1 Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може. Мова – найдосконаліший засіб спілкування. Спілкуючись між собою люди користуються реченнями. речення основна одиниця спілкування. Мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення, повторюваних усно й фіксованих за допомогою письма.

Функції:

1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування.

2.Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і міжособистісний. 3.Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання.

4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й існування думки. 5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ,

6. Естетична функція. Мова як засіб створення культурних цінностей.

7. Культуроносна функція Через мову передається естафета духовних цінностей від покоління до покоління.

8. Номінативна – мова як засіб називання.

2. Літературна мова та її норми

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні типи норм: - орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), - графічні (передача звуків на письмі), - орфографічні (правильне написання слів), - лексичні (слововживання),- морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), - стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), - пунктуаційні (вживання розділових знаків).

3. Кожний народ, держава дбають про престиж своєї мови - її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні. Престиж, або авторитет мови, як і народу, держави, залежить від багатьох чинників. Насамперед це виявляється в тому, які суспільні функції виконує мова, яку інформацію вона фіксує і передає, скільки людей нею користуються та інше. Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв. 

4. Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики. За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної : мова корінної нації; мова найчисленнішої нації. Державна мова — це інструмент держави, який покликаний виконувати такі функції: функцію державного управління; функцію міжнаціонального спілкування; функцію загального інформаційного еквівалента; функцію державного кордону в інформаційному просторі; функцію об’єднання народу країни.

5. Мова професійного спілкування – це лінгвістично організована система мовлення, що використовується представниками певної галузі для спілкування в ситуаціях, котрі безпосередньо пов’язані з професійними аспектами (навчально- науково-виробничими, виробничими, науковими) трудової діяльності.

ознаки: основна ситуація, що актуалізує використання цього різновиду мови, - спілкування в межах спеціальної сфери (наука, виробництво, медицина, дипломатія тощо). спілкування спеціальною мовою здійснюється за системою «людина -людина». Мова йде про людину, яка професійно працює в певній галузі.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Професійне спілкування – це спеціально організований та керований процес обміну повідомленнями, досягнення взаємопорозуміння та оптимальної взаємодії у всіх видах діяльності.

6. МОВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності, єдиний об’єктив. прояв мови. Поняття М. охоплює такі конкр. аспекти мови, як усне висловлення вголос, промовляння без сприйманої на слух артикуляції (т. з. внутрішнє М.), письм. фіксація висловлень у процесі їх формування, а також тексти як письм. відображення чи усні повторення процесів висловлення і як результати цих процесів. М. як заг. процес сусп. мовної діяльності складається з індивід. актів М. кожного члена мовного колективу. Оскільки індивід. акти М. є носіями певної конкр. інформації, розрахованої на свідоме сприйняття ін. членами мовного колективу, поняття М. охоплює також конкр. семантику кожного висловлення — усного чи писемногоСпілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

7.8 Стль літературної мови - різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах.

Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: різноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві.

Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Науковий стиль. Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта власне науковий із жанрами текстів:

науково-популярний застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців,

науково-навчальний наявний у підручниках, лекціях, Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Епістолярний стиль.Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками.

9. Лексика - це всі слова, що є в тій чи іншій мові. Мова складається із слів. Слово є основною, базовою одиницею мови, із слів складаються словосполучення і речення. Слова виконують у мові номінативну функцію /функцію називання/, тому представляють собою назви предметів Кожне слово має певне значення. Усі слова в мові за значенням поділяються на дві групи: самостійні /день, горіх, рости, зелений, сьогодні/ і службові / а, не, біла, поміж /. Самостійні слова обов'язково щось називають, а службові виражають різні відношення між самостійними словами у словосполучення та реченнях /дерево, а не кущ /.

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів. Омонімія- (від греч. homos — однаковий , опута — ім`я) — властивість мов ых виражень мати кілька значень або виражати кілька понять, ніяк не зв`язаних між собою; напр., слово «лук» може виражати як поняття про рослину, так і поняття про зброю.

10. До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.

Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.

Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері. Наприклад: єпископ, граф.Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний.

Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.

Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: соча (битва), бранець (полонений). Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – спудей. Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.

Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики у зв’язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно пов’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.

Неологізми – це нові слова, що з’являються в мові з її розвитком і ще не входять до активної лексики. Так, зовсім недавно неологізмами були слова космонавт, атомохід. Неологізмом слово вважається до того часу, поки воно не стало звичним, не увійшло до активної лексики. Так, у свій час лексичні запаси української мови поповнились словами ударник, міськрада та ін. З часом ці слова увійшли до активної лексики і давно не вважаються неологізмами.

11. Лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг. Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем,словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки,

культури й ін. Словники прийнято поділяти на два типи: енциклопедичні і лінгвістичні. Енциклопедичні (від греч. enkyklios paideia – навчання по всьому колу знань) словники містять екстралінгвістичну інформацію про описувані

мовні одиниці; Об'єкт опису лінгвістичних (мовних) словників – мовні одиниці (слова,

словоформи, морфеми). Енциклопедичні словники, у свою чергу, поділяються на предметні: літературна енциклопедія, дитяча енциклопедія, політичний словник, філософський словник. Лінгвістичні словники у свою чергу підрозділяються на два типи: двомовні (рідше багатомовні), тобто перекладні, котрими ми користаємося при вивченні іноземної мови, у роботі з іншомовним текстом (українсько-англійський словник, польсько-український словник і т.п.), і одномовні.

