Тема 3. Початки праслов’янської історії

1. Праслов’яни.

2. Анти і склавіни.

3. Початки давньоруської державності.

Праслов’яни

Походження і етногенез праслов’ян остаточно не з’ясовані. Лінгвісти довели, що праслов’янські мовні ознаки існували вже в ІІ тис. до н.е. З середини І тис. до н. е. старослов’янська мова виділилася з індоєвропейської. Початок формування праслов’ян припав на ХV - XI ст. до н.е. Це племена тишнецько-комарівської культури, що населяли Східну Польщу, Прикарпаття, Придністров’я, Південну Білорусію і Північну Україну. Вони сіяли пшеницю двох сортів, ячмінь та інші культури. Існував землеробський культ. Розводили худобу, коней і свиней. З часом східна гілка комарівської культури переросла в етнічну спільність племен білогрудівської культури (ХІ – ІХ ст. до н.е.), від яких і беруть корені східні слов’яни (анти). Вони займалися землеробством з застосуванням тяглової сили, скотарством, конярством. У білогрудівців склався землеробський культ. Вони ліпили з глини моделі зерен, хлібців і поклонялися їм. Досягнення цих племен успадкували племена чорноліської культури (Х – VIII ст. до н.е.). Під ударами кіммерійців ці племена відходять на північ і Лівобережну Україну (басейн р. Орелі, Самари, Ворскли). Після приходу скіфів більшість праслов’янських племен України потрапила під їх вплив. На останньому етапі існування Скіфії на території Польщі утворилося племінне об’єднання пшеворської культури (V ст. до н.е. – ІV ст. н.е.). Це германські племена лугіїв і слов’янські – венедів (жили між Віслою, північними схилами Карпат і Дніпром). Давні слов’яни були об’єднані в рамках двох культур - зарубінецької і пшеворської. Займалися землеробством, існувала перелогова система (поле засівається, поки не виснажиться, потім засівається нове, а старе відпочиває). Давні слов’яни займалися також тваринництвом; волами орали поле. Полювали на хутрового звіра, займались рибальством, бортництвом, збирали гриби і ягоди. Із ремесел виділяються залізообробне, а також ковальство, гончарство. Житла будували дерев’яні із заглибленням у землю. Поховальним обрядом була кремація.

Анти і склавіни

Племінне об’єднання венедів на І ст. н.е. починає розпадатися, і натомість утворюються племена склавінів і антів. Склавіни проживали в основному за межами України в межиріччі Дністра та Дунаю. До початку ІV ст. територія Подніпров’я, Подністров’я, Побужжя перебувала під владою слов’янських племен антів. Як свідчать археологічні та писемні джерела, анти розмовляли слов’янською мовою, жили невеликими поселеннями, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення. Суспільний і політичний лад антів вважається військовою демократією. Всі справи вони вирішували спільно, проте в моменти загальної небезпеки анти вибирали вождя – “REX”, який мав визнаний авторитет. Антських царів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Порогаста та інших згадують письмові джерела. Воєнна здобич, контрибуції сприяли накопиченню багатств у антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову політичну владу. Це прискорювало майнову та соціальну диференціацію антського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин. Просуваючись на Балкани, анти захоплювали десятки й сотні тисяч полонених, яких обертали на рабів, проте це не класичне рабство, а скоріше феодальна залежність полоненого від власника. Ця епоха збігається з кількома археокультурами, що виникли із зарубінецької культури. Насамперед це черняхівська (ІІ - V ст.) і київська (ІІІ - перша половина V ст.) культури, для яких характерним заняттям було землеробство. Ремесло відділяється від сільського господарства (відбувається другий поділ праці). Союз антських племен об’єднував як слов’янські, так і неслов’янські племена, але етнічну основу становили жителі лісостепу, нащадки зарубінців. Жили в напівземлянках або землянках з плетеними із хмизу стінами, обмазаними глиною. Поселення виникали через 2 - 4 км в зручних для землеробства місцях. При обробці землі частіше використовували плуг з череслами. Зерно мололи жорнами.

На півдні України в ІІ ст. утворилося Готське королівство. Анти і готи разом воювали з Римською імперією. В 375 р. на Готське королівство напали гуни, що об’єдналися з антами і знищили готів. Гуни тривалий час наводили жах на всю Західну Європу, і тільки після смерті царя Аттіли в 453 році царство гунів розпалось. Праукраїнське антське об’єднання ще певний час існувало, але у 602 р. було розгромлене військами аварів під проводом царя Апсиха. Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов’яни.

Початки давньоруської державності

Друга половина І тис. – це час, коли з загальнослов’янського масиву племен виділяються три гілки: східна, західна та південна. Східні слов’яни у VI – IX ст. займали величезну територію Східної Європи - від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. За літописами у східних слов’ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен. Найважливішими були поляни, що жили по Дніпру, древляни – на Північному Заході, сіверці – на Північному Сході, уличі та тіверці - на півдні. На заході жили дуліби та волиняни.

Про політичну структуру східних слов’ян відомо небагато. Верховних правителів чи централізованої влади вони не мали. Племена й роди, на чолі яких були патріархи, вирішували важливі питання шляхом загальної згоди. Племена полян, сіверян і древлян проживали у вигідному геополітичному середовищі (в центрі праукраїнської людності і на перехресті важливих торгових шляхів). Саме тут і починає утворюватися праукраїнська держава. Першим етапом утворення держави було формування протягом VII - першої половини IX ст. переддержавних утворень: Куявії (полянське князівство Кия), Дулібії, Славії, Артанії тощо. З кінця V ст. головну роль починає відігравати Київ. Одним із перших київських князів (якщо не першим) був князь Кий із братами Щеком і Хоривом та сестрою Либідь. Нащадками були князі Дір і Аскольд, які прийняли християнство. Вони проводили активну зовнішню політику – воювали з Візантією, Аварським та Хазарським каганатами. Землеробство залишається основним заняттям. Використовується наральник з широким трикутним лезом, винаходять примітивні млини, розвивається металургія, обробка заліза, дерева, кісток, гончарство. Виникають значні ремісничі центри. Швидко розвивається торгівля, поступово формується феодальний лад.

Отже, в процесі консолідації та розвитку економічних і політичних факторів східнослов’янських племен формуються перші державні утворення, які прийнято вважати примітивними попередниками першої східнослов’янської держави - Київської Русі.