- •Культура як духовний та суспільний феномен
- •5. Етапи розвитку української культури
- •6. Автохтонна та міграційна теорії походження укр..Народу
- •7.Духовна культура трипільців
- •8. Скіфи, в давній укр.. Культурі
- •10. Зарубинецька та черняхівська культури східнослов. Племен
- •11. Запровадження християнства у Київській Русі
- •12. Київська русь як соціокультурна система
- •13. Розвиток літописання і літератури в Київській Русі
- •14. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
- •15. Значення слова про закон і благодать для русі
- •16.Архітектура.
- •17.Образотворче мистецтво та іконопис
- •18.Музичне і театральне мистецтво
- •19.Культура Галицько-Волинського князівства
- •20.Передумови розвитку української культури XIV –XV ст
- •21. Розвиток освіти і науки XIV-XVII ст
- •22. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури
- •23Діяльність острозького культурно-освітнього осередка
- •24.Братства та їх роль у розвитку культури
- •25. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •28. Особливості ренесансної архітектури
- •29. Українське образотворче мистецтво у XVI—XVII ст.
- •31. Суспільно-історичні передумови розвитку культури України другої половини XVII—XVIII ст.
- •32. Світоглядні засади українського бароко
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvii-XVIII ст.
- •34. Києво - Могилянська академія-осередок української освіти і науки
- •35. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили
- •36.Козацтво як головний чинник укр.. Сусп..-політ та культ. Життя
- •37.Козацьке літописання.
- •38. І.Мазепа і бароко.
- •39.Архітектура 17-18ст.
- •40.Образотворче мистетство 17-18ст .
- •42. Значення творчості Сковороди.
- •43. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
- •45. Розвиток укр. Літератури 19 століття
- •46.Драматургія і театр хіх ст. В Україні.
- •47.Музика хіх ст.
- •48. Генезис та періодизація
- •49. Освіта. Наука хіх ст.
- •50.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •52. Суспільно-політична діяльність Кирило-Мефодіївського брацтва
- •53. Роль творчості т.Г. Шевченка у становленні української культури
- •54. Романтизм та його розвиток та Україні
- •55. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •56.Ю.Бачинський та м.Міхновґький – виразники української національної ідеї.
- •57. Національно-культурне відродження у Галичині. Культурно-просвітницька діяльність Руської Трійці.
- •58.Здобутки української культури у період національно-демократичної революці(1917-1920)
- •59. Українська радянська культура та головні етапи її розвитку.
- •60.Політика українізації та її прояви в контексті розвитку української культури.
- •61.“Розстріляне відродження. Культура України в 30-х роках.
- •62. Культура України в роки Другої світової війни
- •63. Розвиток української культури у період хрущовської «відлиги».
- •64.Шістдесятники
- •Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва.
- •66. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •67. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці XX - початку XXI ст.
- •68. Традиції та новації в сучасному українському театральному мистецтві та літературі.
- •69. . Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
48. Генезис та періодизація
Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. Національне відродження — важливий чинник сучасного політичного життя і в багатонаціональних державах, і в міждержавних зв'язках. Головна передумова національного відродження — проголошення державного суверенітету будь-якого народу, в тому числі українського. Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів", яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав "вічною книгою незалежності українського народу". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини".
На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провіднрю його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу.
Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу". В той час в середовищі української еліти викристалізовувалася концепція про Україну "як етнічну національність", котру не зумів знищити російський імперський шовінізм. Однак у культурному аспекті цей рух був неоднорідним, мав суперечності, що по-різному виявлялися в окремі відтинки часу. Межі поширення руху на шляху національно-культурного відродження були зумовлені зовнішньо-політичними та внутрішніми українськими обставинами.
На третьому, модерністському етапі генези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.
49. Освіта. Наука хіх ст.
Історичні умови розвитку
Розвиток капіталізму в Україні викликав зростаючу потребу в піднесенні освіти й підготовці кваліфікованих кадрів інженерів, механіків, конструкторів та ін. Сприяв формуванню української нації, пробудженню національної свідомості та більш уважному ставленню українського населення до своїх історичних коренів і традицій. Дав свободу економічному підприємництву (незважаючи на збереження феодальних пережитків), яке вимагало демократизації в політичній сфері, тому почали зростати національно-демократичний і революційно-демократичний напрямки в розвитку культури.
Побачивши в національній свідомості і русі, що пробуджувалися, потенційну загрозу своїм імперським інтересам, Росія й Австро-Угорщина всіляко перешкоджали розвитку української мови й культури, провадячи політику русифікації та, відповідно, онімечення (а також не заважаючи активній полонізації, що відбувалася в Галичині).
Розвиток освіти
Початкова освіта. За реформою 1864 р. всі початкові школи (церковнопарафіяльні, світські) перетворені на початкові народні училища, що стали загальностановими, і навчання в них велося за єдиними планами й програмами (читання, арифметика та Закон Божий). Якість підготовки була дуже низькою, особливо в селах.Частина училищ була перетворена на «зразкові»: з 5-річним навчанням; крім перерахованих вище предметів, викладалися ще й географія, історія, рукоділля, малювання і т. п. Частина училищ відкривалася земствами й називалася «земські школами», у яких викладали прогресивно налаштовані вчителі-різночинці. Повітові училища були перетворені на 6-річні міські училища, що готували випускників для роботи в промисловості, на транспорті, у канцелярії. У них додатково викладалися геометрія, креслення, фізика, ботаніка та ін. Недільні школи (1859–1862) — відкривалися громадами й були єдиними, де навчання велося не тільки російською, але й українською мовою за розширеними програмами викладання гуманітарних і природничих дисциплін. У 1862 р. були закриті царизмом як розсадники українського націоналізму.
Середня освіта давалася в 7-річних гімназіях, що поділялися на класичні (з поглибленим вивчанням гуманітарних дисциплін; випускники без іспитів приймалися до університетів) і реальні, де вивчали точні й природничі науки, готували учнів до вищих технічних закладів.
Вища освіта давалася в університетах Харкова, Києва, Одеси (Новоросійський університет). У Західній Україні — в університетах Львова й Чернівців. Вища освіта давалася в Харкові — у технологічному та ветеринарному інститутах; у Києві — у політехнічному; Ніжині — в історико-філологічному; Глухові — в учительському; Львові — в політехнічному та ін.У Західній Україні в цей період уряд іде на певні поступки українському руху — з’являються перші українські гімназії, а в 1894 р. при Львівському університеті було відкрито кафедру української історії, завідувачем котрої став М. С. Грушевський.
Розвиток науки
Був викликаний розвитком капіталізму. Науковими центрами стали університети й наукові товариства Харкова, Києва, Одеси та інших міст, що проводили дослідження й видавали праці з різних галузей науки. Найбільш відомими вченими були: М. Бекетов, І. Мечников, · О. Ляпунов, О. Єфименко.