Додатова література:

1. Бэндлер Р., Гриндер Д. Структура магии. – СПб., 1996.

2. Голан А. Миф и символ. – М., 1993.

3. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. – М., 1987.

4. Зотов А.Ф. Существвует ли мировая философия? // Вопросы философии. – 1997. – № 4.

5. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К., 2003.

6. Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды. – К., 2000.

7. Причепій Є.М. Філософія як форма суспільної свідомості. – К., 1981.

8. Сагатовский В.Н. Вселенная философа. – М., 1972.

9. Світогляд і духовна творчість: Збірник наукових праць / Відп. ред. К.П. Шудря, Є.І. Андрос. – К., 1993.

10. Чернышов А.Н. Начало философии. – М., 1982.

Т. 2.: Гносеологія (філософія пізнання)

Мета: ознайомити студентів з основами теорії пізнання, дати уявлення про природу, особливості, функції та властивості пізнавального процесу. З’ясувати основні підходи та концепції пізнання. Студент повинен розуміти специфіку чуттєвого, раціонального та інтуїтивного пізнання. Особливо значення набуває розуміння проблеми істини та її концептуальних бачень. Треба вміти порівняти філософські та наукові методи.

Основні поняття: гносеологія, епістемологія, знання, віра, агностицизм, релятивізм, скептицизм, емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм, чуттєве пізнання, раціональне пізнання, інтуїтивне пізнання, форми пізнання, істина, абсолютна істина, відносна істина, методи пізнання, інформація.

План лекції:

1. Пізнання як предмет філософського аналізу.

2. Рівні та форми пізнання.

3. Проблема істини в філософії та науці.

4. Методологія наукового пізнання.

Семінар: Сутність і структура пізнавального процесу:

1. Природа та структура пізнавального процесу. Основні підходи та концепції пізнання.

2. Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання.

3. Проблема істини. Концепції істини в філософії.

4. Методи наукового пізнання.

Методичні рекомендації до семінару:

1. В першому питанні студент має пояснити специфіку філософського розуміння проблеми пізнання. Пізнання постає як процес взаємодії суб’єкта та об’єкта в результаті якого виникає знання. Важливо розуміти, що поняття людини ширше за поняття суб’єкту, а поняття об’єкту не вичерпує дійсності. При цьому самі поняття суб’єкту та об’єкту характерні для наукового, раціонального знання, тоді як для інших видів знань (художнього, містичного, релігійного) вони не характерні. Окремо варто виділити основні принципи гносеології: об’єктивності, історизму та ін. Під час відповіді треба розмежувати основні підходи до пізнання: гносеологічний оптимізм та агностицизм, а також концепції пізнання: емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм.

2. У другому питанні треба пояснити багатоманітність форм і рівнів пізнання. Треба розуміти, що пізнання включає чуттєвий та раціональний аспекти, які взаємопов’язані, адже рух знання відбувається від живого споглядання до абстрактних роздумів. При цьому варто усвідомити, що і чуттєве і раціональне пізнання включає важливий інтуїтивний моменти. Інтуїція – це безпосереднє схоплення індивідуального чи загального. Студент повинен пояснити різницю між чуттєвою, інтелектуальною, моральною, естетичною, релігійною, екстрасенсорною та містичною інтуїцією.

3. Для підготовки цього питання зверніть увагу, що істина – це адекватна інформація, істинне знання про об’єкт. Варто підкреслити, що істина завжди предметна і конкретна. Надзвичайно важливо розуміти, що існує багато концепцій істини, кожна з яких пояснює можливість отримання істинного знання. Серед найбільш поширених в наш час концепцій істини є класичні (кореспондентська, когерентна, іманентська та ін.) та некласичні (конвенційна, прагматистська). В яких сферах культури використовують ті, чи інші концепції. Поясніть чи є універсальною класична концепція істини Аристотеля? Поясніть як в істинному знанні поєднуються абсолютні та відносні моменти. Розтлумачте різницю між істиною та правдою.

4. Методологія − це філософське вчення, що досліджує методи пізнання. В науці існує два рівні пізнання: емпіричний та теоретичний. Студент має пояснити їх взаємодію, назвати методи, характерні для кожного рівня. На емпіричному рівні науковець збирає факти, проводить спостереження та досліди, здійснює порівняння та експерименти. Емпіричний рівень передбачає елементарні узагальнення. На теоретичному рівні науковець формує системне теоретичне знання, для цього використовує формалізацію, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія. Загально логічними методами наукового пізнання є аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання. Зверніть увагу на різницю в підходах до методології на етапі класичного, некласичного та постнекласичного розвитку науки. Описані методи плідно використовувалися на етапі класичного розвитку науки. В наш час некласичного та постнекласичного розвитку науки посилюється роль міждисциплінарних зв’язків, комплексних підходів, впроваджуються ідеї синергетики, виходять на перший план поняття вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації, флуктуації.