57. Звернення громадян.

Через звернення громадян втілюється в життя один із конституційних принципів — участі громадян в управлінні державними та громадськими справами.

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються поради, рекомендації щодо діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин і умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

58. Методи – це певні способи, прийоми, засоби, які застосовуються органами публічної адміністрації та їх посадовими особами у встановленому законом порядку межах, при здійсненні управління.

Ознаки: мета використання полягає у забезпеченні публічного управління, практичної управлінської діяльності ОВВ для вирішення встановлених завдань та здійснення функцій управління; вони застосовуються в процесі публічної управлінської діяльності; порядок застосування визначається правовими нормами; вони є засобом здійснення компетенції та повноважень суб’єктів публічної адміністрації; забезпечують належний порядок в системі управління; мають свою організаційно-правову форму застосування; мають спеціальний характер дії, та визначений термін застосування.

МЕТОДИ ПРЯМОЇ ДІЇ характеризуються однобічністю. (видання наказу, розпорядження, тощо)

• залежно від форми вираження (правові, організаційні, нормативні, індивідуальні)

• за мірами впливу на суб’єкт (імперативні, заохочувально-рекомендаційні)

НЕПРЯМОЇ (н-д можливість вибору варіантів поведінки особою, якій адресовані методи здійснення управлінських дій)

Адміністративні методи управління поділяються на:

1. переконання (процес послідовного здійснюваних дій, який передбачає вплив на відомість, емоції, створення інтересу за допомогою переконання(пропаганда, агітація, інструктаж, реклама, обмін досвідом))

2. заохочення (спосіб дії, який через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення нормативних вчинків; матеріальне або моральне схвалення) (моральні, матеріальні, змішані, статутні) – премії, коштовні подарунки, підвищення

3. адміністративний примус – це особливий різновид державно-правового примусу, тобто визнані нормами АП способи офіційного психологічного впливу уповноважено-владних суб’єктів на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадку вчинення особами протиправних діянь. (адмін. запобігання, припиненя, в-ті)

59. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення. Форми:1.Припис- вноситься з вимогою усунути порушення закону,у випадку якщо порушення цілком очевидне та може завдати істинної шкоди. Протест-на акт який суперечить закону. В протилежності ставиться питання щодо скасування акту чи приведення його у відповідність з законом. Подання та постанова)

60. Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, що обумовлює розвиток ринкових відносин, визначає їх сутність. Це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів.Система цих заходів складається з: нормативного регулювання,контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції. Основні засади захисту економічної конкуренції визначені в Конституції України, Господарський кодекс ,Законодавчими актами, що безпосередньо встановлюють правові засоби регулювання захисту економічної конкуренції в Україні. Основними напрямками конкурентної політики України є : - узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики й політики в сфері приватизації з конкурентною політикою; - забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентноздатності вітчизняних підприємств і подальше зменшення рівня монополізації економіки; - оптимізація діяльності органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин; - удосконалювання регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; - розвиток законодавства про захист економічної конкуренції, що забезпечить господарсько-правовий захист суб’єктів підприємницької діяльності. Державна політика в сфері розвитку економічної конкуренції й обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної й іншої підтримки суб'єктів господарювання, що сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування й органами адміністративно-господарського управління й контролю. Серед цих органів у сфері конкуренції визначальне місце належить Кабінету Міністрів України, який забезпечує розробку і здійснення згальнодержавних програм економічного розвитку (зокрема, програм демонополізації і розвитку конкуренції), забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, вживає заходів щодо демонополізації економіки і розвитку конкуренції. У сфері конкуренції за допомогою державного контролю здійснюється своєчасність внесення коректив у господарську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкурентних відносин, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил. Контрольні функції АМК проявляються у здійсненні попереднього, поточного (оперативного) та наступного контролю. Особливості вимог щодо захисту економічної конкуренції в Україні зумовлюють використання також специфічних заходів адміністративного примусу, специфіка якого проявляється у в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до порушників конкурентного законодавства.

61. Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:

- затримання (застосовується як засіб припинення правопорушення, для доставленням порушника в міліцію, встановлення особистості та складення протоколу про правопорушення);

- вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення (застосовується компетентними органами управління, має обов’язковий характер, а невиконання тягне відповідальність);

- вилучення майна, документів, інших предметів, які можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень або перебувають у неправомірному володінні, використанні чи є речовими доказами (такими предметами можуть бути знаряддя незаконного мисливства, предмети контрабанди тощо);

- тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів (застосовується як засіб запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій, у відношенні осіб, стан здоров’я, яких загрожує оточуючим, а також, наприклад, у відношенні водіїв транспортних засобів, що перебувають у стані сп’яніння чи не мають прав на управління цим транспортним засобом). Особливим випадком цього виду адміністративного припинення є припинення експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких створює загрозу безпеці дорожнього руху;

- перевірочний огляд (застосовується з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я громадян у відношенні фізичних осіб та речей уповноваженими на те органами та у визначених законодавством випадках);

- застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів (здійснюється з метою захисту громадян, для припинення масових заворушень, для конвоювання тощо);

- також до заходів адміністративного припинення можна віднести специфічні повноваження представників адміністративної влади щодо перевірки документів, що засвідчують особу, а також право на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки для припинення адміністративного правопорушення, затримання правопорушника.

Крім вказаних видів деякі автори до заходів адміністративного припинення відносять такі заходи як:

- ліквідація результатів неправомірних дій (застосовується з метою поновлення стану, що існував до таких дій; наприклад, знос самовільно збудованих будівель);

- примусове лікування (застосовується у відношенні осіб, що хворіють на венеричні захворювання, СНІД, психічно хворих, що вчинили суспільно-небезпечні діяння);