44.Загальні закономірності та особливості формування ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина хvіі - 60-ті роки хіх ст.).

Основними суб'єктами господарювання в умовах.ринку ста­ють позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то­вариства) капіталістичні утворення. До основних форм колектив­них підприємств належали: просте товариство, партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу; командитне товариство, в якому повні чле­ни партнерства несли необмежену відповідальність за результа­ти його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли B капітал товариства; акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів. Командитна форма підприєм­ств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії таСША.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім ,особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни B структурі наррдно-го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних 3 промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості,. _ Усе це призвело дй здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

Відбулися інституційні перетворення, B ході яких була ство­рена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

Потреби ринкової економіки зумовили необхідність у кваліфі­кованих працівниках, у розвитку науки й техніки, у поєднанні науки 3 виробництвом. Це могла здійснити освітня революція. її суть полягала в переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти населення й розвитку спеціальної про­фесійної освіти. Така політика в галузі освіти змінила культуру взаємовідносин держави (державних органів) і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки, запровадження нової тех­ніки і технологій, підвищення рівня культури управління позасї-мейними господарствами, формування більш досконалого інсти-туційного середовища та стала однієї з причин виникнення середнього класу. Рівень поширення освіти в державі залежав від ступеня i'i активності в цій сфері.

45.Економічна думка про ринкове господарство провідних країн Європейської цивілізації (класична політична економія, історична школа, марксизм).

Розвиток капітал відносин призвів до занепаду мер­кантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпоча­ла добу політ і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починає­ться бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був не­можливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, аст­рономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх законо­мірностей буржуазного суспільства. До класиків нале­жали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політ економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе, її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов'язував із загостренням класової боротьби.

У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим, її зародження часто пов'язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію XIX ст.

Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний); і друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.

Ідея соціаліст та комуністичної організації суспільства, сформульована з класичних позицій соціалістами-утопістами, зі зростанням соціальної нестабільності в першій половині XIX ст., набуває все більшої популярності.

Саме в цей час у розвитку економ науки настає період певної невизначеності: класичні теорії пережили себе, почалася боротьба різних наукових поглядів, унаслідок чого поряд з класичними догмами виникають різноманітні вчення, що принаймні частково заперечують їх. Так, крім соціал-утопізму, можна назва­ти інтервенціонізм, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв'язання соціальних суперечностей; національну систему політичної економії (альтернативну школу). Усі вони ревізували метод класичної політекономії: соціалісти-утопісти піддавали критиці принцип індивідуалізму, інтервенціо­ністи — принцип невтручання держави, альтернативна школа — обидва ці принципи, а також принцип космополітизму. Це було зрозумілим, адже капіталіст. система саморегулювання по­ступово втрачала ефективність, що негативно позначалося не лише на економ, а й на соціальній стабільності.

Але ці вчення не давали вичерпних відповідей на низку акту­альних питань, були недостатньо доказовими, особливо щодо по­яснення природи недоліків капіталізму та моделювання основ нового ладу.

Більше того, спроба реалізувати їх на практиці під час французь­кої революції 1848 р. провалилась, остаточно їх дискредитувавши, А між тим нова соціальна сила — робітничий клас — нагально потребувала теорії, що відбивала б її інтереси. Саме тому і ви­никає особлива течія в політичній економії — марксизм, заснов­никами якого були К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820— 1895). За оцінками французьких науковців, Ш. Жида та Ш. Ріста, ця течія була «...не простим виразом великодушних устремлінь, а справжньою науковою системою...». Початок їй було покладено виходом першого тому «Капіталу» К. Маркса.

Цю теорію умовно поділяють на 2 частини:

— марксизм як економічне вчення; — марксизм як соціальне вчення.

Ясна річ, що обидві ці частини марксизму не можна вважати цілком самостійними, оскільки перша створювалась для обґрун­тування другої, тобто для доведення необхідності докорінних со­ціальних перетворень суспільства.

Марксистське бачення таких перетворень було, на відміну від соціальних утопій їхніх попередників, радикальним: пропагувало революційні (насильницькі), а не еволюційні зміни форм власнос­ті. Водночас економічне обгрунтування необхідності таких змін було значно переконливішим від утопічних учень.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником І.Ш. був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку екон факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

Ідеї І.Ш. найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень екон мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономіюмію: не визнає об’єктивності дії економічнихх законів, принципу індивідуалізму