Тема: Побудова структурованих кабельних систем.

1. Основні поняття кабельних систем.

2. Вибір кабелю та співвідношення швидкодії для різних під систем.

1 Кабельна система – основна система комп’ютерної мережі в залежності від якості та правильності та проектування залежить якість роботи.

Структурована кабельна система – це набір комунікаційних елементів та методика їх використання. Побудова кабельної системи передбачає її легкість нарощуваність та адміністрування. Існує декілька стандартів для побудови кабельних систем:

1 ISO/IEC 11801. (Далі немає)

Тема: Моніторинг та управління мережею за допомогою протоколу icmp та протоколу snmp.

1 ICMP – (Internet Control Massage Protocol) – протокол управління повідомленнями стеку TCP/IP, який визначений на Інтернет рівні цієї моделі відповідному рівні мережевому рівні моделі OSI, служить для передавання інформації та забезпечення перевірки роботи мережі при передачі даних. Основне призначення цього протоколу є забезпечення зворотного зв’язку між вузлами мережі при втраті повідомлення вузол отримує SМР повідомлення про те що пакет не дійшов. Оскільки SМР повідомлення використовує ІР пакети які можуть бути втрачені, протокол ICMP не гарантує надійну поставку повідомлення. За цим протоколом працюють такі утиліти Ping, Trace Rout.

Ping (Packet Internetwork Controller) – пакетний між мережевий контролер. Вона використовується для перевірки наявності з’єднання між вузлами мережі, які працюють за протокольним стеком TCP/IP. Протокольний стек функціонує до 3-го рівня включно. В якості параметра використовується адреса ІР вузла або символ доменне ім’я. Решта параметрів є спеціальні та встановлюються за замовчуванням. Під час роботи утиліта генерує повідомлення ІСМР – request, вузол який отримав генерує ІСМР – replay. При отриманні цього повідомлення робиться висновок про доступність вузла.

Під час роботи утиліта генерує UDP – дейтаграму на неіснуючий порт віддаленого вузла. Час життя пакету TTL встановлюється рівнем 1. І проміжний вузол який отримав це повідомлення зменшує час життя на 1. Пакет тим часом знищується. А вузол відправляє ІСМР повідомлення про вилучення цього пакету.

ІСМР повідомлення містить ІР адресу вузла на якому було знищено пакет. Вузол на якому працює Trace Router, збільшується життя на 1. Тим часом пакет іде до 2-го вузла, який відправляє своє повідомлення про помилку. Час життя збільшується доти, доки пакет не дійде до отримувача. Вузол отримавши повідомлення, з неіснуючим портом не зможе його обробити і відправити. ІСМР повідомлення типу destination unreachable.

Отримання такого повідомлення стає сигналом для зупинки роботи утиліти. А на основі ІСМР повідомлення будується таблиця маршрутизації цього вузла.

IPv6 — нова версія IP - протоколу - IP версії 6.Розробка протоколу Ipv6 почалася в 1992 році , а з 2003 р. його підтримка забезпечується виробниками більшості телекомунікаційного встаткування (корпоративного рівня). IPv6 є новим кроком у розвитку Інтернету. Цей протокол розроблений з урахуванням зростаючих вимог до Глобальної мережі. При нинішніх темпах розвитку мережі адреси за умови використання старого протоколу закінчаться до 2017 року.

Різниця між IPv4 та IPv6 полягає в тому, що раніше на інтернет-адресу виділяли 4 байти (32 біта), що відповідає чотирьохблочній стандартній на сьогодні IP-адресі, а протокол IPv6 виділяє на адресу 16 байт (128 біт). Це відповідає 340 трильйонам трильйонів трильйонів адрес (3,4x1038) або по 5x1028 адрес на кожну людину.

5 лютого 2008 року вночі організація ICANN, яка наглядає за використанням інтернет-протоколів, почала додавати в DNS-сервери записи, що містять адреси у форматі протоколу IPv6[1]. Це поклало початок переходу з нинішнього протоколу IPv4 на сучасніший IPv6.