12. До лексики обмеженої сфери вживання належать терміни – слова та, словосполучення, що використовуються для точного визначення спеціальних понять. Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Використання і функціонування термінологічної лексики зумовлено розвитком науки, техніки. Тепер у розвинених мовах близько 90% нової лексики /неологізмів/ – науково-технічні терміни. Серед термінологічної лексики вирізняються слова, якими користуються представники різних наук і професій – загальнонаукові /визначення, дослідження, аргумент, теорія/ та вузькоспеціальні /терміни окремих наук, професій/.Основні способи творення термінів:мзміна значення слова звичайної мови; творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов; запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

13. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина,, пристрій, агрегат).

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

Вузькогалузеві терміни – це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип. Професіоналізми– це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).

14. Спілкування — це ввесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості й групи. специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю тощо. Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії: співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратегії і тактики спілкування. Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії. Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія. Взаємодія (інтеракція) (від лат.іnteraction — взаємодія) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети

У спілкуванні проявляються такі основні функції:

Інформативно-комунікативна полягає в будь-якому обміні інформацією — з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно-комунікативна - регуляція поведінки й регуляція спільної діяльності у процесі взаємодії — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень. Афективно-комунікативна - регуляція емоційної сфери людини — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

15. Закони спілкування є важливою складовою науки про мову. Основні з цих законів такі:

1)   Закон дзеркального розвитку спілкування. співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника2)   Закон залежності результату спілкування від обсягу комунікативних зусиль. 3)   Закон прогресуючого нетерпіння слухачів. Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі.

4)   Закон падіння інтелекту аудиторії зі збільшенням її розмірів. 5)   Закон первинного відторгнення нової ідеї. 6)   Закон ритму спілкування. 7)   Закон відхилення публічної критики. Людина відхиляє публічну критику на свою адресу. 8)   Закон тяжіння критики. 9)   Закон довіри до простих слів, або закон комунікативної простоти. 10) Закон комунікативних зауважень. 11) Закон прискореного розповсюдження негативної інформації.

12) Закон спотворення інформації при її передачі («зіпсований телефон»). 13) Закон детального обговорення дрібниць.

14) Закон мовного посилення емоцій. 15) Закон мовного поглинання емоцій. При зв’язній розповіді про емоцію, що переживається, вона поглинається мовою і зникає.

16) Закон емоційного придушення логіки. В умовах емоційного збудження людина погано говорить і погано розуміє звернену до нас мову.

16. Ділове спілкування передбачає спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації.

Ділове спілкування має певні особливості, а саме:

наявність певного офіційного статусу об‘єкту;

спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола; взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів; значущість кожного партнера як особистості; безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети. Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Грунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись; недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

17. Ділове спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

Інтимна зона (15-46 см) – спілкування з слизькими, батьками, родичами.

Особиста зона (46-120 см) – відстань спілкування з друзями і однодумцями.

Зона соціального спілкування (1,2-2,0 м) – відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.

Формальна зона (2,0-3,6м) – ділові переговори, візити до вищих чиновників.

Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) спілкування з великою групою людей.

До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

Початкова фаза – протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

18. Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види: товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове. Історично склалися два типи професійного спілкування безпосереднє і опосередковане. Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. Ділове спілкування існує у двох формах: усній і писемній. Усне ділове мовлення – це спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків (бесід, нарад, приймання відвідувачів). Це може бути спілкування між двома особами, між однією особою і колективом тощо..

Писемне мовлення є вторинним щодо усного. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення є монологічним.

Форми спілкування класифікуються за різними ознаками. Скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладений організаційний аспект взаємодії. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка.

19. . Мова невербального спілкування — це мова почуттів, а не лише жестів.

Зазвичай виокремлюють п'ять основних знакових систем.

Оптико-кінетична система знаків, яка охоплює жести, міміку, пантоміміку, Паралінгвістичні засоби. Йдеться про якість голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична знакова система, яка характеризується введенням у мову пауз, сміху, інших вкраплень. Візуальне спілкування, тобто «контакт очима». Проксеміка, яка передбачає організацію простору й часу спілкування

Невербальні засоби спілкування поділяють також на:

візуальні, до яких належать кінетика (рухи ніг, голови, рук, тулуба); акустичні (звукові), пов'язані з мовою тактильні (пов'язані із дотиком), які передбачають фізичний вплив

20. В цілому культуру спілкування можна визначити як сукупність теоретичних знань та практичних вмінь і навичок взаємодії, етико-психологічних положень, принципів і норм, що мають загальний характер у конкретному суспільстві.

На рівень культури спілкування в групі (організації) впливають такі чинники:

рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальний, духовний стан у конкретний період становлення, що визначає комунікативну культуру конкретної групи та її суб'єктів;

рівень розвитку конкретної особистості, стан її комунікативного потенціалу, зв'язки із соціумом;

комунікативний рівень розвитку групи, стан її соціально-психологічного простору;

система зовнішніх зв'язків, наявність зовнішніх партнерів зі взаємодії, зовнішніх каналів доступу сторонньої культури спілкування, ступінь інтенсивності таких зв'язків, їх об'єктивний чи суб'єктивний характер;

комунікативно-правовий та організаційно-культурний порядок у групі, в установі чи навчальному закладі;

загальні, національні, галузеві, конкретно групові схеми взаємодії учасників спілкування, які забезпечують запрограмований рівень культури спілкування членів групи.