Питання для самостійної роботи:

1. Погляди християнських апологетів.

2. Погляди на природу універсалій номіналістів та реалістів.

3. П’ять доказів буття Бога в системі Фоми Аквінського.

4. Космологічні ідеї Коперника, Бруно, Кеплера та Галілея.

5. Реформаційна філософія Мартіна Лютера та християнський гуманізм.

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Першим етапом розвитку християнської думки була апологетика. Її представники стверджували, що деякі положення християнської релігії можуть бути знайдені у творах античних мислителів, особливо у Платона та стоїків. Видатними апологетами були Юстин Філософ, Тертуліан, Климент Олександрійський, Ориген. Вони розвивали чимало ідей середнього платонізму про ієрархічність Трійці, непізнаваність Бога, безсмертя душі, умоглядні способи богопізнання.

2. Значним етапом розвитку середньовічної філософії є схоластика. Її назва походить від поняття «школа», яка вживається не тільки як символ початкової освіти, але в сенсі певної теоретичної спрямованості. Основним предметом аналізу схоластики були богословські проблеми, що перейшли у спадщину від патристики, серед яких проблема Бога; роль Божественних ідей у процесі творення; співвідношення віри і розуму; свобода волі і передвизначення. Спосіб вирішення їх базувався не тільки на платонізмі, а й на аристотелізмі. Однією з проблем середньовічної філософії є питання про статус загальних понять – універсалій. Універсалії – це загальні родові поняття (живі істоти, людина, благо). Чим є загальні поняття стосовно світу і людини? Для номіналістів, які спиралися на Аристотеля, реально існують лише речі, а загальні поняття – це лише імена, які існують у свідомості та мові. Для реалізму, який спирався на Платона, загальні поняття не менш реальні, ніж одиничні речі, вони мають власне ідеальне існування. Представниками номіналізму були Росцелін, Оккам, а реалізму – Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський.

3. Фома визнає велике значення розуму в теології, свідченням цього були п'ять доказів існування Бога у Фоми. Оскільки пізнання починається з чуттєвого, Фома відкидає апріорні доведення існування Бога; його докази випливають із чуттєво-раціонального осягнення світу. Перший доказ Бога від рушія. Для будь-якого руху і для будь-якої зміни потрібен рушій, який в свою чергу вимагає першорушія – Бога, котрий сам нерухається. Другий доказ Бога – від причини. Будь-який наслідок має причину. Оскіль­ки ніщо не є причиною самого себе (бо в такому разі, логічно, воно мало б пе­редувати собі самому), а ряд причин не може тягтися до нескінченності, то має існувати перша причина, сама не спри­чинена нічим іншим, — Бог. Третій доказ Бога – від необхідності буття. Щоб існувати, річ має бути з необхідністю, але кожна річ може бути чи не бути. Щоб бути з необхідністю треба, щоб існувало саме необхідне буття, яке існує не випадково – Бог. Четвертий доказ Бога – від ступеню досконалості. Всі речі є більш чи менш досконалими. Ступінь досконалості залежить від причетності мірилу досконалості – Богу. П’ятий доказ Бога – від мети. Світ в цілому і речі влаштовані доцільно – вони прагнуть до своєї мети. Але вони можуть телеологічно існувати, якщо, окрім окремих цілей, існує вища Мета Світу – Бог. В подальшому викладені доведення були розкритикованими Кантом.

4. Справжню науково-космологічну революцію здійснили Микола Коперник, Йоганн Кеплер та Галілео Галілей. У своїй основній праці "Про обертання небесних сфер" Коперник, замість панівної тоді геоцентричної картини світу Птолемея, в якій Земля була нерухомим центром Всесвіту, висуває геліоцентричну, в якій Сонце є центральним світилом, навколо якого рухається Земля. Це був важливий крок до прориву від замкнутої середньовічної до відкритої динамічної моделі світу.

Йоганн Кеплер, розвиваючи метод квантитативного пізнання природи, вносить суттєві корективи в уявлення Коперника про рух планет по орбітах. Галілео Галілей просла­вився відкриттям законів руху та вільного падіння тіл, а також тим, що виступив на підтримку вчення Коперника. Для нього дійсність визначається з допомогою число­вих співвідношень. Лише той, хто вміє чи­тати математичні символи і розуміти їхні закони, осягне об'єктивне пізнання. У науковому пізнанні однаковою мірою беруть участь розум і спостереження. Для його методу характерні: розкладання предмета спостереження на прості елементи (аналіз явищ), вису­вання гіпотез, перевірка експеримен­тальним шляхом (включно з мисленними експериментами), дедуктивне виве­дення наслідків, математичне формулю­вання законів природи.

5. Особливий різновид хрстиянської ренесансної філософії сформувався під впливом Реформації. Її представниками були Мартін Лютер, Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі. Вони виходять із цілковитої гріховності й зіпсованості людської природи, внаслідок чого людина неспроможна зусиллям власної волі або добрими справами добитися виправ­дання перед Богом: цього вона може досяг­ти лише завдяки милості Божій (sola gratia) та вірі в Нього (sola fide). Так само, гріх зіпсував пізнавальну здатність розуму, який тепер нездатний пізнати істину. Як наслідок, зростає роль безпосереднього зв’язку з Богом, а посередницька функція, на яку претендує католицька церк­ва, відхиляється. Єдиним авторитетом визнається Слово Боже і Святе Письмо (sola scriptura). Ієрархічна будова церкви змінюється ідеєю загального священства всіх віруючих. Закоріненість віри лише в глибинах влас­ної душі призводить до того, що людина живе у двох самостійних світах: внутріш­ньому, духовному, та зовнішньому, тобто в суспільстві, організованому в державу. У процесі формування Кальвіном моральних норм протестантизму, внаслідок якого професій­ний і економічний успіх общини сприймається ознакою богообраності, складаєть­ся типова для капіталістичного суспільства Нового часу трудова етика.