67Новий світовий порядок як глобальна проблема. Про новий світовий порядок

З початком світової фінансово-економічної кризи лідери західного світу наполегливо вселяють людству думку про те, що з поточного потрясіння «світ вийде іншим». Хоча образ «оновленого» світу залишається незрозумілим і розмитим, головна ідея вимальовується цілком зрозумілою: якщо ми не хочемо загального хаосу, необхідно ввести єдине «глобальне управління».

 З вуст західних політиків постійно звучать слова про «новий світовий порядок», «нову світову фінансову архітектуру», «наднаціональний контроль», тільки тепер це воліють називати всесвітнім «Новим Курсом». Першим цей вираз вжив у вересні 2007 р. (Тобто до початку фінансової кризи) Ніколя Саркозі у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН.

 А на лютневій зустрічі в Берліні 2009 р, яка займалася підготовкою саміту «двадцятки», його повторив Гордон Браун:. «Ми потребуємо всесвітнього «Нового Курсу»... Ми усвідомлюємо, що в тій сфері, в якій проходять світові фінансові потоки, ми не вийдемо із ситуації за допомогою суто національної влади, нам потрібні органи влади та інстанції всесвітнього нагляду, які стежили б за тим, щоб діяльність фінансових інститутів, діючих на світовому ринку, була б для нас повністю відкрита».

 Обидва – і Саркозі, і Браун - ставленики фінансової групи Ротшильдів.

 Виступи представників «глобальної еліти» говорять про те, що нинішня криза використовується як механізм провокування глибоких соціальних потрясінь, в результаті яких людство, ввергнуте в хаос і наляканийе примарою загального насильства, повинно буде саме зажадати втручання в хід світових справ «наднаціонального» арбітра з диктаторськими повноваженнями.

 Події розкручують повністю відповідно з логікою періоду Великої депресії 1929-1933 років: фінансова криза - економічний спад - соціальні конфлікти - встановлення тоталітарних диктатур - розв'язання війни з метою концентрації влади і капіталу в руках більш вузького кола людей. Але цього разу мова йде yже про завершальну стадію реалізації стратегії «глобального управління» - з нанесенням вирішального удару по інституту національно-державного суверенітету і переходом до системи приватної влади транснаціональних еліт.

 Девід Рокфеллер, автор ідеї приватної влади, яка повинна замінити уряди, ще в кінці 90-х років говорив: «Ми стоїмо на порозі глобальних змін. Все, в чому ми маємо потребу - це в масштабній кризі, - і тоді народ прийме новий світовий порядок». Жак Атталі, радник Саркозі і колишній глава ЄБРР, кажучи про нездатність еліт вирішити валютні проблеми 30-х років, заявив: «Боюся, що подібна помилка повториться. Ми спочатку будемо воювати, уб'ємо триста мільйонів, а потім підуть реформи і світовий уряд», так чи не краще вже зараз «подумати про світовий уряд». Про те ж твердить і Генрі Кіссінджер: «У кінцевому рахунку, головне завдання полягає в тому, щоб визначити й сформувати загальну заклопотаність більшості країн, а також усіх провідних держав щодо економічної кризи, враховуючи колективний страх перед терористичним джихадом. Потім все це повинно бути перетворене на загальну стратегію дій...

 Таким чином, Америка та її потенційні партнери знаходять унікальну можливість перетворити момент кризи у передбачення надії». До прийняття ідеї «нового порядку» світ підводять поступово, щоб не спровокувати подій, під впливом яких загальний протест проти погіршення умов людського існування поверне «не в те» русло і стане некерованим.

 Головне, чого вдалося тут досягти на першому етапі, - це почати широку дискусію про «глобальне управління», про «неприпустимість протекціонізму», з упором на «безперспективність» національно-державних моделей виходу з кризи. Ця дискусія розгортається в умовах інформаційного тиску, нагнітає загальну тривогу, страх та невпевненість людей. У числі таких інформаційних акцій треба відзначити прогнози МОП, що пророкує, що за межею бідності можуть опинитися 1,4 млрд. людей; попередження генерального директора СОТ про загрозу настання самого масштабного обвалу в світовій торгівлі в післявоєнній історії; заяву колишнього глави МВФ Домініка Стросс-Кана про те, що без масштабної реформи фінансового сектора світовій економіці загрожує крах, який, ймовірно, спричинить не тільки соціальні хвилювання, але й війну.

