25.Принципи українського правопису

ПРАВОПИС — сукупність загальновизнаних і загальнообов’язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. П. охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку. Укр. П. сформувався на основі правописних традицій давньорус. мови, що грунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньорус. П. використовувалися в укр. писемності 14-16 ст. У кін. 16 — на поч. 17 ст. в укр. П. усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16 — 18 ст. в ньому формуються нові традиції, пов’язані з переозвученням літер алфавіту відповідно до живої укр. вимови.

Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере свій початок від старослов’янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці — це ґ, яка відома з кінця XVI ст. і набула поширення в XVII ст., та ї, що спершу вживалася замість колишньої літери та на місці е в новозакритому складі, а згодом перебрала на себе функції позначення сполучення й+і. Слід ще згадати про специфікацію в українському правописі літер е, є, відсутню в інших кириличних правописах. Решта літер — це ті, що їх, на думку проф. І. Огієнка, знали вже в давньокиївський період, принаймні з VII ст. н. е. Правда, в старослов’янському алфавіті були й такі літери, які не відповідали жодним українським звукам, а тому вживалися непослідовно, а потім і зовсім зникли.

Отже, якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Щоправда, остаточне його становлення припадає аж на початок XX ст. Треба згадати й про те, що від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю замінено так званою «гражданкою» — спрощеним кириличним письмом.

Істор,-етимол. принципу стихійно дотримувався і І. Котляревський, який започаткував процес формування нової укр. літ. мови. За цим принципом можна користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкр. звука визначався його походженням, через що, напр., звук передавався літерами и, і, ы;; і літерами и, і; звук е — літерами е (після приголосного), э (на поч. слова і після голосного); м’якість попереднього приголосного перед е і йотація звука е не позначалися; подовження м’яких приголосних в іменниках с. р. не передавалося; літери ь, ъ вживалися у функції сучас. апострофа; у кін. слів послідовно зберігалося написання літери ъ і т. ін.

Від поч. 19 ст. в укр. мові поширюється фонетичний (фонематичний) П., принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми. Першу спробу закріпити цей П. зробив О. Павловський. Тут до абетки введено літеру і на позначення звука і незалежно від його походження, але йотація його на письмі не зазначалася ; звук и позначався літерою ы, а літеру и вилучено з абетки; згідно з традицією, замість нинішнього апострофа вживався ь, у кінці слів після приголосних зберігався ъ; закінчення дієслів -ться, -шся передавалися згідно з вимовою як -цьця, -сся.

Значно популярнішою виявилась орфографічна система, що її розробив П. Куліш у кін. 50-х рр. 19 ст. Проте кулішівка відзначалася прагненням до зайвої фонетизації правопису дієслів, закінчень -ться, -шся, відмовою від наявних у попередніх правописах сполучень йо, ьо на користь літери ĕ, відсутністю літери для йотованого е (у попередніх правописах уже вжива¬лася літера є), збереженням знака ъ у кінці слова після приголосних тощо. Ці недоліки значною мірою були усунені в правописі «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873), співавторами якого були П. Житецький та К. Михальчук. З їхньої ініціативи до кулішівки було внесено зміни: йотований звук і вперше став позначатися літерою ї, йотований е — літерою є, у кінці слова перестав вживатися ъ, вибуховий г передавався не латинською літерою g, а буквосполученням кг. Але у зв'язку з Емським актом 1876 цей правопис було заборонено.

Укр. правопис дотримується таких принципів:

1. не змінювати традиційної укр. графіки;

2. не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;

3. по можливості спростити правопис складних слів;

4. критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

5. враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен відповідати живій народній мові.

В 1993р. в правопис було внесено такі зміни: м’який знак було поставлено 3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено правила написання запозичених і складних слів, зменшено кількість винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо написання географічних назв та найменувань людей