У квітні 2009 у мережі UA-IX запущений процес тестування протоколу IPv6. У числі перших компаній, що ухвалили рішення про участь в тестуванні – «ТопНЕТ» і «Датагруп». Вони встановили IPv6 BGP-з'єднання з маршрутизатором UA-IX, і здійснили обмін маршрутною інформацією між ними.

Wi-Fi, WiFi (від англ. Wireless Fidelity) — торгова марка, що належить Wi-Fi Alliance. Загальновживана назва для стандарту бездротового (радіо) зв'язку передачі даних, який об'єднує декілька протоколів та ґрунтується на сімействі стандартів IEEE 802.11 (Institute of Electrical and Electronic Engineers — міжнародна організація, що займається розробкою стандартів у сфері електронних технологій). Найвідомішим і найпоширенішим на сьогодні є протокол IEEE 802.11g, що визначає функціонування бездротових мереж.Зміст [сховати]

Наявність Wi-Fi-зон (точок) дозволяє користувачу підключитися до точки доступу (наприклад, до офісної, домашньої або публічної мережі), а також підтримувати з'єднання декількох комп'ютерів між собою.

Максимальна дальність передачі сигналу у такій мережі становить 100 метрів, однак на відкритій місцевості вона може досягати до 300—400 м.

Окрім 802.11b, ще є бездротовий стандарт 802.11a, який використовує частоту 5 Ггц та забезпечує максимальну швидкість 54 Мбіт/сек., а також 802.11g, що працює на частоті 2,4 Ггц і також забезпечує 54 Мбіт/сек. Крім цього, наразі ведеться розробка стандарту 802.11n, який у майбутньому зможе забезпечити швидкості до 320 Мбіт/сек.

Ядром бездротової мережі WiFi є так звана точка доступу (Access Point), яка підключається до якоїсь наземної мережевої інфраструктури (каналам Інтернет-провайдера) та забезпечує передачу радіосигналу. Зазвичай, точка доступу складається із приймача, передавача, інтерфейсу для підключення до дротової мережі та програмного забезпечення для обробки даних. Навколо точки доступу формується територія радіусом 50-100 метрів (її називають хот-спотом або зоною WiFi), на якій можна користуватися бездротовою мережею.

Для того щоб підключитися до точки доступу та відчути всі переваги бездротової мережі, власник ноутбуку або мобільного пристрою із WiFi адаптером, необхідно просто потрапити в радіус її дії. Усі дії із визначення пристрою та налаштування мережі більшість операційних систем комп'ютерів і мобільних пристроїв проводять автоматично. Якщо користувач одночасно потрапляє в декілька WiFi зон, то підключення здійснюється до точки доступу, що забезпечує найсильніший сигнал.

Специфікації схвалені радою із стандартів міжнародної організації IEEE (Institute of Electrical and Electronics Engineers) 11 вересня 2009 року.[1][2] Максимальна швидкість передачі даних на фізичному рівні в бездротовій мережі стандарту 802.11n складає 600 мегабіт в секунду, на практиці це означає швидкість в 150-200 мегабіт в секунду. У попередній версії стандарту (802.11g) максимальна технічна швидкість дорівнювала 54 мегабітам в секунду, а реальна — близько 20 мегабітам.

Стандарт 802.11n розроблявся більше 7 років. У 2007 році була затверджена "чорнова" версія 802.11n Draft 2.0, в порівнянні з якою в остаточний варіант внесені тільки необов'язкові доповнення. Таким чином, випущені за останні два роки до стандартизації пристрої "Draft n" будуть повністю сумісні з фінальною версією. Нове устаткування зможе працювати також з пристроями попередніх поколінь 802.11a/b/g.

Висока швидкість досягається завдяки технології багатопотокової передачі даних (MIMO) - multiple-input multiple-output). Приймачі і передавачі оснащуються кількома антенами. Бездротова мережа 802.11n може працювати в двох частотних діапазонах і забезпечує розширену зону прийому в порівнянні з попередньою версією.