30. Основні мотиви лірики Вергілія

Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. У літературних колах, з якими Вергілій зав'язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла. Під час громадянської війни “Буколіки” сприймались як своєрідна втеча від реальної дійсності в ідеальний світ любові та поезії. «Буколики» розповідали про життя і сумирні бесіди пастухів на лоні чудової екзотичної й тихої природи. Поет ніби шукає собі притулку, втомлений бухливими і незрозумілими йому подіями громадянської війни. Землеробську працю “села” Вергілій зобразив у “Георгіках” (36-29рр. до н.е.). Хоча “Георгіки” були присвячені Октавіану Августу та Меценату, “працювали вони на соціальнополітичну проблему римського суспільства - на відновлення дрібного італійського землеволодіння - і були своєрідним соціальним замовленням. Основна тема поеми - праця - зближує твір Вергілія з “Трудами і днями” давньогрецького поета Гесіода. Якщо в “Буколіках” йшлося про насолоди, які дає сільське життя, то в “Георгіках” розкривався його трудовий бік, славилася невичерпність і животворність природи. Тема “вождів”, безумовно, втілена в поемі Вергілія “Енеїда”. «Буколіки» - пастуші пісні, еклоги - збірка з десяти невеличких поем, написаних гекзаметром. У них поет оспівує спокійне життя пастухів, їх радощі і печалі. Родоначальником буколік як літературного жанру вважають грецького поета Феокріта із Сіракуз на Сіцілії (III ст. до н. є.). Заслуга ж Вергілія в тому, що він перший ввів цей жанр у римську літературу, як сам не без гордості підкреслював. Але його поеми зображають умовний ідилічний світ пастухів з їхніми любовними переживаннями на лоні сільської природи. Проте в цей ідеалізований світ вривається відгомін політичних подій, які потрясли основи римської сенатсько-аристократичної республіки. Зокрема, в першій і дев'ятій еклогах відобразилась сучасна авторові дійсність-розорення північно-італійського селянства внаслідок реквізицій землі для ветеранів. Під ім'ям Тітіра в першій еклозі криється сам Вергілій, якому пощастило повернути конфіскований маєток. Політичний характер має також четверта еклога, де виражено марення про наближення «золотого віку», ери миру і соціальної справедливості, коли всі люди будуть рівні і щасливі, вільні від злиднів і чвар, а природа сама даруватиме щедрі врожаї. Нову зміну в житті поет пов'язує з народженням якоїсь чудесної дитини, «божого сина» з племені Юпітера. Ця еклога, яка вже в античності викликала суперечки, і досі не зовсім ясна*. Вона виникла під впливом релігійних концепцій (єгипетських, єврейських), породжених нестерпним соціальним гнітом, коли доведеному до розпачу трудовому народові пророки для заспокоєння його пророкували прихід нової щасливої доби і рятівника в особі «божого сина». Такі месіаністичні ідеї знайшли сприятливий ґрунт серед населення Італії, втомленого довготривалими братовбивчими війнами, яке прагнуло миру та соціального рівноправ'я. «Буколіки» стали зразком для так званої «пасторальної» поезії, в якій зображувалось безжурне життя пастухів і пастушок на тлі чарівної сільської природи. Селу присвячений і другий великий твір Вергілія - дидактична поема «Георгіки» («Про землеробство»). Своєю ідейною спрямованістю і художньою майстерністю поема являє новий крок у творчому розвитку поета. Незважаючи на грецький заголовок та використані дидактичні твори стародавньої Еллади, Вергіліїв твір залишив далеко позаду аналогічні зразки, зокрема Нікандрове «Землеробство» і «Бджільництво». Перша книга «Георгік» розповідає про рільництво, друга - про садівництво, третя - про тваринництво, четверта - про бджільництво. Тема поеми була підказана Меценатом і Октавіаном. Вони з жалем спостерігали обезземелення селянства і занепад землеробства внаслідок довголітньої воєнноїдовголітньої воєнної руїни. Тож і порадили поетові звеличити в поемі любов до рідної землі, до давньої римської доблесті і предківських звичаїв. Така ідея цілком збігалася з нахилами самого Вергілія, який виріс на селі і був глибоко переконаний у тому, що чистоту людських взаємин і почуттів, здоровий глузд, незмінне щастя можна знайти тільки в сільському житті. Його «Георгіки» - величний гімн чесній і плідній праці селянина. Девіз твору: «Усе перемагає праця». Поет тут виступає як ідеолог і виразник інтересів трудового селянства. Прославляючи працю італійського хлібороба, автор оповиває її рожевим серпанком. Не помічаючи жахливої експлуатації рабів, розорення дрібного селянства і зростання великого землеволодіння, він у захопленні вигукує: Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, Просте життя хліборобів! Оподаль боїв та незгоди Гойні ґрунти постачають самі їм поживу солодку.