37. Політичні партії і групи інтересів Поняття «групи інтересів»

Найчастіше в політології при аналізі інституціоналізованих форм політики поняття «заінтересовані групи» або «групи інтересів» використовується для позначення добровільних об´єднань людей у їх стосунках із владою і співвідноситься з поняттям «громадська організація».

Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні об´єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інститутами, насамперед із державою.

Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об´єднання проявляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Іншими словами, групи інтересів функціонують як політичні об´єднання тоді, коли вони або вирішують суто політичні завдання, або вступають у взаємодію з державою. Вони мають політичний вимір, але здебільшого не є суто політичними об´єднаннями. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї. Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об´єднання» тощо. Поняття «групи інтересів» корелюється з такими однопорядковими з ним поняттями, як «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили». Розглянемо зміст кожного з цих понять. У конкуренції різних суспільних груп, які активно відстоюють свій власний, передусім економічний, інтерес, значна частина організованих інтересів отримує задоволення за звичайними каналами громадянського суспільства, поза владними структурами, тобто неполітичним шляхом. Коли ж задоволення колективного інтересу учасників заінтересованої групи вимагає прийняття владних рішень, вона перетворюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік.

Іншими словами, група тиску — це громадське об´єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.

Як феномен політичного життя групи тиску відомі впродовж усієї історії. Однак найбільшого поширення вони набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспільства як породження ліберальної господарської і плюралістичної суспільно-політичної структури. Поява численних груп тиску невіддільна від утворення й розвитку як основних класів капіталістичного суспільства, так і особливо груп інтересів зі своїми економічними, соціальними, професійними та іншими запитами, які політично забезпечують групи тиску. Через тісний зв´язок зазначених понять групи тиску нерідко ототожнюються з групами інтересів. Проте якщо поняття «групи інтересів» указує взагалі на політичний вимір цих груп, то поняття «групи тиску» зазначає лише форму їхньої дії, метод впливу на ті чи інші політичні рішення. Терміну «групи тиску» в політичній науці і практиці передував термін «лобі», який спочатку виник у США й позначав специфічні структури для політичного представництва організованих інтересів. Слово «лобі» (від. англ. lobby — критий, прогулянковий майданчик, коридор) в середині XVI ст. вживалось для позначення прогулянкового майданчика в монастирі. Через століття так почали називати приміщення для прогулянок у Палаті Громад парламенту Англії. Політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в США, коли в 1864 р. термін «лобію-вання» став позначати купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. В Англії така політична практика спочатку осуджувалась, і слово «лобі» прижилось у ній лише в XX ст., а згодом поширилось в інших країнах. Отже, «лобі» як синонім «груп інтересів» — занадто вузьке поняття, оскільки наголос у ньому робиться на локальний і безпосередній вплив — на парламентське законодавство. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури. Таким чином, поняття «лобі», як і поняття «групи тиску», наголошує передусім на методі впливу на політичні рішення, тоді як поняття «групи інтересів» вказує на суб´єкти цього впливу.

У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об´єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.

Спектр багатоманітності громадських організацій величезний. Сюди входять професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, кооперативи, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об´єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо. Як групи інтересів громадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Політичні функції властиві різним громадським організаціям неоднаковою мірою. В одних випадках, наприклад у профспілок, жіночих, молодіжних організацій, вони є досить виразними, в інших — наприклад у різних аматорських об´єднань, можуть проявитись лише ситуативно.

Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само-діяльні об´єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності.

Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної внутрішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій. Суспільні рухи є об´єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями і способами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних випадках вони виступають як чинники світового політичного простору, мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжнародний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух, рух неприєднання (до військово-політичних блоків) тощо. Нерідко такі рухи є об´єднаннями політичних партій і грунтуються на засадах морально-політичної, іноді — матеріальної солідарності. Вони можуть передбачати створення міжнародних координаційних центрів, а можуть обходитись і без них. В інших випадках суспільні рухи виступають як політична сила всередині країни, складова її політичної системи. Саме в цьому розумінні суспільні рухи виступають як групи інтересів. Критерієм належності суспільних рухів як структурного елементу до політичної системи є їхня участь у життєдіяльності держави, формуванні та функціонуванні державних органів, прагнення до виявлення політичних інтересів і потреб соціальних спільностей. Суспільні рухи і громадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу. На відміну від політичних партій вони ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства, можуть здійснювати істотний вплив на неї, зокрема в разі зміни правлячих сил і навіть характеру влади. Громадські організації і суспільні рухи об´єднують людей різної партійної належності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, шо об´єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях. Близьким за змістом до поняття «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними (від лат. latens, latentis — прихований) вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб´єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили. Розрізняють структурні і кон´юнктурні латентні політичні сили. Структурні латентні сили — це елементи структури громадянського суспільства, передусім різноманітні соціальні спільності людей — класи, соціальні верстви і групи, нації, народності, демографічні та професійні спільності, а також традиційні громадські організації і суспільні рухи, які виражають їхні інтереси. Кон´юнктурні латентні політичні сили виникають і діють лише за певних умов. Найчастіше ними виступають групи тиску, політичні клуби, асоціації, корпоративні об´єднання, нові альтернативні рухи тошо. Під впливом спільного інтересу вони декларують свої вимоги, висловлюють претензії, що безпосередньо або опосередковано зачіпають інші сфери суспільного життя. За певних умов вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила — партія, політизований рух. До кон´юнктурних політичних сил належить також клієн-тела. Кліентела (від лат. cliens — слухняний) — це форма персональної залежності, зумовлена не кровнородинними зв´язками, а нерівномірним розподілом влади у суспільстві. Клієнтелістські взаємовідносини є вираженням зв´язку двох осіб з неоднаковими можливостями — патрона і клієнта — для надання взаємної підтримки і взаємного обміну послугами. Цю форму залежності вирізняє її особистісний, автономно-вертикальний, договірний характер. Клієнтела формується і зникає під впливом певних обставин і активно підтримує особу (політичного діяча), з якою вона пов´язана. Таким чином, поняття «групи інтересів», «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили» мають багато спільного, хоча й не є тотожними. Вони відбивають багатоманітність наявних у громадянському суспільстві інтересів, але кожне з них робить це по-своєму, особливо щодо взаємодії цих інтересів з державною владою. Найбільш загальним серед них є поняття «групи інтересів», яке охоплює всю багатоманітність наявних у суспільстві соціально-політичних інтересів, наголошує на представництві цих інтересів у політичному житті і водночас указує на особливості цього представництва порівняно з представництвом суто політичних організацій — партій.

39- 38.Великі групи в політиці

Соціально-групова психологія, свідомість та ідеологія. Діалектика розвитку групової свідомості.  2. Рівні розвитку спільності великих груп.  3. Основні види національно-етнічних груп.  4. Національний характер та національна свідомість.