 На цьому фоні і була висунута ідея нової єдиної світової валюти як наріжного каменя «нового світового порядку».

 Справжні автори цього давнього проекту поки залишаються у тіні, а на авансцену, зауважимо, виводяться ті чи інші представники Росії. Це нагадує ситуацію періоду першої світової війни, коли англо-французькі кола, що мали розроблені плани переділу світу, доручили складати загальну програму Антанти міністру закордонних справ Росії, ця програма так і увійшла в історію як «програма Сазонова», хоча Росія в тій війні не грала самостійної ролі і спочатку була вбудована в систему інтересів британської фінансової еліти. 19 березня в Москву в складі «групи мудреців» (Д. Бейкер, Д. Шульц та ін.) прибув Г. Кіссінджер для зустрічі з російськими керівниками напередодні саміту «двадцятки». Директор московського Центру Карнегі Дмитро Тренін, учасник минулорічних зборів Більдербергського клубу в США, назвав цю зустріч «позитивним сигналом».

 А 25 березня в «Московському Комсомольці» була опублікована стаття Гавриїла Попова (нині президента Міжнародного союзу економістів) «Криза і глобальні проблеми», також приурочена до підготовки лондонській зустрічі, в якій викладалася програма будівництва «нового світового порядку», відкрито відтворювалися плани «світової закуліси», що зазвичай обговорюються за закритими дверима.

 У статті тлумачилося про:

 

- Світовий парламенті,

- Світовий уряд,

- Світові збройні силі,

 - Світову поліцію,

- Світовий банк,

- про необхідність передачі під міжнародний контроль ядерної зброї,

- ядерної енергетики,

- всієї ракетно-космічної техніки,

- всіх корисних копалин планети,

- про встановлення граничних нормативів народжуваності,

- про очищення генофонду людства,

- про формування з дитинства людей, далеких культурно-релігійної несумісності та ін.

 А «країни, які не приймуть глобальну перспективу, - повідомляв своїм читачам Гаврило Попов, - повинні виключатися зі світового співтовариства»... Нічого нового в плані розуміння стратегії «глобальної еліти» стаття в «Московському комсомольці», зрозуміло, не дає. Тут важливе інше. Встановлення тоталітарного поліцейського порядку і ліквідація національних держав пропонується вже як відкрита програма дій, і те, що розцінювалося завжди і лібералами, і соціалістами, і консерваторами як «новий фашизм», рекомендується зараз як єдино можливий, «рятівний» шлях для людства.

 Обговорення таких проектів хочуть перетворити в норму. А на «передову» виштовхують «особливо довірених». На зустрічі «двадцятки» не обговорювали єдину світову валюту, ще не час. Сам саміт став кроком на шляху занурення в хаос, оскільки ухвалені там рішення, якщо сліпо їм слідувати, лише посилять світову соціально-економічну ситуацію і, як висловився Ліндон Ларуш, «доб'ють хворого».

 Тим часом криза поглиблюється, і аналітики говорять про майбутню еру масового безробіття. Найбільш песимістичні в цьому відношенні прогнози аналітичної групи LEAP / Європа 2020 (Європейська лабораторія політичного попередження / Європа 2020), що публікуються в регулярно в її бюлетенях і викладені у відкритому листі, надісланому керівникам «двадцятки» напередодні лондонської зустрічі. Ще в лютому 2006 р. LEAP з дивовижною точністю описала перспективи розвитку «системного глобальної кризи» як наслідку фінансової хвороби, зумовленої заборгованістю США.

 Сьогоднішні події аналітики LEAP розглядають у контексті загальної кризи, що почалася в кінці 70-х років і вступила нині в четверту, заключну і найбільш важку стадію, так звану «фазу зціджування», при якій починається розвал реальної економіки. Як зазначає керівник групи Франк Біанкері, це не проста рецесія, а кінець системи, в якій обрушилася її головна опора - економіка США, так що «на наших очах закінчується ціла епоха». Криза може призвести до найтяжчих наслідків. LEAP прогнозує збільшення безробіття до 15-20% у Європі і до 30% - у США.

 Якщо не буде вирішена «проблема долара», що є ключовою, розвиток світових подій візьме драматичний характер: обвал долара може відбутися вже, і криза, затягнувшись на десятиліття, спровокує «всесвітній геополітичний розпад» з соціальними потрясіннями та громадянськими конфліктами, з розколом світу на окремі блоки, з поверненням у світовому масштабі до «Європи 1914», військових сутичок і т.п.

