- •Культура як духовний та суспільний феномен
- •5. Етапи розвитку української культури
- •6. Автохтонна та міграційна теорії походження укр..Народу
- •7.Духовна культура трипільців
- •8. Скіфи, в давній укр.. Культурі
- •10. Зарубинецька та черняхівська культури східнослов. Племен
- •11. Запровадження християнства у Київській Русі
- •12. Київська русь як соціокультурна система
- •13. Розвиток літописання і літератури в Київській Русі
- •14. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
- •15. Значення слова про закон і благодать для русі
- •16.Архітектура.
- •17.Образотворче мистецтво та іконопис
- •18.Музичне і театральне мистецтво
- •19.Культура Галицько-Волинського князівства
- •20.Передумови розвитку української культури XIV –XV ст
- •21. Розвиток освіти і науки XIV-XVII ст
- •22. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури
- •23Діяльність острозького культурно-освітнього осередка
- •24.Братства та їх роль у розвитку культури
- •25. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •28. Особливості ренесансної архітектури
- •29. Українське образотворче мистецтво у XVI—XVII ст.
- •31. Суспільно-історичні передумови розвитку культури України другої половини XVII—XVIII ст.
- •32. Світоглядні засади українського бароко
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvii-XVIII ст.
- •34. Києво - Могилянська академія-осередок української освіти і науки
- •35. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили
- •36.Козацтво як головний чинник укр.. Сусп..-політ та культ. Життя
- •37.Козацьке літописання.
- •38. І.Мазепа і бароко.
- •39.Архітектура 17-18ст.
- •40.Образотворче мистетство 17-18ст .
- •42. Значення творчості Сковороди.
- •43. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
- •45. Розвиток укр. Літератури 19 століття
- •46.Драматургія і театр хіх ст. В Україні.
- •47.Музика хіх ст.
- •48. Генезис та періодизація
- •49. Освіта. Наука хіх ст.
- •50.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •52. Суспільно-політична діяльність Кирило-Мефодіївського брацтва
- •53. Роль творчості т.Г. Шевченка у становленні української культури
- •54. Романтизм та його розвиток та Україні
- •55. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •56.Ю.Бачинський та м.Міхновґький – виразники української національної ідеї.
- •57. Національно-культурне відродження у Галичині. Культурно-просвітницька діяльність Руської Трійці.
- •58.Здобутки української культури у період національно-демократичної революці(1917-1920)
- •59. Українська радянська культура та головні етапи її розвитку.
- •60.Політика українізації та її прояви в контексті розвитку української культури.
- •61.“Розстріляне відродження. Культура України в 30-х роках.
- •62. Культура України в роки Другої світової війни
- •63. Розвиток української культури у період хрущовської «відлиги».
- •64.Шістдесятники
- •Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва.
- •66. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •67. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці XX - початку XXI ст.
- •68. Традиції та новації в сучасному українському театральному мистецтві та літературі.
- •69. . Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
10. Зарубинецька та черняхівська культури східнослов. Племен
Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (ІІ ст. до н. е.-ІІ ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують ІІ-V ст.н.е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської- з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тіло пальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена проукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культури верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільнота сформувались слов’яни. В ІІІ ст.до н.е. праслов’янам була характерна так звана зарубинецька культура. Одне з поселень цього періоду виявлене біля с. Зарубинці на Переяславщині. Це дало назву і всій культурі. Зарубинецька культура склалася на місцевій основі, але вона увібрала у себе ряд досягнень східних народів. Основними категоріями пам’яток зарубинецької культури є поселення та могильники. Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови.Житла будувалися біля річки з дерев, а обмазувались глиною. Причому вони розташовувались безсистемно, часто перебудовувались.Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займались і скотарством. Населення володіло рядом добре розвинутих ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті,льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.У ІІ ст..н.е. зарубинецька культура припинила своє існування. На зміну їй у Лісостеповій зоні сучасної України у ІІ ст..н.е. прийшла так звана черняхівська культура(назва походить від назви с. Черняхів, нині Кагарлицького р-ну Київської області). Пам’ятки цієї культури відкрив археолог В.В.Хвойка у 1899р. Культура черняхівців у своїй основі сформувалася на грунті зарубинецької культури. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному землеробством. Поширеними були також скотарство, різні ремесла. Проіснувала ця культура до V ст.
11. Запровадження християнства у Київській Русі
У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988—990 рр. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило — зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) — до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Християнізація Русі мала великий вплив на розвиток її культури та державності. Зміна релігії спричинила великі світоглядні зміни в людей – політеістична поганська релігія змінилась на монотеістичну – православне християнство (яке правда потерпіло досить великих видозмін протягом століть – відбулась так звана «асиміляція» деяких язичницьких вірувань та традицій з віруваннями та есхатологічними уявленнями релігіїї християнської). Щодо змін в культурі, то християнізація Русі справила великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури, створила умови для виникнення такого виду мистецтва як іконопис, який набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послабились, і почали створюватися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Також запровадження християнства сприяло розвитку освіти та книгописання. Звичайно, ці зміни не були одномоментними, але все ж таки, як ми бачимо, вже за сто років, в ХІ сторіччі й пізніше, християнство досить міцно займає свої позиції в Київській Русі. І, безумовно, велике значення в історії мала постать хрестителя Русі – князя Володимира Святославича.