2. Лінійна та циклічна схеми розвитку суспільств: позитивні риси та недоліки.

I. Лінійна схема розвитку суспільств виходить із головного концептуального положення – суспільство розвивається поступово, рівномірно, прямолінійно. Із кожним етапом розвитку суспільство наближається (немов “за лінійкою”) до якісно кращого типу соціальних відносин.

В теоретичній соціології виділяють два варіанти лінійної схеми розвитку суспільств:

• лінійне чергування марксових формацій;

• чергування цивілізацій.

1. Теорія суспільно-економічних формацій (к.Маркс):

У соціальній філософії марксизму виділяють 5 типів суспільно-економічних формацій (типів суспільств, заснованихї на певному способі виробництва):

1. Первісно-общинний лад – первинна (архаїчна) формація, структура якої характеризується взаємодією общинних і родових форм спільності людей. Хронологічно вона охоплює час від виникнення соціальних відносин до появи класового суспільства. Тобто, початком первісно-общинного ладу є часи первісного стада, що змінюється ранньою і розвинутою родовою общиною і завершується етапом військової демократії, зародженням общинної державності, де виникає класова диференціація. Для первісно-общинного суспільства загалом характерно:

   • спільна власність на засоби виробництва (землю, знаряддя праці);

   • наявність особистої, індивідуальної власності на зброю, предмети побуту;

   • релігійно-містичний світогляд, що є квінтисенцією надбудови первісно-общинних суспільств.

2. Рабовласницький лад – антагоністичне суспільство, яке виникло “на розвалинах” первісно-общинного ладу, із наявність пануючого класу рабовласників та експлуатованого класу рабів. Крім цього виділяються “проміжні верстви” вільного населення: дрібні власники (ремісники, селяни) та люмпен-пролетаріат (розорені ремісники та селяни). Для рабовласницького суспільства характерно:

• основою виробничих відносин стає приватна власність на засоби виробництва і рабів;

• розвиваються інститути державності.

3. Феодальний лад (від лат. feodum – помістя) виникає через синтез варварських та цивілізаційних (римських) традицій, розпад рабовласницьких відносин. Для нього характерно:

• головним засобом виробництва стає земля, що знаходиться у монопольній власності класу феодалів;

• господарство ведеться силами дрібних власників – селян, які перебувають у кріпацькій залежності;

• політичний устрій (від дрібних міст-держав до централізованих абсолютистських монархій);

• на пізньому етапі зароджується мануфактурне виробництво та капіталістичні відносини, які стають домінуючими через буржуазні революції.

4. Капіталістичний лад характеризує суспільство індустріального типу. В основі:

• приватна власність на засоби виробництва і експлуатація найманої праці робітників;

• антагонізм між буржуазією та пролетаріатом відбувається через головне протиріччя капіталізму – між суспільним характером праці і приватновласницькою формою привласнення її результатів;

• кульмінація протиріч приводить до соціальної революції.

5. Комуністичний лад має 2 фази: соціалізм та комунізм. В основі комуністичного ладу економічна зрілість та відсутність приватної власності на засоби виробництва і експлуатації праці. При соціалізмі існують 2 форми власності на засоби виробництва: державна та колгоспно-кооперативна. При комунізмі передбачається єдина загальнодержавна власність, повинні зникнути відмінності між розумовою та фізичною працею, містом і селом. В кінцевому варіанті такого суспільства відмирають політичні і правові інститути, ідеологія, держава.

Ряд дослідників (до прикладу, Л.Васильєв) звертають увагу на методологічну помилку такої спрощеної схеми розвитку суспільств. Ще К.Маркс до названих суспільно-економічних формацій додавав так званий азіатський спосіб виробництва. Це – спосіб поєднання виробничої активності сільських общин та економічного втручання держави. Фактично держава через експлуатацію общин є організатором виробництва матеріальних благ. В такій ситуації держава є єдиним експлуататором, а все населення (не дивлячись на соціальну структуру) є експлуатованим. Такий стан речей був характерний для країн Сходу. Отже, країни Сходу (Індія, Китай, Японія і т.д.) немали класичної рабовласницької або ж феодальної суспільно-економічної формації.

Рабовласництво не перейшло в феодалізм, бо на руїнах Римської імперії зник античний світ, який був уособленням класичного рабовласництва. Отже, рабовласництво було тупиковою магістраллю суспільного розвитку.

В свою чергу феодалізм в прямому розумінні є продуктом Європи. На думку дослідників феодалізм сформувався на базі прафеодалізму, який був з’єднувальною ланкою між первісно-общинним ладом і феодалізмом в Європі. Прафеодалізм – це період, коли знать вже виділилася в окрему групу, забезпечивши собі привілеї, володіє землею. Селяни в свою чергу зберігаютьт як особисту свободу, так і власність на землю. Тобто, не відразу, після розпаду первісного ладу виникають великі господарства (феоди) феодалів, що володіють землею та закріпачують селян.

Підсумувавши, лінійну схему розвитку суспільств можна представити наступним чином:

• первісно-общинний лад→рабовласницький лад (тупиковий варант суспільного розвитку);

• первісно-общинний лад→прафеодалізм→феодалізм→капіталізм (для країн Заходу);

• первісно-общинний лад→азіатський спосіб виробництва→капіталізм (для країн Сходу).

Позитивною рисою цієї схеми розвитку суспільств є можливість створення моделі суспільного розвитку через розвиток продуктивних сил (економічний детермінізм).

Негативною рисою є однолінійність теоретичної конструкції. Всі суспільно-економічні формації вибудовуються в один ряд, всі суспільства “повинні” їх “пройти”. Методологічна вада була засвідчена ще самим К.Марксом, який окремо говорив про азіатський спосіб виробництва. Радянські дослідники сформулювали концепцію прафеодалізму, яка відкорегувала теорію суспільно-економічнихї формацій.