17. Поняття і види джерел конституційного права.

Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність. Джерел права. Це акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел. Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право – найбільш “політизована” галузь національної системи права. Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади. Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми. І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об’єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль). У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак – різноманітність видів джерел конституційного права.

18. Основні конституційні права та обов'язки людини і громадянина Украиїни

Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце. У розділі III Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» міститься 48 статей. У нормах цього розділу в правовій формі розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Конституційні права та свободи – це не всі права й свободи, якими володіє людина, а тільки основні, фундаментальні. Майже всі демократичні конституції при найповнішому переліку прав і свобод визнають, що за людиною й громадянином залишаються й інші права та свободи. Це цілком слушно та обґрунтовано, оскільки, перелічивши всі можливі права людини та громадянина, держава тим самим обмежила їх. У ст. 22 Конституції України з цього приводу говориться: «Права й свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними».

Конституційні права й свободи є головним елементом конституційних правовідносин. Вони виникають між людиною (громадянином) і державою та означають обов’язок держави захищати й охороняти основні та інші права і свободи кожного окремого громадянина (людини). У той же час Конституція України пов’язує основні права й свободи з обов’язками людини й громадянина. Сукупність основних прав, свобод і обов’язків становить конституційно-правовий статус людини й громадянина. Цей статус і є мірою свободи, основою загальної правоздатності людини.

Права особи значною мірою залежать від того, є вона громадянином України чи ні.

Громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках (ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.).

У державі проживають фізичні особи трьох категорій: власні громадяни, іноземці, особи без громадянства (апатриди). У повному обсязі права й свободи надаються власним громадянам. Громадянство є найважливішою передумовою встановлення правового статусу особи в державі. Правовий статус громадянина – це система прав і обов’язків кожного громадянина, яка включає до себе суб’єктивні права й юридичні обов’язки громадян і відрізняє їх від іноземних громадян.

Термін «громадянство» має два основні значення: 1) громадянство як форма зв’язку між особою і державою; 2) громадянство як правовий інститут. Громадянство виступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв’язок, не обмежений територіально-просторовими сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі активної та вирішальної участі в управлінні справами суспільства й держави. Інститут українського громадянства становлять норми, які регламентують відносини, що існують між Українською державою та особами незалежно від місця їх проживання.

Володіння громадянством має для особи низку правових наслідків: на неї поширюється юрисдикція держави; їй надаються в повному обсязі права і свободи та покладаються обов’язки; їй гарантується захист прав та інтересів у державі та за її межами.

Крім терміна «громадянство», існує ще термін «підданство», що означає належність особи до держави з монархічною формою правління.

Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Ця норма вперше закріплена в Конституції України (ч. 1 ст. 25).

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством.

У вивченні правового регулювання громадянства значну допомогу може надати вивчення законодавства України, яке регулює статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, а також біженців.