1. Поняття, предмет та метод конституційного права України як галузі права?

Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина. Предмет галузі конституційного права чітко визначити неможливо. Втім, у загальному вигляді предмет галузі конституційного права можна окреслити досить чітко - це особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства з організацією та здійсненням публічної влади. Предмет галузі конституційного права становлять такі сфери відносин: а)  суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади та основи місцевого самоврядування; б)  суспільні відносини, що виникають між: людиною, колективами людей (інститутами громадянського суспільства) та державою. Методи: Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки". Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: "Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї Інтелектуальної, творчої діяльності". Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

2. Конституційно-правові інститути: поняття і види?

Конституційно-правові інститути – це відповідна система норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу. До конституційно-правових належать такі інститути, як основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборча система, народне представництво, конституційний контроль, інститут президентства, громадянства. Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надіститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

3. Конституційно-правові норми: поняття, ознаки і види?

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки. До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як:

Загальнообов’язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов’язковою для всіх суб’єктів конституційного права без винятку.

Норми конституційного права є багатофункціональними нормами, остільки ці норми встановлюють чи санкціонують і охороняють, гарантують правило поведінки, що регулює суспільні відносини.

Норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто норма конституційного права, прийнята державою чи суб’єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму.

Норма конституційного права має загальний характер і регулює відносини не в окремому випадку суспільних відносин, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма конституційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою.

Норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

До спеціальних ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації: Публічний характер норм конституційного права. Пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права в силу того, що ці норми регулюють найважливіші суспільні відносини — політичні та інші, тобто відносини у сфері політичної влади, влади народу, влади держави, влади місцевого самоврядування. Пріоритетний імперативний характер конституційно-правових норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву як галузі національного права, з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Інтегративний характер норм конституційного права, Різноманітність норм конституційного права.

4. Конституційні правовідносини: ознаки і склад?

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв’язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідною нормою конституційного права.

Конституційно-правові відносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов'язаних основних складових елементів - суб'єктів (учасники конституційно-правових відносин), об'єктів (об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і по­треби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учас­ники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та обов'язки) , суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та юридичних фактів (Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.)

Основні ознаки правовідносин: Правовідносини являють собою вид соціального зв'язку (юридичний зв'язок) суб'єктів соціального спілкування; Правовідносини виникають на основі норм права, тобто правовідносини - це не всяке фактичне відношення, а тільки те яке врегульовано нормами права; Суб'єкти правовідносин мають взаємозалежними (взаємними) юридичні права й обов'язки; Правовідносини є двостороннім юридичним зв'язком, тобто здійснюється через взаємні юридичні права й обов'язки; Правовідносини існують остільки, оскільки учасники є носіями відповідних прав і обов'язків; Правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносини, або однієї з його сторін; Правовідносини - індивідуалізований юридичний зв'язок, оскільки індивідуальні його суб'єкти, об'єкт. Правовідносини гарантуються державою: у випадках передбачених законом або договором, виконання невиконаних або неналежне виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносини забезпечуються примусовими заходами.

5.Система джерел конституційного права України — це сукупність взаємозв'яза­них і взаємообумовлених законодавчих та підзаконних норма­тивно-правових актів, що є зовнішньою об'єктивацією волі ук­раїнського народу і політики держави. Основним джерелом конституційного права є Конституція України від 28 червня 1996 р. Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливі­ші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень та йо­го захисту, гарантування. Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського рефе­рендуму. Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо ін­ших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму, і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері консти­туційного права. Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Декларації — це нормативно-правові акти, що приймають­ся Верховною Радою України і нормативно визначають основ­ні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань.