Зміст

1. Біологічні та соціальні чинники, які впливають на розвиток гендеру.

2. Механізми та соціальні чинники, які впливають на розвиток гендеру.

3. Статеві міфи та вплив їх на статеве виховання.

1. Біологічні та соціальні чинники, які впливають на розвиток гендеру.

Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка»^[1], психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності^[2].

На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть співпадати із суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.^[3].

Ґендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

При співпадінні біологічних статево-рольових стереотипів із гендером статево-рольова поведінка може бути схарактеризована як нормативна; за відсутності такого співпадіння є підстави вести мову про гендерні інверсії^[4].

Відмінності між жінками та чоловіками на біологічному рівні

• морфологічні відмінності у будові статевих органів та здатності до відтворення^[8];

• фізіологічні — у жінок існують менструація, вони здатні народжувати дітей і виробляти молоко з молочних залоз^[8];

• різниця у метаболізмі чоловічої та жіночої печінки^[8];

• відмінності простежуються у різниці в обміні речовин у деяких частинах мозку чоловіків і жінок, що зумовлює деякі відмінності у способах когнітивної та емоційної обробки інформації^[9], а також відмінності у частоті і наслідках ряду психічних розладів^[8].

Проте, на ці біологічні відмінності накладаються соціальні чинники, і залежно від того, якою мірою тлумачиться роль біологічних та соціальних чинників у розділенні ґендера, сформульовано два основних підходи.

Підходи до розуміння ґендера

• статеворольовий підхід зводить ґендер до одного з його соціально-психологічних проявів — ґендерних стереотипів (схем сприйняття), при цьому таке тлумачення відповідає початковому розумінню ґендера як соціальної надбудови над біологічною статтю;

• соціально-конструктивістський підхід розглядає відносини між чоловіком та жінкою перш за все як соціокультурно сконструйовані, акцент при цьому робиться на владних відносинах між чоловіком та жінкою, у той час як біологічні відмінності вважаються другорядними.

На думку прибічників соціально-конструктивістського підходу, ґендерні відносини побудовані на домінуванні і підпорядкуванні, паритеті і нерівності, внутрішньогрупповому фаворитизмі та міжгруповій дискримінації. Вони створюють нерівність соціальних можливостей чоловіків та жінок, владну асиметрію, яка підкреслюється різницею у ґендерно-специфічних моделях спілкування. Визнання «об'єктивності» ґендерних відмінностей чоловіків та жінок маскує дискримінацію^[10].

Дійсно, біологічні підходи, і меншою мірою — ентноцентричні та теологічні ґендерні моделі досить часто використовуються для виправдання соціальних забобонів і несправедливостей. Ґендерні відмінності ніколи не повинні використовуватися для виправдання ґендерної нерівності, проте заперечувати, що ці відмінності існують або що вони не можуть вивчатися, може мати негативні наслідки для суспільства.

Ґендерна роль — один з видів соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки (або норм) для чоловіків і жінок. Ґендерну роль розуміють як виконання певних соціальних розпоряджень — тобто поводження у мові, манерах, одязі, жестах відповідної статі.

Соціальна ґендерна роль – індивідуальне оприявлення приналежності до чоловічого, жіночого або іншого («третього») ґендеру у соціальній обстановці (відповідно до культурних норм і стереотипів)^[1].

Людина не обирає, ким народиться: чоловіком чи жінкою. Але, на жаль, саме стать починає визначати все її або його подальше життя.

