Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:

	приклади
сч - щ [шч] цч - чч зч - жч зжд - ждж	брязкати- бряжчати [брязк+ати], козацький- козаччина [козацьк+ина], батьківський- батьківщина [батьківськ+ина]

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.

За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати(хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне відмиска)

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.

Винятки становлять:

• прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);

• окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі:дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.

Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).

В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.

У вимові і на письмі відбувається спрощ

Орфографія(частина 2) Тверді і м’які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.

Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].

Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:

тверді і м'які приголосні

[д] - [д' ], [т] - [т' ], [з] - [з' ], [с] - [с' ], [дз] - [дз' ], [ц] - [ц' ], [л] - [л' ], [н] - [н' ]

Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.

Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді:повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.

ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].

Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.