 Найбільш потужні народні хвилювання відбудуться в країнах з найменш розвиненою системою соціального захисту і найбільшою концентрацією зброї, в першу чергу в Латинській Америці і США, де соціальне насильство вже зараз проявляється у вигляді діяльності збройних банд.

 Експерти відзначають початок втечі населення США в Європу, де безпосередня небезпека для життя поки невелика. Крім збройних конфліктів аналітики LEAP прогнозують нестачу енергії, їжі, води в районах, залежних від імпорту продовольства.

 Експерти групи LEAP називають поведінку західних еліт абсолютно неадекватною: «Наші керівники, - пишуть вони, - нічого не зрозуміли з того, що сталося, і до цих пір не розуміють. Ми увійшли в період довгої рецесії, і необхідно було зайнятися впровадженням довгострокових заходів для пом'якшення ударів, а наші керівники ще сподіваються затяжної рецесії уникнути... Вони всі сформувалися навколо американської опори і не бачать, що ця опора зруйнована...»

 Однак цього не бачать політики середньої ланки, в той час як світові менеджери вищого рівня інформовані якраз дуже добре; саме вони реалізують політику «керованого хаосу» і загальної дезінтеграції, широко обговорювану сьогодні не тільки в американських, а й світових ЗМІ.

68. С. Хангтінгтон про цивілізаційні аспекти сучасного світового порядку.