З дитинства до дітей по-різному ставляться залежно від того, хлопчик це чи дівчинка, встановлюючи різні правила поведінки. Що ми говоримо хлопчику, а що дівчинці? «Дай здачі, ти ж хлопчик», – кажемо хлопчику, може, саме такими словами закладаючи його майбутню агресивну поведінку. «Не плач, ти ж не дівчинка», – транслюємо почуті ще від своїх батьків слова, не задумуючись, як після цих слів хлопчик буде ставитись до дівчинки. Як до «плакси»? Як до нижчої істоти? «Будь охайною, не забруднися, ти ж дівчинка» – звично дорікаємо доньці, не звертаючи уваги на плями на одязі її брата. А що, хлопчикам не потрібно бути чистими й охайними? «Веди себе тихіше, будь скромнішою, ти ж дівчинка» – повчаємо сміливу й ініціативну дівчину. Саме у такий спосіб сім'я й оточення закладають дітям різні стандарти поведінки. З моменту свого народження людина стає об’єктом впливу ґендерної системи У процесі виховання родина (в особі батьків та родичів), система освіти (в особі виховательок дитячих установ і освітян), культура загалом (через книжки та засоби масової інформації) впроваджують у свідомість дітей ґендерні норми, формують певні правила поведінки і створюють уявлення про того, хто є «справжній чоловік» і якою повинна бути «справжня жінка». Згодом ці «ґендерні норми» підтримуються за допомогою різних соціальних (наприклад, право) і культурних механізмів (наприклад, стереотипи в ЗМІ).

Так поступово формуються стереотипні ролі чоловіка і жінки, які і суспільство і їхні носії починають вважати вродженими, споконвічно властивими жінці чи чоловікові з моменту народження. Суспільство навіть риси характеру людини ділить на «чоловічі» й «жіночі». Наприклад: Чоловічі: мужність, агресивність, відвага, розум, нечутливість до болю… Жіночі: слабість, м'якість, толерантність, емоційність, покірність… Хоча твердження, що та чи інша риса характеру властиві тільки жінці або тільки чоловікові є неправдивим. Фахівці давно довели, що індивідуальні відмінності між людьми набагато більші, ніж між статями, жодна з рис характеру не є монопольним надбанням однієї статі. Насправді від факту народження ми успадковуємо лише стать та статеву відмінність. Під біологічною статтю розуміються анатомічні і фізіологічні особливості людини: зовнішні статеві ознаки, репродуктивна функція – здатність до зачаття і народження дитини. Статева різниця між чоловіком і жінкою очевидна, хоча навіть з біологічної точки зору між жінкою і чоловіком більше схожостей, ніж відмінностей. Єдина чітка і значуща біологічна відмінність між жінкою і чоловіком полягає в їх ролі у відтворенні потомства. Скажімо, чоловіки не можуть народити дитину, але вони її зачинають. Жінка, на відміну від чоловіків, виношує в своєму лоні дитину та годує немовля своїм молоком. А ось інші такі «типові» відмінності статі, як, наприклад, високий зріст, більша вага, мускульна маса і фізична сила чоловіків досить непостійні і набагато менше пов’язані з статтю, ніж прийнято вважати. Наприклад, жінки з Північно-Західної Європи загалом вище зростом, ніж чоловіки з Південно-Східної Азії. Всі ми бачили навколо себе сильних фізично жінок і слабких, тендітних чоловіків.

На відміну від незмінної природної особливості обох статей поняття ґендер (gender – англійською мовою перекладається як рід і стосується категорії мови) означає сукупність соціальних та культурних норм, які суспільство наказує виконувати людям залежно від їхньої біологічної статі. Досить точно поняття ґендер сформульовано в канадській Хартії прав і свобод, де ґендер є окресленим набором характеристик у культурному аспекті, що визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків та стосунки між ними. Таким чином, ґендер стосується не просто жінок та чоловіків, а й відносин між ними та шляхів їх соціальної побудови. Концепція ґендеру враховує чоловіків і жінок подібно до концепції класу, раси та національності, без неї неможливе правильне розуміння тих процесів, які відбуваються в суспільстві.

