Економічні платформи партій і блоків: передвиборні обіцянки і реалії Володимир сиденко

   

(директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова)

Економічні проблеми посідають центральне місце в передвиборних програмах абсолютної більшості партій і партійних блоків, що переконливо свідчить про визначальну роль економічної мотивації в поведінці українських виборців. Вони були основою дискусії представників ряду провідних українських партій і блоків — учасників передвиборного процесу, яка відбулася 20 лютого ц.р. на засіданні «круглого столу» «Вибори 2000: економічні платформи політичних партій і блоків», організованого Центром Разумкова за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». В цій статті викладено деякі спостереження і висновки, зроблені експертами Центру на основі порівняльного аналізу економічних аспектів передвиборних програм, результатів соціологічного опитування з економічних проблем за участю понад 2000 громадян з усіх регіонів країни, а також дискусій, що мали місце під час проведення «круглого столу».

Певним парадоксом є те, що тільки 32,1% опитаних УЦЕПД громадян України вважають, що економічні позиції партій (блоків) матимуть визначальне значення при голосуванні на виборах до Верховної Ради у березні 2002 року. 34,1% дотримуються думки про «певне значення» цих питань, а 20,7% вважають, що вони не матимуть жодного значення. Все це дає підстави для висновку, що значна частина населення України сприймає передвиборні платформи не як програму майбутніх дій, а передусім як інструмент передвиборної агітації. Проте порівняння тих пріоритетів, які закладені партіями і блоками у свої передвиборні програми з відповідями на анкету соціологічного опитування УЦЕПД, показує, що в цілому вони тісно пов’язані. При цьому абсолютна більшість партій і блоків, очевидно, не мали труднощів з визначенням найбільш болючих економічних проблем суспільства і формуванням на цій основі політичних гасел. Набагато складніше з рецептами вирішення цих проблем і насамперед — з ресурсами, які необхідні для цього. Саме через сумніви в реальній здатності вирішувати чітко визначені економічні проблеми і поширюється останніми роками в суспільстві скептичне ставлення до різного роду економічних програм.

Пріоритети передвиборних економічних програм

Аналіз змісту економічних аспектів передвиборних програм однозначно вказує на переважну увагу партій і блоків до проблем, по-перше, реформування і розвитку системи державного управління економікою, по-друге, — до соціального захисту населення (див. табл.). Такі акценти видаються цілком логічними, зважаючи на те, що головними економічними проблемами на нинішньому етапі розвитку стали надмірний податковий тягар, всеосяжна бюрократизація та низька ефективність державного регулювання економіки. З іншого боку, для мільйонів українців саме соціальна незахищеність, неможливість в достатній мірі забезпечити свої сім’ї матеріально стала визначальним чинником ставлення не тільки до досягнутих результатів реформ, але й до будь-яких економічних програм розвитку в майбутньому.

На фоні вищезазначених проблем порівняно мало уваги сьогодні приділяється питанням макроекономічної політики. Після того, як у країні вже два роки поспіль досягнуто помітного приросту виробництва і зниження до однозначного показника рівня інфляції, питання про те, як зупинити різке падіння виробництва та хвилю інфляції, що домінували під час попередніх виборів, очевидно, втратило свою політичну гостроту. Крім того, як показало соціологічне опитування УЦЕПД, населення на сьогодні не має чітко вираженої позиції стосовно макроекономічних питань. Так, якщо 28,4% опитаних вважають, що забезпечення стабільності гривні та утримання низьких темпів інфляції повинно бути безумовним пріоритетом, то 23,7% — що зростання виробництва і повне виконання взятих державою соціальних зобов’язань мають бути реалізовані навіть ціною деякого збільшення темпів інфляції. А 25,5% схиляються до думки, що в умовах незавершеності базових структурних перетворень в економіці України, в процесі становлення ринкової системи взагалі неможливо досягти такого рівня стабільності національної валюти, яку мають країни з розвиненою ринковою економікою.

Водночас слід зауважити, що практично всі провідні політичні сили, що змагаються на цих виборах, обійшли увагою ту обставину, що досягнута відносна макроекономічна стабілізація має дуже нестійкий характер. І головним чинником, що підриває перспективи тривалої стабільності, виступає невиважена бюджетна політика держави. Прийняті напередодні виборів додаткові соціальні зобов’язання, які не підкріплені реальними статтями доходів бюджету і необхідним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економічно неефективні види субсидій галузям), повертають нас до бюджетної ситуації, що була кілька років тому. В поєднанні з сумнівною курсовою політикою, що має наслідком постійне підвищення курсу гривні до іноземних валют, нинішня бюджетна ситуація може виступити чинником, що підірве економічне зростання. Однак, здається, для більшості партій і блоків бюджетної проблеми ніби взагалі не існує. І це також має своє логічне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збільшення соціальних витрат держави посилена увага до макроекономічних проблем не тільки могла б заплутати виборця, але й поставити під сумнів реальність запропонованих рецептів соціальної політики.

Водночас не можна сказати, що великою популярністю в абсолютної більшості партій користується питання про формування інноваційної моделі розвитку економіки та розвитку відносин власності, ринкових інституцій та ринкової інфраструктури. Це може викликати подив, адже саме інноваційно спрямовані структурні реформи, послідовні інституційні перетворення мають закладати довгострокові основи сталого економічного зростання і вирішення соціальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвідчує, що передвиборні економічні програми партій мають передусім пропагандистський характер, розрахований на масового споживача.