Тема 46. Відбудова народного господарства

Втрати УРСР у ІІ світовій війні.

Післявоєнна відбудова промисловості.

Відбудова сільського господарства.

Політична відбудова.

Україна на міжнародній арені.

Втрати УРСР у ІІ світовій війні

ІІ світова війна наклала на Україну страшний відбиток. Щонайменше 5,3 млн. чоловік (7 млн. чоловік за іншими даними), або кожний з 6 мешканців України загинув у цій бойні. 2,4 млн. українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Цілком чи частково було зруйновано 700 великих і малих міст та 28 000 сіл, унаслідок чого безпритульними лишилися понад 10 млн. чоловік. Втрати в економіці мали приголомшуючі масштаби. Було зруйновано 16 тис. промислових підприємств. Загальні збитки економіки України сягали 40 %. Промислове виробництво у 1945 році складало менше 26% рівня 1940 року.

Післявоєнна відбудова промисловості.

Радянська влада почала відбудовувати своє господарство із складання 5–річного плану (1946–1950 рр.). Цей план базувався на характерній особливості тоталітарної системи - можливості безконтрольно розпоряджатися ресурсами. План закликав відбудовувати розорені районі, підняти промисловість та сільське господарство на довоєнний рівень і навіть перевершити його менше ніж за 5 років. Незважаючи на жертви і виснаження, план вимагав підвищення продуктивності праці на 36%.

4-та п’ятирічка дала неоднозначні результати. Відбудова важкої промисловості, що поглинула 85% всіх капіталовкладень, принесла дивовижні успіхи: до 1950 року промислове виробництво перевищувало на Україні рівень 1940 року на 15%. У 1950 р. Україна стала однією з провідних індустріальних країн Європи: по виплавленню чавуну на душу населення вона випередила Великобританію, Західну Німеччину і Францію. Проте зростання промисловості не призвело до підвищення життєвого рівня. Традиційне нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. На 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня. До цього додалася грошова “реформа” 1947 р., яка призвела до девальвації (знецінення) карбованця.

Відбудова сільського господарства

Втративши під час війни більшу частину поголів’я худоби й майже всю техніку, сільське господарство зазнало ще страшніших руйнувань, ніж промисловість. Крім того, другорядне значення, якого надавали цій галузі радянські планувальники, і згубна сільськогосподарська політика радянських чиновників перешкоджали виправленню становища на селі. Радянське керівництво відновило політику колективізації; у 1946 р. було вжито заходів, щоб відібрати у селян землю та реманент, що вони “приватизували” під час війни.

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946 – 1947 рр. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946 – 1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погрішили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення; великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; посилилося кримінальне переслідування “розкрадачів хліба”, які кваліфікувалися як “вороги народу”.

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих дистрофією. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Мінімальну допомогу продовольством України все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Чернівецькій областях республіці 1946 р. померло майже 282 тис., а 1947 р. – понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.

В 1947 р. Микита Хрущов розпочав на Україні гучний проект, який передбачав об’єднання колгоспів у гігантські “агроміста”. При цьому відбувалася ліквідація присадибних ділянок. Пасивний опір і гучні протести набрали такого розмаху, що уряд мусив відмовитися від проекту “агроміст”. На початку 1950 року виробництво зерна досягло близько 60% від рівня 1940 р. й ситне харчування лишалося рідкісною розкішшю.

Політична відбудова

КПУ зменшилася від майже 600 тис. у 1940 р. до близько 200 тис. у 1945 р. Більшість із них евакуювалися і лише десь 15 тис. перебувало на Україні. Прагнучи стати часткою звитяжної Радянської держави, честолюбні українці стали виявляти більше прагнення до вступу в партію. Тому якщо у 1920 р. українців в КПУ нараховувалося 19%, то в 1958 р. - понад 60%, хоч частка росіян на вищих урядових посадах залишалася непропорційно великою. КПУ стала залучати до своїх лав дедалі більшу кількість нової радянської інтелектуальної еліти (учителів, лікарів, інженерів, вчених).

Україна на міжнародній арені.

Найпомітнішим наслідком війни на міжнародному рівні для України стало те, що вона разом з Білорусією та СРСР була включена до складу 47 країн-засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН). Сталін був вкрай зацікавлений у тому, щоб до міжнародної організації увійшло якомога більше радянських республік. Таким чином, СРСР мав би більше голосів і відігравав вагомішу роль. Саме для цього й створювалася ілюзія незалежності республік, у тому числі й України. У лютому 1944 р. було створено Наркомат закордонних справ, який очолив український письменник О.Корнійчук. Але його особа не влаштовувала Й.Сталіна. У липні з Москви був присланий новий нарком – Д.Мануїльський, один з перших і послідовних провідників сталінської політики в Україні. Наркомат (з 1946 р. – міністерство) закордонних справ продовжував існувати, представлючи в ООН не існуючу державу.