10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Норми характеризуються системністю, історичною, соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом норми змінюються. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства, в кодифікації написання і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові. Так в словниках розрізняють акцентні варіанти (наприклад, алфавіт і алфавіт); фонематичні (вогонь і огонь); морфологічні (міст, моста(у)). Норми найповніше фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках.

Культура писемного і усного мовлення полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні. Їм властиві основні загальномовні норми, проте й кожна з них має свої особливості, що пояснюється специфікою, функціонуванням літературної мови в кожній із форм. Усна форма може обслуговувати виробничі, побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового характеру, використовуються прості речення. Усне мовлення відрізняється такими чинниками:

1. властива спонтанність;

2. під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

3. для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різними фактами;

4. важливим елементом є інтонація, від якої залежить зміст вислову.

Усне мовлення в кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури.

Писемне мовлення є основним для ділових людей, бо через документацію встановлюються ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст.

11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.

Основи культури мовлення

Мова - найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення і передачі інформації, навчання і виховання, один із найважливіших компонентів духовної культури людини. Культура ділового мовлення Ділове мовлення має 2 форми: усну і писемну. Чим же конкретно відрізняється писемна форма від усної?

1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного мовлення (воно виникло пізніше і спирається на усне мовлення як своє джерело).

2. Писемне мовлення фіксується графічними, матеріальними законами й сприймається зором.

3. Писемна форма дає нам можливість фіксувати кимось вимовлене, а це забезпечує збереження і відтворення чийогось мовлення у просторі і часі.

4. Писемна мова не лише у діловому стилі, а й у ряді інших нехудожніх стилів, як правило монологічна (діалоги в усному мовленні та художніх творах).

5. Користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст, оскільки писемне мовлення відзначається загалом більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне мовлення.

У зв'язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі супровідні елементи усного мовлення як інтонація мовлення, важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-об'єктивних оцінок.

7. Така риса писемної форми мовлення як традиційність і певний «консерватизм» проявляється в ділових паперах особливо чітко й послідовно. При складанні ділових паперів виховуються суворі правила побудови того чи іншого документа, правила вживання стійких словосполучень.

8. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (квитанції, розписки).

9. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенційно обмежена кількість відтворення.