сокуренко (м. Львів) вперше за всю історію колишньої союзної держави започаткував дослідження засад юридичної деонтології. Він зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов’язків юриста, аналогічно до вимог, які стосуються лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов’язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. У другій половині 80-х років була запроваджена навчальна дисципліна “Деонтологія”. Її започаткував професор В.Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Слово “деонтологія” утворилось від слова “онтологія”. Так онтологія (від грец. – ontos – суще, а deon (deontos) – потрібне, необхідне і логія – слово, поняття, вчення) – це розділ філософії, вчення про буття (на відміну від гносеології – вчення про пізнання, в якому досліджуються всезагальні основи, принципи буття, його структура і закономірності). Тобто деонтологія – “жива” онтологія, це “дія” онтології. Це не дія минулого, а дія запрограмованого природою, дія створеного, що є закономірним, належним і потрібним у світобудові і життєдіяльності людини.

2. Соціальне призначення юридичної практичної діяльності, її місце і роль у правовій системі відображаються в її функціях — основних напрямах впливу юридичної практичної діяльності на інститути права та суспільні відносини. Функції юридичної практичної діяльності поділяють на соціальні й спеціально-правові.

До соціальних функцій юридичної практичної діяльності належать ідеологічна, економічна, політична, управлінська, виховна та ін.

Спеціально-правові функції юридичної практичної діяльності — це напрями її власне правового впливу на суспільні відносини — регулятивного й охоронного, зокрема реалізація регулятивної функції спрямована на забезпечення упорядкування нормальних, позитивних, корисних соціальних взаємодій суб´єктів права, а охоронна функція — на захист позитивних соціальних взаємодій від соціально шкідливих і небезпечних діянь людей, їх об´єднань, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів суб´єктів права. Так, основними функціями прокуратури є:

• нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами, органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину, а також за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув´язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом; за додержанням законів у Збройних Силах, Прикордонних військах та інших військових формуваннях, дислокованих на території України;

• розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

• підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

• участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі з удосконалення та роз´яснення законодавства.

Слід зауважити, що Конституцією України дещо скорочені функції прокуратури, зокрема в пункті 9 розділу XV "Перехідні положення" визначено: "Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування".

3. Дисциплінарна відповідальність адвоката настає за порушення вимог Закону України «Про адвокатуру», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність адвокатури, у тому числі — міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, а також принципів адвокатської діяльності, вказаних у Присязі адвоката України, — принциповості, чесності, поваги до професії тощо.

У введених Указом Президента України від 30 вересня 1999 р. змінах до Положення про кваліфікаційнодисциплінарну комісію адвокатури (далі — КДКА) йдеться про відповідальність адвокатів за грубе порушення вимог Закону «Про адвокатуру», інших актів законодавства і присяги адвоката України (ч. 2 ст. 131), тобто адвокат відповідає за порушення будьякого акту законодавства, а також тих правових норм та професійних правил, про які йдеться у Присязі.

Законодавець встановлює перелік дисциплінарних стягнень :

— попередження;

— зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;

— анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Застосування кожного з дисциплінарних стягнень у конкретній справі є компетенцією дисциплінарної палати кваліфікаційнодисциплінарної комісії адвокатури, яка утворюється в складі 9 членів. До неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції, відділення Спілки адвокатів України. Формується склад палати за тими ж принципами, що і склад атестаційної палати.

Дисциплінарна палата вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи, приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення або про відмову у притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

Оскаржити рішення про накладення дисциплінарного стягнення можна незалежно від того, ким воно було прийняте — кваліфікаційнодисциплінарної комісією, дисциплінарною палатою чи адвокатським об’єднанням. Оскаржується таке рішення до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури (далі — ВККА) або до суду. Оскаржуватися можуть також дії КДКА, їх палат та членів палат.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів і діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію, яке затверджується Президентом України, та Регламенту, схваленого ВККА 19 лютого 2003 р. До складу цієї комісії входять по одному представнику від кожної кваліфікаційнодисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду, Міністерства юстиції та Спілки адвокатів України.

Склад комісії формується таким чином: представник від кожної КДКА обирається таємним голосуванням на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатів з числа членів КДКА; представник від Верховного Суду обирається Пленумом Верховного Суду, від Спілки адвокатів України — правлінням; від Міністерства юстиції — призначається міністром юстиції. ВККА щорічно має інформувати про свою роботу Кабінет Міністрів України. Строк її повноважень становить три роки.

За результатами розгляду справи Вища кваліфікаційна комісія адвокатури приймає такі рішення: залишити рішення палати або КДКА без зміни; змінити рішення; скасувати рішення і надіслати справу до КДКА для нового розгляду; закрити справу; прийняти її до свого провадження і розглянути по суті.