Отже, ґендер як поняття визначає соціальну та культурну іпостась людини. Тобто чоловіки і жінки є культурним продуктом своїх суспільств, тому відчуття приналежності кожної людини до чоловічого чи жіночого ґендеру як одиниці соціуму виховується все життя, протягом якого вони засвоюють ті поведінкові нормативи, які будуть їх характеризувати як чоловіка або жінку. Ці соціостатеві (ґендерні) ролі чоловіка або жінки нав'язуються через одяг і поведінку (змалечку у дітей різної статі вже різний одяг, різні іграшки, потім – різні обов'язки в родині); через формування різних психологічних якостей (сім'я і школа заохочують розвиток одних якостей і притлумлюють інші залежно від того, хлопчик це чи дівчинка); через розвиток здібностей дівчат і юнаків у визначеному напрямку; через настанови чоловікам і жінкам займатися різними видами діяльності, мати різні професії тощо. У такий спосіб виникає поняття традиційної чоловічої і жіночої ґендерної ролі. Ґендерна роль розуміється як виконання певних соціальних розпоряджень та «очікувань» – тобто відповідно до певної статі поведінка у вигляді мови, манер, одягу, жестів тощо. Хоча антропологи, етнографи й історики давно встановили відносність уявлень про «типово чоловіче» або «типово жіноче»: те, що в одному суспільстві вважається чоловічим заняттям (поведінкою, рисою характеру), в іншому визначається як суто жіноче.

Зрозуміти, де йдеться про ґендерні відмінності між людьми, а де статеві – досить нескладно. Бо біологічна стать і її функції не змінюються в категоріях «час-простір», у той час як ґендер і його настанови змінюються. І дві тисячі років тому жінки народжували дітей та вигодовували їх грудьми; всюди чоловік – в Японії, Україні чи Америці –залишається чоловіком з усіма його статевими ознаками і функціями. Виходить, це – статеві відмінності між людьми. Ще якихось сто років тому деякі вчені з повною серйозністю дискутували, чи можуть жінки вчити математику, і дійшли висновку, що вища освіта завадить жінці народжувати дітей. А сьогодні в Україні більшість людей із вищою освітою – жінки. Жінки в Україні успішно займаються політикою і бізнесом, що було б неможливо пару сотень років тому. На жаль, у різних державах жінки сьогодні по-різному можуть себе реалізувати. Є величезна різниця між становищем жінки в Україні і, скажімо, в Афганістані. Такі відмінності в становищі жінок і чоловіків у суспільстві залежно від країни або сторіччя (простору й часу) є ґендерними.

Поняття «ґендер» стає дедалі більш звичним в Україні. Проте розуміння рівності прав і можливостей жінок та чоловіків, тобто ґендерної рівності, часто підмінюється викривленим і спрощеним трактуванням цього явища як «різновиду фемінізму». Тому окремо зупинимося на різниці між ними. Фемінізм як рух захищає людські права насамперед жінок, крок за кроком змінюючи ситуацію у світі. Саме фемінізм як рух жінок допоміг стати жінкам повноправними громадянками своїх країн: отримати паспорт, виборче право, право на освіту та достойну роботу, можливості самостійно влаштовувати своє життя тощо. На всьому цьому шляху боротьба жінок за рівні права супроводжувалася і до цього часу супроводжується численними проявами феміністичної фобії.

Тож «ґендер» більшістю в нашій країні чомусь сприймається як виключно жіноче питання, хоча насправді воно кардинально відмінне від фемінізму. Це одна з найважливіших складових життя людини, яка стосується всіх його сторін і яка ставить у центр не проблеми жінок, а досягнення паритетних відносин між двома статями. Ґендер є ключем до вирішення проблем не тільки жінок, а й всього суспільства. А ґендерна рівність, захищаючи права та можливості обох статей, є основою прав та свобод жінок і чоловіків. Тому коли мова йде про ґендер, то це не обмеження прав чоловіків, а створення можливості для самореалізації й жінок, і чоловіків. Ґендерні зміни передбачають використання людського ресурсу обох статей, а не тільки однієї половини. Стать не є першопричиною психологічних чи соціальних відмінностей між чоловіками та жінками, тому біологічний фактор не повинен визначати долю чоловіків та жінок в Україні.