2. Націоналізм як суспільно-політичний феномен.

Інтереси етнонаціональних спільнот і їхня діяльність забезпечуються націоналізмом, який можна тлумачити у вузькому і широкому розумінні. У широкому розумінні націоналізм – це світогляд і доктрина притаманні будь-якій нації. Найкраще їх сформулював Е.Сміт:

• людство природньо поділяється на нації;

• кожна нація має самобутній характер;

• джерелом політичної влади є нація;

• задля свободи та самоздійснення люди повинні ототожнювати себе з нацією;

• нації можуть реалізувати себе тільки у власних державах і т.д.

У вузькому розумінні націоналізм – це певний світогляд, ідеологія та політика, притаманні конкретній нації і спрямовані на забезпечення кращих умов для її розвитку й самореалізації.

Націоналізм є породженням індустріальної та політичної революцій у Західній Європі та США.

За звязком з із різними ідейно-політичними течіями націоналізм поділяється на:

• ліберальний націоналізм (І.Бентам, Т.Пейн, Руссо), який визнає право кожної великої нації на власну державу;

• консервативний націоналізм (Е.Берк, Г.Гегель), спрямований на захист національних цінностей та інтересів;

• авторитарно-тоталітарний або інтегральний, який базується на ідеї зверхності однієї нації над іншою і насправді є не націоналізмом, а шовінізмом.

За напрямком дії націоналізм поділяється на:

• іредентистський (обєднання всіх членів своєї нації в межах єдиної території. Наприклад, карта Великої Угорщини, до якої приєднаний так званий Притисянський район);

• автономістський (створення національно-територіальної автономії. Наприклад, боротьба угорської національної меншини за створення Притисянського району в межах Закарпатської області);

• сепаратистський (відокремлення і утворення власної держави або приєднання до іншої держави. Наприклад, рух на Закарпатті та інших Східноєвропейських країнах за утворення Русинської держави).

Слід відмітити, що існує 4 різних підходи до трактування сутності націоналізму: негативний, позитивний, дуалістичний та критичний. Представники негативного підходу розглядають націоналізм як однозначно негативне явище (в більшості випадків ототожнюючи його з шовінізмом, фашизмом, геноцидом). Представники позитивного підходу вважають націоналізм однозначно позитивним феноменом. В даному випадку націоналізм трактується як почуття лояльністі до своєї нації (форма патріотизму). Для представників дуалістичного підходу, націоналізм – це джерело й уособлення двох протилежних початків: конструктивного і деструктивного, доброго й злого. Прихильники критичного підходу розглядають націоналізм як суперечливий, але нейтральний феномен, який може бути використаний як на досягнення позитивних цілей так і для реалізації корисливих інтересів.

Утвореня нових націй, розпад імперій, націоналістичні рухи – все це результат етнополітичних процесів, головними серед яких є етнополітична глобалізація та етнополітична модернізація. Етнополітична модернізація – обєктивний історично зумовлений процес пошуку народами багатонаціональних держав адекватних і оптимальних відповідей на виклики часу, зокрема оновлення і осучаснення ними форм, характеру і змісту їх існування. Етнополітична глобалізація – це обєктивний процес розповсюдження по земній кулі ідей етнічного ренесансу, посилення політизації етносів, вибуху націоналізму, поглиблення етнополітичної інтеграції та дезінтеграції. Таким чином, вище вказані процеси значною мірою впливають на решту етнополітичних процесів. Основними з яких є три: дезінтеграції, асиміляції та інтеграції.

Етнічна дезінтеграція – це процес, під час якого від певної етнічної спільноти відокремлюється інша спільнота, або якщо одна з них поділяється на дві й більше частини, кожна з яких стає окремою самостійною етнічною спільнотою. Етнічна асиміляція – процес розчинення певного етносу, його частини у середині іншого, як правило більшого етносу. Етнополітична інтеграція – це процес обєднання етнонаціональних спільнот у єдине суспільство і державу.

Всі вище вказані процеси відбуваються в результаті етнічного ренесансу, який приводить до політизації етнічності. Етнічний ренесанс – це процес відродженя етнічних почуттів, накопичення етнічного знання, посилення індивідуальної та групової етнічної самосвідомості та зростання етнічної солідарності.

Політизація етнічності – це процес набуття етнічною спільнотою політичної свідомості, мобілізація її на досягнення певних цілей, вихід на аренуполітичного життя та боротьба за право на участь у прийнятті політичних рішень та контролі за їх виконанням.

Деполітизація етносів можлива лише за умов виваженої демократичної етнонаціональної політики.