3, цивілізаційна, модель світового порядку представлена Тойнбі та Хантінгтоном. С. Хантінгтон, "Зіткнення цивілізацій". Конфлікт цивілізацій або цивілізаційних ідентичностей буде домінуючим у світовій політиці XXI ст. і замінить конфлікт правителів у ХУІ-ХУИ ст., націй-держав у ХУІП-ХІХ ст. та ідеологій у XX ст. Зміст конфлікту цивілізацій: взаємодія між Заходом та незахідними цивілізаціями, та останніх між собою. Народи та уряди незахідних цивілізацій більше не залишатимуться виключно об'єктами історії, а разом з Заходом стануть рушійними силами, що її визначають. Причини посилення конфліктності цивілізаційних ідентичностей : 1) цивілізаційні розбіжності мають глибокі корені, а тому не зникнуть у найближчий час; 2) взаємозалежний світ та взаємодія між цивілізаціями призводять до посилення цивілізаційної самосвідомості, тобто усвідомлення розбіжностей між цивілізаціями та народами "усередині" цивілізацій; 3) процеси глобалізації несуть загрозу споконвічним джерелам цивілізаційної самобутності й посилюють претензії на роль таких джерел із боку різних релігійно-фундаментальних рухів; 4) подвійна роль Заходу, який, знаходячись на вершині своєї могутності, спричиняє зростання у незахідних країнах неприйняття західних цінностей, яким протиставляється повернення до витоків власної національної самобутності; 5) конфлікт цивілізаційних ідентичностей майже не піддається компромісному вирішенню; 6) економічний регіоналізм, який, з одного боку, посилює цивілізаційну самосвідомість, а з іншого – сам є успішним за умови свого укорінення у спільній цивілізації. Зіткнення цивілізацій відбувається на сьогодні на 2 рівнях: - Мікрорівень груп: проживають по сусідству вздовж кордонів, борються за кордон над суміжною територією. - Макрорівень є рівнем суперництва держав, які належать до різних цивілізацій, і намагаються утвердити на міжнародній арені свої специфічні політичні та релігійні цінності. Лінія цивілізаційних розломів проходить сьогодні між Росією та Фінляндією і країнами Балтії, розтинає Білорусь та Україну, відокремлюючи греко-католицьку Західну Україну від православної Східної, потім оминає зі сходу Трансільванію у Румунії і сягає Адріатики, збігаючись з історичним кордоном між Габсбурзькою і Оттоманською імперіями. На захід та північ від цієї лінії розташовані країни зі спільним досвідом європейської – західно-християнської – культури; на схід і південь – православні та мусульманські народи, які історично належали до Оттоманської та Російської імперій. До сучасний цивілізаційних конфліктів, які мають антагоністичний характер, відносить конфлікт заходу та ісламу, конфлікт арабо-ісламської цивілізації з негритянськими, переважно християнськими, народами на південь від географічних кордонів цієї цивілізації, конфлікт між православними та мусульманськими народами на північному кордоні ісламу. Свідченням конфлікту цивілізацій є суперництво Індії та Пакистану, безжальна політика Китаю стосовно буддійського населення Тибету та своєї тюрксько-мусульманської меншини, ускладнення стосунків між Японією та США, економічні розходження між США та Європою. "Оксамитова завіса" культури, яка змінила "залізну завісу" ідеології може виявитися не лише лінією, що розмежовує різні культури, а й, як засвідчили події у Югославії, лінією кривавих конфліктів. Свідченням є феномен "етнічних чисток", що завжди були жорстокими саме між представниками різних цивілізацій. Цивілізаційні конфлікти, спричинили появу т.зв. "синдрому споріднених країн" – замінює традиційний баланс сил. Цивілізаційна спільність, що є змістом цього синдрому, виявилася у війні в Перській затоці, що сприймалася арабською громадськістю як війна заходу проти ісламу загалом; конфліктах у СРСР: заяви Ірану та Туреччини про неприпустимість розчленування Азербайджану; колишній Югославії: визнання Ватиканом Словенії та Хорватії раніше від ЄС та військова підтримка боснійців із боку Ірану. Належність до однієї цивілізації зменшує вірогідність прояву насилля між державами та групами. Тому імовірність насильницьких дій між росіянами та українцями невелика. Другий феномен домінування цивілізаційних конфліктів – т.зв. "роздерті країни", суспільства, поділені віднесенням до різних цивілізацій – колишні СРСР та Югославія. У країнах, які мають більший ступінь культурної однорідності, можуть виникнути суперечки, до якої цивілізації належать спільності на їх території – будуть роздиратися протиріччями із середини – Туреччина, Росія. Розгортання конфлікту між Заходом та "іншими", може відбуватися у 3 основних формах: 1) спроба інших дотримуватися ізоляціоністського курсу, відсторонення від світової спільноти, де домінує Захід; 2) спроба "інших" приєднатися до Заходу й визнати його цінності та інститути; 3) прагнення "інших" урівноважити Захід шляхом розвитку власної економічної та політичної могутності та співпраці – шляхом модернізації, але не "вестернізації". Своєрідною формою протистояння Заходу є зміцнення конфуціансько-ісламських зв'язків. Зважаючи на цивілізаційні конфлікти, Захід повинен сприяти згуртованості всередині власної цивілізації, особливо між європейською та північноамериканською складовими; залучити до складу Східної Європи та Латинської Америки; підтримувати і розвивати відносини співробітництва з Росією та Японією; обмежувати нарощування воєнної сили конфуціанських та ісламських держав; підтримувати воєнну перевагу Заходу у Східній та Південно-Східній Азії; експлуатувати суперечки і конфлікти між конфуціанськими та ісламськими країнами; підтримувати в інших країнах групи, які симпатизують західним цінностям та інтересам; посилювати міжнародні організації та інститути, які відображають та узаконюють західні інтереси, та сприяти залученню незахідних країн у ці організації. Конфлікт Заходу і незахідних країн, який робить неможливим формування єдиної універсальної цивілізації, потребує значних зусиль для вияву елементів спільності західної та решти сучасних цивілізацій.

 

69. О. Тоффлер про три структурні зміни в сучасному світовому порядку.

У сучасному світовому порядку, на-думку О. Тоффлера, відбулися три основні структурні зміни. По-перше - розпад "монолітного радянського блоку" й зміщення централізованої у Москві "значної влади" в країни Східної Європи. По-друге - розпад країн "третього світу" на декілька країв і втрата цим поняття будь-якого сенсу. Те, що раніше називали третім світом, пише О.Тоффлер, сьогодні включає аграрні суспільства (африканські країни та частина країн Латинської Америки); індустріальні країни "другої хвилі" (Бразилія, Китай, Індія; країни, що пройшли стадій індустріалізації й розвивають технології "третьої хвилі (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань або так звані "азіатські тигри"). По-третє - поява сильних стосовно США конкурентів у особі Японії та Європи, що об'єднується; На думку О. Тоффлера, внаслідок зазначених змій сучасний світ не може бути описаний за допвмогою понять "Захід", "Схід" та "третій світ".