68. Суспільство та його складові

В осягненні природи суспiльства першими тут були античнi мислителi (Платон, Аристотель, Епiкур), якi дали свiтовi теоретичнi уявлення про соцiум як систему спiвiснування людей. Для них суспiльство було эразком свiтової, космiчної едностi, яка проникае й охоплюе будь-яку множиннiсть. Не лише людську спiльноту, а й Землю, Всесвiт вони розглядали як своерiдне «суспiльство» — «державу богiв i людей». Епiкур вважав, що суспiльство постас результатом угоди мiж окремими людьми про устрiй їхнього спiльного життя, що мае полегшити стосунки мiж ними i створити взаемну безпеку. В епоху середньовiчного християнського свiтогляду суспiльство ототожнювалось iз Тiлом Боголюдини Христа. Мислителi Нового часу Т. Гоббс, дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо знову актуалiзували iдею добровiльноi угоди мiж людьми як первiсного принципу влаштування громадського життя. У сучасному тлумаченнi природи суспiльства простежуеться двоаспектнiсть як своерiдний прояв соцiального унiверсалiзму й соцiального атомiзму. З одного боку, суспiльство постас як система зв’язкiв i стосункiв, у якiй i завдяки якiй люди, взаемодiючи мiж собою i природою, здiйснюють свою життедiяльнiсть. У цьому модифiкованому варiантi соцiального атомiзму «суспiльство» означае не просту сукупнiсть iндивiдiв, що проживають спiльно, а систему зв’язкiв i стосункiв, в якi вступають iндивiди, виявляючи свою сутнiсть. З iншого боку, суспiльство—це особлива форма iнтеграцii життедiяльностi iндивiдiв у цiлiснiсть як реальнiсть, що може успiшно функцiонувати тiльки завдяки участi духовної енергiї кожного iндивiда. Тобто суспiльство у такому варiантi е певною едвiстю і спiльнiстю, яка виявляе себе в об’еднаностi, упорядкованостi життя й функцiонуе як едине конкретне цiле. Сьогоднi активно розробляеться фiлософська методологiя розумiння суспiльстза як складної багатофункцiональної системи. Суспiльна система мас пiдсистеми: •матерiальну, або економiчлу сферу суспiльного життя - сферу спецiалiзованого виробництва, розподiлу, обмiну і споживання; •соцiальну—сферу виробництва і вiдтворення безпосередньо людського життя, або «свiт соцiальних груп»; •органiзацiйну (полiтичну)—як сферу спецiалiзованого виробництва суспiльних вiдносин та iдей; •духовну—як сферу спецiалiзованого духовного виробництва, iнформації. Соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його "субкомпонент". Соціальна група постає добровільним об'єднанням, результатом бажання індивідів до об'єднання, які Гоббс поділив на упорядковані й неупорядковані, політичні й приватні і т. п. Об'єднаннями такого типу є різного роду братства, спілки, громадські організації, релігійні об'єднання, політичні партії тощо. Узагальнюючи різні погляди щодо природи соціальних груп, зазначимо, що вони, на відміну від аморфних спільностей, характеризуються: 1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі; 2) відносно високою мірою згуртованості; 3) чітко виявленою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, що властиві всім індивідам, які входять до групи; 4) входженням у ширші спільності зі статусом їхніх структурних утворень.

69. Онтологічні підвалини суспільного буття

Люди с об’ектами i суб’ектами суспiльного буття. Людина як живий органiзм е системою, якiй внутрiшньо притамавие прагвевня до эбережевия, самовiдтворен1 л власно цлiсностi шляхом задоволенвя системи потреб. Добування iжi е основним життевим процесом, що супроводжуе людину вiд народженвя i до смертi; • добування їжi в окремих випадках вимагае колективних дiй, кооперацiГi i спецiалiзацй, що i приводить до початкових форм цiлiсностi; • необхiднiсть постiйних зусиль спонукае людину до пошуку шляхiв їх економiї, що примушуе нас удосконалювали засоби забезпечення себе їжею; • потреба iндивiдуального вiдтворення — найсильнiша потреба, незадоволення якої веде до смертi. Серед власне антропологiчних потреб чи не найсильнiшою е потреба в самореалiзацii ( потреби у спiлкуваннi, пiзнавнi, самопізнанні). Духовний капiтал, яким живе людина i який становить її ество, успадковуеться i набуваеться тiльки через активне спiлкування. Сутнiсть людини полягае в едностi людини з людиною. Е. Гуссерль:, сутнiсть людини слiд шукати не в iзольованих iндивiдах; оскiльки зв’язок людськоi особи з її поколiнням та її суспiльством вiдповiдае сутностi людини, щоб її пiзнати, слiд пiзнати i сутнiсть цих зв’язкiв. Розвиваючи екзистенцiйну комунiкацiю, iталiйський філософ. Особлива сутнiсть людини прямо пiзнаеться лише в живому спiлкуванвi людини з людиною. Спiвбуття людей пiдлягае законам суспiльства, якi й здiйслоють регулювання його зовнiшнього аспекту вiдносин, забезпечуючи нормальне функцiонування iндивiдуального буття. Тобто особа — це iндивiд, що пройшов процес соцiалiзацii — засвоення зразкiв поведiнки, соцiальних норм i цiнностей, необхiдних для успiшного функцiонування у даному суспiльствi. Соцiалiзацiя охоплюе всi етапи залучення до культури, нанчання i виховання, з допомогою яких людина набуваб соцiальноi природи i здатностi брати участь у соцiальному життi. до цього процесу залучене все оточення iндивiда: сiм’я, сусiди, дошкiльнi установи, школа, засоби масовоi iнформацй тощо. Статус, як правило, передбачае кiлька ролей, кожна з яких, за Т. Парсонсом, описуеться п’ятьма основними характеристиками: 1) емоцiйна: однi ролi вимагають емоцiйноi стриманостi, iншi — розкутостi; 2) спосiб одержання: однi приписуються, iншi — завойовуються; 3) масштаб: частина ролей сформульована i чiтко обмежена, iнша — розмита, невизначена; 4) формалiзацiя; дiя в межах установлених правил або довiльно; 5) мотивацiя:. Окрiм соцiальноi людиiа мае ще й бiологiчну природу. Бiологiчно визначаються й певнi пiдструктури особи: темперамент, статевi та вiковi властивостi психiки, природнi здiбностi.