3. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.

Мислення і мова складають єдине ціле. Мова є практичною свідомістю. Мова виникає на певному етапі розвитку предметно-практичної діяльності людства, коли у первісних людей виникла потреба щось сказати один одному. . Мовлення – це моментально актуалізована мова. Мова як категорія бере на себе інформаційну та дієву сторону передачі досвіду практичної діяльності. В мовленні відбувається індивідуалізація загального процесу .Відстежити цей процес індивідуального формування мовлення дає можливість наявних законів опанування дитиною мовленням. мова не є чистою ідеальністю. Вона є лише формою самовираження ідеального, його вербальним буттям. Як людина висловлюється, так вона практично і мислить. Не випадково К.Маркс підкреслював, що «мова є безпосередня дійсність думки». Поряд з суспільним характером праці, мова визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки взагалі.

Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами однак універсальним засобом мислення є мова. У мові людина матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об’єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).

Таким чином, інтелектуальна діяльність людини, цілком духовна, внутрішня, що проходить в певному сенсі непомітно, завдяки мові об’єктивується і стає доступною для чуттєвого сприйняття. Завдяки мові, думки окремих людей стають надбанням інших.

Основні характеристики діяльності: її цілі, умови, засоби, мотиви, стимули і власне процеси їхньої реалізації і використання, результат цієї діяльності. Щодо цілей, то вони є відображенням вимог згадуваних потреб, інтересів, норм, змісту і характеру ціннісних орієнтацій, життєвої позиції особистості.

Цілеспрямована діяльність є суттєвою, невід'ємною рисою, характеристикою людини. Без неї неможливе існування людського роду. Вона являє собою основу культури, рушійну силу розвитку суспільства, людської спільності — нації, соціальної групи, колективу, громадської організації, сім'ї та особистості. Тому суспільство, соціальна спільність, індивід являють собою суб'єкти діяльності.

Діяльності належить вирішальна роль у впливові предметів природного та соціального світу на особистість.

4. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.

Свідомість людини має складну структур.Розглядаючи свідомість з точки зору бачення її існування як певних станів, вияву людської сутності стосовно відображення дійсності, ми говоримо про свідомість як єдність емоцій, мислення, пам'яті та волі. Емоції характеризують психічний стан людини, певною мірою компенсуючи брак інформації, яку має людина, і суттєво впливають на мислення та його продуктивність, що досить добре відоме вам з власного досвіду. Оскільки людина живе більшою мірою емоційним життям, ніж раціональним, можна зробити висновок про роль і значення емоцій, почуттів у її життєдіяльності.

Мислення людини має абстрактний характер, у чому докорінна відмінність людського мислення від конкретно-образного мислення вищих тварин . Формами ж абстрактного мислення є поняття, судження та умовиводи, про що йтиметься далі.

Різновиди пам'яті, її роль і значення у життєдіяльності людини вивчає наука психологія.

Воля є свідомим і свободним прагненням людини до здійснення певної мети, яка є для неї цінністю. Воля протилежна імпульсивним потягам і прагненням людини, інколи за певних умов навіть життєвим потребам людини. Вольові зусилля потрібні людині не тоді, коли вона бажає, хоче щось зробити чи чогось досягти, а тоді, коли цього вимагає обов'язок .

Якщо розглядати свідомість з точки зору бачення суб'єкта, тобто носія цього явища, то вона постає перед нами як органічна єдність індивідуальної, колективної, соціально-групової, національної, суспільної та іншої свідомості. Ще один підхід до структури свідомості — прояв її духовно-практичного характеру. В цьому аспекті свідомість постає перед нами як явище міфологічної, релігійної, філософської, наукової, політичної, правової, моральної, естетичної, літературної чи іншої свідомості.При розгляді свідомості з точки зору глибини і суттєвості відображення світу ми виділяємо буденну та теоретичну свідомість.

Свідомість є таким чинником людського життя, який найбільш чітко виявляє і силу, і слабкість людини у її ставленні до світу.

Питання про співвідношення свідомого та несвідомого завжди хвилювало людину і людство.Це питання завжди ставить людину перед вибором того, що може бути пізнаним, і того, чого вона не може відбити в образах чи поняттях.

Якщо свідомість вважати здатністю спрямовувати свою увагу на зовнішній світ і водночас зосереджуватися на тих станах внутрішнього духовного досвіду, які супроводжують цю увагу, якщо вона є особливим станом людини, в якому їй дається водночас і світ, і вона сама, то свідомість забезпечує людині прояснення всіх сенсожиттєвих проблем для чого вона живе, чи гідне її життя, чи є в неї мета.

Несвідоме — це поняття, яке має дуже широкий спектр тлумачення: від автоматичних дій людини, які не відбилися в її свідомості до розуміння його як особливої сфери психічної реальності, яка здебільшого визначає життя і вчинки людей.З.Фрейд вважав, що всі душевні процеси – несвідомі.

Свідоме — це притаманне тільки людині, це така дія, через посередництво якої вона перетворює світ і себе відповідно до власних потреб та інтересів.

Все ж те, що перебуває поза сферою свідомості, належить до несвідомого. Ми відчуваємо все, що впливає на нас, але далеко не всі відчуття стають фактами нашої свідомості. Можна говорити про два види неусвідомлених дій: наші дії, які ніколи не усвідомлювалися, і раніше усвідомлені дії. Сама людина є яскравим прикладом єдності свідомого і несвідомого, бо у кожному структурному елементі свідомості, чи на її чуттєвому, чи на раціональному рівні, реалізується несвідоме. Поняття свідомого й несвідомого відображають те, що у людині є людське і те, що цьому людському протистоїть.

Особливу роль у житті й діяльності людини відіграє самосвідомість. Якщо свідомість значною мірою є "знанням про іншого", то самосвідомість є "знанням людини про саму себе". Самосвідомість виділяє нас з навколишнього середовища. Виникнення самосвідомості означає появу суб'єктивного,лише завдяки суб'єктивному часу, який виводить нас за межі сучасного моменту, ми усвідомлюємо історію нашого життя.Самосвідомість дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності.