Розділ 1 антибіотики ряду цефалоспорини

Протягом тисячоліть людство страждало інфекційними захворюваннями, яки були основною причиною смерті мільйонів людей. Тільки в 1929 році англійський мікробіолог А. Флемінг відкрив перший антибіотик і почався новий період у біології і медицині - ера антибіотиків.

Антибіотики - група органічних речовин природного чи напівсинтетичного походження, які руйнують чи уповільнюють ріст бактерій, грибів та пухлин. В наш час відомі тисячі антибіотиків, але лише деякі з них відносно безпечні для застосування в клінічній практиці [23].

Великим досягненням 60-х років було відкриття нової групи антибіотиків цефалоспоринів, які за складом близькі до пеніциліну, але не викликають алергічної реакції [9].

Цефалоспорини – напівсинтетичні похідні антибіотика цефалоспорина С, речовини, яку продукує грибок Cephalosporium acremonium. Препарати є β-лактамними антибіотиками, структурно та фармакологічно схожими з пеніцилінами, 1-окса–лактамами, карбоцефамами і цефаміцинами. Всі цефалоспорини містять ядро 7–аміноцефалоспоранової кислоти, яке складається з лактамного кільця сплавленого з шестичленним дегідротіазиновим замість п’ятичленного тіазолідинового кільця пеніцилінів.

Розчеплення цефалоспоринів в любій точці β–лактамного кільця призводить до повної втрати ними антибактеріальної активності. Додавання різних груп в положенні R7 і R3 цефалоспоринового ядра дає похідні, що відрізняються за спекром антибіотичної дії, чутливістю до гідролізуючої активності β–лактамаз, зв’язуванні протеїнів, шлунково-кишкової абсорбції [22].

Цефалоспорини аналогічні за механізмом дії до пеніцилінів, оскільки обидві групи антибіотиків містять β–лактамне кільце. В силу своєї структурної конфігурації цефалоспорини порівняно легко піддаються хімічним модифікаціям, що дозволяє отримувати сполуки з різними мікробіологічними і фармакологічними властивостями.

Цефалоспорини зв’язуються з ферментами бактерій, які беруть участь в утворенні клітинної стінки і, таким чином, справляють бактерицидну дію. Антибіотики цефалоспоринової групи проникають крізь пори клітинної стінки бактерій та взаємодіють з пеніцилін–зв’язувальними протеїнами (ПЗП) і пригнічують їх активність. ПЗП – це ферменти, які відповідають за синтез пептидоглікану, основного елементу клітинної стінки бактерії. В результаті взаємодії з ПЗП порушується зшивка нових ланцюгів пептидоглікану і зменшується жорсткість клітинної стінки, що призводить до лізису бактерій під дією високого внутрішньоклітинного осмотичного тиску [21].

Класифікація антибіотиків ряду цефалоспоринів

Існує декілька класифікацій цефалоспоринів. В їх основу покладено мікробіологічні і фармакологічні аспекти. Найчастіше використовується класифікація, згідно з якою цефалоспорини діляться на покоління або генерації, відповідно до спектру їх антибіотичної дії, тому препарати ІІ – го, ІІІ-го та IV-го поколінь не замінюють антибіотики І – го покоління і використовуються при різних інфекціях [21].

Антибіотики І–го покоління – мають високу активність проти грампозитивних коків, а саме S. аureus, коагулазонегативні стафілококи, β–гемолітичні стрептококи, пневмококи. До них відносяться цефалексин, цефазолін, цефалотін.

Антибіотики ІІ–го покоління – мають високу антибактеріальну дію проти грамнегативних бактерій групи ентеробактерій (E. coli, протей, клебсієлла, ентеріобактер тощо), також на H. influenza, N. gonorrhogeae, N. meningitidis. Цефалоспорини цієї групи майже завжди резистентні до утворюючих β-лактамази і до деяких хромасомальних β-лактамаз. До них входять цефаклор, цефуроксим, цефокситин [16].

ІІІ–є покоління – діють на синьогнійну паличку та Acinetobacter. Окремі цефалоспорини резистентні до β – лактамаз грамнегативним бактерій. До антибіотиків ІІІ-го покоління відносяться цефіксим, цефтібутен, цефотаксим, цефтазідин, цефтріаксон.

IV-е покоління – антибіотики, активні проти бактероїдів та інших анаеробів. Вони мають дуже виражену стабільність до дії β–лактамаз бактероїдів. Це: цефепим, цефпиром [16].

Цефтріаксон – антибіотик ІІІ-го покоління цефалоспоринів

Цефтріаксон антибіотик широкого спектру дії, який є найбільш активним серед інших антибіотиків цефалоспоринового ряду. Приблизно 90% штамів ентеробактерій пригнічуються при концентрації цефтріаксону в крові 1 мг/л.

Бактерицидна дія цефртіаксону опосередковується через інгібування синтезу клітинної стінки бактерій. Цефтріаксон ацетилює мембранозв'язані транспептидази, порушуючи, таким чином, перехресне зшивання пептидогліканів, необхідне для забезпечення міцності та ригідності клітинної стінки [3].

Після внутрішньом'язового введення цефтріаксон швидко і повністю всмоктується. Максимум концентрації в плазмі крові відзначається через 1,5 години. Цефтріаксон зв'язується з альбумінами плазми (85% - 95%). Препарат довго зберігається в організмі. Мінімальні антимікробні концентрації препарату виявляються в крові протягом 24 годин і більше. Легко проникає в органи, рідини організму (перитонеальну, плевральну, синовіальну, при запаленні мозкових оболонок - у спинномозкову), в кісткову тканину. У грудному молоці визначається 3 - 4% від концентрації в сироватці крові (більше при внутрішньом'язовому, ніж при внутрішньовенному введенні) [2, 3].

Цефтріаксон призначають для лікування інфекційних захворювань, викликаних чутливими до нього мікроорганізмами, а саме: інфекції ЛОР-органів, верхніх і нижніх дихальних шляхів (гострий і хронічний бронхіт, пневмонія, абсцес легенів, емпієма плеври); інфекції шкіри та м'яких тканин (у тому числі стрептодермії); інфекції сечостатевих органів (пієліт, гострий та хронічний пієлонефрит, цистит, простатит, епідедеміт, гінекологічні інфекції, неускладнена гонорея); інфекції органів черевної порожнини (жовчних шляхів і шлунково-кишкового тракту, перитоніт); сепсис та бактеріальна септицемія; інфекції кісток (остеомієліт) та суглобів; бактеріальний менінгіт і ендокардит; м'яка шанкра, сифіліс, хвороба Лайма (спірохетоз); тифозна лихоманка; сальмонельоз. Також цефтріаксон призначається при інфекціях, що розвиваються на фоні ослабленого імунітету, а також для профілактики післяопераційних гнійно-септичних ускладнень [2].

Цефтріаксон застосовують внутрішньом'язово і внутрішньовенно. Слід використовувати тільки свіжоприготовані розчини. Цефтріаксон відносно добре переноситься, хоча в окремих випадках можливий розвиток побічних ефектів з боку травної системи (нудота, блювання, діарея, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, холестатична жовтяниця, гепатит, псевдомембранозний коліт), у вигляді алергічних реакцій (шкірний висип, свербіж, еозинофілія, рідко - набряк Квінке), системи згортання крові: (гіпопротромбінемія), сечовидільної системи (інтерстиціальний нефрит). А також можливі ефекти, обумовлені хіміотерапевтичною дією - кандидоз.

Протипоказання: підвищена чутливість до цефтріаксону і до інших цефалоспоринів, пеніцилінів, перший триместр вагітності, грудне вигодовування (на час лікування припиняють), печінково-ниркова недостатність.

Цефтріаксон, пригнічуючи кишкову флору, перешкоджає синтезу вітаміну К. Тому при одночасному застосуванні з препаратами, що знижують агрегацію тромбоцитів (нестероїдні протизапальні засоби, сульфінпіразон), збільшується ризик розвитку кровотеч. З цієї ж причини при одночасному застосуванні з антикоагулянтами відзначається посилення антикоагулянтної дії. При одночасному застосуванні з діуретиками зростає ризик розвитку нефротоксичної дії. При тривалому застосуванні цефтріаксону у високих дозах можлива зміна картини крові (лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія) [2].