      Як відомо основну роль в політиці відіграють великі соціальні групи людей. Об`єктивним фактом є те, що соціальне положення людини впливає на її психіку. Приналежність до однієї чи іншої великої соціальної групи формує певні психологічні типи. Великі соціальні групи виділяються, з психологічної точки зору, в першу чергу на основі провідної діяльності, якою займаються люди, які в неї входять – за її характером, особливостями, різновидностями і т.д.        Соціально-групова психологія – це ті особливості свідомості і поведінки, які являють собою відображення умов життя, провідної діяльності і особливостей спілкування великої групи людей. Основу соціально-групової психології, яка так чи інакше впливає на всі інші її сторони і прояви, складають основні загальні потреби людей, які утворюють дану велику соціальну групу.        Соціально-групова психологія, відображаючи реальне життя, першочергово входить в елементарно інстинктивну політичну психологію великих соціальних груп. Однак усвідомлюючись, кристалізуючись і оформляючись в слова, вона розвивається в соціально-групову свідомість.        Соціально-групова свідомість – в системному розумінні, це історично обумовлений рівень усвідомлення членами великої соціальної групи свого положення в системі існуючих соціально-політичних стосунків, а також своїх специфічних соціально-групових потреб та інтересів. Феномен соціально-групової свідомості характеризується тісним переплетінням політико-психологічних та ідеологічних елементів.        Соціально-групова свідомість – продукт довготривалого соціально-історичного розвитку, в основі якого лежить все та ж динаміка потреб людей, які належать до однієї великої соціальної групи, і можливостей їх здійснення, а також пов`язаних з цим уявлень і соціальних дій людей.        Основними відмінними особливостями соціально-групової свідомості, які відрізняють її від масової свідомості та інших видів політичної свідомості, є цілісність, чіткість, визначеність ціннісних орієнтацій і уявлень про цілі суспільно-політичних дій.        Становлення соціально-групової ідеології являє собою, згідно ідеальної схеми, мимовільний, хоч і цілком об`єктивно-історично детермінований процес. По суті, це процес відбору найбільш характерних для буття даної групи психологічних елементів і тенденцій, із всієї сукупності випадкових і суперечливих компонентів психіки, які носять індивідуальний характер. Він також містить їх переробку і самоорганізацію в систему соціально-типових уявлень і цінностей, які керуються свідомою цілеспрямованою політичною поведінкою найбільш “продвинутих” представників даної великої соціальної групи. Це і є основні параметри змісту групової ідеології.        У груповій ідеології виділяють три основні компоненти. По-перше, це цінності даної великої групи. По-друге, це основні норми свідомості, життя і поведінки групи. Накінець, по-третє, це конкретні зразки поведінки для представників даної групи.        Соціально-групова ідеологія існує в формі політичних програм, маніфестів. Носії та пропагандисти групової ідеології перетворюються у професійних політичних працівників, які займаються політикою від імені і в інтересах даної великої соціальної групи. Як правило, для розповсюдження групової ідеології створюються відповідні політичні інструменти: партії, рухи, депутатські групи і т.д. Особливу роль у розповсюдженні групової ідеології відіграють засоби масової інформації – перш за все, які спеціально створюються даною групою і її елітою.        Розвиток соціально-групової свідомості в найбільш конкретному вираженні, під яким розуміється безпосереднє усвідомлення індивідами – представниками даної групи свого до неї безпосереднього відношення, своєї приналежності до неї, і повсякденної включеності в неї, включає три рівні, які виділяються умовно, але досить чітко спостерігаються в реальному житті.        Перший рівень – “зовнішньо-типологічний”. Його назва пов`язана із можливістю чисто зовнішньої фіксації того чи іншого типу ознак, спільних для представників даної великої соціальної групи. Другий рівень – “внутрішньо-ідентифікаційний”. На цьому рівні виникає первинний психологічний зв`язок людини із своєю великою соціальною групою через віднесення себе до неї. З`являється певна спільність у поведінці, усвідомлюється деяка єдність інтересів, з`являються спільні погляди, думки, оцінки. Третій рівень – “солідарно-дієвий”. Він вже передбачає політико-психологічну готовність членів групи до спільних дій у великих розмірах заради досягнення чи збереження цілей та інтересів своїх великих соціальних груп.        Слід також враховувати, що політико-психологічний розвиток людей як членів великих соціальних груп пов`язаний із дією багатьох об`єктивних і суб`єктивних факторів. До перших як правило відносяться стосунки між собою, в рамках спільної соціальної структури суспільства, різних великих і малих груп, членом яких одночасно є людина, інтенсивність внутрішньогрупових, особливо міжособистісних комунікацій та ін. До других перш за все відносяться розвинутість групової політичної організації (наявність політичних партій чи рухів, профсоюзів і т.д.), наявність і степінь розвитку групової ідеології та ін.        Національно-етнічні групи – це великі групи, які включають тисячі і мільйони людей, пов`язаних спільними зовнішніми і внутрішніми психологічними рисами. Це рід і племя, народ і нація, раса і етнос.